Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основна відмінність уявлень про ідеальну державу у грецьких і римських мислителів

Поиск

ПЛАТОН-римський мислитель

Платон (428 або 427—347 до н. е.) був першим, чиї письмові твори дійшли до нас. Стосовно вчень про державу і право — це діалоги "Держава" і "Закони". Справедливість, справедливі закони розглядалися Платоном як реалізовані в земному житті ідеї якихось ідеальних сутностей. Справедливе, відповідно до життя поліса, за Платоном, полягало в тому, щоби кожен робив свою справу, щоб ніхто не привласнив чужого і не втратив свого, що певною мірою відповідало принципові Піфагора — "кожному своє". В душі людини, на думку мислителя, мають поєднуватися три здатності: розумова, вольова та бажання. Залежно від того, яка здатність перемагає, людина тяжіє до того чи іншого стану суспільства. Якщо перемагає розумова, людина може виконувати в державі функції управління; якщо вольова — бути воїном; якщо третя — ремісником або ратаєм. У проекті ідеальної держави, яку пропонував Платон у своєму вченні, не допускалися злидні та надмірне багатство, виключалася — без особливої необхідності — приватна власність. Воднораз він пропонував скасувати інститут сім'ї, замінити її системою відтворення населення через ретельний відбір пар державою. Вихованням дітей повинна була б опікуватися держава. Трудові відносини в такій державі теж повністю регламентувалися б нею.

У згаданому творі "Держава" Платон допустив можливість побудови такої ідеальної держави, хоч вона й не могла б бути вічною.

Недовговічність такої держави філософ пов'язав із вадами людської природи, яка легко піддається негативному впливові, що призводить до занепаду держави. Ця негативна властивість людської природи, на думку Платона, якраз і була причиною зміни форм правління у Стародавній Греції.

(((Іеальна держава трактується Платоном в праці "Держава" як максимально можливе втілення ідей світу в земному суспільно-політичному житті — в полісі. Ідеальна держава, як правління кращих і благородних — аристократичне державне утворення.)))

У трактаті «Держава» Платон пише про те, що головна причина псування суспільств і держав (які колись, за часів «золотого століття» мали «досконалий» лад) укладена в «пануванні корисливих інтересів», що обумовлюють вчинки і поведінку людей. Відповідно до цього основного недоліку Платон підрозділяє всі існуючі держави на чотири різновиди в порядку збільшення, наростання «корисливих інтересів» у їхньому ладі.

1. Тимократія- влада честолюбців, на думку Платона, ще

зберегла риси «досконалого» ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських і ремісничих робіт

Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже

помітне прагнення до збагачення, і «при участі дружин» спартанський спосіб життя переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії.

2. Олігархія. В олігархічній державі вже є чіткий поділ на багатих (правлячий клас) і бідних, які уможливлюють зовсім безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, по теорії Платона, приводить до її переродження в демократію.

3. Демократія. Демократичний лад ще більш підсилює роз'єднаність бідних і багатих класів суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи - тиранії.

4. Тиранія. На думку Платона, якщо якась дія робиться занадто сильно, то це призводить до протилежного результату. Так і тут: надлишок волі при демократії приводить до виникнення держави, взагалі не має волі, що живе по примсі однієї людини - тирана.

Негативні форми державної влади Платон протиставляє своєму баченню "ідеального" суспільного устрою.

З'ясовуючи зв'язок між особою та державою, Платон виходив із того, що загальне важливіше, ніж його частина. Тому на перше місце він ставив державу. Особа, за його вченням, поглинається державою, підкоряється їй. Держава у мислителя постала як єдність людських істот, які повинні виконувати свої соціальні функції, відмовляючись від особистих потреб та інтересів.

Не погоджуючись із Сократом, який ініціював принцип індивідуальної самосвідомості як основу справедливого порядку, Платон проголосив принцип рівності всіх перед могутньою державою і розподіл обов'язків згідно з індивідуальними властивостями душі. Згуртованість держави, за Платоном, може бути досягнута "або переконанням, або силою"[4].

У діалозі "Закони" Платон запропонував ще один, конкретніший, проект ідеальної держави. У цьому творі зазначалося, що всесвітом і людьми керують боги, смикаючи за певні ниточки.

Здійснюючи керівництво, боги мають на увазі ціле, люди не знають їхньої мети, оскільки не благо існує для окремої особи, а особа для нього. Але, як зазначив далі Платон, людина має душу, тобто принцип саморуху, тому вона певною мірою вільна. Орієнтуючись на свої бажання, вподобання і схильності, людина мріє про щастя. Але оскільки людина не знає загальної ідеї та любить тільки себе, вона несвідомо коїть зло і сама ж потерпає від нього.

У кожному конкретному випадку збудником вчинків людини є її самолюбство. Тому, розмірковуючи над проектом "ідеальної" держави, Платон пропонував жорстко регламентувати всі аспекти життя й діяльності людини в суспільстві.

Він допускав, що форма правління може бути альтернативною. У першому випадку — це правління людей з надзвичайними повноваженнями, у другому — управління здійснюється на підставі закону, якому підкоряються і правителі.

"Там, де закон — володар над правителями, а вони його раби, я вбачаю спасіння держави і всі ті блага, що їх можуть дарувати державам боги", — підкреслював Платон.

Причому він мав на увазі "справедливий" закон, що протиставлявся ним законові, який захищав інтереси якогось одного стану суспільства. Ба більше, значну увагу він приділяв охороні права, судовій системі, навіть зауважив, що всяка держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влаштовано належним чином. Але з огляду на всебічну регламентацію життєдіяльності суспільства "ідеальна" держава Платона позбавляла свободи як усіх жителів, так і кожного індивіда окремо. І в цьому проекті філософ залишився вірним своєму принципові, згідно з яким індивід існував для держави, а не вона для нього.

АРІСТОТЕЛЬ-грецький мислитель

У своїй праці Арістотель розробляє теорію ідеальної держави, ідеального полісу, а також походження цієї ідеальної держави. Арістотель відкидає релігійне походження держави. Він пише, що людина - це істота політична, і що держава базується на природному потязі людей до спілкування та спільного життя. Саме цей потяг, на його думку, призводить до утворення родини в суспільстві. Отже, перша форма суспільного життя - родина рабовласницького суспільства. Другий етап утворення держави - селище, громада, що складаються з декількох родин. Це фактично розвинута велика родина, але її інтереси вже не обмежуються повсякденними проблемами, тому що з'являються й інші, більш вагомі потреби. І третій етап утворення держав - виникнення її з декількох селищ, чи громад. Оскільки держава за Арістотелем, є розвинуте “спілкування” селищ, а селище - розвинута родина, що роздрібнилася, форми організації родини були перенесені ним і на державу.

Щодо ідеальної держави, то теоретична побудова ідеального поліса - кінцева мета, яку ставить перед собою Арістотель у "Політиці". Цілком виправданими були би пошуки ниток, що зв'язують ідеальний поліс Арістотеля з грецькими полісами IV ст. до н.е., зовнішніми і внутрішніми умовами їхнього існування. Зрозуміло, цим не вичерпується зв'язок змісту трактату Арістотеля з епохою, у якій він жив. Міркування про поліс, ідеальний поліс, займає в "Політиці" багато місця (сьома і восьма книги; до цього варто додати аналіз його попередників і сучасників у другій книзі). Тут ми знаходимо обґрунтування думки про те, що поліс є вищою формою об'єднання, що сприяє досягненню щасливого життя, тобто життя, узгодженим з всіма чеснотами; тут поняття полісу піддається розчленуванню на його найпростіші елементи. Посилаючись на природу, що несправедливо розподілила між людьми розумові здібності, Арістотель захищає одну з підвалин античного суспільства - рабство. Він також виступає захисником іншої підвалини античного суспільства - приватної власності, обґрунтовуючи це тим, що потреба у власності властива людині за природою.

Правильні види державного устрою, за Арістотелем, - царська влада, аристократія, політія; неправильні - тиранія, олігархія, демократія. Царська влада - правління одного, що править в і'мя загального блага; тиранія - правління одного, що керується власною вигодою. Аристократія - правління деяких, кращих, що здійснюється в інтересах усіх громадян; олігархія - правління деяких заможних громадян, що думають тільки про власну вигоду. Політія - правління більшості, що обирається на підставі визначеного цензу і, що піклується про загальне благо; демократія - правління більшості, незаможних, в інтересах винятково цієї більшості. У відповідності зі своїми етичними поглядами Арістотель у правильних видах державного устрою вбачає прояв належної чесноти, у неправильних - відсутність чеснот.

ЦІЦЕРОН-римський мислитель

Залежно від кількості правлячих він виділяв три прості форми правління: царську.владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Під помітним впливом Арістотеля і особливо Полібія Ціцерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного державного ладу він вважав Римську республіку III — початку II ст. до н. е.

Спотворені форми панування (тиранія одноосібних володарів або натовпу,панування кліки багатих і знатних) не є, згідно з Ціцероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в рзумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інтересиі загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може.перетворитися в правління кліки багатих. Запобігти виродженню државності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, — писав він, — щоб у державі було щось визначне і величне, щоб одна частина влади була виділена і вручена авторитетові провідних людей, а деякі справи.були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим достоїнством такого державного ладу Ціцерон

вважав міцність держави і правову рівність громадян. Людський "ідеал Ціцерона — «перша людина у республіці, утихомирювач,

опікун» — в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, а також римську політичну ораторську практику. Зразком такого Діяча він вважав себе. Відповідність чи невідповідність людських законів у природі (у природному праві) виступає, за Ціцероном, критерієм справедливості чи несправедливості. Природне право (вищий правдивий закон) виникло раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована. Сама держава (як «загальний правопорядок») з ЇЇ встановленими законами (тобто називним правом) є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.

В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних авторів привертали, зокрема, положення Ціцерона про правовий характер держави, про державу як справу народу І правове суспільство (спільність), про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб'єкта держави і права.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 212; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.138.214 (0.007 с.)