Система органів державного управління в галузі природних ресурсів.

- юридично відокремлені суб’єкти (органи державної влади, ОМС, громадські організації), уповноважені в межах загальної / спеціальної компетенції здійснювати владні та інші функції в галузі використання і охорони природних ресурсів:

- органи загальної компетенції – здійснюють разом із загальними повноваженнями управління в галузі природних ресурсів (ПУ, КМУ, уряд АРК, місцеві адміністрації);

- органи спеціальної компетенції – спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх підрозділи на місцях, що здійснюють функції управління в галузі природних ресурсів.

- надвідомчого управління: Міністерство екології та природних ресурсів (указ ПУ «Про Положення про Міністерство …» від 13.04.2011) – головний орган у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, контролю за додержанням природноресурсового законодавства;

- відомчого управління:

* Державне агентство земельних ресурсів (8.04.2011) – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує КМУ, - вносить в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики в сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цій сфері;

* Державне агентство водних ресурсів (13.04.2011) - вносить в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики в сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах і забезпечує її реалізацію;

* Державне агентство лісових ресурсів - вносить в установленому порядку пропозиції щодо формування державної політики в сфері лісового та мисливського господарства, а також охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, а також охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, здійснення державного управління в цій галузі;

* Державне агентство рибного господарства (16.04.2011) – здійснює розроблення та реалізація комплексних заходів щодо охорони, відтворення та використання водних живих ресурсів, вивчення стану їх запасів в водоймах.

 

1. В процесі природокористування людство щорічно переміщує на нашій планеті більше 4 трлн.т речовини, створює тисячі нових хімічних сполук, більшість з яких не включається в кругообіг речовин і накопичується в біосфері, забруднюючи її. Внаслідок промислової діяльності відбувається забруднення природного середовища, зменшується рівень сонячної радіації над великими географічними регіонами.

На жаль, будь-яка діяльність людини так чи інакше пов’язана з забрудненням навколишнього середовища. Людство вже з початку свого існування поступово нарощувало свій антропогенний тиск на природу, а в останні 80 - 100 років цей тиск досяг максимуму. Суспільство вже досить довго балансує на межі екологічної катастрофи нечуваних масштабів, лише якимось дивом уникаючи останньої.

 

11. Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2001 р. Завданням Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища.

Земельний кодекс регулює такі питання

повноваження державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

склад та цільове призначення земель України відповідно до їх категорій, види прав на землю

набуття та реалізація цих прав

гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки

відповідальність за порушення цих прав

порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного законодавства.

 

Водний кодекс: Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

 

Лісовий кодекс: вiд 21.01.1994; Стаття 1. Поняття про ліс

Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

 

Про надра: РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ II ГЕОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ НАДР

Розділ III ДЕРЖАВНИЙ ОБЛІК РОДОВИЩ, ЗАПАСІВ І ПРОЯВІВ КОРИСНИХ КОПАЛИН, А ТАКОЖ ДІЛЯНОК НАДР, НАДАНИХ У КОРИСТУВАННЯ, НЕ ПОВ'ЯЗАНЕ З ВИДОБУВАННЯМ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Розділ IV ПРОЕКТУВАННЯ, БУДІВНИЦТВО І ВВЕДЕННЯ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ ГІРНИЧОДОБУВНИХ ОБ'ЄКТІВ, А ТАКОЖ ПІДЗЕМНИХ СПОРУД, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИДОБУВАННЯМ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Розділ V КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ ДЛЯ РОЗРОБКИ РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН І ДЛЯ ЦІЛЕЙ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИДОБУВАННЯМ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Розділ VI ОХОРОНА НАДР

Розділ VII ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВЕДЕННЯМ РОБІТ ПО ГЕОЛОГІЧНОМУ ВИВЧЕННЮ НАДР, ЇХ ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ

Розділ VIII СПОРИ З ПИТАНЬ КОРИСТУВАННЯ НАДРАМИ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО НАДРА

Розділ IX МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Кодекс України про надра / Кодекс Украины о недрах

ВР України Кодекс про надра від 27.07.1994 № 132/94-ВР. Кодекс України про надра

 

 

16. Коло законодавчо закріплених природноресурсових відносин становлять відносини щодо набуття природних об'єктів у власність та надання їх у користування, в тому числі на засадах оренди, здійснення загального та спеціального природокористування, вилучення природних об'єктів з користування або обмеження чи заборона використання їх окремих ресурсів, поновлення і відтворення спожитих або деградованих природних об'єктів, їх ресурсів та інших корисних властивостей тощо. До кола сучасних природноресурсових відносин можна віднести здійснення або утримання від дій, що пов'язані із застосуванням засобів і технологій використання, збереження, поліпшення й облаштування природних компонентів, які випливають із закономірностей існування природи і функціонування природних об'єктів та їх ресурсів, додержання нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів тощо. Отже, коло природноресурсових суспільних відносин, врегульованих у законодавчому порядку, досить широке.

В юридичному розумінні природноресурсові відносини не є винятком із загальної структури законодавчо врегульованих відносин. Відомо, що суспільні відносини можуть виникати, складатись, змінюватись або припинятись між відповідними суб'єктами. Ними є окремі індивіди, організовані колективи або об'єднання людей за професійними, територіальними та іншими ознаками, державні органи і держава в цілому, що консолідує і представляє інтереси усього суспільства. У їх діяльності постійно і безперервно відбувається взаємодія з природними об'єктами, їх окремими частинами або корисними ресурсами, що становлять предмет суспільних відносин. Такими об'єктами для природноресурсового права є об'єкти природного походження, до яких належать земля та її надра, води і ліси, об'єкти тваринного і рослинного світу, природно-заповідного, рекреаційно-оздоровчого та природно-лікувального фонду тощо. Зазначені відносини мають і свій зміст, який у законодавчому регулюванні має вигляд певних правомочностей та обтяженостей для суб'єктів права у відносинах між ними щодо цих об'єктів.

У свою чергу за своїм правовим змістом природноресурсові відносини можна поділити на матеріальні та процедурні. Матеріальними відносинами в юридичному розумінні є, наприклад, відносини власності на природні об'єкти, значна частина яких нині перебуває у власності держави. Однак це не виключає можливості поступової передачі окремих природних об'єктів та їх частин у власність інших суб'єктів права. До процедурних природноресурсових відносин належать, наприклад, відносини щодо умов і порядку надання природних об'єктів та їх частин у користування, які знайшли своє закріплення в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства.

 

 

17. Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства України.

Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України.

 

18. В юридичній літературі позначення предмета та об'єкта не завжди є виваженим і однозначним. Інколи ці поняття визначаються одне через одне, часто предмет позначається як об'єкт, а об'єкт як предмет, що призводить до їх ототожнення. Під об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні та духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Відомо, що природними об'єктами є речі та блага природного походження, що існують без участі людини і суспільства або з певною їх участю, наприклад, штучно утворені ними об'єкти, що існують завдяки закономірностям функціонування природи та зусиллям людської діяльності. Таким чином, об'єктами природноресурсового права є природно завершені та відносно відокремлені природні складові, що існують у взаємодії із соціальним середовищем і виконують для людини і суспільства відповідні функції.

Однак не все, що має природне походження, може бути об'єктом природноресурсового права. Наприклад, багато натуральних благ і природних явищ не піддається правовому впливу, зокрема земний магнетизм і земне тяжіння, обертання землі та зміна дня і ночі, виверження вулканів і землетруси, зсуви ґрунту та затоплення, водні відливи і приливи, удари блискавки та грозові явища, сонячна та вітрова енергія тощо. Тому об'єктами природноресурсового права можуть бути тільки ті натуральні блага і природні явища, з приводу яких можливо виникнення суспільних відносин щодо їх використання.

До природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та нелісова рослинність, води і водно-болотні угіддя, тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та ін. Чинне природноресурсове законодавство передбачає визначення та класифікацію відповідних природних об'єктів. Так, в ЗК встановлена класифікація земель відповідно до їх цільового призначення, а Законом України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"1 передбачена класифікація тваринного світу як об'єкта права. Аналогічні положення містяться в гірничому, водному, лісовому та природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об'єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного природного об'єкта, що сприяє їх раціональному й ефективному використанню.

 

 

19. Держава як суб'єкт природноресурсового права визнана Конституцією і закріплена у природноресурсових кодексах та багатьох актах чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 84 ЗК у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Проте держава, залишаючись суб'єктом природноресурсового права, реалізує свої повноваження через органи законодавчої та виконавчої влади. Наприклад, Верховна Рада України як вищий законодавчий орган країни відповідно до Конституції здійснює всебічне державно-правове регулювання природноресурсових відносин. До її виключної компетенції належить визначення основних напрямів державної політики в галузі використання, відтворення та охорони природних об'єктів та їх ресурсів1, а в окремих випадках -- і прийняття постанов щодо надання конкретних природних об'єктів у користування, зокрема на концесійних засадах. У врегулюванні природноресурсових відносин бере участь і Верховної Рада Автономної Республіки Крим. її повноваження у цій сфері охоплюють в основному використання природних ресурсів на території республіки.

В законодавчих актах останнього часу все частіше вказується на те, що українська держава реалізує свої повноваження щодо відповідних природних об'єктів та їх ресурсів через органи виконавчої влади. Так, згідно із вказаною нормою ЗК право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Водночас існує система органів спеціальної компетенції, які виконують управлінські функції щодо врегулювання відносин, пов'язаних із використанням природних ресурсів. У свою чергу вони поділяються на центральні та регіональні і місцеві органи управління. До центральних зокрема належать Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет природних ресурсів України, Департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України тощо. Однак визнання органів державної виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції суб'єктами права не позбавляє державу її природноресурсової правосуб'єктності. Не породжує воно й "подвійної" правосуб'єктності у природноресурсових відносинах тому, що зазначені органи виступають від імені держави і представляють її інтереси на підставі та в межах, визначених законом, тобто їх дії вважаються діями держави.

Територіальні громади визнані суб'єктами природноресурсових відносин ст. 142 Конституції, в якій зокрема передбачено, що матеріальною основою місцевого самоврядування є земля та інші природні ресурси, що перебувають у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади можуть реалізовувати свої природноресурсові права й обов'язки як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування2. Такими органами є сільські, селищні та міські ради як представницькі органи місцевого самоврядування та утворені ними виконавчі органи, зокрема виконавчі комітети рад. У зв'язку із зазначеною структурою природноресурсової правосуб'єктності представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування актуальною є проблема детального розмежування їх компетенції щодо управління у сфері природоустрою об'єктів місцевого значення та визначення функцій використання їх ресурсів.

Громадські об'єднання та їх організації також є суб'єктами природноресурсового права. Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод з метою задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Із вказаних визначень громадських об'єднань та громадських організації випливає, що ними можуть бути політичні, творчі, професійні, любительські, спортивні, молодіжні, релігійні, національно-культурні та інші об'єднання й організації, що є правосуб'єктними у відносинах щодо загального та спеціального природокористування, охорони природних ресурсів, права власності на окремі природні об'єкти тощо.

Юридичні особи є учасниками різноманітних природноресурсових відносин і становлять найбільшу частку суб'єктів природноресурсового права. Юридичним особам у природноресурсових, які в інших відносинах, властиві такі ознаки: організаційна єдність, тобто здатність виступати у суспільних відносинах відповідно до своїх установчих документів як єдине ціле в особі своїх колегіальних або єдиноначальних органів управління; володіння відокремленими майновими і немайновими цінностями на праві власності, користування, повного господарського відання або оперативного управління; здатність вступати в правові відносини від свого імені з метою забезпечення власних інтересів або інтересів повіреного на підставі закону чи доручення; здатність нести самостійну юридичну відповідальність за своїми договірними, позадоговірними та іншими зобов'язаннями.

Вказаних загально цивілістичних ознак юридична особа набуває відповідно до цивільного законодавства, як правило, з моменту своєї державної реєстрації (ч. 4 ст. 8 ЦК). Природноресурсова правосуб'єктність юридичних осіб на сьогодні широко визнається цивільним і господарським законодавством. Юридичними особами є підприємства, установи й організації незалежно від виду адміністративно-управлінської підпорядкованості та організаційної-правової форми, діяльності, приналежності, часу їх створення тощо. Юридичні особи є суб'єктами природноресурсового права відповідно до чинного законодавства.

Однак підприємства, установи й організації часто виступають як спеціальні суб'єкти природноресурсового права. Це має місце, наприклад, при використанні природних ресурсів на підставі права власності або права користування, при здійсненні певних видів діяльності, віднесених до природоохоронних. Спеціальна природноресурсова правосуб'єктність юридичних осіб найбільш повно проявляється при здійсненні відповідних видів господарської діяльності. Слід зазначити, що державні та комунальні підприємства використовують природні об'єкти, як правило, на підставі права природокористування, а приватним юридичним особам чинним законодавством у передбачених випадках надаються можливості використання природних ресурсів як на основі права користування, так і на засадах права власності. Тому спеціальна природноресурсова правосуб'єктність юридичних осіб за її змістом не є однаковою для усіх підприємств, установ та організацій.

Фізичні особи є індивідуальними суб'єктами природноресурсового права, якими насамперед визнаються вітчизняні громадяни. Вони за наявності відповідних умов можуть бути суб'єктами права власності на визначені законодавством природні об'єкти, права користування природними ресурсами, відповідних угод щодо природокористування тощо. У природноресурсовому законодавстві визначені й деякі спеціальні умови, за наявності яких громадяни стають суб'єктами природноресурсового права. Так, у ст. 12 Закону "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що право на полювання в межах мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що посвідчують право на полювання.

Природноресурсова правосуб'єктність громадян є необхідною передумовою володіння відповідними правами і покладання на них певних обов'язків, тобто бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Ці правові категорії відображають певний взаємозв'язок громадян з державою, що виявляється в дозволах і вимогах один до одного. Природноресурсова правосуб'єктність громадян як суспільно-юридична категорія зумовлена самим характером суспільних відносин і водночас залежить від змісту законів, прийнятих на основі принципу рівноправності громадян.

Стосовно правових категорій правоздатності та дієздатності фізичних осіб і цивільного стану як сукупності фактів, що визначають їх статус як суб'єктів природноресурсового права, застосовуються відповідні положення цивільного законодавства. Це свідчить про поступовий відхід від адміністративно-правових методів регулювання природоохоронних відносин, у тому числі у сфері природноресурсової правосуб'єктності, та поступове зближення природноресурсового права з цивілістичними галузями права.

Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації також можуть бути суб'єктами природноресурсового права. Так, згідно зі ст. 13 Закону України від 16 травня 1995 р. "Про виключну (морську) економічну зону України" іноземні держави та їх юридичні особи, а також міжнародні організації, які мають намір проводити морські наукові дослідження у виключній (морській) економічній зоні України, подають спеціально уповноваженим органам України за шість місяців до початку здійснення морського наукового проекту повну інформацію про характер і цілі проекту, методи і засоби, що використовуватимуться, точні географічні координати районів, в яких буде здійснюватися проект, та інші дані.

Однак для природноресурсової правосуб'єктності іноземних держав і міжнародних організацій передбачені відповідні винятки із загальних положень. Так, відповідно до ст. 85 ЗК іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших прирівняних до них організацій відповідно до міжнародних договорів. Використання інших природних ресурсів України міжнародними організаціями й об'єднаннями та іноземними державами також здійснюється на засадах міжнародних договорів або на підставі двосторонніх міждержавних угод, що становить особливості їх міжнародно-правового договірного регулювання.

 

24. Право природокористування можна розглядати у різних ракурсах. В об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні становить правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення ефективного раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, знаходять своє опосередкування як у комплексному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в поресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у поресурсному (земельному, водному, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві набагато перевищує в процентному відношенні відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять своє відображення в праві.

Право природокористування можна розглядати також у субъективному значенні, тобто як право конкретного суб'екта використовуватиприродні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить власнику або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування можна розглядати як елемент права власності. 3 іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надання природного об'екта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів), власник не втрачає правомочності шодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

 

25. Розглянувши основні ознаки права природокористування, можна виділити і його принципи. Адже право природокористування як система правових норм, об'єднаних у правовий інститут, базується на ряді принципових положень, постулатів, які визначають перспективний напрям розвитку права. Головними серед них є такі:

—цільовий характер використання природних ресурсів;

—додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів;

—збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування);

—екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим;

—непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів;

—безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші.

Усі ці принципи знаходять свій розвиток в екологічному законодавстві України.

 

26. Суб'єктами права природокористування є юридичні та фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користування конкретними природними об'єктами для відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки. Залежно від природного об'єкта, наданого в користування, їх називають водокористувачами, землекористувачами, лісокористувачами тощо. Такими суб'єктами можуть бути державні, кооперативні підприємства, організації і установи, громадські об'єднання, релігійні організації, акціонерні товариства, спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських, іноземних і фізичних осіб, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також громадяни України. У випадках, передбачених законодавством, природні ресурси можуть надаватися в користування й іншим суб'єктам. Суб'єктами права природокористування є власники окремих природних ресурсів. Наприклад, територіальні громади, громадяни та недержавні і некомунальні юридичні особи виступають користувачами земельних ділянок, що належать їм на праві відповідно комунальної чи приватної власності.

Класифікація суб'єктів права природокористування може бути здійснена за найрізноманітнішими ознаками, наприклад, за родом діяльності або цільовим призначенням наданих у користування об'єктів природи (сільськогосподарські, несільськогосподарські), що ведуть лісове, водне, мисливське, рибне господарство тощо; на юридичні та фізичні особи тощо.

Серед громадян розрізняють як окремих індивідів, так і групових суб'єктів права природокористування. Питання про громадян — суб'єктів права природокористування ще не набуло достатньо чіткого вирішення в законодавстві.

Виникнення суб'єктивного права користування об'єктами природи пов'язано з наявністю відповідної правоздатності, тобто передбаченої екологічним законодавством здатності суб'єкта бути носієм прав і обов 'язків по використанню земель, вод, лісів, надр і т. ін. Не може виникнути суб'єктивне право землекористування, водокористування тощо в суб'єктів, які не володіють земельною, водною, лісовою, фауністичною або іншою екологічною правоздатністю. Земельна, водна, лісова та інша екологічна правоздатність є складовими елементами загальної правоздатності організації, підприємства, установи або громадянина, в яку входить також і цивільна, трудова або інша правоздатність.

Екологічну правоздатність організацій не можна плутати з повноваженнями державних органів по розпорядженню і управлінню природними об'єктами, які виникають не з правоздатності, а із компетенції цих органів, визначеної державою як сувереном-носієм політичної влади і власником більшості природних ресурсів. Однак це не виключає, що іноді в одній особі зосереджено і орган, який управляє (розпоряджається) природним об'єктом і користується цим об'єктом, тобто є користувачем.

Поняття екологічної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати і здійснювати права і обов'язки з природокористування, самостійного значення для юридичних осіб не має. Вказані суб'єкти, які володіють екологічною правоздатністю, завжди дієздатні. Тому щодо них вживається термін «праводієздатність». Екологічна праводієздатність властива лише самостійно оформленим як єдине ціле організаціям, але не їх структурним підрозділам. Виробничі дільниці, цехи, бригади, ферми тощо такої самостійністі не мають, а значить, екологічною правоздатністю не наділені. Тому вони не можуть виступати суб'єктами права природокористування.

Різного роду організації (державні, колективні, громадські, акціонерні, спільні та ін.), які володіють право дієздатністю, стають суб'єктами права природокористування з моменту надання їм природного об'єкта в користування або у власність, а коли це не вимагається, то з моменту фактичного користування (наприклад, дорогами загального користування).

Екологічна правоздатність громадянина виникає з моменту народження і припиняється з його смертю, при цьому вона, як і цивільна, визнається за всіма громадянами. На екологічну правоздатність громадян не впливає ні соціальний стан або походження, ні стать, ні раса, ні сімейний стан.

Екологічну правоздатність, як умову мати відповідні права, не слід плутати з правом на одержання природного об'єкта в користування, тобто з суб'єктивним правом, передумовою якого є правоздатність.

Для громадян самостійне значення має поняття екологічної дієздатності, що передбачає свідому (розумову) поведінку особи з юридичними наслідками. Вона вимагає певного життєвого досвіду, правильної оцінки юридичного значення своїх дій. Тому екологічна дієздатність, як і цивільна, може визнаватися за різними громадянами і не в однаковому обсязі. Але екологічне законодавство, за невеликим винятком, не містить норм, які безпосередньо визначають екологічну дієздатність громадян в усіх її проявах. Тільки безпосередньо можна зробити висновок, що в повному обсязі, наприклад земельна дієздатність (як один із видів екологічної дієздатності), властива тільки повнолітнім, а також 16-річним громадянам, які входять до складу фермерського господарства.

Стосовно інших категорій громадян земельне законодавство не має досить чітких вказівок щодо їх земельної дієздатності.

Для інших галузей екологічного законодавства характерне поєднання в одній особі користувача і органу, який управляє природним об'єктом. Так, підприємства державних органів лісового господарства, які є органами управління лісами державного значення, разом з тим, мають право здійснювати і лісові користування у визначеному законом порядку (статті 9, 18 Лісового кодексу).

 

 

27. Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які виявляють головний їх зміст. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природного об'єкта, який перебуває в користуванні власника або орендаря. Вид природного об'єкта як складової частини фонду природних ресурсів визначає найбільш важливі особливості і відповідного природокористування. При цьому різновид природних об'єктів має подвійне значення: по-перше, розмежовує природокористування за їх природними властивостями, ступенем правового регулювання (на загальнодоступне і регламентоване) і, по-друге, визначає специфічний порядок виникнення, зміни і припинення кожного виду природокористування, прав та обов'язків його суб'єктів. Тому виникає необхідність диференціації природокористування насамперед на такі види: землекористування, водокористування, лісокористування, користування рослинним і тваринним світом (крім лісів) тощо. У свою чергу ці види природокористування диференціюються за об'єктом права користування: користування землями сільськогосподарського призначення, користування землями житлової та громадської забудови, користування водами (поверхневими і підземними) тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, який наділений певними правомочностями і обов'язками. Таким чином, класифікація видів природокористування здійснюється одночасно за їх об'єктами і суб'єктами. Єдність цих двох факторів відображає основні правові характеристики кожного виду природокористування. Конкретизація основної мети природокористування стосовно різних його суб'єктів приводить до подальшої класифікації видів природокористування на підвиди. Відповідно до об'єкта і суб'єкта природокористування можна розмежувати на право організацій, підприємств, установ і право користування природними об'єктами громадян.

Диференціація природокористування можлива і залежно від інших критеріїв: первинності і вторинності, загального, спільного і відособленого користування природними об'єктами.

Загальне природокористування характеризується тим, що воно може здійснюватися без спеціального дозволу в кожному окремому випадку з боку компетентних державних органів і підприємств, установ, організацій, за якими природні об'єкти закріплені в користування. Це право виникає із законів або інших нормативних актів, що регулюють природокористування. При цьому законодавством України гарантується право загального використання природних об'єктів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.

Спеціальне природокористування здійснюється з дозволу компетентних державних органів або комунальних чи приватних власників природних об'єктів, коли вони надаються у відособлене користування.