Аудіовізуальні засоби наочності. Класифікація, значення в процесі навчання природознавства.

Цю групу складають динамічні (кінофільми, телепередачі, магнітофонні записи) і статичні (діафільми, транспаранти) засоби наочності.

Необхідність їхнього використання, а саме динамічних засобів наочності, пояснюється тим, що завдяки їм молодші школярі можуть сприймати:

—об’єкти і явища, які відсутні у тій місцевості, де живуть діти;

— процеси і явища в їх розвитку, які безпосередньо органами чуття не можуть сприйматися у природі (наприклад, розпускання бруньок, розвиток жаби з ікринок і т. ін.);

— об'єкти і явища, які вимагають для спостережень тривалого часу або спеціальних умов (наприклад, життя водойм: їхній рослинний і тваринний світ і т. ін.);

— виробничий процес, послідовність здійснення його етапів (наприклад, добування кам’яного вугілля та інших корисних копалин);

— явища або процеси, які відбувалися у природі раніше і більше не повторюються.

Ефективність використання аудіовізуальних засобів у процесі навчання природознавства зумовлена насамперед загальними дидактичними вимогами, які необхідно враховувати учителеві.

Головними серед них є, по-перше, чітке визначення конкретної дидактичної задачі чи підзадачі, яка буде розв'язуватися за допомогою того чи іншого засобу наочності на певному етапі навчання.

По-друге, зміст засобу наочності повинен відповідати змістові теми уроку.

По-третє, сприймання повинно бути цілеспрямоване, діти повинні усвідомити ціль і завдання перегляду чи прослуховування. Під час перегляду кінофільму, телепередачі, прослуховування магнітофонного запису, платівки педагогічне керування сприйманням дітей ускладнюється, оскільки учитель не може постійно подавати коментар і пояснення.

Тому він заздалегідь готує учнів до сприймання змісту аудіо­візуальних засобів наочності. Навчальний фільм мас ряд переваг над іншими засобами наочності. За короткий проміжок часу він дає можливість сприйняти з телепередачі значну за обсягом інформацію про предмети, явища і процеси навколишнього світу. Цінність фільму полягає в тому, що весь матеріал подається в певній об’єктивно зумовленій логічній послідовності. Образність, динамічність фільму завжди збуджують увагу дітей, викликають пізнавальний інтерес, позитивні емоції, естетичні почуття.

Однак не слід забувати, що фільм не с універсальним засобом і не може заміняти інші засоби наочності.

Навчальні кінофільми використовуються на всіх етапах уроку приро­дознавства, але з різними дидактичними цілями.

На етапі засвоєння методика використання кінофільму залежить від змісту теми або її логічно завершеної частини, від змісту кінофільму і дидактичних задач і підзадач.

Якщо кінофільм повністю відповідає логічно завершеній частині, доступний для розуміння учнями, то цей засіб наочності є основним джере­лом нових знань.

Телепередачі мають ті ж можливості, що й кінофільми, але телепередачі готуються з конкретної теми в цілому або лише до її частини. Дикторський текст не тільки подає готову інформацію, але й включає пояснення окремих її частин. Він містить деякі дидактичні прийоми, зокрема запитання до учнів, які спонукають до актуалізації засвоєних знань і здобутих у процесі спостережень.

Телепередача не заміняє учителя, вона повинна бути органічною частиною уроку.

Діафільм — статичне зображення на плівці, яке мас одну тему.

Кадри діафільму мають зоровий ряд і субтитри, які розкривають основний зміст. У субтитрах часто містяться запитання і завдання для учнів, які допомагають активно і цілеспрямовано сприймати зображення. За характером зорового ряду діафільми поділяються на групи: а) кадри, створені на основі малюнків, б) фотоматеріалів, в) на поєднанні малюнків і фотоматеріалів (комбіновані). Найчастіше діафільми мають кольорове зображення, яке сприяє зосередженню уваги дітей, зацікавленості, позитивним емоціям, оскільки кольором точно передається різноманітність і краса природи.

За побудовою діафільми бувають цілісні та фрагментарні. Фрагментарні — містять матеріал до розділів програми, а окремі кадри розкривають зміст конкретних тем

17. Моделі як засоби наочності. Класифікація, значення в процесі навчання природознавства

У теорії пізнання модель розглядається як матеріальний чи ма­теріалізований об'єкт чи система об'єктів, що є засобом вивчення їх оригіналів.

Модель — це спрощений реальний об’єкт (оригінал), оскільки в ній абстрагуються тільки істотні ознаки.

Існують різні класифікації навчальних моделей. За однією з них, вони поділяються на два класи: а) матеріальні; б) ідеальні.

Критерієм поділу виступають засоби їх побудови.

Матеріальні модел і — це тривимірне зображення об’єкта, його частини чи групи об'єктів у зменшеному або збільшеному вигляді. Вони бувають динамічні (діючі, розбірні) і статичні (недіючі, нерозбірні).

Діючі, розбірні матеріальні моделі дозволяють вивчати як зовнішній вигляд, так і внутрішній зміст об’єктів природи, їхні основні частини та принципи роботи. У курсі природознавства такою моделлю є телурій. За його допомогою школярі вивчають, як відбувається рух Землі навколо Сонця, з'ясовують причини зміни дня і ночі, їх тривалість в різні пори року. Недіючою моделлю є глобус. Важливо, щоб використання моделей супроводжувалося осмисленням молодшими школярами на елементарному рівні поняття «модель» та засвоєнням уміння користуватися моделями у процесі пізнання реальних об'єктів. Спочатку це здійснюється щодо моделі конкретних об'єктів. Наприклад, глобуса як моделі Землі.

До матеріальних нерозбірних, недіючих моделей належать рельєфні таблиці. Це кольорові зображення натуральних предметів. Інформація на них передасться кольором і рельєфом.

Рельєфні таблиці дають загальне уявлення про об’єкти природи та створюють у свідомості учнів просторові образи, які деталізують плоскі зображення на малюнках, таблиця.

Оскільки ці таблиці мають великі розміри і чіткі зображення, то вони використовуються демонстраційно, як джерело нових знань чи для ілюстрації пояснень учителя.

Ідеальні моделі розподіляються на три групи:

а) образні — це моделі, що передають загальну структуру, істотні зв’язки та інші особливості реальних об’єктів в образній формі. До них належать схематичні малюнки, схеми, карти, план, діаграми, графіки;

б) знаково-символічні — це моделі, які відображають особливості та закономірності навколишнього світу за допомогою штучної знаково - символічної мови;

в) розумові — це моделі предметів, процесів, що створюються в уяві людини.

Будь-яка модель наочна, оскільки вона сприймається чуттєво.

Створення наочних образів за допомогою моделей потребує не тільки використання готових моделей, але й залучення молодших школярів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на їх побудову. Отже, слід учити дітей моделювати, починаючи з початкових класів.

Навчальні моделі є засобом наочності, а моделювання виступає ди­дактичним прийомом, який може входити в структуру різних методів навчання. Вони є зовнішньою опорою для виконання розумових операцій з метою осмислення внутрішньої суті явиш, предметів природи, тобто теоретичної інтерпретації результатів дослідів, практичних робіт, спостережень та фактів, одержаних з підручника або повідомлених учителем.

Застосування моделей і моделювання сприяє переходу школярів від конкретно-образного до абстрактного мислення, дозволяє підвищити науково-теоретичний рівень знань.

У курсі природознавства використовуються такі види карт: фізична карта України, фізична карта області, карта природних зон України, фізична карта півкуль. На картах для початкової школи зображується менша кількість об’єктів для легшого сприйняття для дітей.

18. Предметний урок, його макро- і мікроструктура, їх варіативність. Особливості методики підготовки і проведення предметного уроку. Значення предметних уроків у процесі навчання природознавства

У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку — предметний. Основною метою таких уроків, за словами вченого О.Я.Герда є формування у дітей цілісного уявлення про предмети і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об'єктів природи, аналізу й порівняння здобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки ви­новків доступними дослідами.

Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи: виявлення ознак, властивостей структури, встановлення зв'язків і залежностей з іншими об'єктами, умов існування або протікання, походження, способів добування або вирощування, важливості для людини.

Доцільно, щоб на такому уроці діти працювали з натуральними, живими природними об'єктами. Це — одна із складових частин успіху його проведення. Якщо відсутня об’єктивна можливість їх забезпечення (інша пора року і т. ін.), тоді використовуються гербарні та колекційні зразки. Роздавальні натуральні засоби наочності для кожного предметного уроку учні виготовляють заздалегідь під безпосереднім чи опосередкованим керівництвом учителя. До цієї роботи також залучають батьків. Так, на екскурсіях, прогулянках діти збирають різні природні матеріали: корисні копалини, плоди і насіння, жуків-шкідників, окремі рослини або їх частини. На уроках праці, в позаурочний час — на гуртку, вдома разом з батьками — вони за завданням учителя виготовляють гербарії і колекції.

Більшість предметних уроків проводиться після уроків-екскурсій, під час яких школярі спостерігають за конкретним об'єктом в навколишньому середовищі. Здобуті фактичні знання є опорою у процесі всебічного пізнання предмета або явища, виявлення його істотних ознак, властивостей, зв'язків у природі.

Предметний урок за дидактичною суттю є комбінованим, оскільки в його межах реалізуються всі етапи процесу навчання 1-го рівня. Його структура визначається на основі логічної схеми змісту теми.

Розкриємо макроструктуру предметного уроку. Але слід насамперед зазначити, що в реальній практиці вона певною мірою варіативна, це зумовлено специфікою освітньої цілі такого типу уроку — всебічного пізнання об'єкта природи.

Макроструктуру складають такі макроетапн:

1. Організація класу.

2. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок. Цей етап може бути реалізованим і може пропускатися.

3. Постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація. Діти повинні сприйняти та усвідомити тему уроку і його завдання, тобто об’єкт, який вивчається, і що саме та в якій послідовності вони дізнаються про нього.

4. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.

Аналіз кожної логічно завершеної частини власне предметного змісту предметного уроку, що в ньому виділяються три види знань:

1. Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об’єктами (живими, гербарними чи колекційними зразками).

2. Знання про предмет або явище, які здобуваються з інших джерел зокрема з образотворчих засобів наочності, розповіді вчителя, кінофільмів, діафільмів, додаткової літератури.

3. Знання, які відомі учням з попередніх уроків та життєвого досвіду. Вони актуалізуються в кожній логічно завершеній частині, але мають різне значення.

Мікроструктура етапу засвоєння нових знань, умінь і навичок предметного уроку розробляється з урахуванням виділених вище видів знань у власне предметному змісті теми; психолого-дидактичних закономірностей процесу засвоєння конкретних елементів знань; критеріїв вибору методів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Досягнення поставлених цілей вимагає актуалізації засвоєних знань та умінь, організація якої має на цьому етапі свої особливості. Якщо діти в усіх логічно завершених частинах теми добре закріпили зміст елементів знань на репродуктивному рівні, то їх актуалізацію у необхідній послідовності доцільно здійснювати через виконання системи завдань на застосування кожного з елементів знань в подібних і в нових ситуаціях.