Вічно мусимо про друга пам’ятать в душі своїй

Безсоромний віроламець є ганебний і гидкий.

Навіть цар мене не змусить до підступних, хитрих дій

Гірш за все – хистка людина, зло в людині є хисткій.

Руставелі

Не довіряйте тим, хто розводиться про свою справедливість,

Воістину – їхнім душам бракує не тільки меду...

А коли вони кажуть – «я справедливий», це звучить як

«я мстивий»

Ф. Ніцше.

 

Спливав час, підростали сини Карни. Юнаки вчились військовому мистецтву і мали в тому чималі успіхи. Ненька Радга стала зовсім сивою, а Адгіратга -стареньким дідусем.

Карна ж і досі мав вигляд молодої людини. Він домислював, що завдяки половині нелюдської крові, старіє повільніше. Як Бгішма, котрого всі звали сином Богині Ґанґи, або Дрона, про якого говорили, що його матір'ю була апсара.[36]

Тринадцять літ минуло з того часу, коли Пандави вирушили у вигнання. За умовами другої гри, вони мали прожити останній рік під чужим ім'ям так, щоб їх не могли віднайти. Розкриття таємниці продовжувало заслання п'ятьох братів ще на тринадцять років.

В цей, останній рік, вивідачі Дурьйодгани збилися з ніг, відшукуючи синів Кунтідеві. Та Пандави разом з Драупаді наче під землю запалися

Дурьйодгана нетямився від злости та тривоги. До його зненависті додався ще один привід: років зо два тому князь саувірів Джаяратга зустрівся з вигнанцями, поговорив з Драупаді і згадав старе кохання. В усякому разі він зібрав загін, вичекав, коли брати були відсутні, і викрав дружину Пандавів.

Найбільшою халепою було те, що Джаяратга вже кілька років був одружений з Дугшалою, одиначкою і улюбленицею сліпого Дгрітараштри та численних братів-кауравів. Світловолоса тиха красуня нічим не була схожа на своїх шалених родичів і була молодша, ба й красивіша за панчалійку. У Гастінапурі говорили, що Джаяратзі

" пороблено ", бо він вплутався у велику біду: Пандави розігнали його загін, визволили дружину, а самому Джаяратзі обстригли на глум чуба та вуса і пустили з життям.

Дурьйодгана вважав поведінку Джаяратги кровною образою для своєї сестри і всього роду Куру. Аби ж саувір хоч переміг Пандавів! Але бідолашний Джаяратга засів у своєму Сінді і вже два роки і носа не показував до Гастінапуру, де навіть слуги сміялись з князя саувірів, якого на смерть причарувала чужа дружина, та ще й мати п'ятьох дорослих синів.

Вивідачі запевняли Дурьйодгану, що його вороги загинули десь у мандрах. Князь Гастінапуру в це не вірив. Бгішма та Дрона, коли він спитав їх поради, знову запропонували повернути родичам програне. Карна мовив, що час збирати військо та шукати союзників. Його підтримали усі брати Дурьйодгани.

В розпалі суперечок до Гастінапуру прибув князь тригартів Шашуварман. Тригарт шукав союзників проти давнього свого ворога — князя матс'їв Вірати.

- Вірата, власне кажучи, був лялькою на троні, - оповідав Шашуварман, -
князівством правив брат його дружини, Кічака. Цей розбійник вже кілька літ не
давав нам спокою своїми набігами. Але знайшлася і на нього управа! Надало
дурневі закохатися у нову служницю своєї сестри, темношкіру метиску, а ту
бабу не інакше як охороняли ракшаси. Одного чудового дня хлопця знайшли
роздертим на частини. Рука тут, нога там, голова окремо... Словом, Кічаки
більше нема, і я хочу відігратись на матс'ях за свої кривди. Приєднуйтесь, о
Каурави, Вірата багатий як сам Кубера[37], здобичі вистачить на всіх!

Ніхто, крім Карни, не звернув уваги на деякі подробиці загибелі Кічаки. І тому багато хто дивувався, що Вайкартана, котрий ніколи не ворогував з Віратою, більше за всіх наполягає на війні з матс'ями. Втім, князівська рада ухвалила таки укласти союз і послати Шашуварманові на допомогу величенький загін. Провід над загоном прийняв сам Бгішма, а замісником його став Дрона. Це був новий ляпас Карні, котрий офіційно числився воєводою Дурьйодгани. Вайкартана, коли довідався про це, вийшов до ратгінів і промовив:

- Я йду до бою шереговим! Хто хоче бути поруч?

- Всі! — відповів за воїнів палкий Вікарна, і ратгіни вигукнули одностайно:

- Слава Сину Сонця!

Карна побачив, як гнівно насупився Бгішма, і усміхнувся. Довга молодість ратгіна та прізвисько Вайкартани поширило чутки, які Карна ніколи не спростовував, а Вікарна охоче підтримував. Кшатрії, які бували з Карною у битвах, дійсно шанували свого атіратгу наче напівбога, що дуже не подобалось і Діду Куру і іншим високопоставленим сановникам.

У Карни був тепер новий візничий, молодий хлопчина, що звався Чатьякі і доводився старому Чаті онуком. Ратгін сумував за старим сутою і не укривав цього, тож Чатьякі зі шкіри пнувся, намагаючись приподобатиеь Карні. А втім, коней хлопець відчував чудово і не вистачало йому лише бойового досвіду.

Війну з матс'ями старі воєводи програли. Вірата розбив по черзі спершу Шашувармана, який трохи не захопив столицю матс'їв, але зарвався і потрапив у полон, а потім і Бгішму з Дроною. Натиск ратгінів, якими доводив син Вірати, Уттара, був таким шаленим, що у війську Куру спалахнула паніка. Карна спершу намагався стримати втікачів, потім зрозумів, що це марно і зостався прикривати відхід, згуртувавши довкола себе найхоробріших ратгінів. Серед ворожих воїнів Вайкартана пізнав Уттару, який колись приїздив до Гастінапуру, але княжич матс'їв лише правив кіньми. За ратгіна у нього був чоловік з арійським луком у руках.

- На он того хлопця! - крикнув Карна до Чатьякі, але тут між бійцями врізалась
розшаленіла череда худоби - здобич, яку Каурави мусили покинути
напризволяще. Карна наказав суті повертати, цілком певний, що бачив
Арджуну.

Програна війна не додала Дурьйодгані духу. Тим часом минув строк вигнання, і Пандави знайшлися при дворі Вірати, якому дійсно помагали у битві. Союз було скріплено шлюбом доньки князя матс'їв та Абгіманью, сина Арджуни і Субгадри, сестри Темноликого.

Князь Гастінапуру нині шукав собі союзників по всій Бгаратаварші, не гребуючи навіть млеччхами. Те саме робили і Пандави. Дурьйодгані однак вдалося перетягнути хитрощами та лестощами на свій бік князя мадрів Шалью, котрий був рідним дядьком молодших синів Панду - Накули і Сагадеви. Син Дгрітараштри навіть ризикнув з'їздити у Двараку, до Крішни, і повернувся з несподіваним успіхом. Темноликий, до якого якраз приїхав Арджуна з тим же проханням, запропонував братам - ворогам на вибір: військо найманців під проводом князя Крітавармана та власну особу у ролі військового радника.

Дурьйодгана вибрав військо. Карна, дізнавшись про це, похитав головою. Він зрозумів, що Арджуна зробив кращий вибір, але Крішна як військовий радник відлякував Карну. Вайкартана пам'ятав батькові слова і не довіряв Темноликому.

Від Друпади, князя панчалів, прибув посланник. Батько Драупаді вибрав послом поштивого брагмана, домашнього жерця роду. Старий, однак, не був таким стриманим у мові, як то личить вищій варні. Він гостро зганив синів Дгрітараштри, причому у таких виразах, що це вразило навіть прихильника Пандавів,князя Бгішму.

Дід Куру дорікнув посланникові гостротою виразів, а Дурьйодгана, коли спитали його думки, буркнув:

- Карна скаже за мене...

Вайкартана просто фізично відчув хвилю неприязні, яка прокотилася по залі для нарад. А втім, він звик до того, що сановники аж киплять від люті, бо їм доводиться сидіти поруч з сином Адгіратги. Багато хто зі старійшин пам'ятав попередника Санджаї і нині зневажав його сина. Карна ж платив їм тим самим і не дуже укривав свої почуття.

- Нема людини, яка б не знала історії Пандавів, - спокійно заговорив Вайкартана,
- задля Дурьйодгани князь Шакуні виграв у кості, а Юдгіштгіра виконав умови
гри. Тепер же, не зважаючи на ці умови, він бажає повернути програне,
спираючись на наших найзапекліших ворогів — матс'їв та панчалів. Дурьйодгана може розділитися по справедливості навіть з ворогом, але, якщо його залякувати, не віддасть нікому і шматочка землі. Пандави відбули вигнання і тепер мають жити як підданці Великого Князя Дгрітараштри. Та якщо вони хочуть війни, то ми готові зустрітися з ними у битві.

Дурьйодгана задоволено кивав. Він боявся власного гніву, що міг прорватися будь-якої хвилини і осоромити його. Карна ж завжди панував над собою. І під зливою стріл і під ненависними поглядами. Ось Бгішма вже й розгнівався і знову попрохав слова.

- Радгеє! - вигукнув старий, - ниций боягузе! Що корисного у твоїх словах?! Ти
хочеш, аби всі ми загинули? Арджуна один може вийти проти шістьох, а ти
здатен лише тікати!

- Відступати мені траплялося, - мовив Карна занадто лагідно, - але я завжди
відходив останнім, чого не можна сказати про наших поштивих провідників в
минулій битві.

Бгішма аж задихнувся з люті та потягнувся до меча. Карна сидів непорушно, і у синіх очах його танцював холодний вогонь.

- Заспокойтесь, шановний Бгішмо, - мовив примирливо Дгрітараштра, - а ти,
Радгеє, будь скромнішим та поштивішим у виразах. Я вирішив відправити до
Пандавів посланника, аби взнати про їхні точні наміри. Мені соромно про це
говорити, о найгідніші, але більше за Пандавів я боюся власного сина, коли
того охоплює гнів. Справу треба якось закінчити миром. Тому я продиктую
листа, який і відвезе Санджая, мій особистий сута. Нараду закінчено, панове.

- Переговори... Переговори, - бурчав Дурьйодгана опісля, - все одно доведеться
битись. Старі просто тягнуть час, та й годі. До речі, Вайкартано, за що тебе так
ненавидить Дід Куру?

- За те, що він - лише син Ґанги, а я — син Сур'ї! — пирхнув Карна.

- А якщо серйозно?

- За те, що йому нічим мені дорікнути, - серйозно сказав Вайкартана, - згадай, як
він ганить твого брата Юютсу, котрий народився від служниці. Ми з Юютсу
обидва порушуємо існуючий лад, але Юютсу поводиться як шудра, а я - як
кшатрій. Ось цього Дід Куру ніколи мені не пробачить.

- Але ж з Відурою вони друзі, - мовив задумливо Дурьйодгана.

- Поштивий Відура знає своє місце, а я все життя доводжу, що моє місце не
нижче від князівського.

Дурьйодгана хмикнув і стис другу руку:

- Може я й поганець, - мовив щиро, - але за тебе, Карно, я віддам душу!

- Буває так, що хтось тобі друг, а іншим ворог, - озвався Карна розчулено, - та я не
покину тебе, Дурьйодгано, навіть якщо ти залишишся один проти всіх!

Санджая у найближчому часі привіз відповідь Юдгіштгіри, в якій той не приставав ні на які умови і вимагав назад усе ним програне. Дгрітараштра, розгніваний різким листом, хотів був занехаяти мирні переговори, але Відура умовив його стримати гнів і зібрати Велику Нараду, запросивши на неї князів-союзників Кауравів.

Карна, що ночував у матері, збирався на цю нараду з великою нехіттю, бо передчував неприємности. Бгішма знову накинеться на нього, потім до старого приєднається Дрона, а Дгрітараштра буде заспокоювати пристрасті, повторюючи: " Будь поштивим, Радгеє..." Боги, яка нудьга... Бій - то інша річ, у бою всі рівні, коли життя висить на волосинці! Ех, аби дійшло до битви!

Залишивши Радгу у товаристві онуків, що кілька днів тому прибули з Чампи, Карна врешті вийшов з дворика. На вулиці вже стояла його колісниця, і Чатьякі старанно обдивлявся упряж.

- Мій князю! - вигукнув хлопець із щирим захопленням, - доброго ранку!
Карна засміявся:

- Доброго ранку, друже! Як там наша четвірка?

- Нагодував, гриви розчесав, почистив, підкови перевірив! - доповів Чатьякі на
військовий лад і аж засяяв у відповідь на поблажливий усміх Карни.

- Мій князю, - знову озвався сута, - ви давно бачили Санджаю?

- Давно, - сказав Карна неуважно, потім усміхнувся жартобливо, - певно,
запишався старий друг. Не заходить...

- Я вчора, - мовив Чатьякі з раптовою злістю, - трохи його не вдарив... Наробив
би, адже він старший, сусідо ваш... Дід утримали, спасибі йому... Потім лаяли:
молодий ще, мовчати треба, я сам би. А що дідо можуть самі, з понівеченими
руками...

- Та що сталося? - здивувався Карна. Він бо ніколи не чув, аби його сути, чи
старий чи молодий, ворогували з візничім Дгрітараштри.

- Зібралися люди біля храму, - шпарко заговорив юнак, - а Санджая якраз йшов з
палацу. Ну, всі до нього: "Що?" та "Як?" Він там уже розписував, яке у Пандавів
військо, та які вони непереможні. Хтось говорить:" А наш Васушена? Та він
здолає усіх п'ятьох хоч разом хоч поодинці!" А Санджая і каже:" Син Радги був
сутою і залишився сутою. Де вже йому суперничати з князями! До того ж він
боягуз і тікав від матс'їв..." Тут я і поліз на нього з кулаками... Звісно, мій
князю, це неладно, але ж візничий Дгрітараштри нахабно бреше! Я можу
присягнути хоч би і у храмі, що ми тоді тримались до останку! Вас було
поранено двічі, а ви так і не зійшли з колісниці! Навіть вороги ваші говорять, що
ви вивели ратгінів з оточення майже без втрат! І раптом якийсь палацовий сута
насмілюється ображати вас!

- Одна невдала битва може перекреслити всі минулі звитяги, - сказав Карна
спокійно, - учися, хлопчику, таким є життя. А щодо Санджаї, то про хоробрість
говорити може лише той, хто сам хоч раз ходив до битви. Рушай, друже! До
палацу!

Нарада, як і передбачав Карна, розпочалася дуже бурхливо. Санджая прочитав листа Юдгіштгіри і додав від себе, що Арджуна присягнув винищити усіх синів Дгрітараштри, якщо йому з братами не повернуть Кгандавапрастгу.

- І це може статись! - мовив, вислухавши доповідь, Бгішма, - говорять, що
колісницю Арджуни поведе до битви сам Васудева! Хто здолає Нару та
Нараяну, коли вони вдвох! А мій пришелепкуватий онучок слухає не мудрих
старійшин, а низьконародженого Карну, якого мабуть демони підкинули у
Гастінапур! Ми звемо Радгею сином сути, але він напевне народився від
чандали, бо завжди гавкає по-собачому на кращих за себе!

- Не подоба вам, о старійшино, - не втримався таки Карна, - говорити про мене
всяку гидоту! Я завжди дотримувався закону кшатріїв і приписів Вед! Що ж в
мені є од чандали? Все, що я робив до цього дня, було лише на користь і
Дурьйодгані і Гастінапуру!

- Радгея хвалиться, що переможе Пандавів, - продовжив Бгішма, наче й не
почувши, - але він не вартий і краплі їхньої крови...

Карна більше не суперечив, бо зрозумів, що цієї стіни йому не пробити. Він майже не слухав Дрону, що вихваляв Арджуну та закликав до миру, ні Санджаю, який описував велетенське військо Пандавів та звитяги Бгімасени у війні з Шашуварманом.

" Стіна, - думав воїн трохи не з розпачем, - та ще й яка! Камінна! Для Бгішми з Дроною я не існую... Порожнє місце! Арджуна — син Прітги, йому вся шана! А я - син Радги, жінки, що нічим не гірша за княгиню! І мене звуть материним ім'ям, коли хочуть болючіше образити! Що б не скоїли Пандави - їм пробачають, бо вони шляхетного роду! Мені ж не можна не тільки оступитись, але й просто сповільнити крок!" Голос Дурьйодгани пробудив його від болючих роздумів.

- Я бачу, - єхидно мовив князь Гастінапуру, - що наші старійшини смертельно
перелякані! Та хіба ж у нас немає воїнів? Кажете, Бгімасена чудово б'ється на
палицях? Але я його переможу у такім бою! Кажете, нема лучника, кращого за
Арджуну? Але Карні сам Парашурама сказав:" Ти рівний мені! " До того ж
Карна має громоваджру, яку страшною ціною добув у самого Індри! А наші
союзники? Ось Шалья, а ось...

" Те саме, завжди те саме..., - думав Карна, знову переставши прислухатись, - як мене нудить від усіх цих розмов та недолугих інтриг! Я воїн, а не придворний, а от Дурьйодгана тут у своїй стихії, йому це навіть подобається, ба, навіть Санджаї припало до смаку, ач як він розписує звитяги ворога, щоб воно тямило у звитягах, та мій Чатьякі вартий більше, бо побував у битві і зрозумів, що воно таке..."

Дгрітараштра, доведений до розпачу оповіддю Санджаї, мовив, трохи не плачучи:

- Мої сини приречені!

- Та що ви, батьку! - вигукнув Дурьйодгана, - і ми, і Пандави одного роду, тож і
сили у нас рівні, а перемога залежить лише від вояцького щастя!

- Сину! - мовив благально Дгрітараштра, - не слухай дурних порадників! Інакше я
втрачу тебе навіки! Говорять, що Боги на боці Пандавів, а хто помагає тобі?!

- Аби Боги були на боці Пандавів, - мовив Дурьйодгана становчо, - то Юдгіштгіра
краще грав би у кості і не відправився б з братами у вигнання на тринадцять літ!
А хто помагає мені, батьку? Коли Син Сонця, Вайкартана, б'ється на боці
Кауравів, вони непереможні!

- "Син Сонця" - хихикнув хтось, - це ж треба...
Карна підвів голову і сміх урвався.

- Я здатен вибороти перемогу, - сказав, - якщо мені доручать військо. А лук
Парашурами дозволить мені виграти будь-який двобій! Перемагає у битві лише
той, хто певен перемоги!

- Карна покладається не стільки на лук, скільки на даровану громоваджру, -
насмішкувато мовив Бгішма, - але чакра Крішни зупинить її у польоті! Не
допоможуть сину сути ні стріли, ні лук Парашурами, Крішна бо перемагав і
кращих!

- Напевне, - сказав Карна з підкресленою ввічливістю, - Крішна Васудева і є
таким великим воїном. Але, чи гідно поштивого старійшини ганити союзника і
вихваляти ворога?

- Слуг не ганять і не вихваляють, - сказав Дід Куру в'їдливо, - їх просто не
помічають. Тим більше небезпечно і непристойно довіряти військо шудрі!

- Аби довести, що я не слуга вам, пане Бгішмо, - сказав Карна, на хвилю
втративши терпець, - присягаюсь тризубом Шіви, що вийду на бій лише опісля

вашої загибелі і стану на герць з тим, хто переможе вас! А зараз дозвольте

покинути це зібрання, де я відчуваю себе зайвим!

Карна вийшов до палацового саду і довго стояв, намагаючись заспокоїтись. Він

уже шкодував присяги, даної в гарячці та обуренні, адже при всій своїй образі на

Діда Куру, Карна зовсім не бажав його загибелі.

" Боги, ну навіщо все це мені потрібно? Хіба не можу я битись шереговим

ратгіном? Але ж Бгішма з Дроною погублять військо Дурьйодгани, бо певні

поразки ще до початку битви..."

- Знову зчепився з Дідом, Вайкартано? - пролунав за спиною вкрадливий голос.
Карна обернувся і побачив Юютсу, того самого брата Дурьйодгани, матір'ю якого
була служниця.

- Поговорили, - коротко відповів воїн.

- Важко, коли тебе не цінують, - зітхнув Юютсу, - слухай-но. Карно... Говорять,
що до Гастінапуру вирушає Крішна Васудева. З посольством миру. І він дуже
хоче поговорити з тобою. Він не забув, як тоді, в Індрапрастзі, ти спробував
осадити того нахабного Шишупалу.

- Про що поговорити? - спитав втомлено Карна.

- Про твій порятунок! Ти став не на той бік, Вайкартано!

- Я все життя стою лише на одному боці - на своєму! - відрізав Карна і пішов
через сад до своєї колісниці.

 

 

Князя Ядавів Дгрітараштра звелів прийняти з великими почестями. Старий князь сподівався, що володар Двараки таки схилить до миру його неслухняних синів.

Крішна ж, прибувши до Гастінапуру, відмовився від пишного прийому та учти, а зупинився у Відури, нібито навідати родичку — княгиню Кунтідеві, котра так і жила в будинку брата Дгрітараштри.

Але всі - і старійшини, і Дурьйодгана сприйняли це як вияв недовіри і трохи не кровну образу. Карна на прийом не пішов, вважаючи, що з нього буде досить і наступного дня. Воїн вже просто не міг бачити ні Бгішми ні Дрони. Образа тяжким каменем лягла на душу. Аби не присяга та не Дурьйодгана, Вайкартана давно б уже покинув Гастінапур.

Ввечері на вулицю колісничних несподівано заявився Дурьйодгана. Князь приїхав на бойовій колісниці, маючи при собі лише суту та кількох охоронців. Стара Радга не розгубилась, а всадовила високого гостя на найкращих подушках, послала молодшого онука розшукати сина і власноручно напекла коржиків.

Карна, що вправлявся зі старшими синами в бою на мечах біля Ґанги, поспішив додому і побачив, що Дурьйодгана запихається кхіром та коржиками, ревно вихваляючи хазяйку дому.

- Вітаю, Карно! — сказав гість, - я ж у тебе ще ніколи не був..

- Ну, і як? - засміявся Карна.

- Оце вперше їм і не боюся, що мене отруять, - серйозно мовив князь Гастінапуру, - Карно, я маю до тебе невідкладну справу!

- Що сталося, друже?

- Я тут порадився де з ким... Але мені потрібна твоя допомога...

- Яка, друже?

Дурьйодгана позирнув на Радгу. Жінка одразу ж згадала, що їй треба простежити за тим, як наймички пораються біля корів.

- А ви їжте, синочки, і розмовляйте... Ой, вибачте, ваша милосте!

Дурьйодгана широко усміхнувся, чим не грішив зроду, і сказав лагідно:

- Не тривожтесь, ненька Радга, ми з вашим сином побратими, а отже ви не
помилилися.

- Чудова жінка, - мовив князь Гастінапуру, коли Радга вийшла, - тобі пощастило з
матір'ю, Карно!

Вайкартана ледь усміхнувся, а тоді спитав:

- Що ж сталося, князю?

- Я хочу, - сказав Дурьйодгана тихо, - взяти заручником Крішну Васудеву!

- Ти збожеволів! - мовив Карна так само тихо, - ти не смієш чіпати посланника!

- Він поводиться не як посланник! - вигукнув Дурьйодгана, забувши про
обережність, - він свідомо ображає нас!

- Зупинись, друже, - мовив Карна благально, - не дай гніву опанувати себе!
Можливо, Темноликий і розраховує на якийсь необережний крок з твого боку...
Від тебе одвернуться союзники як від злочинця! Зупинись!

- Може ти і маєш рацію, - зітхнув Дурьйодгана, - про це я не подумав. Але ж плян
був чудовий...

- Чудовий плян! - вигукнув Карна, - у Гастініпурі Крітаварман зі своїми
найманцями! Ти що, думаєш, що врішнійці не захистять свого володаря?
Чудовий плян! Хто підказав тобі таку дурість?! Отой невіглас Дугшасана?

- А як ти вгадав? - розгублено спитав Дурьйодгана.

- Бо сам ти не настільки божевільний, аби зачіпати Темноликого! Згадай про
Шишупалу! Його кров бризнула мені на одежу! Крішна - то не Арджуна, не
Юдгішпїра, та й не ми з тобою! Він не розмовляє, а діє, при чому -
блискавично! Ми з тобою зараз розважаємо над неправедним вчинком, а
володар Двараки, аби мав у такому потребу, не завагався б ні хвилини! Краще
мати таку людину як не союзником, то непевним приятелем! Але не ворогом!

- Та ти чи не боїшся його? - прищулився Дурьйодгана.

- Він не такий, як ми, - серйозно відповів Карна, - я можу любити, ненавидіти,
гніватись, жаліти... Бо я — людина, хоча і маю в жилах нелюдську кров.
Темноликий же не любить, і не ненавидить, ніколи не гнівається і нікого не
жаліє. Він і Шишупалу-то вбив спокійно, з холодним розрахунком. Наче
роздушив мураху. Так, я його боюсь, як бояться повені чи землетрусу. Але
боротись з ним не відмовляюсь, якщо тебе цікавить саме це.

- Ну, гаразд, - сказав Дурьйодгана примирливо, - я давно помітив, що мені
щастить, коли я тебе слухаю.

- Заспокойся, - всміхнувся Карна, - і з'їж коржика...

Князь Гастінапуру із задоволенням пригостився ще і сказав сміючись:

- Карно, друже, тепер я розумію, чому ти ніколи не знаєш страху, ані заздрості!

- І чого ж це? - спитав Карна жартобливо.

- Бо ти завжди їв приготоване з любов'ю і спав не боячись, що не прокинешся
зранку, - серйозно відповів Дурьйодгана, - ти ж будеш завтра на раді? Прийди,
Вайкартано! Я знаю, що Дід Куру довів тебе трохи не до сказу, але прийди, будь
ласка! Задля мене!

Карна кивнув на знак згоди. Потім він провів високого гостя до колісниці, яку вже обліпили дітлахи і обступили цікаві.

- Чого він приїжджав? - поцікавилась Радга, коли князь Гастінапуру відбув,
поштиво попрощавшись з хазяйкою дому.

- Поїсти коржиків, - посміхнувся Карна.

- Жартівники! - пирхнула Радга, - дивись-но... Кажуть, що князь Гастінапуру
злющий та пихатий. А він такий ввічливий! І коржики їв... Це після палацових
ласощів! Не інакше, як з чемности.

- Та ні, - зітхнув Карна, - йому справді сподобалось. Ох, мамо... Кривавий вузол
зв'язав наші долі! Я і радий би відступитись, та не можу.

Прийом видався з тих, на яких Карна найдужче нудьгував. Щоправда, промову Темноликого він вислухав з цікавістю. Крішна нагадував про Рід, про обов'язки перед Родом, та закликав дві гілки роду Куру до примирення.

" Всі говорять, що володар Двараки зневажає і звичаї і Рід, - думав Карна, -недарма його звуть Джанарданою. Коли ж він щирий? І як розгадати цю людину? Та чи людина він взагалі? Може це й справді розгніване Божество землі, на яку колись ступили озброєні загони аріїв..."

Уривки промов ледве досягали задуманого Карни. До старійшин, які вмовляли Дурьйодгану скоритись, приєдналися і брагмани. Один з них якраз оповідав історію про мудреця Яяті, котрий втратив небесний світ через непомірну гординю.

- Карно, - прошипів Дурьйодгана, - та ти чи заснув? Що нам робити?

- Стояти на своєму, - тихо озвався Карна, - як тільки Юдгіштгіра отабориться у
Індрапрастзі, то одразу ж піде на тебе війною, і хто-зна на чий бік стануть
кшатрії Гастінапуру, хоч вони тобі і присягали. А нині, союз з панчалами зробив
з Князя Справедливости завойовника, котрий веде на свою землю чужинців.
Миру не буде, друже, бо все зайшло задалеко... Лише наша кров має змити
наслідки тої клятої гри, під час якої Пандави втратили честь. Якщо ж ти нині
скоришся - тобі, беззбройному, прийде край.

- Навіщо говорити порожні слова? - голосно мовив підбадьорений порадою
приятеля князь Гастінапуру до брагмана, який якраз закінчив своє казання, -
нехай моя гординя й непомірна, але таким створив мене Творець Всесвіту! Я не
збираюсь схилятися ні перед ким і зовсім не вважаю себе винним!

- Поштивий Васудево! - звернувся жалібно Дгрітараштра до Кріпиш, - вплиньте
хоч ви якось на мого сина, який не слухає ні мене, ні брагманів!

- Князю Дурьйодгано, - лагідно сказав Крішна, - але ж ти сам чудово знаєш свою
провину. Чому ж не хочеш виправити її? Ніхто з твоїх воєвод не встоїть проти
Пандавів, і це я говорю не вихваляючи їх, а задля правдивого освітлення подій.

Дурьйодгана глянув на Карну. Вайкартана уважно слухав володаря Двараки, але
ніяк не відреагував на останні слова. Карна відчував знайому силу, що кільцем стискала розум і силу ту випромінював Темноликий.

"Він бере у полон людські душі, - згадував Вайкартана, - і випробовує їх..." Відділяє покірних від нескорених? Цікаво, що відповів би я на місці Дурьйодгани? Нічого, певне, бо я ніколи й не опинився б на його місці... Ну й ситуація, гірша за програну битву!"

- О, Джанардано, - врешті озвався князь Гастінапуру, - ти звинувачуєш в усьому
мене, лише мене, і всі лають тільки мене - і нікого іншого! Пандави згодилися
грати в кості по власній волі, і не моя вина, що вони програли! Не знаю, за що їм
мене ненавидіти, і для чого вони загрожують мені. Я не бачу серед них того, хто
може нас перемогти згідно з законами кшатріїв. Якщо ж ми і загинемо зі зброєю
у руках, то тим певніше досягнем неба! Ложе воїна - ложе зі стріл, Джанардано,
і хоч ми впадемо на це ложе не схилившись перед ворогом, в душах наших не
буде суму! Хто з високороджених буде хилитись перед будь-ким з одного тільки
страху, та дбаючи лише про своє існування?!

Дурьйодгана підвівся. Зелені очі його палали дивним блиском. Нині він був зовсім не схожий на ницого заздрісника. Карна здивовано дивився на приятеля, бо теж не пам'ятав його таким.

- Мудрець Матанга мовив про кшатрія, - продовжував Дурьйодгана, - "Нехай він
завжди тримається рівно, ніколи не хилиться, хай краще зламається, але не
зігнеться!" Я не віддам з примусу навіть стільки землі, скільки можна проколоти
голкою!

Карна побачив, як стис вуста Темноликий, котрий явно не очікував такої відсічі. Дурьйодгана ж нахилився до Вайкартани і шепнув:

- Так говорив би ти, Сину Сонця! О, як я хочу бути схожим на тебе!

Під склепінням зали почувся гнівний голос Крішни:

- Ти матимеш ложе героїв, князю! Чекай же битви! Ах, якою ж шляхетною була
твоя промова! Та згадай, ниций, що ви зробили з Драупаді разом з Дугшасаною! Це
що, за законами кшатріїв? А твій приятель, що зве себе сином Сур'ї, за законами
кшатріїв відмовив у допомозі беззахисній жінці? Що ж ти мовчиш, Карно, ти ж у нас
знавець вояцьких законів!

- В моєму житті це єдине порушення Законів Матанги, - озвався холодно Карна,- та я винен і не намагаюсь виправдатись. Хай судять мене Боги, Джанардано, а я себе вже засудив.

- А чи засудив себе князь Дурьйодгана, - спитав Крішна насмішкувато, - за
спробу вбивства своїх родичів? Чи випадковою була пожежа у Варанаваті, о сину
Дгрітараштри? Зупинись же хоч зараз!

Старійшини і брагмани схвально зашепотілись. По залі пішов шемріт. Дугшасана, котрий чуйно прислухався до розмов, вигукнув на весь голос:

- Всі проти нас, брате! Ще трохи цих солодких слів, і старійшини зв'яжуть тебе,
о Дурьйодгано, та видадуть синам Кунті! Вони уже змовляються про це! Тебе, мене та
Вайкартану Бгішма і Дрона віддадуть своїм улюбленцям! А батько проковтне це зі
страху перед Васудевою!

Дурьйодгана гнівно тупнув ногою:

- Якщо вже пішли такі розмови, - мовив, - то мені нема чого тут робити! Але
попереджаю, що я так просто не дозволю посміятись над собою! Зрештою, я воїн,
рівно як і Дугшасана, а хто з вас наважиться підступитись з мотузкою до Вайкартани,
нехай заздалегідь придбає собі дрова для поховального вогнища! Зоставайтеся
здорові! Карно, ходімо зі мною!

Князь Ангу поволі встав. На вустах його була усмішка, страшна як полум'я.

- Хто хоче взяти мою волю? - вимовив він.

В залі запала тиша. Крішна дивився на Карну і теж усміхався. Дивно і загадково як завжди.

- Ходімо, Карно! - вигукнув Дурьйодгана і потягнув приятеля до виходу. За ними
вибіг Дугшасана.

- Скінчено! - шпарко заговорив він, - ми пропали! Стривайте-но!
Він припав вухом до дверей. Карна мовив з огидою:

- Та не трусись хоч зараз, Дугшасано! Я не підпущу до нас нікого на довжину
меча!

- Ходімо, Карно, - мовив Дурьйодгана, - ходімо до моїх покоїв.

У приймальні князя Гастінапуру Карна присів на стільчик і опустив голову. Вуста його тремтіли. Він не злякався б і смертного вироку, але ж воля... воля... Стояти у кайданах перед ворогами, терпіти знущання...Дурьйодгана нервово метався по кімнаті, видно, думаючи про те саме. Врешті буркнув:

- Щоб їх пожерли демони! Карно, я підніму охоронців!

- Не роби з себе посміховисько, - озвався Вайкартана, - він цього лише й чекає.

- Крішна?

- Крішна... Крішна... Ти добре говорив, друже, чудово говорив, але вага старих
провин знецінила твої слова. І вийшло так, що він правий, а ми кругом винні.
Але не бійся, то все розмови, та й годі. Видати тебе ніхто не наважиться.

До приймальні влетів захеканий Дугшасана. За ним увійшов стривожений Шакуні.

- Брате! - вигукнув Дугшасана, - справи зовсім кепські! Шакуні, розкажіть їм, що ви
чули!

- Коли ви вийшли, - розпочав ґандгарець, - Крішна сказав, що даремне не схопили
зараз же цього князя, що коїть зло!

- Це про мене? — понуро спитав Дурьйодгана.

- Авжеж, небоже! А потім володар Двараки мовив:" Як Дгарма[38] зв'язав дайтьїв
та данавів і видав їх Варуні[39], видайте Пандавам Дурьйодгану, Карну, Шакуні та
Дугшасану!" Як бачиш, любий родичу, я теж у вашій компанії!

Дурьйодгана вилаявся вголос. Карна нехороше усміхнувся і попрохав:

- Розповідайте будь ласка далі, князю Ґандгари.

- На думку Крішни, - продовжив Шакуні, - задля родини можна пожертвувати людиною, задля села - родиною, задля князівства - селом, а задля себе - й князівством.

- Задля себе - озвався Вайкартана, - пожертвувати можна лише собою...

- Наші ж мудрі старійшини, - пирхнув Шакуні, - лише хитали головами на знак
згоди з кожним словом князя Ядавів. Потім вони послали за княгинею Ґандгарі,
і моя сестра зараз прийде умовляти тебе.

- Ото ще лихо! - буркнув Дурьйодгана, - навіщо вплутувати в це бідолашну
матусю?

- Пані княгиня! - оголосив слуга.

- Ну, почалося! - зітхнув Дурьйодгана.

Княгиня, повна літня жінка, увійшла швидким кроком і поклала руку на груди, задихаючись від хвилювання.

- Сину! — вигукнула вона, - ти доведеш мене до погибелі!

- Сядьте, мамо, і заспокойтесь, - мовив Дурьйодгана, підсуваючи матері плетене
кріселко, - тільки не треба мене умовляти. Я не збираюся здаватись!

- То тебе здадуть силою! - вигукнула Ґандгарі, - зв'яжуть і видадуть! Скорися,
сину! Бгішма сказав, що коли ти будеш поводитись благопристойно,
перепросиш родичів і згодишся на їх умови, то вони обійдуться одним лише
сином сути...

Ґандгарі затнулась, бо лише тепер завважила Карну. Лице ратгіна освітив той самий страшний усміх.

- Як же мене цінують, - мовив Карна лагідно, але жінка здригнулась від того
голосу як від холодного вітру, - пані княгине, передайте будь ласка
високошановному Бгішмі, що я вб'ю кожного, хто насмілиться доторкнутися до
мене! І, перш, ніж самому загинути, я заллю кров'ю палац Куру!

- Спокійно, Карно, - втрутився Дурьйодгана, - а ви, мамо, скажіть старійшинам,
що вони не обійдуться одним Вайкартаною! Вчора я гостював в його домі і їв
вечерю, приготовану руками його матері. За арійським звичаєм, який ми майже
забули, я є нині побратимом князя Ангу. Скажіть Бгішмі і решті, що Карна не
гинутиме сам в останній битві! Я розділю його долю, як розділив з ним вечерю!

- Сину, - розгублено сказала Ґандгарі, - але ж це тільки...

- Це я тільки тінь володаря! - вигукнув Дурьйодгана, - а Вайкартана справжній
князь і арій тілом та душею! І я не дозволю розплатитись його кров'ю за власні
паскудства! Ідіть, мамо, і передайте все, до останнього слова!

Ґандгарі вийшла, злякано озирнувшись на сина. Дурьйодгана впав на стільчик і витер спітніле чоло.

- Догралися! - мовив, - доведеться задіяти плян Дугшасани. Іншого вибору нема.
Дядьку, ваша думка!

- Я згоден! - мовив князь Ґандгари.

- Вайкартано?

- Ні! - сказав Карна.

- "Ні" опісля всього, що ти чув?! - вибухнув Дурьйодгана, - не будь дурнем,
Вайкартано! Ми лише випередимо їх!

- Ти сам сказав, друже, що я - арій тілом і душею, - мовив Карна лагідно, - будь
же і ти арієм хоч наостанку!

- Карно, вислухай! - сказав Дурьйодгана благально, - нещасний мій друже, та
невже ти думаєш, що вони допустять, аби ти влаштував тут бойовисько? Ні,
вони діятимуть інакше! Трошки сонного зілля у питво... Отруєна голка... Або
зроблять так, що ти сам віддаси меча! Візьмуть заручниками твоїх синів! Або
твою матір! Карно!

- Я не вірю, - мовив Карна глухо, - синів? Неньку? А Дрона? А Кріпа? Як поштиві
брагмани можуть допустити подібне?!

Дурьйодгана пом'янув вголос Равану, тоді сказав становчо:

- Вайкартано, живе порушення існуючого ладу, чого ти сподіваєшся від Дрони з
Кріпою? Ти ж сам казав мені нещодавно, що, аби ти плазував перед вищими як
Юютсу, або хилився до землі як Відура, то всі говорили б поблажливо: "Ну, цей
знає своє місце!" Але ти дивишся їм просто в очі, горда ти людино, як дивився
колись мені, як ми були ще підлітками! Пам'ятаєш, тоді, біля Ґанґи, ти сказав:
"Я хочу бути кшатрієм!" І я одразу втямив, що тебе можна використати! І
використовував, ніде правди діти, аж поки не зрозумів, що полюбив тебе наче
рідного брата! Во ім'я братньої любови послухай мене, Вайкартано! Лише ти можеш врятувати нас та захопити Джанардану! Я не довірив би цього ні братам ні охоронцям!

- Ні, брате, - сказав Карна, - ні...

Дурьйодгана різко встав, відкинувши стілець.

- Ну, то впораємося без тебе! — мовив, - тільки не думай стати нам на заваді, бо ми
самі тебе зв'яжемо і приставимо охоронців, доки все не закінчиться!

- Та я ж не дам себе зв'язати, - озвався Карна лагідно, - і не дам вам накоїти
дурниць, ви вже і так наробили їх чимало, та і я з вами вкупі. Як не ненавидів я
ту жінку, а мусив за неї заступитись. І тоді б я сьогодні не сидів би мовчки і не
дозволяв би дорікати собі людині, котра знесла чакрою голову беззбройному та
ще й під час Раджасуї...

- До вас пан Відура! - почувся голос слуги.
Відура зайшов і мовив, не підводячи очей: