ТОП 10:

З «Повчань» мудреця Матанги.



Санджая, син Ґавальґани, княжого сути, що вже і сам був молодим колісничним, поволі йшов знайомою з дитинства вуличкою. Біля будиночку Адгіратги він звично сповільнив крок, хоча давно уже не бачив друга.

- Гей, Санджає! Хочеш коржика?

Юнак підвів голову. На ґанку сусідського будиночка стояв молодий воїн і приязно усміхався йому.

З хатини визирнула Радга.

- Санджає! - гукнула вона, - йди-но сюди, синку!

Санджая штовхнув хвіртку. Молодий кшатрій вже йшов йому назустріч. Тепер син Ґавальґани врешті пізнав сусіду і давнього приятеля, хоча той і був вбраний в гаптований золотом одяг з блакитного шовку. З коротко обстриженої голови Радгеї звисав довгий білявий чуб - окраса воїна, а у вухах блищали великі золоті сережки, схожі на усміхнені сонечка. На грудях воїн мав золотий же оберіг у вигляді черепашачого панцира, а на зап'ястку - золотий браслет. І все ж то був Радгея, з яким Санджая колись бився, мирився та кублився в пилюці.

- Невже це ти, друже? - спитав візничий, - такий пишний став, що й не пізнати!
Вдягся у шовки та золото, вуса відпустив, а чуприна - чисто в князя...

Син Адгіратги рвучко обійняв його і засміявся:

- А ти все такий же, друже! Наче й не розлучались. Ходімо до нас. Поговорити
треба.

- Говорять, - обережно мовив Санджая, - що ти став великим паном. Ще б пак, друг -
приятель самого Дурьйодгани...

- Вигадуєш, сину Мадги, - втрутилася Радга, - стати паном неможливо, ним
народитися треба. Мідь скільки не куй, вона золотом не стане, а золото, - тут жінка
ніжно глянула на сина, - ніколи й не було міддю. Ходімо, хлопчики, обідати. Я
напекла коржиків та наробила смачного кхіру[23].

- А пантуа[24] є? - облизнувся Санджая.
-Єі пантуа і ще дещо... Ну то що?

Ласощі тітки Радга славилися на весь куток, а Санджая любив таки поїсти. Тому він радо зійшов на ґанок і пройшов на відкриту веранду. Радга принесла стільчики, подушки для сидіння, а потім урочисто винесла й тацю з ласощами.

- Поговоріть, хлопчики, - сказала, - а я побіжу за медом до старої Ґіти.

- Як живеш, Санджає? - спитав Радгея, дивлячись з усміхом, як старий приятель
наминає солодощі.

- М-м, - пробурмотів Санджая з набитим ротом, - непогано... Вивчився на суту.
Навчитель мене хвалить, але, на жаль, ще не можу знайти місця. А ти де пропадав?

- Учився, - коротко відповів юнак.

- Я чув, - цікаво спитав Санджая, - що ти живеш відлюдником у лісі...

- Я дійсно жив у лісі, біля свого наставника. То великий воїн і подвижник.

- А хто посвятив тебе у кшатрії?

- Мій навчитель, брагман Парашурама.

- Син Джамадагні? - вигукнув Санджая, - але ж це легенда! Скільки ж йому має
бути років?

- Стільки, скільки й старому князю Бгішмі. А Дід Куру - це теж уже легенда. Однак,
вони обидва живі і при силі.

- Отже, ти домігся свого, друже, - сказав Санджая з легкою заздрістю, - ну і що ж
маєш робити далі?

- На разі маю одну важливу справу, - мовив Радгея, - ти чув про великі князівські
змагання?

- Ще б пак! - вигукнув Санджая, - нащадки Куру будуть показувати там свою
вправність у бойових мистецтвах! Мій батько вже навіть побився об заклад. Він
певен, що серед ратгінів переможе син княгині Прітги, Арджуна.

Сині очі Радгеї стемніли, наче дощове небо.

- Твій батько поспішив робити ставки, - сказав він, - нехай забере заклад назад.

- Чому це?

- Бо Арджуна Пхальгуна не переможе в цих змаганнях, хоч вони і стануться в
місяць його народження.

- Як ти знаєш? - спитав Санджая зацікавлено.

- Бо переможцем буду я!

Молодий сута трохи не вдавився коржиком.

- Але ж це змагання княжичів! - вигукнув врешті.

- В ньому можуть брати участь усі кшатрії.

- А де ти візьмеш коней і колісницю?

- Княжич Дурьйодгана люб'язно дасть мені коней, повіз та упряж.

- А зброю? Лук, стріли, меч...

- Я маю найкращого у Бгаратаварші лука. Його подарував мені учитель
Парашурама, і він же пасував мене мечем. Решту озброєння сини Дгрітараштри
позичать мені з княжих арсеналів.

- Але ж ти - син сути!

- Я - кшатрій, друже Санджая! Моє ім'я Карна, і я учень самого Рами Джамадагні.
А нащадки Куру є лише учнями його учня.

- А хто буде твоїм колісничним? - спитав Санджая, ошелешений цим натиском.

Радгея-Карна відщипнув шматочок маминого коржика, поволі прожував його і

відповів усміхаючись:

- Моїм колісничним? Як-то хто? Звісно ж ти, Санджає.

- Я?!

- Авжеж! - м'яко мовив Карна. Його лице, осяяне блиском сонечок-сережок,
випромінювало таку відвагу і впевненість, що Санджая мимоволі випростався.
Палаюча аура, що оточувала молодого кшатрія, могла вдихнути сміливість навіть в
боягуза.

- Ти говориш, що не можеш знайти місця, - продовжував Карна, - але первісток
Дгрітараштри допоможе тобі. Мій батько, Адгіратга, вже людина літня. Я мав зайняти
його місце, але мені не служити сутою. Дурьйодгана має великий вплив на батька-
князя. Розумієш?

Очі Санджаї загорілись, і він кивнув.

- Щоправда, - мовив Карна, - колісничному сліпого князя не доведеться оспівувати
його військові звитяги. Або вести колісницю до битви. Але ж тобі це й не потрібно,
Санджає. Чи може я помиляюсь?

Санджая похилив голову.

- Радгеє... тобто Карно, - мовив тихо, - ми задовго знаємо одне одного, аби брехати.
Я не зможу стати візничім атіратги та й просто ратгіна, аби правити четвіркою в бою,
під дощем стріл. Адже всі знають, що ворог найперше намагається позбавити
супротивника його сути. Я дуже боюся болю і смерти... Я боягуз, авжеж?

- Та ні, Санджає, - сказав Карна заспокійливо, - просто ти краще володієш
пандаром, аніж мечем. Я не засуджую тебе за те, що ти інакший. Ти станеш візничим
сліпого Дгрітараштри, але перед тим, о давній друже, ти маєш відчути, що то є - бути
колісничним ратгіна. Ми виграємо змагання і втремо носа Арджуні! Згода?

- Згода! - палко вигукнув Санджая.

- Розумні мої хлопчики, - почувся знизу голос Радги, - ну що, синку, умовив сина
Мадги?

- Ще б пак! - засміявся Карна.

- Мій синок, - сказала Радга, підіймаючись по сходинкам, - поб'є того пихатого
Партгу на радість всьому нашому кутку. Син Кунтідеві такий шалений, що вже
двоє візничих понівечилося у нього на службі. А він же ще й до бою не ходив.

- Служба у ратгіна небезпечна, - посміхнувся Карна, - зате почесна. Аби я був
сутою, то правив би колісницею Арджуни.

Радга вперла руки в боки:

- Ти ж, синку, на дух його не зносиш! Це ж через нього тебе вигнали з храму
Індри!

- Дурьйодгана водив мене дивитись як вправляється Арджуна. То справді
великий воїн, мамо! Але тим краще - мені бо не треба слабкого супротивника!
Я, Карна, маю змагатись лише з гідним себе. Ми з сином Прітги створені одне
для одного.

-Ви навіть з лиця схожі! - вигукнув Санджая.

- Вигадки, вигадки! - поспішно мовила Радга, - яка там схожість! Васушена
синьоокий та білявий, а княжич кароокий та чорнявий. І близько нема там
схожости!

- Дух кшаттри[25] — ось що робить нас схожими! — півжартобливо мовив Карна.
Радга припала до сина, наче хотіла захистити. У пам'яти зринуло давнє видиво:
криваве поле бою і дві колісниці в шаленому льоті...

" Сунда й Упасунда... Брати - вороги..."

Браслет княгині Прітги блищав нині у Карни на зап'ястку. Радга глянула на тигрів, котрі сплелися в смертельних обіймах, і згадала плітки, про які їй оповідав Адгіратга, коли син їх учився у Дрони. Тоді багато хто говорив, ніби їх хлопчик -позашлюбний син князя Панду...

" О великий Вішну[26], тільки не це! Нехай не збудеться це видіння!"

Радга торкнулась вустами синового чола, а молодий воїн поцілував їй руку. Як у дитинстві.

- Бережіть його, Боги Аріїв... - прошепотіла Радга.

Над Гастінапуром збиралися хмари, і Радга провела гостей у дім. А саме цієї години, в далекій країні Яду, Крішна Васудева, чиє народження було одмічене багатьма дивами, убив свого дядька, князя Кансу, і посів трон Ядавів. Врішнії, котрими правив рід Яду, віншували юному переможцю. Канса бо був людиною жорстокою та несправедливою і трохи не замучив до смерти батьків Крішни -рідну сестру Девакі та її чоловіка.

Нині темноликий звитяжець приймав вітання і усміхався двозначно і таємниче. Але про це ще не знав ні Карна, котрий намазував медом мамині коржики, ні Арджуна, що пильно читав трактат по стрільбі з лука, ні інші юнаки з роду Куру, нащадки аріїв.

В лісі, під Гастінапуром, старий Парашурама бурмотів молитви до Сур'ї Світлоликого, згадуючи власні слова, сказані ним колись світлоокому учневі: " Нині нас чують лише грізні Боги цієї землі..."

Син Джамадагні відчував страх, вперше за своє звитяжне життя, бо чув кроки, які лунали ніби по всій Бгаратаварші. Кроки Темноликого Бога.

Арена для змагань будувалась на рівному полі, неподалік Гастінапуру. Карна і Санджая прийшли туди вже надвечір, коли робітники подалися додому. Юнаки одразу ж побачили вже готову до вправ колісницю, біля якої клопотався літній сута, та повози і охоронців Дурьйодгани. Княжич вже йшов їм назустріч, начепивши на обличчя найсолодшу зі своїх усмішок. За ним поспішав нерозлучний з братом Дугшасана та третій спільник змовників, ще один син Дгрітараштри, хлопчина років п'ятнадцяти, що звався Вікарною.

- Вітаю, любий друже! - вигукнув Дурьйодгана.

- Вітаю доблесних синів Дгрітараштри, - озвався з усміхом Карна.

-Ось, друже, тут і будемо змагатись, - мовив Дурьйодгана вкрадливо, - дивись-
но... Завдання лучника на колісниці буде таким. Бачиш оте опудало?

- " Залізного кабана "?

- Авжеж. В його пащеку потрібно потрапити п'ятьма стрілами. Арджуна влучає
чотирма, але на шаленій швидкости.

- Я влучу п'ятьма, - сказав Карна, пильно придивляючись до мішені.
Дурьйодгані сподобалась ця спокійна впевненість. Він показав рукою вбік.

- А онде - найскладніше! Бачиш патики, а до них на мотузі прив'язано
коров'ячий ріг?

- Туди треба влучити? - спитав Карна з усміхом.

- На повній ході колісниці!

- Старий Парашурама, - мовив Карна, - чіпляв мені замість мішені бамбукове
стебло.

- І що? - жадібно спитав Дурьйодгана.

- Я влучав. Двома стрілами. Другу - в хвіст першої.

- Якби я тебе не знав, - мовив княжич, - то подумав би, що ти вихваляєшся. Але я
тебе знаю, Радгеє, і то не від учора. Бери колісницю і вправляйся, скільки маєш
охоти. Бачу, ти привів з собою візничого?

- Це Санджая, - мовив Карна, - син Ґавальгани...

- А, знаю... Знаю... То ти хочеш, аби саме він правив твоєю четвіркою?

- Так, княжичу. Я вважаю, що для такого змагу потрібен молодик. А Санджая
добре відчуває коней і є мені другом.

- Якої ти хочеш винагороди? — спитав Дурьйодгана у Санджаї.
Санджая опустив очі. Карна мовив:

- Мій батько, Адгіратга, наступного року полишає службу...

- Я віддам його місце твоєму Санджаї, - одразу ж підхопив Дурьйодгана, - чи
може ти таки підеш по батьковим слідам?

Карна звів брову, але тут-таки усміхнувся:

- Я знаю, княжичу, що це лише дружній жарт. Але, якщо б я і надумав стати
колісничним, то не у вашого шановного батька. Я був би сутою у найкращого
ратгіна Бгаратаварші і, може, наклав би головою, не встигнувши скласти і двох
рядків про подвиги атіратги.

- Ти і колісничним був би найкращим! - улесливо сказав Дурьйодгана, який вже
злякався, що зачепив болісну тему, - ну, вправляйся... А ми подивимось.

Старий колісничний підморгнув Санджаї, коли той став на його місце, а до Карни шепнув потиху:

- Побий їх, синку, і ми віднесемо тебе на руках до матусі Радги.

Юнак усміхнувся. Він любив цих людей, серед яких пройшло його дитинство.

- Обов'язково, дядьку Чаті, - відповів так само стиха, - готуйте паланкін для
переможця!

- Ге, та нащо нам паланкін? Ми прикотимо переможця просто в колісниці!
Карна засміявся і стрибнув у повіз. Чаті подав йому " Віджаю ", спис, булаву та
повний сагайдак стріл. Санджая вдарив по конях, і колісниця рушила.

Молодий воїн був у своїй стихії. Чудова колісниця, прекрасна зброя... Щоправда, нема ворога попереду, зате є мета. Перемогти сильнішого. Він бо знав, на що здатний Арджуна. Що ж, тим солодшою буде звитяга!

Карна зробив усе, що обіцяв. П'ять стріл потрапило до залізної мішені, а дві - до коров'ячого рогу. Дурьйодгана нетямився від радощів. Він мовив:

- Якщо переможеш, Карно, винагорода буде князівською!

- Хіба я найманець, аби битись за винагороду? - всміхнувся Карна, - але я таки

проситиму, не винагороди, права переможця викликати на двобій будь-кого з

присутніх на змаганнях кшатріїв.

- І цей будь-хто? - прищулився Дурьйодгана.

- Арджуна Каунтея Партга! - сказав Карна, - я ж маю тримати над ним

парасольку. А парасолька зі стріл нічим не гірша за парасольку з шовку.

- Ох, цей гордий Карна, - хихикнув Дугшасана, - він все не може забути, що його

колись порівняли з шудрами.

- Замовкни! - різко урвав брата Дурьйодгана, - друже мій Карно, я не знаю, чи

дадуть тобі на це дозвіл наші шановні старійшини, і тому я таки приготую для

тебе винагороду. Бачиш, як я певен у твоїй звитязі.

- І якою ж буде винагорода? - спитав з усміхом Карна.

- Це має бути несподіванка, - протягнув Дурьйодгана, - приємна несподіванка для

переможця....

Княгиня Прітга Кунтідеві прибула на змагання з невеличким запізненням, бо задовго вибирала численні прикраси. А втім, її сини мали показувати своє вміння наприкінці змагань.

Біля входу до прикрашеного гірляндами намету, де розташувалась знать, княгиню зустрів Відура, молодший брат її небіжчика-чоловіка та князя Дгрітараштри.

Народжений жінкою з нижчої варни, Відура стоїчно переносив своє двозначне становище при гастинапурському дворі. Прітга підозрювала, що дівер крадькома закоханий у неї, знала також, що він ніколи в цьому не зізнається. Відура свого часу дав обітницю безшлюбности, аби не наражати майбутніх дітей на невигоди існування в змішаній варні. Тож красуня-вдова пишалася тим, що мала вплив на родича, який недоліки в походженні заміняв розумом та розважливістю.

Прітга сіла поруч з Відурою, неподалік від сліпого Дгрітараштри та його дружини Ґандгарі. Місце було хоч і почесне, але не вельми зручне: з Ґандгарі княгиня-вдова не ладнала, а сліпий Дгрітараштра весь час вимагав у свого сути, котрий поштиво стояв за спиною у князя, аби той оповідав йому, що діється на арені.

Прітга зітхнула. Бути княгинею виявилося зовсім не так приємно, як їй здавалося в юности. А може їй просто не щастило? Все зіпсувала рання смерть чоловіка. Панду був би справжнім князем, не рівня жалюгідному сліпцеві Дгрітараштрі. І він у всьому слухався її, Кунтідеві. Щоправда, з політичних міркувань, він взяв за себе князівну мадрів, але коханням тут і не пахло. Хоча дурненьке дівча так його любило, що зійшло по власній волі на погребове вогнище, але Панду завжди ставився до неї як до нерозумної юнки. А вона, Прітга, залишилась. Виховувати трьох своїх синів та близнюків Мадрі.

Вуста красуні -врішнійки гірко вигнулись. Швидко, занадто швидко, вона відчула себе зайвою при пишному дворі Куру. Сини Дгрітараштри зненавиділи її синів, і життя перетворилося на пекло. Чи задля цього вона колись пожертвувала первістком? Може доля і карає її нині саме за цей гріх?

" Вріша, маленьке тільце у пелюшках... Чи живий ти зараз, дитя моє? І що робиш нині? Може їси собачатину разом із чандалами? Може став злодієм або вбивцею? А може, двадцять років тому, твій останній скрик почули каламутні води Ґанги?"

Жінка труснула головою, відганяючи сумні думки. Чому саме сьогодні їй прийшла до пам'яти та страшна ніч, коли стара нянька, плачучи, відіпхнула від берега кошик зі сплячою дитиною? Пестунка давно померла, і нині про маленького Врішу знає лише вона, його злочинна мати. Та ще той, хто подарував їй браслет з візерунком у вигляді двох тигрів, що стялися в двобої...

" Сунда й Упасунда... Брати-вороги..."

Добре, що вона вчасно спекалась зачарованої прикраси. Та задавнений страх від того не поменшав. Вже два десятки літ княгиня Прітга не наважувалась звести очі до сонця, боячись гніву Сур'ї. Чи багато на світі жінок, що вдостоїлись кохання Божества? Світлоликий гість виконав усі свої обіцянки: дав їй сина і навіть повернув цноту, аби їй не було соромно перед князем Панду. А що накоїла вона? Від страху та жадоби влади покинула напризволяще сонячне дитя, котре мало б врятувати аріїв від заглади. А потім Вікартана з'явився вдруге. І дав їй цього браслета, сказавши, що її вчинок викличе страшні біди та наблизить югу Калі. Він вимагав відшукати сина, але вона, Прітга, так і не наважилась розпочати пошуки. Минув час, і тепер їй все те здавалося сном. Все, окрім маленьких рученят синьоокого сина, якими він тягнувся до її обличчя того, останнього вечора.

- Моя княгине, - перебив її роздуми Відура, - онде ваш старший, Юдгіштгіра.

Прітга отямилась і подивилась на арену, де старший Пандав якраз змагався із

Дугшасаною у метанні списа. Княгиня зітхнула: військове вміння не належало до цнот Юдгіштгіри.

- Йому б народитися брагманом, - сказала вона до Відури.

- Юнак більше захоплюється книгами, аніж зброєю, - погодився Відура, - але для
чого йому вояцький блиск, коли він має таких братів? Бгімасена з Арджуною
захищатимуть його, та й близнюки Мадрі не пасуть задніх.

Дрона, навчитель молодих княжичів, оголосив поєдинок на палицях. На середину арени вийшли Бгімасена та Дурьйодгана.

Глядачі схвильовано загули. Багатьом подобався Бгімасена, цей молодий велет, що наче уособлював силу та мужність. Син Дгрітараштри, нижчий та тендітніший за свого супротивника, був, однак, наче звитим з м'язів. Бій обіцяв бути цікавим. На верхніх галереях, там, де стояв простолюд, гравці вже били одне одного по руках, закладаючись на майбутню перемогу.

Після кількахвилинного змагу Прітга, хоч і була жінкою, а не бійцем, втямила, що на арені коїться щось не те. Вона сполохано глянула на Відуру. Дівер мовив стривожено:

- Ці божевільні взяли замість учбових палиць бойові булави! Вони б'ються на
смерть!

Княгиня прикусила вуста, що почали нервово тремтіти. Цю її погану звичку успадкував Арджуна. Арджуна... Он він, біля своєї колісниці, вигнуті брови тривожно стягайся на переніссі.

- Пхальгуно[27]! - покликала Кунті.

Юнак підійшов до бар'єру, що оточував арену.

- Сину, що тут діється?

- Я не зміг спинити Бгімасену, - сказав молодий воїн, - врешті він провалить
Дурьйодгані голову, і нам доведеться покинути Гастінапур.

- А не трапиться навпаки? - захвилювалась Кунтідеві, - дивись-но!

Від замашного удару по голові Бгімасена впав, але одразу скочив на ноги. Він зірвав з голови пом'ятий шолом і заревів, наче розлючений бик. Кунті добре бачила хиже лице Дурьйодгани, який теж уже втратив свого шолома. Кров спливала по обличчям обох бійців.

- Дроно! - гукнув Відура, - спиніть їх!

- Що там? Що? — розхвильовано допитувався в Адгіратги сліпий Дгрітараштра.
Брагман-воїн, котрий спостерігав за поєдинком з арени, гукнув до свого сина, і

Ашваттгаман побіг до бійців.

- Ім'ям Індри, спиніться!

Він змушений був повторити заклик ще двічі, аж поки воїни не розійшлися по ріжні боки арени. Дурьйодгана зробив булавою випад і гукнув:

- Бій не закінчено, Бгімо!

Велет мовчки посварився кулаком у бік супротивника. Дрона оголосив:

- Сили були рівні! В цьому бою не було переможця!

- Аби вони бились до перемоги, то Дурьйодгану завтра понесли б ховати, - мовив
Арджуна до матері.

- Надумали - битися на смерть, - сказала Кунті все ще тремтячи, - добре, що хоч
ти не виходиш на двобій!

- Ще не вечір! - всміхнувся Арджуна, - та тільки хотів би я подивитися на того
самогубця, що насмілиться зі мною поєдинкувати!

Дрона оголосив змагання на колісницях. Кунті, котра трохи заспокоїлась, погідно спостерігала за намаганнями воїнів влучити в мішені. Служниця подала їй сік у срібному келишку.

- Арджуна! Арджуна!

Натовп повторював ім'я її меншого. Очі княгині зволожились - Арджуна був її улюбленцем. Ні занадто серйозного Юдгіштгіру, ні запального та не дуже розумного Бгімасену, ні тим більше Накулу з Сагадевою, синів суперниці, вона не любила так, як цього кароокого юнака, схожого на неї і лицем і душею - палкою, владною та гордовитою.

Дрона теж радів за свого учня. Він уважно спостерігав за усіма рухами колісниці і радісно усміхнувся, коли Арджуна поцілив у "залізного кабана" чотирма стрілами.

- На більше, - мовив брагман, підвівши голову до Прітги, - здатен хіба що старий
Парашурама, або князь Бгішма, його давній суперник. А з молодих - ніхто не
перевершить вашого сина!

- Я дякую вам за те, що ви його добре навчали, - ласкаво озвалась Кунтідеві.

- Може це й гріх, - сказав Дроначар'я, - але часом мені здається, що молодший
Партга миліший мені од власного сина, а лише Богам відомо, як я люблю
Ашваттгамана. Ось побачите, княгине, слава про подвиги Арджуни Пхальгуни
сягне небес і зостанеться навіки в пам'яти аріїв!

- Що, що там коїться? - питав нетерпляче сліпий Дгрітараштра, - Адгіратго, чи ти
заснув?

Сута не почув свого володаря, бо роздивлявся по арені, когось вишукуючи. Відура почав оповідати братові перебіг подій. Арджуна тим часом завершив стрільби, і його колісниця спинилась навпроти місць, де сиділи вельможі.

- Хто може зробити краще? - запитав Дрона. Сини Дгрітараштри, які геть усі вже
програли Арджуні, зашепотілись. Один Дурьйодгана зберігав спокій. Княжичу
вже перев'язали поранене чоло, і очі його лиховісно блищали з-під білого
полотна.

- Чи може хто зробити краще? - повторив Дроначар'я ритуальний заклик.

- Я зможу! - почувся чийсь голос.

Сини Дгрітараштри розступились, пропускаючи воїна, вбраного, наче до бою.

- Хто це? - спитала Кунті у Відури.

Дівер знизав плечима, сам пильно придивляючись невідомому.

- Ваші досягнення, о Партго, - мовив тим часом воїн, - я повторю на очах у всього
зібрання! А може, побачите і більше, так що не дивуйтеся.

Під'їхала колісниця, якою правив молодий сута. Воїн легко стрибнув до повозу і крикнув:

- Рушай, Санджає!

Арджуна випростався на своїй колісниці. Лице його спалахнуло гнівним рум'янцем. Він пізнав того, хто насмілився кинути йому виклик.

Глядачі затихли. Чути було лише грім повозу, що мчав по колу, наближуючись до мішеней.

- На такій швидкості він і однієї стріли не встигне випустити, - сказав Відура до
Дрони. Брагман похитав головою, пильно стежачи за колісницею.

Один... Два... Три... Чотири... П'ять...

П'ять разів продзвеніла тятива "Віджаї". П'ять стріл лягло в мішень.

Нагорі, на галереях, знявся гамір. Хтось гукнув на весь голос:

- Слава Васушені!

- Радгея! Радгея!

Колісниця повернула на друге коло. Наступна мішень, з якої тільки-но вийняли стрілу Арджуни, тремтіла, хилитаючись од вітру.

- Туди не влучить і сам Індра[28]! — гукнули нагорі.

- Побачимо! - азартний молодий голос, - сути, ставлю всі свої гроші, що Радгея
влучить!

- Радгея? - розгублено мовила Кунті, - що ще за Радгея?

Відура звів брови. Він пригадав, як Дрона колись вигнав із храму сина сути, приятеля Дурьйодгани. Через якісь плітки, здається. Брагман теж пізнав колишнього учня, але на спокійному лиці служителя Індри не здригнувся жоден м'яз. Зате Ашваттгаман задоволено усміхався — Радгея бо виправдав його сподівання.

На галереях знявся крик, ще більший, ніж першого разу. Колісниця пронеслась повз мішень. В коров'ячому розі тремтіла не одна стріла, а дві, вбиті одна в одну.

- Він заходить на третє коло! - прокричали зверху.

- Матінко Радго, ваш син перемагає!

- Слава Васушені! Слава!

З гамору вирвався жіночий голос:

- Моє ти сонечко!

Кунті здригнулась, наче од холодного вітру. Невідомий Васушена перевершив її сина, а нині збирається показати щось таке, чого не зможе і Арджуна. Вона не сумнівалась, що цього вмілого лучника віднайшов десь Дурьйодгана на ганьбу, а то і погибель її синові. Переможець змагань мав право викликати на двобій будь-якого кшатрія... Княгиня вчепилась в руку Відури. Той мовив заспокійливо:

- Все буде гаразд.

Рев натовпу оглушив їх. Галереї наче сказилися. Стріла Васушени зрізала ріг-мішень, розтявши тонку линву, майже невидиму для ока.

- Це не лучник, це сам Індра на колісниці!

- Оце так воїн!

- Люди, хто це?!

- Васушена, син Радги! Онде його мати!

- Знайда з вулиці колісничних?!

- Полум'я, не хлопець!

- Сла -а -ва!

З усіх цих вигуків Кунті зрозуміла лише, що Арджуну переміг навіть не кшатрій. З очей її бризнули сльози. Дурьйодгана знав смак у витонченій помсті.

Колісниця Васушени зупинилась навпроти місць для знаті. Задиханий, але щасливий Санджая заспокоював розшаленілих коней. Сам Васушена випростався на колісниці і вклонився сліпому Дгрітараштрі, хоч знав, що той його не бачить. Ґандгарі швидко шепотіла щось чоловікові, і той милостиво кивнув переможцю.

Дурьйодгана, забувши про князівську гідність, підбіг до колісниці і ухопив друга в обійми.

- Дякую тобі, о воїне, - мовив схвильовано, - чим я можу тобі віддячити? Словом,
дружбою, винагородою?

- Найдорожчою для мене є ваша дружба, княжичу, - відповів юнак, - хоч я
прийняв би в своє серце всіх, хто добре до мене ставиться. Але, за правом
переможця, я бажаю поєдинку з найкращим! Опісля мене, звісно! З Арджуною
Пхальгуною! Зробіть це для мене, нащадку Бгарати!

- Віднині, - вигукнув Дурьйодгана, - ти будеш мені не просто другом! Ти ділитимеш зі мною радість, для друзів моїх будеш обороною, а ворогів потопчеш ногами! А щодо двобою - то Арджуна онде! Чи може великий лучник тебе злякався? Арджуна, що аж побілів на виду од стримуваного гніву, вигукнув на весь голос:

- Коли я вб'ю тебе, Радгеє, ти потрапиш у інший світ, призначений для тих, хто
являється непроханим та встромляє носа у чужі справи!

Радгея повернувся до Пандава лицем і знущально склав руки у вітанні:

- Арена ця для всіх, а не тільки для вас, о Пхальгуно, - мовив він підкреслено
ввічливо,- тут бо є кшатрії і вправніші за вашу милість! І сильніші теж є, а де
сила — там і право. Образи - втіха для слабких, поговоріть краще стрілами,
нащадку Бгарати! Я прийшов правити давній борг, і дивіться, аби вам не
загинути на очах у вчителя!

Карі очі Арджуни наче сипнули іскри, і він вигукнув:

- Я приймаю бій!

Сута Арджуни почав бойовий розворот. Радгея засміявся і гукнув:

- Повертай, Санджає!

Син Ґавальґани звів на нього настрашені очі, але теж почав розвертати колісницю. Вони були нині близько, зовсім близько від бар'єру. Куші підвелася зі свого стільчика. Очі її розширились, наче в конаючої.

У вухах переможця блищали великі сережки, схожі на сонечка, а поверх лат було випущено золотий оберіг у вигляді черепашачого панцира. Для співпадіння це було забагато. Воїн тим часом зняв шолом і витер спітніле чоло. Кунті вп'ялася в нього поглядом, з жахом пізнаючи в лиці юнака власні риси. Вона згадала побрехеньку, ніби в храмі Індри вчився нешлюбний син її чоловіка, дуже схожий на Арджуну. Але ж Арджуна нічим не нагадував батька. Він був її, Кунті, відбитком, наскільки чоловік міг бути схожим на жінку. Воїн з прикрасами, за винятком синіх очей та білявого чуба, здавався двійником Арджуни, трошки старшим, трошки досвідченішим. Та в синіх очах юнака палала та сама шалена гордість, що і в очах Пхальгуни - родова гордість Ядавів..

" Сунда й Упасунда... Брати - вороги..."

Світ поплив перед очима Кунтідеві. Відура ледве встиг підхопити зомлілу жінку. Він гукнув до Дрони:

- О, двічінароджений, спиніть поєдинок! Не можна на змаганнях зводити якісь старі рахунки! Їхні сагайдаки повні бойових стріл, і може пролитися кров!

Дрона позирнув на брата своєї дружини, брагмана Кріпу. Старий брагман підвівся зі свого місця. Галас затих – Кріпа бо був великим знавцем шастр і звичаїв.

- Ось молодший син княгині Кунті та князя Панду з роду Куру, - звернувся він до Радгеї, -

а ти, о воїне, чому не розповіси про батька та матір, та про те, чи князівського ти роду?

Радгею наче хльоснули по обличчю. Він зрозумів, що брагмани не допустять поєдинку. А він-то думав, що здолав привиди минулого, коли ім'я неньки Радги кидали йому в лице як плювок.

- Вріша... - прошепотіла Кунтідеві, яку служниці старанно обмахували віялами, -
Вріша...

" Грізне, прекрасне, таке рідне обличчя... Крикнути нині на весь голос - це мій син! Мій, і самого Бога Сонця! Та ніхто не повірить в таємний шлюб з Вікартаною, а ворогам моїм додасться проти мене зброї... Вріша, синочок, я знову пускаю тебе на воду... На воду життя, котра страшніша за води Ґанґи. Може той, перший раз, ти мені і пробачиш, але другий не пробачиш ніколи! Ти дивишся на сонце, синку, і вуста твої здригаються, як від болю... Це теж від мене, всі страждання твої від мене, пробач, дитя моє, я не можу зізнатись... Не можу!»

Тим часом, Дурьйодгана відповів замість друга, карбуючи кожне слово:

- Поштивий Кріпачар'я, шастри говорять, що князем можна народитись, можна
заслужити це звання подвигами, або зватись так, очолюючи військо. Отже,
родовід тут ні до чого. Я обіцяв кшатрію Карні винагороду за участь у
змаганнях. Він попрохав двобою з найкращим лучником роду Куру. Але, чи
Арджуна Пхальгуна не хоче битися з простим воїном, а чи його наставники
мають забагато гордости - словом я не можу виконати те, що обіцяв.
Передбачаючи подібне, я поговорив з моїм батьком і нині, зі згоди Великого
Князя Дгрітараштри, я дарую кшатрію Карні землі Ангу та титул раджі! Обряд
помазання буде виконано зараз же!

На галереях коїлося щось неймовірне:

- Люди, чи чули, ким став син Адгіратги?!

- Оце так щастя!

- Двадцять років тому тітка Радга виловила з Ґанґи золотий зливок!

- Стривайте, він на них і глянути не схоче, як отримає князівство!

- Припни, Ґавальгано, свій поганий язик! - обурений жіночий голос, - мій син не
зречеться ні мене, ні Адгіратги! Краще дивись, аби тебе не вигнали з хати кровні
діти!

- Пропустіть матір, хай подивиться на сина!

- А де той Адгіратга?

- Онде, за спиною у князя Дгрітараштри!

- Люди, та він плаче!

- А ти б не плакав?

- Мої діти в князі не виб'ються!

- Звісно, вони у тебе і віжки не вміють тримати як слід, не говорячи вже про лук!
Кунті різко підхопилась, відштовхнувши служницю. З галереї до наметів

спускалася вродлива ще жінка десь її літ, одягнена в простеньке сарі.

- Ми сміялися з Радги, а вона і справді виховала князя! - вигукнули зверху.

- Іди, ненько, дивись, як вшановують Васушену!

Наче блискавка спалахнула в мозку Кунтідеві. Княгиня пізнала матір новоспеченого князя. Це була та сама дружина сути, якій вона колись ткнула заклятий браслет.

А хлоп'ятко на її руках - то був Вріша! Нікуди не втекти від долі...

" Що ж зробила ти, матусю, з своїми синами, - наче в яві почула Кунті уривок з жалісної пісеньки, що її полюбляли співати служниці, - мали бути ми братами, стали ворогами..."

Княгиня зомліла знову. А галас не вщухав.

- Слава Васушені! Хай живе Карнараджа!

Карна-Васушена стояв на підвищенні, обвішаний гірляндами квітів і усміхався сонцю. Винагорода і справді була князівською. Він не чекав, та що там, не міг і думати, що Дурьйодгана наважиться на подібне. " Життя за нього віддати - і то мало," - подумав, а вголос спитав потиху:

- Що я можу зробити для вас, княжичу?

- Для тебе, - вкрадливо виправив Дурьйодгана.

- Для тебе, Дурьйодгано. Як віддячити?

- Я бажаю, - відповів син Дгрітараштри, - лише твоєї вічної дружби!

- Присягаю тризубом Шіви, - урочисто мовив Карна, - що буду твоїм другом
довіку, і тільки моя смерть розділить нас!

Дурьйодгана усміхнувся. Він добре знав, що Карна не порушить слова, навіть якщо йому до горла приставлять оголений меч.

Карна, князь Ангу, поволі спустився зі свого помосту, бо побачив біля бар'єру двох розхвильованих людей — батька та матір. Вони тулились до огорожі, не насмілюючись підійти поближче.

Юнак взяв їх за руки і вивів на середину арени. На очах у всього Гастінапуру він схилився до батькових ніг в шанобливому уклоні, випростався, зняв з себе гірлянду і вдягнув неньці на шию.

Сута не міг стримати сліз. Радга не заплакала навіть тоді, коли молодий князь припав вустами до її руки. Світлі очі її палали переможним блиском.

- Я люблю вас, - виразно мовив юнак, - чуєте, рідні?

- О, сину...- тільки й сказав Адгіратга.

Раптом Карна вгледів п'ятьох Пандавів. У братів був такий вигляд, наче вони зараз кинуться на нього, як колись у дитинстві. Юнак не стримав глузливого усміху, і запальний Бгімасена вибухнув гнівом:

- Ти не гідний смерти в бою від руки Арджуни, сину колісничного! Ти маєш взяти
до рук бича і поганяти ним коней, як то і належить сутам! Ти не гідний володіти
князівством Ангу, о ниций, як не гідний пес торкатись до пожертв Агні[29]!

Радга охнула і затулила лице покривалом. Адгіратга опустив голову. Карна бачив, що його батьки ладні запастись від сорому в землю, вважаючи себе винними в приниженні сина, і вуста воїна зрадницьки затремтіли. Рука лягла на руків'я меча.

- Ще не час, Карно! - почув він голос Дурьйодгани. Княжич став між ним і
Пандавами. Карна звів очі до сонця і подумки подякував другу за своєчасне
втручання. Ще трохи, і він би кинувся на Бгімасену.

- Не подоба тобі, о Врікодаро, - в'їдливо мовив тим часом Дурьйодгана, -
говорити такі слова! Головне для кшатрія - сила, тож треба поєдинкувати з
будь-яким кшатрієм, котрий того забажає. Походження героїв, як і витоки рік,
встановити важко. Вогонь народився з води, а погибель Данавів[30] - з костей
мудрого Дадґічі. Навіть про Бога війни, Сканду, ми не знаємо точно, чи то він
син Агні, а чи син Шіви. Відомо, що кшатрії ставали брагманами, то чому ж не
стати кшатрієм сину сути? Але тигри не народжуються від антилопи, а
сонцеликий Карна - не син колісничного. А те, що він вшановує названих
батьків, лише робить йому честь! Цей великий воїн може володіти світом, а не
тільки жалюгідною Ангою! І ми з ним завоюємо світ! А кому не до вподоби те,
що я зробив для Карни, - тут Дурьйодгана глянув на застигле від ненависти лице
Арджуни, - хай розтопче від злости ногами свого лука!

Скінчивши промову, яку галереї привітали оплесками, Дурьйодгана взяв Карну за руку і мовив:

- Сьогодні я влаштовую бенкет і запрошую тебе і твоїх батьків, князю Ангу!
Карна мовчки схилив голову. Він знав, що Дурьйодгана великий актор, і, швидше

за все, грав " на публіку ". Знав також, що щирий ворог кращий від нещирого друга... І все ж таки... Він, Карна, князь і кшатрій! Без Дурьйодгани йому б не вдалося пробити стіну варни.

Князь Ангу обійняв за плечі батька з ненькою і поволі пішов з ними до колісниці, на якій аж пританцьовував Санджая.

Кунтідеві до того часу вже отямилась і спостерігала за первістком через пелену сліз. Вона і раділа, що Вріша живий і домігся того, що належало йому від народження, і боялася... Боялася, що збудеться пророче видіння кривавої битви, в якій брати зійдуться в смертельнім двобої.

Юдгіштгіра тим часом говорив до братів:

- Не знаю, де Дурьйодгані вдалося вивчити цього асура, але все це - на наші
голови. Я боюся цього Карни, браття...

- Стріла з " Ґандіви " буде йому громоваджрою, - буркнув Арджуна, - а я -
Індрою!

Так закінчились змагання кшатріїв. Та ворожнеча між братами лише розпочиналася.

Так Карна, син Радги та Адгіратги з вулиці колісничних, став раджою-князем Ангу -невеличкого князівства у східньому закутку Бгаратаварші. Більшість населення Ангу ставили темнолиці люди, в жилах яких текла дравідійська кров. Правив ними намісник від імені роду Куру. Чоловік той немилосердно визискував своїх підданців, і тому появу нового правителя анги зустріли з неабиякою надією на добрі зміни.







Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.202.88 (0.101 с.)