Економічна концепція Т.Мальтуса.

Другий напрямок еволюції економічної науки в першій половині XIX ст. пов'язаний зі спробами переглянути деякі основні принципи, на яких базувалася класична школа. Один з таких принципів полягає у твердженні про принципову рівновагу економічної системи, яка автоматично відновлюється у випадку порушення. Система прагне до такого стану і досягає його завдяки дії спонтанних сил, що забезпечують їй гармонічне функціонування.

У правильності цієї тези засумнівався англійський економіст Томас Роберт Мальтус (1766-1834). Навколишній економічний світ не здавався йому настільки довершеним. Він бачив його протиріччя і не збирався їх приховувати. Суперечливість робить систему в принципі неврівноваженою. Вона випробує дестабілізуючі впливи як з боку сил, що впливають на систему як би ззовні, так і з боку факторів, що є наслідком функціонування самої системи.

Що стосується зовнішніх факторів, які ставлять економіку в скрутне положення, то найважливішим Мальтус вважає невідповідність між темпами росту населення і можливостями забезпечення його засобами до існування. Про наявність такого взаємозв'язку знали давно, але Мальтус, по-перше, звів її в ранг загального і не­порушного закону, а по-друге, спробував визначити кількісні параметри цієї залежності. У 1798 році він публікує книгу «Досвід про закон народонаселення», у якій стверджує, що кількість населення має тенденцію зростати в геометричній прогресії, тоді як засоби існування можуть збільшуватися тільки в арифметичній прогресії. Бурхливий ріст населення обумовлений біологічною здатністю живих істот до розмноження і єдиним реальним його обмежником виступає недостатність продовольчих ресурсів. Виробництво останніх відстає від темпів росту населення, насамперед у силу дії «закону про зменшення родючості грунту», що обумовлює віддачу, яка зменшується, від зусиль, прикладених для добування їжі.

Результатом такої невідповідності стає поява надлишку населення, що у свою чергу породжує бідність, безробіття, соціальні конфлікти. Уникнути цього можна лише скоротивши народжуваність. До цього спонукують страх перед голодом і злиднями, а також «моральне приборкування», тобто відмова від ранніх шлюбів, щоб не збільшувати число «зайвих» ротів.

Якщо ж цих заходів виявляється недостатньо, то спрацьовують стихійні регулятори: епідемії, голод, війни, що, зменшуючи кількість населення, відновлюють рівновагу. «Людина, що прийшла в зайнятий уже світ, — пише Мальтус, — якщо її не можуть прогодувати батьки і якщо суспільство не має потреби в її праці, не має права на яку-небудь їжу; по суті, вона зайва на землі. На великому життєвому бенкеті природи для неї немає прибору. Природа наказує їй зникнути і не відкладаючи сама приведе до виконання свій вирок».

Усякого роду соціальна допомога, закони про бідність, добродійність не тільки не вирішують проблему, але лише поглиблюють ситуацію, оскільки пом'якшують тиск факторів голоду й злиднів, що веде до росту населення за межі можливостей забезпечення його засобами до існування.

Свої нерадісні прогнози Мальтус спробував підтвердити посиланнями на фактичні дані про збільшення населення. Розрахунки темпів росту населення Сполучених Штатів Америки, які приводяться ним, не зовсім коректні з професійної точки зору, оскільки не розрізняють природній приріст населення і його збільшення за рахунок імміграції. Але слабкість його позиції обумовлювалася не стільки технічними погрішностями в розрахунках, скільки прагненням перетворити окремі тенденції, властиві деяким стадіям розвитку, у загальний закон. Тенденція до бурхливого росту населення аж ніяк не безумовна, хоча у певних умовах вона дійсно породжує серйозні проблеми. Але згодом, у міру росту життєвого рівня, вона змінюється протилежною тенденцією — до уповільнення темпів росту. Тому фактичний приріст населення виявляється значно меншим від біологічно можливого. На демографічну ситуацію впливає безліч факторів економічного, соціального, політичного, культурного, релігійного характеру, які по-різному виявляються у різних країнах та регіонах і у різний час. У зв'язку з цим, спроба вивести єдиний і універсальний закон народонаселення, придатний для всіх часів і народів, виглядає занадто спрощеною і малопереконливою.

Проте поставлені Мальтусом проблеми зіграли важливу роль У розвитку економічної науки. Він першим звернув увагу на проблему обмеженості ресурсів і її вплив на економічні процеси. По суті, мова йшла про один з аспектів ширшої проблеми — взаємовідношенням людини з навколишнім середовищем, значення і гострота якої стануть очевидними значно пізніше. Глибина і важливість порушених Мальтусом питань стала причиною того, що суперечки і баталії навколо його теорії не вщухають донині.

Але своє бачення перспектив розвитку економічної системи Мальтус обґрунтовував також аналізом внутрішніх тенденцій її розвитку.

Головна проблема, з якою доводиться зіштовхуватися економіці, це не забезпеченість факторами виробництва, як вважали класики, а наявність попиту на прогресивно зростаючий випуск продукції. У закритій економіці, не регульованій державою, неможливо реалізувати всю вироблену продукцію за цінами, які покривають витрати. Це обумовлене тим, Що робітники, зарплата яких близька до прожиткового мінімуму внаслідок чинності закону народонаселення, не можуть придбати всю вироблену ними ж продукцію. Власники ж кдщхалів хоча і витрачають частину своїх доходів на споживання, іншу частину зберігають для наступних капіталовкладень. Для Мальтуса, як і для всіх сучасних йому економістів, заощаджен­ня були тотожні інвестиціям, тобто під заощадженнями розумілося «перетворення доходу в капітал». Здавалося б, сукупний попит, що складається зі споживання плюс інвестиції, повинний був забезпечувати повну реалізацію всієї виробленої продукції. Однак інвестиції не тільки створюють попит, але і додаткові потужності, які роблять додаткову продукцію в наступні періоди. Якщо споживання й інвестиції залишаються незмінними, то виникає надлишкова пропозиція товарів. Збільшення ж інвестицій веде до перенагромадження капіталу. «Непомірна пристрасть до нагромадження багатств, — пише Мальтус, — повинна вести до того, що продукти виробляються в кількості, яка перевищує можливе їхнє споживання». Заохочення нагромадження в цих умовах рівносильне заохоченню шлюбів і розмноженню людей в умовах нестачі їжі.

Протистояти цієї руйнівної тенденції могли лише споживчі потреби осіб, не пов'язаних з виробництвом, у яких є доходи, насамперед земельних власників, що одержують ренту. Свій внесок у розрядку напруги на ринках збуту могла внести і зовнішня торгівля. Але головне — це доходи «непродуктивних споживачів» (службовців, духівництва, осіб вільних професій і ін.), які творяться за рахунок перерозподілу, витрата яких тільки і здатна вивести економіку зі стану стагнації.

Таким чином, наслідків перенагромадження капіталу можна було уникнути лише за рахунок екзогенного попиту «третіх осіб», тобто тих, хто безпосередньо не брав участь у виробництві товарів. Мальтус, однак, не враховував, що надвиробництво веде до зниження цін, які можуть опускатися нижче рівня, який покриває витрати, що робить капіталовкладення невигідними і знімає проблему перенагромадження навіть без участі «третіх осіб». Але це не означає, що вирішується проблема недостатності попиту. Частина доходів, які не перетворилися в інвестиції, не обов'язково збільшує споживання; вона стає заощадженнями. Те, що Мальтус ототожнював заощадження з інвестиціями, не дозволило йому до кінця зрозуміти глибину проблеми «ефективного попиту». Але, незважаючи на недостатню переконливість аргументації, він був біля витоків того напрямку в економічній науці, який не погодився з ідеєю класичної школи про принципову рівновагу економічної системи та її здатність автоматично підтримувати цю рівновагу.