У чому полягає сутність фінансів підприємств?

Фінанси підприємств- це сукупність економічних відносин, які пов'язані з рухом грошових коштів, а саме їх формуванням, розподілом і використанням у процесі господарської діяльності підприємств. Фінанси - це не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається перерозподіл створеної вартості. Групи відносин, у яких може брати участь підприємство, відображені на рис. 1.1.

Які ознаки притаманні фінансам підприємств?

Фінансам підприємств притаманний ряд ознак, які можна поділити на загальні і специфічні (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Ознаки, притаманні фінансам підприємств

Що таке фінансові ресурси і за рахунок яких джерел вони формуються?

Фінансові ресурси підприємств - це грошові надходження, які перебувають у розпорядженні підприємства і призначені для виконання зобов'язань перед всіма суб'єктами господарювання. Формування фінансових ресурсів відбувається за рахунок власних, залучених і позичених коштів.

Формування фінансових ресурсів розпочинається з моменту заснування підприємства, коли утворюється статутний капітал, який формується за рахунок коштів засновників. Надалі джерелами власних фінансових ресурсів виступають прибуток та амортизаційні відрахування.

Позикові фінансові ресурси формуються за рахунок кредитів та інших позик. У процесі своєї діяльності підприємство може залучати кошти на фондовому ринку за рахунок випуску цінних паперів, окрім того підприємства можуть залучати кошти інвесторів та отримувати фінансування з бюджету.

Формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел дає можливість підприємству адекватно реагувати на зміну потреб ринку, розширювати асортимент продукції, нарощувати масштаби виробництва. Однак у процесі формування фінансових ресурсів важливо дотримуватись оптимального співвідношення між джерелами їх формування з метою забезпечення нормальної фінансової стійкості підприємства.

Які функції виконують фінанси підприємств?

Сутність фінансів підприємств проявляється через їх функції: акумулюючу, розподільчу, контрольну. Акумулююча функція полягає у мобілізації та накопиченні фінансових ресурсів у процесі виробничо-фінансової діяльності. Розподільча - у розподілі та використанні фінансових ресурсів для забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності та соціально-економічного розвитку підприємства. Контрольна функція проявляється у здійсненні постійного моніторингу за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Що собою являє фінансовий механізм підприємства?

Фінансовий механізм підприємства можна розглядати як систему управління фінансовими відносинами за допомогою фінансових важелів і фінансових інструментів, які дають змогу досягти головної мети будь-якого підприємства - отримання максимального прибутку. Елементами фінансового механізму підприємства є фінансові інструменти, фінансові важелі та фінансові методи.

 

Фінансові інструменти - згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку це будь-які контракти, з яких виникають фінансові активи для одного підприємства чи фінансові зобов'язання або інструмент для іншого (дебіторська і кредиторська заборгованість і похідні фінансові інструменти). Фінансовий актив може бути у вигляді коштів, конкретного права на одержання коштів або фінансового активу від іншого підприємства, обміну на фінансовий інструмент цього підприємства.

Фінансові важелі - це набір показників, через які керуюча система може впливати на виробничо-господарську діяльність підприємства.

Фінансові методи - це фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове планування, фінансове регулювання і фінансовий контроль.

Що таке податок?

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у термінах, передбачених законодавством.

Податок — обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з юридичних осіб і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних утворень.

Податки варто відрізняти від зборів (мита), стягнення яких носить не безоплатний характер, а є умовою здійснення відносно їх платників певних дій.

Стягнення податків регулюється податковим законодавством. Сукупність установлених податків, а також принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни, скасування, стягнення й контролю утворюють податкову систему держави.

Під податком розуміється примусове вилучення державними податковими структурами коштів з фізичних і юридичних осіб, необхідне для здійснення державою своїх функцій.

Основні функції податків

Податки виконують одночасно п'ять основних функцій: фіскальну, розподільну, регулюючу, стимулюючу й контролюючу.

Фіскальна функція оподатковування — основна функція оподатковування. Історично найбільш древня й одночасно основна: податки є переважною складовою доходів державного бюджету. Реалізація функції здійснюється за рахунок податкового контролю й податкових санкцій, які забезпечують максимальне збирання встановлених податків і створюють перешкоди до ухилянню від сплати податків. Простіше кажучи, це збір податків на користь держави. Завдяки даній функції реалізується головне призначення податків: формування й мобілізація фінансових ресурсів держави. Всі інші функції оподатковування — похідні від фіскальної. У всякому разі, поряд із чисто фінансово-фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші, наприклад економічні або соціальні. Інакше кажучи, фінансові цілі, будучи найістотнішими, не є винятковими.

Розподільна (соціальна) функція оподатковування — полягає в перерозподілі суспільних доходів (відбувається передача коштів на користь слабших і незахищеніших категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на сильніші категорії населення).

Регулююча функція оподатковування — спрямована на вирішення за допомогою податкових механізмів тих або інших завдань економічної політики держави. На думку видатного англійського економіста Джона Кейнса, податки існують у суспільстві винятково для регулювання економічних відносин.

Контрольна функція оподатковування — дозволяє державі відслідковувати своєчасність і повноту надходжень у бюджет коштів і зіставляти їхню величину фінансових ресурсів.

Стимулююча функція оподатковування — спрямована на підтримку розвитку тих або інших економічних процесів. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня система оподатковування надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво й добродійну діяльність, і т.д.

Дестимулююча функція оподатковування — спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції коштів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду й т.д.

Накопичувальна функція — узагальнення усіх функцій.

Основні поняття

Суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі.

Доцільно провести чітке розмежування у чинному фіскально-бюджетному законодавстві між визначенням категорії «платник» податку з поняттям «суб'єкт» оподаткування, які значною мірою ототожнюються, конкретизувавши їх в податковому законодавстві:

платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходження доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця;

суб'єкт оподаткування — один із учасників податкового процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткування; органи податкової служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'язання;

носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросування податків.

Об'єкт оподаткування — обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг.

Податкова ставка — розмір податку на одиницю оподаткування, встановлений в законодавчому порядку.

В залежності від методів встановлення розрізняють:

універсальні ставки

диференційовані ставки

За методом побудови:

абсолютні — вказана сума

відносні — у % (постійні, прогресивні, регресивні)

Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта господарювання.

Податковий період — період часу, за який відбувається сплата податку

Податкова система — сукупність податків і зборів, механізмів і способів розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів. Система оподаткування — система форм і методів стягнення різних форм податків з юридичних та фізичних осіб

Види податків

Всі податки підрозділяються на кілька видів:

Державні та місцеві

Прямі та непрямі податки

Див. також: Прямі податки та Непрямі податки

Загалом, податки діляться на прямі, тобто ті податки, які стягуються з економічних агентів за доходи від факторів виробництва й непрямі, тобто податки на товари й послуги, що складаються в самій ціні на предмети споживання. Прямими податками можна назвати такі, як податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток і подібні. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизи й інші.

В Україні:

прямі — податки, що стягуються безпосередньо з доходів і майна платника податків. До прямих податків належать прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно.

непрямі — податки на товари й послуги, установлювані центральними й місцевими органами влади у вигляді надбавок до ціни товарів або тарифу на послуги й незалежні від доходів платників податків. Виробники й продавці виступають у ролі збирачів непрямих податків, уповноважених на те державою, а покупець стає платником непрямого податку. Найпоширеніші непрямі податки у вигляді акцизів, податку із продажів, мит, митних зборів.

Прогресивні, регресивні або пропорційні.

Прибуткові податки самі діляться на три типи:

Прогресивні податки — податки, у яких середня податкова ставка підвищується зі збільшенням рівня доходу. Таким чином, якщо доход агента збільшується, то росте й податкова ставка. Якщо ж, навпаки, падає величина доходу, то ставка так само падає.

Регресивні податки — податки, чия середня ставка податку знижується при збільшенні рівня доходу. Це означає, що при збільшенні доходів економічного агента, ставка падає, і, навпаки, росте, якщо доход зменшується.

Пропорційні податки — податки, ставка яких не залежить від величини оподатковуваного доходу.

За формою оподаткування:

прямі

непрямі

За об'єктом:

на доходи

на споживання

на майно

За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

загальнодержавні

місцеві

Залежно від напрямку використання:

загальні

цільові

Найпоширеніші зразки

Акцизний податок — непрямий податок на товари або послуги. Акциз включається в ціну товару й вилучається в державний і місцевий бюджети.

Мито — податок, що стягується державою із транспортованих через національну границю товарів за ставками, передбаченим митним тарифом. За об'єктом обкладання розрізняють: ввізні, вивізні й транзитні мита. За методом обчислення (стягування) розрізняють адвалерні, специфічні й комбіновані мита. За принципом обмеження розрізняють спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мито. За терміном застосування мито може бути постійним, змінним та сезонним. За принципом заохочення — преференційним, пільговим та загальним (повним).

Податок на додану вартість — податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість.

Сутність ПДВ в тому, що він є частиною створеної вартості, яку стягують з покупців усіх видів товарів та послуг. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.

Розрахунок бази оподаткування = собівартість + прибуток + податки і збори. База оподаткування при ввезенні придбаних іноземних товарів = митна вартість + транспортні витрати + страхування + інші витрати.

Податкове зобов'язання платника податку — загальний ПДВ, що нарахований платником податків і включений до робіт, послуг, які надаються у звітному періоді. Податковий кредит — сума податку на додану вартість, що сплачена платником податку у звітному періоді, у зв ’язку з придбанням товарів, вартість яких належить до валових витрат виробництва і основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Податкове навантаження на зарплату

Станом на 2013 рік в Україні податкове навантаження на зарплату сягає розміру єдиного соціального внеску, тобто у розмірі від 36,76 до 49,7%.[10] В той же час, відрахування із зарплати пересічних працівників складають 15% податок з доходів фізичних осіб та від 2,6% до 6,1% єдиного соціального внеску. Таким чином деякі верстви населення України віддають державі більшу частину заробітку, ніж європейці.[10] Проте слід зазначити, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування (відповідно до пункту 2, статті 8, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).