Врода цієї жінки — немов води Ґанги.

Обличчя прекрасне, мов лотос,

А серце жорстоке, немов крокодил...

Сомадева.

 

Десь через півроку опісля невдалої війни, князь панчалів Друпада оголосив, що

видає заміж свою красуню-доньку.

В Гастінапурі сини Дгрігараштри збиралися на сваямвару[31]. Говорили, ніби

Друпада вимагатиме від претендентів на руку доньки натягти величезного лука, як

колись князь Мітгіли Джанака, батько легендарної Сіти. Гастінапурські княжичі

підсміювалися:

- Як можна рівняти з Сітою цю смаглявку Панчалі?

- Говорять, ніби її мати - дравідійка. А сама Драупаді, ніби чорна, наче вугіль.

- Але ті, хто її бачив вже не можуть і дивитись на інших жінок!

- Дівчина має такі принади, що чоловіки гинуть біля її ніг!

- Цікаво, чи гаряча вона на ложі? - прицмокував жонолюбивий Дугшасана.
Смішки смішками, а на сваямвару поїхали усі княжичі на чолі з Дурьйодганою. Коли пишний обоз здолав половину шляху, Дурьйодгана розчув грім бойової колісниці і посміхнувся до своїх братів:

- Це жене князь Ангу!

- Невже і шаленого Карну привабила краса Панчалі? - здивувався Дугшасана, - а
я-то думав, він довіку спатиме, обіймаючи лише " Віджаю "!

Це дійсно був Карна, а конями правив старий Чаті.

- Що, друже, - запитав, сміючись, Дурьйодгана, - і тобі закортіло покуштувати
чорного коржика?

- Якщо його намащено медом, - не розгубився Карна, - то чого б не спробувати?
Зрештою, я давно хотів побувати в Кампільї.

- Друпада не дуже-то буде нам радий, - озвався княжич Вікарна, - опісля тої
прочуханки, яку йому завдав Дрона.

- А особливо буде щасливий Дгріштад'юмна, його пихатий синок, - хихикнув
Дугшасана, - коли побачить Карну! Я був тоді поблизу і чув все до останнього
слова! Присягаюсь блискавкою Індри, син Друпади не дуже радів з того, що
лишився живим! Уявляєте, Дгріштад'юмна стоїть на землі, весь в крові та
пилюці, а наш Карна спиняє поруч свою скажену четвірку і говорить щось про
те, що по законам варни спішеного ворога під час двобою не вбивають.
Бідолашний Дгріштад'юмна! І як він не запався од сорому в землю?

- Війна війною, а мир миром, - розважливо мовив Дурьйодгана, - перемагає
сильніший, тож нема чого ображатись.

Кампілья, місто-фортеця Друпади, була переповнена гостями. Краса темноликої князівни привабила десятки шляхетно-уроджених кшатріїв. З країни Яду прибув з величезним обозом Крішна Васудева зі своїм братом Баларамою та численними жонами, з країни мадрів - гордий красень князь Шалья, неперевершений боєць на колісницях, з Ґандгари —князь Шакуні, рідний дядько гастінапурських княжичів, князь саувірів Джаяратга, князь матс'їв Вірата та багато інших. Прибув навіть Ашваттгаман Драуні, хоча брагмани, зазвичай, не брали участи у сваямварах.

П'ятнадцять днів бенкетувала знать Бгаратаварші в стольній Кампільї. На шістнадцятий день усі шляхетно уроджені кшатрії зібралися на полі за містом, де була побудована арена та павільони для глядачів.

Дурьйодгана з братами розташувався у багато вбраному наметі якраз навпроти павільону Друпади. Первісток Дгрітараштри вже мав з князем панчалів розмову. З тих переговорів він втямив, що Друпада ненавидить його, але віддав би дочку заміж у Гастінапур як викуп за втрачені землі. Дурьйодгана взяв це до уваги, та уся його впевненість у перемозі зникла, коли він разом з іншими обдивився величезного лука, який треба було натягнути.

- Хто може це зробити? - спитав він у братів, - натягти тятиву на це страхіття та
ще й потрапити стрілами у той браслет, що його почепили замість мішені!

- Втішайтесь, - підкинув Дугшасана, - що то браслет панночки Драупаді!

- Тобі, Дугшасано, - піддражнив Вікарна, - звично влучати не стрілами в мішень,
а іншою зброєю... в панночок.

Сини Дгрітараштри зареготали. Карна не сміявся. Він пильно обдивлявся лук Друпади,

- Що скажеш, великий лучнику? - спитав Дугшасана насмішкувато.

- Я натягну цього лука! - сказав князь Ангу зі своєю звичною впевненістю, -
опісля "Віджаї" він не буде мені занадто тугим.

- Так що, нам не варто й пробувати? - зачепливо спитав Шалья. Князь мадрів
якраз підійшов до гастінапурців і теж роздивлявся зброю.

- Чом би й ні? - всміхнувся Карна, - спробуйте, князю Шальє! Але мені відомий
такий тип луків і скажу, не вихваляючись, що зігнути його зможу лише я... та
ще власник " Ґандіви "...

- Арджуна мертвий! - вигукнув Шалья, - рівно як і Юдгіштгіра з Бгімасеною!
Рівно, як і сини моєї сестри, Накула та Сагадева! І дехто говорить, що будинок у
Варанаваті загорівся не випадково!

Карна помітно зблід, і Шалья те завважив.

- Говорять, - мовив князь мадрів, - що нема у Бгаратаварші людини, що була б більш правдивою за Карну Вайкартану... Що ти чув про цю пожежу, лучнику?

- Та те, що і всі, - втрутився Дурьйодгана, - нещасний випадок, та й годі. І для
чого згадувати про це на святі?

- А для того, - мовив Шалья з викликом, - що князь Гастінапуру не дуже-то сумує
за загиблими родичами! Зате він наблизив до себе сина сути, пихатого хвалька,
який іменує себе князем, та ще й насмілюється рівнятися з Арджуною!

- Вам хочеться битись, князю мадрів, - спровкола поцікавився Карна, - то давайте
зустрінемось... в чистому полі. Колісниця при вас?

- Досить! Досить! - втрутився Шакуні, котрий стояв поруч, пильно
прислухаючись до розмов і тихо радіючи з неминучого скандалу, - надумали -
битися на святі! Опісля - скільки завгодно! Я - гравець, і то азартний, тож
поставлю на Карну Вайкартану. Говорять, що Син Сонця не вступиться з дороги
і скаженому слону, не те що князьку з жалюгідної Мадри!

- Син Сонця! - вигукнув Шалья обурено, - невже і в Ґанадгарі вірять оцим
побрехенькам? Якщо і правда, що Карна - знайда, то його батьки напевне їли
собачатину!

- Того, хто скаже ще хоч слово про моїх батьків, рідних чи названих, я вб'ю на
місці! - мовив Карна не підвищуючи голосу, але в руці його вже опинився
оголений меч.

- Досить! Досить! - почувся голос Ашваттгамана, - чи ви подуріли, о кшатрії?
Якщо вам неодмінно хочеться вчепитися одне одному в горлянки, то навіщо
псувати дівчині сваямвару? Охолонь-но, Радгеє, і сховай меча! А тобі, Шальє, я
б порадив притримати язика і не ображати ближніх без потреби.

- Син Дрони підійшов до гурту і обійняв Карну за плечі. Той кинув меча до піхов
і сказав:

- Прохання брагмана — закон для воїна! Я скоряюсь, о Драуні.

- Вибачся, Шальє, - неголосно мовив Ашваттгаман, - я тебе прошу...

Шалья завагався. Він розумів, що не послухавшись прилюдно двічінародженого, осоромить себе. Тому буркнув силувано:

- Вибач..., князю Ангу.

- Гаразд..., - озвався Карна не менш силувано. Він тремтів усім тілом, мов
натягнена тятива, і Ашваттгаман одвів його набік.

- Та заспокойся, - мовив, - ото ще лихо! Не звертай уваги на цього язикатого
мадра, злі язики говорять, що мадри нині поводяться гірше за млеччхів.

- Я не тому..., - прошепотів Карна, - він спитав мене за Арджуну, і я...

- Ти щось знаєш?

Карна опустив голову. Нервове тремтіння поволі вщухало.

- Не питайте мене про це. Будь ласка...

- Здається мені, - сказав сумно брагман -воїн, - що ти, сину Сонця, присягнув у
вічній дружбі не тій людині...

- Мені жаль Дурьйодгану ще більше, ніж загиблих, - ледве чутно мовив Карна, -
князь Гастінапуру має мертву душу і сам не відчуває цього. Але я не зречуся
присяги, бо такі, як я, не ламають раз даного слова.

- Шкода, що таких як ти стає все менше, - сказав Ашваттгаман, зрозумівши, що за
страшна таємниця розриває душу воїна, - забудь, Карно! Твоєї вини тут нема.
Ходімо краще на свої місця, бо зараз вже починаються змагання.

Глядачі затихли. До вівтаря, на якому палав священний вогонь, поволі наближалась веревечка дівчат. В тиші, що раптово настала, чувся лише дзвін прикрас. Князівна йшла попереду з золотим глечиком, повним пахощів, і шовк багряного вбрання не міг приховати звабних вигинів її тіла. В ніжному смаглявому личку примхливо змішалися приваби обох рас. Драупаді сяяла в своїх шовках, наче чорна перлина, і не один кшатрій вже цілував подумки її вигнуті повні вуста. Крішна Васудева, великий жонолюб і неперевершений коханець, аж звівся на ноги, хоч і не мав наміру приймати участь у змаганнях. Його численні жони ревниво зашепотілись, а прекрасна Рукміні, яку він свого часу викрав просто з її весілля із князем чедіїв Шишупалою, ревниво смикнула чоловіка за жовте вбрання. Князі і княжичі підіймались зі своїх місць, аби роздивитись якомога краще ту, за яку мали змагатись, і жоден з них не відчув розчарування.

Карна, що до цієї хвилини не думав про змагання серйозно, зірвався з місця і підійшов до бар'єру арени. Коли він роздивлявся лука, то говорив і розважав про можливість перемоги лише як воїн. Смаглявки не були в його густі, а ідеалом жінки для молодого воїна була ненька Радга, і він частенько мріяв віднайти десь світлооку дівчину, схожу на дружину Адгіратги. Врода Драупаді пронизала юнака, наче смертоносна стріла. Карна, який вкладав у кожне почуття всю силу свого вогняного духу, закохався одразу ж, сприйнявши це враження трохи не як фізичний біль.

- Погибель моя! - прошепотів він, дивлячись на дівчину в багряному, - Дурга[32]!
Дурга! О, великий Сур'я, чому ти не дав мені захисту і від стріл Темноликої?
Якщо я колись поцілую ці вуста, то помру від радощів, а ні - то висохну від
душевної муки, наче озерце спечної пори!

Драупаді тим часом завершила обряд і нині йшла повз намети гастінапурців. Дівчина аж ніяк не була засоромлена загальною увагою, а навпаки — певна своєї вроди і привабливості, милостиво усміхалась закоханцям. її навіть розважали усі ці чоловіки, що шаленіли, наче слони під час тічки. Погляд її видовжених чорних очей раптом впав на білявого кшатрія, котрий єдиний не вигукував вітань, не намагався привернути увагу, а просто стояв і дивився. Мовчки, наче у Святині.

Дівчині ще не доводилося бачити такої вроди. На мужньому лиці молодого воїна поперемінно відбивалися то болісний захват, то намагання стримати почуття, що рвалися назовні. В синіх очах блиснула сльоза.

- Дурга! - сказав він неголосно, але красуня розчула його в загальному гаморі, -
темнолика богине, ти непереможна!

Драупаді одірвала від гірлянди квітку і кинула нею в закоханця. Воїн упіймав дарунок і схилився, притуливши долоні до чола. Служниці позаду князівни схвильовано зашепотілись:

- От, якби переміг той, синьоокий...

- Який же красень!

- Чуєте, панночко, от якби...

Дівчина завершила обхід і зупинилась біля павільону, де сидів князь Друпада та його сини.

- Асті! - звернулась вона до наперсниці, - негайно дізнайся, хто той чоловік!
Біжи!

Асті зникла межи павільонами. Драупаді піднялась по сходинкам і сіла поруч з батьком. Повні її вуств усміхались загадково і мрійливо.

 

На середину арени вийшов старший брат князівни, Дгріштад'юмна.

- Дивіться всі, о кшатрії! - вигукнув він, - хто натягне цього лука та потрапить у
кільце п'ятьма стрілами, того моя сестра вибере собі за чоловіка!

І змагання розпочалися.

Один за одним намагалися кшатрії зігнути лука Друпади. Спробував був Дурьйодгана, але лук лише затремтів в його руках. Спробував Дугшасана, і тятива боляче хльоснула його по обличчю. Спробував Шалья, і вже майже натягнув тятиву, та непокірний лук вирвався з його руки. Спробував Джаяратга, палкий князь саувірів, давно і безнадійно закоханий у чорнооку Панчалі, та лише поранив собі руки. Кожну спробу глядачі вітали голосними вигуками, а невдачу - шаленим реготом.

- Карна, князь Ангу! - оголосив окликувач. Драупаді мимоволі піднялася зі
стільчика, загледівши горду постать синьоокого воїна.

Старий князь, що дивився на невдачі гастінапурців з деякою зловтіхою, звів брови:

- Князь Ангу? Не чув про такого. Хоча... Чи не той це ратгін Карна, що
самотужки розметав загін моїх піших ратників?

- Так, це він! - озвався Дгріштад'юмна, - я пізнав його по білявому чубу. Цей
шаленець у запалі бою зірвав шолом, аби той не заважав ціпитись. Ах, батьку,
який це лучник! Якби він бився на нашому боці, ми б нам'яли боки пихатим
Куру!

- Зараз у гастінапурців уже немає Арджуни, - задумливо мовив Друпада, - і того
скаженого Бгімасени, що ладен пити кров ворогів...

- Не вірю я в той нещасний випадок! - підкинув Дгріштад'юмна.

- Байдуже, синку! Пандави мертві, тож треба ще більше ослабити гастінапурців,
переманивши на свій бік цього Карну! До того ж він подобається моїй доньці...
Авжеж, люба Яджнясені?

Карна тим часом підійшов до лука і ніжно погладив його.

- Хороший мій, - сказав тихо, - хоч я і не Рама, але ти піддасися мені!

Потім впер зброю кінцем у землю і взявся за тятиву. Драупаді затамувала подих, дивлячись, як піддається могутнім рукам лук Друпади. Батько штовхнув її в бік:

- З таких обіймів не вирвешся, доню! Готуй гірлянду для переможця!

- Він ще має поцілити в кільце..., - прошепотіла дівчина.

- Поцілить! - впевнено мовив Дгріштад'юмна, - він б'є з лука, мов сам Індра! Я,
був, напоровся на нього в тій, останній сутичці, так ледве ноги виніс. Цей асур
зірвав з мене стрілами лати, порозтинавши ремені кріплень, а тоді трохи не
розніс на щепи колісницю. Я опинився на землі і вже не знав яким і Богам
молитись. "Добивай же," - кажу, а він уже тут, поруч, перехилився з колісниці і
мовить: "Я не б'юся з беззбройними! Чи ти забув про закони кшатріїв?" І
пронісся повз мене, а я почувався так, наче це сам Рама опустив свого лука.

Карна випростався і підняв над головою готову до стрільби зброю. Глядачі заревли. Юнак засміявся, знаючи, що більшість суперників ладні зараз розірвати його на частини. Тоді повернувся лицем до мішені і наклав на тятиву першу стрілу.

Аби це була його "Віджая", юнак зовсім би не хвилювався. Стріляти з незнайомої зброї було тяжче, але Карна ніколи не відступав перед труднощами. Він врахував вітер і старанно націлився. Драупаді пригасла руки до грудей, всім серцем бажаючи йому перемоги. Юний воїн дійсно здавався їй схожим на легендарного Раму з Айодг'ї. Дівчина облизнула пересохлі вуста... Один... Два... Три... Чотири... П'ять...

П'ята, остання стріла, слідом за своїми сестрами, пронизала кільце і вп'ялася у дерев'яний щит позаду. Юнак підняв лука над головою і крикнув:

- Я виконав завдання! Слово за князівною!

- Дайте мені гірлянду! - мовила Драупаді. Батько її сказав задоволено:

- З вас вийде гарна пара - білявий і чорнява... Нагороди ж свого обранця.
До князівни підбігла задихана Асті.

- Я все взнала, моя панночко! - зашепотіла вона, - мені оповіли надійні люди!
Цей воїн - лише син княжого сути Адгіратги! Князем Ангу його зробив
спадкоємець князівства Куру Дурьйодгана за якусь там перемогу у змаганнях! А
цей низьконароджений вивів тоді на люди отого суту з жінкою і вклонився їм у
ноги на очах у всього міста! Все, що я кажу, то щира правда! - похапцем додала
вона, помітивши, як пересмикнулось обличчя Драупаді, - хіба можете ви стати
дружиною чоловіка, котрий приносить Богам пожертви разом Із сутами? Нехай
він там і виконав умови сваямвари, але ж усе залежить тільки від вас...

Карна підійшов до павільону Друпади і став, спираючись на лук. За вухом його була заткнута квітка з гірлянди Драупаді. Сині очі палали завзяттям і любов'ю.

- Ну що ж ти, доню? - спитав ласкаво князь панчалів, - привітай же нареченого...

- Я ніколи не стану дружиною гастінапурського сути! - прошипіла Драупаді, - і
тому відмовляю цьому чоловікові!

- Як-то — сути? — заскочено спитав Друпада.

- Цей лучник, батьку, є сином колісничного. Вам треба краще підбирати
залицяльників для своєї дочки!

Друпада похитав головою:

- Воля твоя, доню... А жаль...

Карна був уже зовсім близько. Він дивився просто в очі панчалійці з тим самим болісним захопленням.

- Я виконав завдання! - повторив, - і чекаю вироку!

Драупаді піднялася зі стільчика. Зім'ята гірлянда, призначена переможцю, була затиснена в її тремтячій руці.

- Я не виберу собі за чоловіка сина колісничного! — вигукнула вона, - вертайся до
Гастінапуру, суто, і шукай собі рівню! Та як ти взагалі насмілився стати поруч із
кшатріями, низьконароджений?!

Карна не зводив з неї очей. Він мав нині вигляд як у смертельно пораненого. Серед глядачів знявся свист і регіт, та юнак ніби не чув знущальних вигуків. Він дивився на дівчину так, наче хотів запам'ятати навіки.

Рукміні прошепотіла до Крішни Васудеви:

- Мій любий мужу, у цієї дівчини немає серця! Кожна на її місці вибрала б цього
воїна, незважаючи на те, що він є сином колісничного. Кожна, звісно, окрім мене,
бо я кохаю лише вас!

- Так судилося, - загадково відповів темноликий володар Двараки, - так судилося,
кохана... Недарма пророкували відуни, що задля цієї дівчини загинуть великі
воїни, бо станеться велика битва... Аби вона не відштовхнула цього лучника, то
багато кшатріїів, з присутніх тут, померли б на ложах із шовку. А так вони
помруть на ложах зі стріл! О, гордість, ти вбиваєш повільно, але надійніше за
меч!

- А хіба не ваші слуги оповідали щось таке служниці князівни? - цікаво спитала
Рукміні, - звідки ви знаєте, хто цей лучник, мій володарю?

- Вона б все одно дізналась, - всміхнувся Крішна.

- Але не нині і не так! Чому ви це зробили?

- Так судилося, - повторив Темноликий, - але що тобі до них, кохана? Люди -
тільки іграшки Богів, хай одна навіть і зламається - знайдуться інші.

- Я теж... іграшка? — прошепотіла Рукміні.

Крішна не відповів, вп'явшись очима у дві постаті на сходинках павільону Друпади: Карну, що застиг із луком в руках, та Драупаді, котра гнівно шматувала гірлянду квітів, яка мала стати весільною.

- Іграшки, - ледь чутно вимовив Васудева, - я зламаю і тебе, сину Сонця, і це
лише початок...

Драупаді жбурнула зім'яту гірлянду собі під ноги і розтоптала її. Регіт і свист стали ще гучнішими. Карна наче отямився від зомління. Його вуста тремтіли. Він прикусив губу, але це не допомогло.

- Дурга..., - сказав, - Дурга... Ти вбиваєш без стріл, кохана моя...

- Забирайся геть! — крикнула дівчина, - бо я накажу виштовхати тебе в шию!
Карна вдарив луком об землю. Тятива задзвеніла і урвалася. Лук розпрямився.

Юнак поклав зброю до ніг старого Друпади, вклонився йому, тоді князівні. Князь панчалів дивився на нього з жалістю. Брати князівни німували, не знаючи, що діяти.

- Прощавай, Дурга! - вимовив Карна. Тоді обернувся і поволі пішов через усю
арену під свист та знущальні вітання. Лице мав застигле, а плечі розпрямлені.
Той, на кого падав його несвітськи спокійний погляд, одразу переставав
сміятись.

- Карно! - Дурьйодгана кинувся до друга і спробував обійняти, - заспокойся!
Вона тебе не варта!

- Лиши мене, друже, - прошепотів Карна, - будь ласка...

Він пройшов межи наметами й павільонами туди, де стояла його колісниця. Назустріч уже біг дядько Чаті.

- Синку! - вигукнув старий візничий, - та що ж з тобою зробили ті кляті панчали!
Та хіба ж то дівка? То рідна сестра Равани, повелителя демонів! Та ми знайдемо
тобі таку красуню, що нічим не поступиться цій чорнопикій ракшасі! Васушено,
хлопчику мій!

Карна звів на нього змучені очі:

- Парашурама сказав, що я зіб'ю собі ноги в кров на цій дорозі, - мовив стиха, -
але що там ноги, дядьку Чаті! Сьогодні мені розтоптали душу! Адже я
подобався їй, я бачив в її очах блиск любови! Все змінилось за хвилину, бо їй
поспішили сповістити про те, що я виріс на вулиці колісничних. Та хіба ж я не той
самий Карна? Хіба був би я кращим, аби виріс в палаці?!

Юнак опустився на підніжку колісниці.

- Я не хотів плакати, - мовив глухо, - перед тими всіма людьми. Мої сльози — то
розвага високородженим. Але ви мене не зрадите, дядьку Чаті. Затуліть-но мене,
аби я міг перетерпіти біль.

Чаті опустився на коліна і пригорнув до себе молодого воїна.

- Васушено! - сказав, - синку! Згадай-но, ти ж невразливий! Ти затягнеш і цю
рану! Стисни вуста і живи! Не зійшовся світ клином на панчалійській князівні!
Друпада не втерпить, аби не спробувати відвоювати втрачену провінцію. Отоді
вже ми на них відіграємось! Я правитиму твоєю колісницею, а ти нищитимеш
ворога! Чуєш мене, Радгеє?!

Карна підвів голову. На його щоці виднівся слід сльози. Одної-єдиної...

- Ця рана ніколи не затягнеться, дядьку Чаті, - мовив він сумно, - але ви маєте
рацію. Проливати над собою сльози не гідно кшатрія. Готуйте колісницю, ми
вирушаємо додому.

Чаті поспішно схопив упряж і закричав до слуг-панчалійців, аби підігнали коней. Карна підвівся і відійшов вбік, прислухаючись до гамору, що дедалі гучнішав. Провів рукою по вологому волоссю і намацав за вухом квітку Драупаді.

- Ти вже починаєш в'янути, - сказав, пестячи квітку, - скажи мені, мила, невже
твоя господиня не могла відмовити мені якось інакше? Невже вона не могла
сказати, що їй просто не до вподоби кшатрій Карна? Ми з тобою, квітко, є
однаковими жертвами Дурги... І тому я не кину тебе... І не потопчу ногами, як
стоптала твоя пані твоїх сестер, призначених для мене. Я цілуватиму тебе, як
цілував би чорне волосся коханої. Спочинь у мене на грудях і забудь про свій
біль...

Юнак примостив квітку під накидкою. Гамір на арені не вщухав. Раптом Карна розчув десь зовсім поруч своє ім'я.

- Карно! Карно! Та де ж ти подівся?!

Дугшасана вибіг з-за павільону і спинився, роздивляючись.

- Я ось, - озвався Карна, - що сталося, сину Дгрітараштри?

- Після того, як ти пішов, - шпарко заговорив Дугшасана, - ніхто так і не зміг
натягнути вдруге тятиву на того клятого лука! І тут на арену виходить
брагман...

- Ашваттгаман? - спитав неуважно Карна.

- Та ні, Драуні мовив, що все одно не натягне тятиву і тому не хоче даремно
ганьбитись. Зовсім невідомий брагман з затуленим покривалом лицем. Він з
першого разу зігнув лук і повторив все те, що зробив ти!

Карна спробував усміхнутись:

- Невже син Джамадагні вирішив одружитись? Крім Парашурами та ще
Дроначар'ї я не знаю брагмана, що був би здатний на подібне.

- Що за дурні жарти! - вигукнув Дугшасана, - Парашурамі вже сотня років, а
Дрони немає в Кампільї! Але це ще не найстрашніше! Панчалі уквітчала його
гірляндою!

- То й що? — мовив Карна байдуже, - її воля вибирати...

- Та прокинься ж, Вайкартано! Хіба можна, аби кшатрії поступилися знавцям
Вед, коли мова йде про володіння зброєю! Сваямвара лише для нашої варни, і
брагмани не повинні брати у ній участи! Виняток є лише для служителів Індри,
але той двічінароджений не носить відзнак, наче якийсь відлюдник! Хіба можна
допустити, аби Драупаді дісталась лісовому самітнику! Це ж справжня ганьба
для воїнів!

- Треба було сильніше згинати лука, - сказав Карна ледь стримуючи
роздратування, - облиш мене, Дугшасано! Бийся сам за князівну панчалів, а
мені, низьконародженому, нема чого там робити.

- Цей брагман - лучник рівний тобі, Карно, - мовив Дугшасана вкрадливо, - люди
подумають, що ти злякався...

- Де моя зброя, Чаті? - гукнув Карна до візничого, що якраз підігнав колісницю,

- На колісниці не проїхати межи будівель, - попередив Дугшасана.

- Чаті! — сказав Карна владно, - дайте-но мені "Віджаю" і сагайдак!

- Вдягни хоч нагрудника, синку, - попрохав колісничій, - шолом візьми... Хто-
зна, що там за ворог!

Карна обережно поправив квітку під накидкою.

- Я ж невразливий, - сказав лагідно, - та й битись з брагманами не личить
кшатрію. Я лише подивлюсь, що там коїться. Та й годі... Тримайте-но
колісницю напоготові.

- Аби я був на твоєму місці, - озвався Дугшасана із вдаваним співчуттям, - я б
зробив усе, аби від мене не смерділо вулицею колісничних... Ну де це бачено, аби
отак розмовляти з сутою: " Ви, Чаті..." А він тобі: "Синку..." Сміх та й годі.

Лице Карни спалахнуло таким гнівом, що Дугшасана перелякано сахнувся від нього.

- Не тобі, слимак, - вимовив Вайкартана, - вчити мене манерам! Тебе, опинись ти
на моєму місці, давно б зрівняли з землею! А я - не ламаюсь! Чуєш, князівський
сину?! Чи може хочеш перевірити, у кого з нас кров чистіша?!

- Карно, Карно! — заспішив Дугшасана, - ну чого ти завжди спалахуєш, наче
лісова пожежа? Я ж просто пожартував... Я-то тебе поважаю, присягаю
блискавицею Індри!

- Та не присягай Богами в явній брехні, - втомлено мовив Карна, - краще ходімо,
подивимось, що там трапилось.

А на арені дійсно коїлось щось незвичайне.

Воїни оточили півколом павільон Друпади, погрожуючи князю панчалів мечами і луками. Поміж синами князя, що стали стіною, ладні боронити честь панчалів, Карна побачив двох брагманів у білому вбранні та з затуленими покривалами обличчями. Один з них був десь його, Карни, зросту, другий — справжній велет, озброєний важкою палицею.

В руках же у першого брагмана був лук Друпади, готовий до бою, а з шиї звисала гірлянда, схожа на ту, що розтоптала князівна. Карна криво усміхнувся.

" Звісно, як обирати, то вже брагмана, - подумав з гіркотою, - на менше ми не згодні..."

- Я не розумію, воїни, чого ви хочете, - умовляв тим часом Друпада розлючених
кшатріїв, - моя донька вибрала собі чоловіка. Умови він виконав: зігнув лука і
влучив у кільце п'ятьма стрілами. Що ж тут протизаконного?

- Вона має стати дружиною воїна, а не жерця! - вигукнув Шалья.

- Але ж жоден з воїнів не виконав належного, - сказав єхидно князь панчалів, - то
до чого весь цей галас?

- Карна виконав умови! - почувся голос Дурьйодгани.

- Моїй доньці він не припав до серця. Зрештою, він лише син сута, цей ваш
Карна!

- Так, - прошепотів Карна, - лише...

- Розходьтеся ж, кшатрії, - продовжував Друпада, - і приходьте завтра на весілля.

- Весілля не буде! - вигукнув Джаяратга, - нехай Панчалі візьме гірлянду назад,
інакше ми прикінчимо і вас і цих двох нахаб!

- Ти хочеш стати вбивцею брагмана? - поцікавився Дгріштад'юмна, граючи
тятивою лука.

- Цей брагман сам хоче смерти, бо насмілився стати нам на заваді! - заявив
Шалья, - кожній варні своє, чи не жерці повторюють це трохи не щодня? Нехай
забирається геть, бо...

- Бо - що? — почувся грізний голос з-під запинала.

- Бо помрете обидва - ти і твій товариш!

Карна раптом побачив Крішну Васудеву, про якого багато чув і якого пізнав по дивному кольору шкіри та жовтим шатам. Схилившись до плеча височенного воїна, зодітого в блакитне, темноликий володар Двараки щось шепотів йому. Велет згідно кивав головою.

" Високий - то, напевне, Баларама, - подумав Карна, проштовхуючись наперед, - і обидва Ядави пізнали обранця Драупаді. Зрештою, аби я не знав точно, що Пандави мертві, то подумав би на Арджуну з Бгімасеною. Брагман-велет нагадує Бгіму статурою, ну а хто... хто ще може натягнути лук Друпади окрім Арджуни?! Але ні! Вони мертві! Мертві! Я навіть не уявляю, що зробив би, аби вона і справді обрала Пхальгуну!"

Натовп виштовхнув Карну наперед. Воїн побачив, як Шалья виламав з огорожі дрюк і кинувся на брагмана-велета. Карна засміявся і підняв "Віджаю".

- Дорогу! - крикнув він, - стріла на стрілу, лук на лук! Дорогу
низьконародженому!

Юнак почув, як в паві льоні пронизливо закричала Драупаді. Стріла з " Віджаї " розтяла весільну гірлянду таємничого брагмана, що якраз нахилився вперед. Квіти дощем бризнули на приступки павільону.

- Виходь же, - сказав Карна спокійно, - виходь, обранцю!

Брагман стрибнув з приступок на землю. Бійка тим часом стала загальною. Охоронці князя Друпади та його сини кинулися на невдалих залицяльників Драупаді. Брагман-обранець вистрелив. Стріла пронизала б Карні груди, аби не зіткнулась зі стрілою, пущеною у відповідь. Карна рвонув із сагайдака наступну. Йому вдалося розколоти лук Друпади, але супротивник встиг вистрелити до того, як втратив свою зброю. Стріла вп'ялася Карні в плече. Юнак заточився, шукаючи опори.

" Кілька хвилин... Поможи, Сур'я Світлоликий! "

Біль був нестерпним, але Карна знав, що це - плата за невразливість. Він притулився до бар'єру, і, скреготнувши зубами, вирвав стрілу з рани.

Брагман тим часом рушив до нього, підібравши по дорозі чийогось меча. Карна видобув свого. Ворухнув рукою. Біль стих. Панцир Сур'ї не підвів і цього разу.

- Ти добре б'єшся, - сказав юнак до супротивника, - хто ж ти такий? Небагато
брагманів можуть встояти проти учня Парашурами, хіба що самі вчилися у
нього.

- О, Карно, - відповів брагман, - я не вчився у винищувача кшатріїв... Але в цім
бою тобі мене не здолати. Відступись, воїне, сьогодні не твоя битва!

- І чому ж це? - поцікавився Карна, зручніше охопивши руків'я меча.

- Бо Драупаді вибрала мене. А воля дівчини - закон сваямвари.
Брагман поволі стягнув запинало. Карна випростався.

- Арджуна... - мовив тихо, - то ти живий? А інші? А ваша мати?

- Твій друг Дурьйодгана не очікував цього, а, Карно? - спитав Арджуна
насмішкувато, - живі, авжеж! Дехто дуже хотів відправити нас до царства Бога
Ями... Ото вже буде розчарування!

- Я хотів вас попередити, - мовив Карна, - але не встиг. Сподіваюсь, ти не
думаєш, що я приймав у цьому участь? Хоча мені нема чого й радіти з вашого
порятунку.

- Я був тут з самого початку, - сказав Арджуна, розглядаючи свого розщепленого
лука, - ти добре стріляв...

- З самого початку..., - повторив Карна. Очі його спалахнули синім лиховісним
вогнем. - ну, посмійся ще й ти! Скажи щось таке...дошкульне! Але тоді ти
пошкодуєш, сину Прітги, що врятувався з рук Агні! Я ж все одно знищу тебе! Не
зараз так потім! Я не Дурьйодгана і не є майстром інтриг та хитрих пасток! Але
я таки вийду проти тебе з луком, і тоді побачимо, хто переможе!

- Радгеє, - мовив примирливо Арджуна, - я зовсім не хочу над тобою глумитись. Я
вже не той молодий вельможа, яким був півроку тому. Я побачив життя таким,
як воно є, з пилом доріг, з брудом, зі смертельною втомою... Мені доводилось
навіть просити милостиню, аби прогодувати братів і матір. Цього я Дурьйодгані
не подарую, але щодо тебе... Ти справді інший, Карно, і я можу ненавидіти тебе
та не можу з тебе сміятись. Даю слово, що таки вийду з тобою на двобій, і ми,
врешті, з'ясуємо, хто з нас перший. Але і ти пообіцяй мені...

- Що? - спитав Карна, поволі заспокоюючись.

- Що ти не оповіси синам Дгрітараштри про те, що пізнав мене. З мене буде
досить твого слова.

 

- Як з мене - твого, - вимовив Карна і ледь усміхнувся, - присягаю, вороже мій!
Арджуна простяг йому руку:

- Зустрінемось у битві, Вайкартано!

- Так, - озвався Карна і стис руку ворога, - щасти тобі, Пхальгуно!

- Тобі теж...

- Спиніться, о кшатрії! - закликав тим часом Крішна Васудева, і від звуків цього
голосу поволі стихав бій. Крішна розняв і найзапекліших бійців - Шалью та
другого "брагмана". Розняв якраз вчасно: Шальї бо було непереливки, ще трохи,
і супротивник прикінчив би його.

Карна обернувся спиною до павільонів і пішов до своєї колісниці, так і не глянувши востаннє на ту, що на коротку мить заволоділа його душею. З решти князів на весілля не зостався ніхто, і Кампілья спустіла того ж вечора.

 

Карна, вірний даному слову, не розповів нікому про те, ким був обранець Драупаді. Та до Гастінапуру почали доходити чутки одна за одну дивніші.

Говорили, що Пандави не загинули під час пожежі у Варанаваті, що знайдені тоді обгорілі до невпізнання тіла належали комусь із слуг. Оповідали, що саме Арджуні Пхальгуні Драупаді віддала свою руку, і нині князь панчалів має стати союзником княжичів у боротьбі за Гастінапур.

Найдивнішою ж була історія про те, що, нібито княгиня Кунтідеві, боячись, аби сини не пересварились за красуню Панчалї, змусила невістку одружитись з усіма п'ятьма братами. Князь Друпада нібито, спершу був шокований оригінальним шлюбом одиначки, але потім, певно, розважив, що п'ятеро союзників краще, аніж один, хоч би й такий, як Арджуна Пхальгуна. Князівна ж мала цілком задоволений вигляд, чого аж ніяк не можна було сказати про бідолашного Пхальгуну. Та великий лучник, скутий залізним послухом, який підтримувала княгиня в своїй родині, скорився материній волі, а решта братів лише раділа з несподіваного щастя.

Дурьйодгана, до якого теж дійшли усі ці розмови, нетямився з тривоги і теж шукав собі союзників. Карну він тримав при собі, не відпускаючи ні на крок. Вайкартана, похмурий наче ніч, і сам не робив спроби повернутися до Ангу, сподіваючись на війну

з панчалами. Князь Ангу нині жив у палаці, а покої його були поруч з покоями Дурьйодгани. Юнак навіть батьків навідував рідко, але щодня посилав їм якісь дарунки і записочки зі старим Чаті. Візничий Карни не втримався і оповів Радзі з Адгіратгою все про невдале залицяння сина. Адгіратгалише зітхав — справджувалися бо його найгірші побажання, а Радга плакала від жалю до сина і кляла на всі заставки "панчалійську демоницю".

Зрештою, з Кампільї повернувся Пурочана, вірний вивідач Дурьйодгани, який і підтвердив, що всі чутки є правдивими. Пандави жили при дворі Друпади, його донька стала їх спільною дружиною, а старий князь почав подумувати про відвоювання північних земель. До того ж княгиня Кунті, бувши кровною родичкою Крішни Васудеви, просила допомоги у володаря Двараки, і Темноликий їй ту допомогу пообіцяв. Настрашений цим звітом Дурьйодгана вирішив заручитися згодою свого батька Дгрітараштри, котрий офіційно залишався Великим Князем, на майбутню війну з братами у перших.

Ідучи на авдиєнцію, Дурьйодгана попрохав Карну супроводжувати його. Сліпий князь зустрів їх привітно: він обожнював первістка, а до Карни добре ставився як до синового друга.

- Розумієте, батьку, - схвильовано заговорив Дурьйодгана, навмисне опускаючи титули, аби розчулити старого синівською любов'ю, - ці люди хочуть нашої погибелі! Сини вашого молодшого брата хочуть правити Гастінапуром! З якого це часу молодша гілка займає місце старшої?!

- Але що ж ми можемо зробити? — розгублено спитав Дгрітараштра.

- У мене є безліч способів! - вигукнув Дурьйодгана, - відомо, що Накула та Сагадева є завше в тіні своїх братчиків, а княгиня Кунті, ясна річ, більше прихильна до рідних дітей. Близнюків треба посварити з рештою, і тоді на двох ворогів стане менше.

- А як не вийде? - спитав сліпий князь зацікавлено?

- Можна перекупити Друпаду з синами і зробити їх нашими союзниками. В крайньому разі навіть віддати їм ту нещасну провінцію! Дгрітараштра похитав головою:

- Це нічого не дасть. Навпаки, вони подумають, що ми їх боїмося.

- Можна підкупити когось, аби прикінчили хоч би Бгімасену! — мовив
Дурьйодгана мрійливо, - без брата Арджуна не вартий і чверті нашого Радгеї! А
й справді... Карна поїде до Кампільї з пропозиціями миру, вони повернуться, а
тоді вже...

Карна мовчки похитав головою. Дурьйодгана пирхнув:

- Тебе мало ще, видно, ламали, Вайкартано, що ти й досі бридишся таємною
війною. Ну, гаразд, є інший спосіб. Хай вони переб'ють один одного самі. Треба
лишень підкинути через когось із слуг плітку про те, що Драупаді любить,
скажімо, Арджуну більше за інших, а про решту говорить зневажливо. Або
підсунути їм вродливих наложниць, аби панчалійка їх покинула, і тоді союзу з
Друпадою прийде край.

- Розумно, - озвався Дгрітараштра. Дурьйодгана глипнув на Карну:

- Ну, а ти чого мовчиш, Радгеє, друже мій? У тебе швидкий розум, порадь же що
небудь!

Карна підвів голову і заговорив повільно, але виразно:

- Ти невірно судиш, о Дурьйодгано,! Не можна битися такою зброєю, бо навіть в
разі перемоги нам навіки не відмитись від нечестя. Ти і раніше влаштовував на

Пандавів замахи, але у тебе нічого не вийшло. Тим більше тепер, коли у них виросли крила! Нині вони тобі не довіряють... Не вдасться, - тут болісна гримаса пересмикнула лице воїна, - і посварити з ними Драупаді. Сотні жінок бажають багатомужжя, а лише вона цього досягла...

- Ти і досі її кохаєш, бідний мій друже, - озвався Дурьйодгана зі щирим
співчуттям.

- Менше з тим! Я пропоную діяти, доки вони ще не зібрали війська і не уклали
нових союзів! Доки князь панчалів не готовий до війни, доки Крішна Васудева
не став на їхній бік - дій же, Дурьйодгано!