ТЕМА 8. Правове регулювання банкрутства

 

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.

 

Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнання судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

 

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами. У тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

 

Конкурсні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

 

Кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

 

Ліквідатор – фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури та забезпечує задоволення визнаних вимог кредиторів. Порядок його призначення і вимоги ті самі, що передбачені щодо керуючого санацією.

 

Ліквідаційна комісія (її склад) – призначається господарським судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів.

 

Ліквідація – припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

 

Мирова угода – домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.

 

Неплатоспроможність – неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

 

Поточні кредитори – кредитори, за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

 

Санація боржника – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової виробничої структури боржника.

 

Суб’єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом. Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

 

Умисним банкрутством -визнається стійка неплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом. Фіктивним банкрутством -визнається завідомо неправдива заява суб’єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції,передбачені законом.

 

Рекомендовані нормативні акти:

 

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №436-IV.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року №435-IV.

1. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 6 листопада 1991 р. №1798-XII.

 

4. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України в редакції від 30 червня 1999 р. № 784-XIV.

5. Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька та ін. / За ред. О.П. Подцерковного. – Х.: Одіссей, 2010. – 640 с.

 

 

ТЕМА 9. Правові основи безпеки

Господарської діяльності

 

Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

 

Економічна безпека – це сукупність організаційно-правових, техніко-економічних інформаційно-аналітичних та інших методів, спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов для ефективного функціонування суб’єктів господарювання, відповідно цілей та завдань, визначених в установчому документі.

 

Інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та
збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги,
помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми
тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові
записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове
відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші
публічно оголошені чи документовані відомості.

 

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

 

Контроль - вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних
юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб’єкта
господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо
або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи
користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке
забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати
голосування та рішення органів управління суб’єкта господарювання;
укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати
умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання
вказівки або виконувати функції органу управління суб’єкта
господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника
спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого
органу суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи
кілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;
обійманню більше половини посад членів спостережної ради,
правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб’єкта
господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із
зазначених посад в іншому суб’єкті господарювання. Пов'язаними
особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено
здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або
узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта
господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються
такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або)
сестрами.

 

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

 

 

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Господарський кодекс України. –К.: Парламент. видав; 2005.-192 с.

 

2. Цивільний кодекс України. –Харків: Одіссей, 2005.-406с.

 

3. Закон України від 07.03.1996 р. “Про страхування” (в редакції Закону від 04.10.2001 р.)//ВВР України.-2002.-№7.-Ст.50.

 

4. Закон України від 20.03.1991 р. “Про банки і банківську діяльність” (в редакції Закону від 07.12.200 р.)//Урядовий курєр.-2001.-17 січня.