Травна система. Загальна характеристика.

Головна функція травної системи - забезпечення живильними речовинами всіх органів, тканин і клітин організму людини. У травному тракті їжа подрібнюється, піддається хімічній обробці, а потім поступає в кров і лімфу, після чого розноситься, по всьому організму.

Травна система представлена травною трубкою і травними залозами. Останні підрозділяється на великі травні залози, розташовані поза травною трубкою (великі слинні залози, печінка, підшлункова залоза) і малі травні залози; їх багато, вони різноманітні по будові і функціям, але всі закладено в стінці травної трубки. У стінці травної трубки (головним чином в слизистій оболонці) присутня також велика кількість лімфоїдних утворень (мигдалини, лімфоїдні одиночні фолікули, агрегати фолікулів і лімфоїдні інфільтрації; останні - це тимчасове скупчення лімфоцитів).

Травну систему по морфо функціональними ознаками підрозділяє ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, кишечник.

Загальний план будови. Всі відділи травній трубці вистилають слизовою оболонкою (tunica mucosa). Вона в нормі завжди волога, тому що покрита слизом.

Слизиста оболонка складається з двох обов'язкових, а часто і з трьох тканинних компонентів:

1. епітелій

2. власна пластинка слизової оболонки

3. м'язова пластинка слизової оболонки, остання в деяких відділах відсутній.

Під слизовою оболонкою розташовується підслизова основа (або оболонка) – tunica submucosa. Вона відсутня в області ясен і гребенів твердого неба. Підслизова основа складається з пухкої сполучної тканини.

Під слизовою основою розташовується м'язова оболонка (tunica muscularis). У різних відділах травної трубки вона має різну будову. У стінці ротової порожнини, глотці і у верхній третині стравоходу м'язова оболонка утворена поперечно-посмугованою м'язовою тканиною; у середньому відділі стравоходу – змішаною; нижче лежачих відділах, тобто в нижньому відділі стравоходу, шлунку і кишечнику м'язова оболонка утворена гладкою (непокресленою) м'язовою тканиною.

М'язова оболонка покрита або сполучною тканиною (до шлунку), названою адвентиціальною оболонкою (tunica adventicia), або вісцеральним листком очеревини (шлунок, кишечник).

Слід пам'ятати, що різні відділи травної трубки мають відмінності в будові шарів і рельєфу слизової оболонки; поверхня може бути гладкою (губи, щоки), або утворювати поглиблення (ямки в шлунку, крипти в кишечнику), складки і ворсинки (у тонкій кишці).

РОТОВА ПОРОЖНИНА

Ротова порожнина - частина переднього відділу травного каналу. Функція ротової порожнини: механічна обробка пищи, дегустація, первинна хімічна обробка пищи; бере участь в акті артикуляції мови (звукоутворенні).

Ротова порожнина підрозділяється на: переддень ротової порожнини і на власне ротову порожнину.

Переддень ротової порожнини спереду обмежений губами і щоками, позаду нього обмежують ясна і зуби.

Власне ротова порожнина спереду обмежена яснами і зубами, ззаду вона переходить в глотку. У ротовій порожнині розміщена мова, сюди відкриваються вивідні протоки великих і малих слинних залоз.

Переддень рота і ротова порожнина вистилають багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Слизиста оболонка, що вистилає ротову порожнину, відрізняється наступними особливостями:

- наявність багатошарового плоского епітелію

- відсутність або слабкий розвиток м'язової пластинки

- відсутністю в деяких ділянках підслизового шару

- велика кількість кровоносних судин.

Губа (labium). Губи і щоки утворюють передню стінку ротової порожнини.

Основу губи складають поперечно-посмугована м'язова тканина (головним чином - круговий м'яз рота). У губі розрізняють 3 частини: шкіряну, проміжну і слизисту;

Шкірна (зовнішня) частина губи покрита шкірою, яка має типову будову (епітелій багатошаровий плоский зроговілий; у сполучній тканині розташовуються потові, сальні залози і коріння волосся).

Проміжна частина (червона облямівка) -епітелій багатошаровий плоский, частково ще зроговілий. У сполучній тканині зберігаються сальні залози. Потові залози і коріння волосся відсутні. У цій частині губи сполучнотканинні сосочки з безліччю кровоносних судин глибоко вдаються між довгими епітеліальними гребінцями. Циркулююча в судинах кров просвічує через епітелій і обумовлює червоний колір губи.

Слизиста (внутрішня) частина губи покрита слизовою оболонкою. Епітелій багатошаровий плоский незроговілий, мається в своєму розпорядженні товстим пластом з крупними сосочками. У власній пластинці слизової оболонки, представлена пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною, проходять кровоносні судини і вивідні протоки губних слинних залоз. М'язова пластинка слизової оболонки відсутня, і тому власна пластинка без різкої межі переходить в підслизову основу, що примикає безпосередньо до поперечно-посмугованих м'язів.

Підслизова основа є безпосереднім продовженням власної пластинки слизової оболонки. Вона також утворена пухкою неоформленою сполучною тканиною, в якому (окрім кровоносних судин і нервових пучків) у великій кількості розташовуються слизисті і змішані слинні залози. По будові це складні альвеолярно-трубчасті залози.

Щока (bucca) - це м'язова утворення, покрита зовні шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою. У слизистій оболонці щоки розрізняють три зони: верхню - максилярну, нижню, - мандибулярну і середню - проміжну. У слизистій оболонці відсутня м'язова пластинка.

Максилярна і мандибулярна зони щоки мають будову, схожу з будовою слизової частини губи. Епітелій тут багатошаровий плоский незроговілий. Підслизова оболонка добре виражена, в ній є у великій кількості слинні залози щоки.

Середня (або проміжна) зона щоки (ширина - 10 мм) тягнеться від кута рота до гілки нижньої щелепи. Епітелії багатошаровий плоский незроговілий. Сосочки власної пластинки слизової оболонки великих розмірів. Слинні залози відсутні. Зустрічається зредуковані сальні залози. Це зона контакту шкіри і слизової оболонки ротової порожнини утворюється унаслідок зрощення ембріональних закладок при формуванні ротового отвору.

Десна ( gingiva) покрита слизовою оболонкою, яка щільно зрощена з окістям верхньої і нижньої щелеп. Слизиста оболонка вистилає багатошаровим незроговілим епітелієм, але схильним до ороговіння. Власна пластинка утворює довгі сосочки, що вдаються, в епітелії. М'язова оболонка відсутня. У яснах багато нервових закінчень.

Тверде небо (palatum durum) має кісткову основу, яка покрита слизовою оболонкою. Епітелій багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка слизової оболонки утворює сосочки, що вдаються до епітеліїв. В області шва твердого неба епітелій слизової оболонки іноді утворює потовщення, що мають вид характерних тяжів. Підслизова оболонка відсутня (слизова оболонка зрощена з окістям). У середніх ділянках твердого неба між слизовою оболонкою і окістям розташовані піднебінні слинні залози, по будові вони альвеолярно-трубчасті, розгалужені.

М'яке небо і язичок (palatum molle) складаються з сухожильний-м'язової основи, покритою слизовою оболонкою. Розрізняють ротоглоткова (передню) і носоглоткова (задню) поверхні.

Слизиста оболонка ротової поверхні м'якого неба покрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. Власна пластинка слизової оболонки містить сильно розвинений шар еластичних волокон. М'язова пластинка слизової оболонки відсутня. Підслизова оболонка добре розвинена і в ній розташовані слизисті слинні залози. Вивідні протоки відкриваються на ротовій поверхні м'якого неба і язичка. У язичку скупчення залоз виявляються і усередині м'язового шару. Поперечно-посмугована м'язова тканина, складова основу язичка, має ряд особливостей. М'язові волокна її гілкуються і утворюють між собою анастомози.

Слизиста оболонка носової поверхні м'якого неба покрита призматичним війчастим епітелієм багаторядності, що містить келихоподібні клітини. Власна пластинка слизової оболонки тут позбавлена сосочків і відокремлена від епітелію добре вираженою базальною мембраною. За власною пластинкою слідує шар еластичних волокон. М'язова пластинка слизової оболонки і підслизовий шар відсутні.

Мова (lingua) людини, крім участі в смаковому сприйнятті, механічній обробці пищи і акті ковтання, є органом мови. Основу мови складає поперечно-посмугована м'язова тканина соматичного типу.

Поперечно-посмуговані (покреслені) м'яза (м'язові волокна) переплітаються між собою і розташовані в тілі мови в трьох взаємно-перпендикулярних напрямах (унаслідок чого частина волокон на препаратах перерізана упоперек, а частина подовжньо). Пучки м'язових волокон, перерізані подовжньо, мають вид довгих тяжів, а перерізаних упоперек - вид овальних або багатокутних утворень, зібраних в групи.

Між поперечно-посмугованими м'язовими волокнами розташований ендомізій, що є тонкими прошарками сполучної тканини, що скріпляють м'язові волокна.

У прошарках сполучної тканини між пучками м'язових волокон (перимізій) проходять кровоносні судини і нерви.

Мова покрита слизовою оболонкою (tunica mucosa). Рельєф її різний на нижній, бічних і верхньою поверхнях мови. Найбільш просту будову має слизиста оболонка на нижній поверхні. Тут багатошаровий плоский незроговілий епітелій. Власна пластинка слизової оболонки вдається до епітелію, утворюючи короткі сосочки. За власною пластинкою слідує підслизова основа, яка прилежить безпосередньо до м'язів. Завдяки наявності підслизової основи слизиста оболонка нижньої поверхні мови легко зміщується.

Слизиста оболонка верхньою і бічних поверхонь мови нерухомо зрощена з його м'язовим тілом і забезпечена особливими утвореннями – сосочками. Існує 4 види сосочків: ниткоподібне, грибоподібні, жолобуваті і листоподібні. Всі сосочки є похідними слизової оболонки і побудовані по загальному плану.

Ниткоподібні сосочки – найчисленніші, рівномірно покривають верхню поверхню мови. За розмірами вони найбільш дрібні, довжина їх близько 0,3 мм. Поверхня покрита багатошаровим плоским частково зроговілим епітелієм, лежачим на базальній мембрані. Основу складає вирощування (первинний сосочку) власного сполучнотканинного шару слизової оболонки. Від вершини первинного сосочка відходжують тонші сполучнотканинні вторинні сосочки, що вдаються до епітелію. У Сполучнотканинною основі розташовані численні кровоносні капіляри, що серпанкові через епітелій і додають сосочкам характерний червоний колір. Разом з ниткоподібними сосочками зустрічаються конічні.

Грибоподібні сосочки при малому збільшенні добре помітні формою від конічних ниткоподібних сосочків. Вони ширші у вершини і вужчі у підстави. Вони дійсно нагадують гриб. Утворений цей вид сосочків мови випинанням власної пластинки слизової оболонки і покриті тонким шаром багатошарового епітелію без ознак ороговіння; поверхня його рівна, ніяких виростів на поверхні, як у ниткоподібних сосочків, тут немає.

Сполучна тканина утворює численні пальцьові випинання в епітелій (вторинні сосочки). У ній є багато кровоносних судин. У епітелії бічної стінки грибоподібних сосочків іноді зустрічаються смакові нирки. Вони мають вид овальних утворень, що складаються з подовжених епітеліальних клітин.

Жолобуваті сосочки розташовані між тілом і коренем мови. Вони мають велику величину (1-3 мм в діаметрі) і не уміщаються цілком у полі зору мікроскопа (при малому його збільшенні).

Основу сосочка складає сполучна тканина, що вистилає багатошаровим плоским епітелієм. Навколо сосочка розташовується вузька, глибока щілина – жолобок. Жолобок відокремлює сосочок від валика – потовщення слизової оболонки, що оточує сосочок. У товщі епітелію бічних поверхонь цього сосочка і валика, що оточує його, розташовані численні смакові нирки. У сполучно тканини сосочків м валиків зустрічаються пучки гладких м'язових клітин, розташованих подовжньо, криво і циркулярно.

У рихлій волокнистій сполучній тканині підстави сосочка розташовані трубчасті білкові (сірозні) залози, секрет яких через вивідні протоки виливається в глибину валика.

На бічних поверхнях мови розташовані в декілька рядів листоподібні сосочки. Як і інші сосочки мови, вони утворені випинанням власної пластинки слизової оболонки і покриті багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Власна пластинка слизової оболонки цього сосочка утворює три глибоких вторинних сосочка - це випинання в епітелій. Кожен листоподібний сосочок відокремлений від інших глибоким жолобком. У епітелії, що вистилає бічні поверхні листоподібних сосочків, розташовані овальної форми смакові нирки. Вони обернені в жолобок і є рецепторами органу смаку. Листоподібні сосочки у дорослих відсутні.

Нижня поверхня мови гладка. Підслизова оболонка відсутня, таким чином, м'язова тканина безпосередньо переходить в сполучну тканину власної пластинки слизової оболонки і нерухомо з нею зрощені.

ЗУБИ

Основна функція зубів полягає в механічній обробці пищи. Зуби також беруть участь в артикуляції.

Анатомічно в зубі розрізняють коронку, шийку і корінь. Коронка виступає над поверхнею ясен, шийка охоплюється яснами, а корінь занурений в зубну альвеолу. Корінь зуба оточений періодонтом, зміцнюючи його в зубних альвеолах.

Зуб складається з твердих і м'яких тканин. До твердих тканин відносять емаль, дентин і цемент, до м'яких тканин - пульпу зуба.

Емаль (enamelum) покриває коронку зуба і є найтвердішою тканиною в організмі. По хімічному складу емаль перебуває на 96-97% з неорганічних речовин і 3-4% органічні компонентів (білки, ліпіди і вуглеводи). З неорганічних речовин основну масу представляють фосфорнокислі солі кальцію у вигляді кристалів гідрокспаппатита і декілька менше міститься карбонату і фториду кальцію.

Органічний компонент емалі представлений білками - глікопротеїдами, ліпідами і вуглеводами. Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма (prisma emali), що є гранованим циліндровим волокном, яке починаючись в області дентиноемалевого з'єднання, S-образно згинаючись, проходить радіально і закінчується на поверхні коронки. Кожна емалева призм складається з пучка тонкої волокнини, між якою знаходяться кристали гідроксиаппатитів. Товщина емалевої призми 3-5 мкм. На поперечному зрізі емалеві призми мають гексагональну форму. Емалеві призми зв'язані між собою склеючою міжпризматичною речовиною, яка також обвапнена, хоч і у меншій мірі. Завдяки S-образній формі емалевих призм на подовжньому зрізі (шліфі зуба) одні призми виявляються розітнутими більш подовжньо, інші - більш поперечний. Чергування їх створює різне заломлення світла у вигляді темних і світлих смуг, названих смугами Гунтера-шрегера. Крім того, можна бачити тонкі паралельні лінії, що йдуть в подовжньому або косому напрямі до довгої осі зуба, це лінії Ретциуса, результат періодичного зростання і звапніння емалевих призм.

У емалі є ділянки недостатньо звапненої міжпризматичної речовини, які називають емалевими пластинками і емалевими пучками. Емалеві пластинки – це тонкі листовидні структури, які пронизують всю товщу емалі і ділять її на сегменти. Емалеві пучки розташовуються у дентино-емалевій межі і на відміну від емалевих пластинок проникають лише у внутрішні відділи емалі. Як вважають деякі дослідники, емалеві пластинки і пучки, що складаються з органічної речовини, можуть служити вхідним комірами для бактерій і початковими пунктами для розвитку карієсу.

У ділянках проникнення в емаль відростків клітин дентинобластів утворюються колбовидні потовщення відростків, які отримали назву емалевих веретен.

Поверхня емалі покрита кутикулою емалі (насмітова оболонка) яка утворена залишками енамелобластів. Вона дуже стійка до дії кислот. Над кутикулою розташовується тонкий шар глікопротеїнів - пелікула емалі.

Дентин (dentinum) - тверда основна тканина зуба, твірна всіх його частин, тобто коронку, шийку, корінь. Дентин складається з неорганічних речовин (70-72%); в основному це фосфорнокислий кальцій (гідроксиаппатит), невелика кількість фтористого кальцію (фтораппатит), вуглекислого кальцію, магнію і натрію. Органічних речовин в дентині 28-30% і представлені вони в основному колагеном I типу і невеликою кількістю мукополісахаридів і ліпідів. Дентин складається з основної речовини і безлічі тонких дентинних канальців, які пронизують основну речовину. У порожнині дентинних канальців знаходяться відростки клітин – дентинобластів, так звані волокна Томса. Функція волокон Томса полягає в живленні тканин зуба, постачанні мінеральними солями і проникнення їх в емаль. Дентинні канальці мають вид тонких трубочок, що йдуть в радіальному напрямі від пульпи зуба до емалі або цементу. Основна речовина дентину, розташована між дентинними канальцями, має фібриляну структуру і складається з колагенових волокон і однорідної речовини, що цементує їх. Розташування цих волокон і їх структура різні, в різних відділах дентину. У зовнішньому шарі переважають волокна, що йдуть в радіальному напрямі (волокна Корфа), – плащовий дентин. У внутрішній зоні, прилеглій до пульпи, розташовуються волокна, що йдуть тангенціально (волокна Ебнера), – біляпульпарний дентин.

На межі між дентином і пульпою зуба розташовується зона, яка в нормі не піддається звапнінню. Через неї проходять дентинні канальці і волокна Томса, перш ніж вони проникнуть в обвапнений дентин. Ця зона необвапненого дентину носить назву предентину і є місцем безперервного зростання дентину.

Необвапнені ділянки є і в периферичних шарах дентину Вони отримали назву інтерглобулярних просторів або і нтерглобулярного дентину. Найбільшого розміру інтерглобулярні простори досягають в коронці зуба. У дентині кореня на межі з цементом ділянки дрібні і тут вони отримали назву зернистий шар Томаса.

При пошкодженні дентину сформованого зуба, завдяки діяльності дентинобластів, він відновлюється шляхом нашарування з боку пульпи. Такий дентин носить назва вторинний дентин. Він відрізняється нечіткою спрямованістю дентинних канальців, наявністю численних інтерглобулярних просторів.

Якщо ділянки вторинного дентину знаходяться в пульпі, їх називають дентиклі або камені пульпи.

Цемент (cementum) - тверда тканина, що покриває дентин кореня на всьому його протязі, починаючи від шийки зуба і до вершини кореня, де він досягає найбільшої товщини. По своїй структурі і хімічному складу цемент нагадує грубоволокнисту кісткову тканину і складається з 68% неорганічних (фосфорнокислі і вуглекислі солі кальцію) і 30% - органічних речовин. Основна речовина цементу просочена солями кальцію, в якому закладені, колагенові волокна, що йдуть в різних напрямах. Розрізняють без клітинний, або первинний цемент, розташований по всій поверхні кореня, і клітинний, або вторинний, який покриває верхівку кореня, а в багато кореневих зубах і області біфуркації. Клітини цементу - цементоцити, подібно остеоцитам, лежать в невеликих порожнинах (лакунах) усередині обвапненої міжклітинної речовини і сполучаються з джерелом свого живлення за рахунок відростків. На відміну від кістки цемент не має кровоносних судин. Живлення здійснюється дифузно через кровоносні судини періодонта. У безклітинному цементі немає ні клітин, ні їх відростків. Він складається з колагенових волокон і лежачої між ними основної речовини.

Пульпа (pulpa) - м'яка тканина зуба. Вона забезпечує живлення, іннервацію, захист і регенерацію зуба. Утворена пульпа пухкою волокнистою неоформленною сполучною тканиною, багатою клітинами і основною речовиною, а також судинами і нервами.

Розрізняють три зони пульпи: центральну, проміжну і периферичну. Периферична (предентина) зона пульпи побудована з незрілих колагенових (преколлагенових) волокон і розташованих в декілька шарів дентинобластів.

Дентінобласти - це клітини грушовидної форми розміном 6x30 мкм, від звуженої апікальній частини яких відходить, довгий розгалужений відросток, який по дентинних канальцях проникає глибоко в дентин. Частина відростків досягає емалі. Ядра дентинобластів розташовуються в базальній частині клітини, цитоплазма базофільна. Дентинобласти мають добре розвинену гранулярну ендоплазматичну мережу, мітохондрії, комплекс Гольджі. Продуктом синтетичної діяльності дентинобластів є колаген, з якого утворюються колагенові волокна дентину, а також лужна фосфатаза, яка грає важливу роль в звапнінні дентину. Дентинобласти в сформованому зубі грають важливу роль в живленні зуба і доставці мінеральних солей дентину і емалі, а також беруть участь у відновленні дентину.

Проміжний шар пульпи (шар Вейля) бідний клітинами, які представляють незрілі дентинобласти, тут знаходяться преколагенові і аргірофільні волокна, а також малодиференційовані клітини сполучної тканини. Центральна зона пульпи містить судинний-нервові пучки, колагенові і ретикулярні волокна, клітини пухкої волокнистої сполучної тканини: фібробласти, макрофаги, адвентиціальні клітини та інші.

Періодонт (periodontium) представлений щільною волокнистою сполучною тканиною, головну масу якої складають колагенові волокна. Кожне волокно одним кінцем вростає в цемент (деякі можуть входити в периферичні шари плащового дентину), іншим кінцем волокна вростають в кісткову тканину. Такі волокна отримали назву Шарпєєвські волокна. Між волокнами розташовані клітини, головним чином фібробласти. Колагенові волокна, об'єднуючись в пучки, створюють дуже складну архітектоніку періодонта, яка грає велику роль в забезпеченні фізіологічної рухливості зуба. Періодонт багатий кровоносними судинами і нервами.

 

РОЗВИТОК ЗУБА

Розвиток зубів - процес складний і тривалий. Починається в ембріональний період і закінчується в 18-20 років. Зуби є похідними слизової оболонки ротової порожнини зародка. Велика частина тканин зуба має мезенхімне походження і лише емаль розвивається з ектодермального епітелію.

Зуб в своєму розвитку проходить три етапи:

1. Закладка і утворення зубних зачатків;

2. Диференціювання зубних зачатків;

3. Гістогенез тканин зуба.

Зубні зачатки з'являються на 6-7 тижні ембріогенезу у вигляді потовщення багатошарового плоского епітелію ротової бухти. При цьому формується так звана зубна пластинка. Епітелій зубної пластинки поступово вростає в мезенхіму, яка лежить глибше. На внутрішній поверхні зубної пластинки починають з'являтися епітеліальні скупчення - зубні нирки, з яких розвиваються емалеві або епітеліальні органи (organum enamelium). У подальше назустріч кожній нирці починає рости мезенхіма у вигляді зубного сосочка (papila), що вдавлюється в епітеліальний орган, який стає схожим на двостінний келих або ковпачок. Навколо емалевого органу мезенхіма ущільнюється і утворює зубний мішечок (sacculus dentis).

У емалевому органі розрізняють три види епітеліальних клітин, утворюючих внутрішній, середній і зовнішній шари.

Внутрішній шар, що примикає до зубного сосочка, представлений одношаровий високим призматичним епітелієм, який отримав назву е намелобласти або амелобласти (enameloblasti, ameloblasti), вони будуватимуть емаль.

Зовнішній шар утворений епітеліальними клітинами, які обмежують емалевий орган від зубного мішечка. Ці клітини отримали назву зовнішні клітини емалевого органу.

Середній, або проміжний шар, розташований між внутрішній і зовнішнім, названий пульпою емалевого органу. Він представлений епітеліальними клітинами, які придбали зірчасту форму унаслідок накопичення між ними тканинної рідини. Пульпа емалевого органу бере участь в утворенні кутикули емалі. Клітини поверхневого шару емалевого органу поступово руйнуються, не даючи ніяких похідних.

Зубний сосочок утворений мезенхімою, яка багата клітинами, їх особливо багато в поверхневих шарах сосочка. З цих клітин диференціюються одонтобласти або дентинобласти (dentiloblastus, odontoblastus) - будівельники дентину. Решта мезенхіми зубного сосочка перетвориться в пульпу зуба.

Зубний мішечок утворений мезенхімою, яка на відміну від мезенхіми, що оточує зачаток зуба, має більш ущільнену будову. В процесі розвитку і формування зуба у внутрішньому шарі зубного мішечка диференціюються цементобласти (cementoblastus) - будівельники цементу; із зовнішнього шару зубного мішечка розвивається періодонт (periodontium).

Утворення тканин зуба (гістогенез) починається на 4-му місяці внутрішньоутробного розвитку. Першим утворюється дентин - коронка зуба. У його будові беруть участь клітини зубного сосочка - дентинобласти. Вони активно синтезують колаген і амфорну речовину, а з колагену формуються колагенові волокна. Так утворюється предентин (необвапнений дентин). Потім відбувається звапніння предентину і він перетворюється на дентин.

Внутрішні клітини емалевого органу трансформуються в енамелобласти. Вони синтезують глікопротеїни, молекули яких після виходу з клітини організовуються в тонкі філаменти (нитки). Пучки філаментів при звапнінні формують емалеві призми. Новоутворений дентин і емаль поступово відокремлюють дентинобласти від енамелобластів, унаслідок чого дентинобласти розташовуються ближче до зубного сосочка, а енамелобласти - до поверхні коронки майбутнього зуба. Пульпа емалевого органу формує кутикулу емалі, а зовнішній шар емалевого органу редукуються. Внутрішні клітини зубного мішечка дають зачаток цементу зуба, зовнішні клітини зубного мішечка служать джерелом розвитку періодонта. Слід пам'ятати, що цемент утворюється в постембріональному періоді безпосередньо перед прорізанням зуба.

 

СЛИННІ ЗАЛОЗИ

У ротову порожнину відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних і під'язикових, лежачих за межами слизової оболонки. Крім того, в товщі слизової оболонки ротової порожнини знаходяться численні дрібні слинні залози: губні, щокові, язичні, піднебінні.

Слинні залози є складні альвеолярні або альвеолярно-трубчасті залози. Вони складаються з кінцевих відділів і проток, що виводять секрет.

Всі слинні залози секретують по мерокриновому типом, тобто без руйнування секреторний клітин. Секрету, що по характеру виділяється, слинні залози підрозділяються на: білкові (серозні), слизисті і змішані. Білкові клітини (сероцити) синтезують в основному білки-ферменти. Продуктами синтетичної діяльності слизистих клітин (мукоцитів) є в основному слизоподібні білки-муцини і протеоглікани. Клітини із змішаним типом, секреції (серомукоцити) одночасно продукують білкові речовини і слиз (глікопротеїни і протеоглікани).

Секреторні продукти всіх видів слинних залоз в своїй сукупності утворюють слину. У її складі є неорганічні і органічні компоненти. Серед неорганічних компонентів переважають іони натрію, калія і кальцію. До органічних складених слини належить ряд білків-ферментів (амілаза, малътаза, гіалуронідаза, пепсино- і трипепсиноподібні ферменти, лізоцим, кисла і лужна фосфатаза, нуклеаза), а також слиз (глікопротеїни - муцини, протеоглікани). У слині можна виявити також лейкоцити (так звані слинні тільця), злущені епітеліальні клітини, а також ряд екскреторних речовин - сечову кислоту, креатин, йод.

Слина змочує їжу, полегшує механічну обробку її до проковтування, сприяє артикуляції. Завдяки наявності ферментом в слині - здійснюється первинна хімічна обробка пищи. Слина володіє бактерицидною дією завдяки присутності лізоциму лейкоцитів. Слинні залози виділяють в зовнішнє середовище ряд проміжних і кінцевих продуктів обміну речовин - сечову кислоту креатин, залізо, йод, грають значну роль в підтриманні водно-сольового гомеостазу організму.

Окрім екзокринної функції слинні залози володіють ендокринною функцією. До гормонів, які виробляють великі слинні залози, належить паротин, інсуліноподібний гормон, чинник зростання нервів, чинник зростання епітелію, чинник летальності і ін.

Привушна залоза (gl. рarotis) - складна альвеолярна розгалужена залоза, що виділяє білковий секрет в ротову порожнину, також володіє ендокринною функцією. Зовні вона покрита щільною Сполучнотканинною капсулою. Залоза має виражену часточкову будову. У прошарках сполучної тканини між часточками розташовані міжчасточкові протоки і кровоносні судини.

Кінцеві відділи привушної слинної залози білкові (сірозні). Вони складаються з секреторних клітин конічної форми - білкових клітин, або сіроцитів (serocyti), і міоепітеліальних клітин. Сіроцити мають вузьку апікальну частину, виступаючу в просвіт кінцевого відділу. У ній містяться ацидофільні гранули секреторні. Базальна частина клітини ширша, містить ядро. В секреті привушної залози переважає білковий компонент, але часто містяться і мукополісахариди, тому такі залози можуть бути названі сіромукозними. У секреторних гранулах виявляються -амілаза, ДНК-аза. Між сіроцитами в кінцевих відділах привушної залози розташовуються міжклітинні секреторні канальці, просвіт яких має діаметр близько 1 мкм. У ці канальці виділяється з клітин секрет, який далі поступає в просвіт кінцевого секреторного відділу.

Міоепітеліальні клітини (міоепітеліоцити) складають другий шар клітин в кінцевим секреторних відділів. Їх називають також зірчастими епітеліоцитами, оскільки вони мають зірчасту форму і своїми відростками охоплюють кінцеві секреторні відділи на зразок кошиків. Міоепітеліальні клітини завжди розташовуються між базальною мембраною і підставою епітеліальних клітин. Своїми скороченнями вони сприяють виділенню секрету з кінцевих відділів.

Внутрішньочасточкові вставні протоки починаються безпосередньо від її кінцевих відділів і вистилають кубічним або плоским епітелієм. Другий шар в них o6pазуют міоепітеліоцити.

Покреслені слинні протоки є продовженням вставних і розташовуються також усередині часточок. Діаметр їх значно більший, ніж вставних проток. Вони вистилають одношаровим низьким призматичним епітелії. Другий шар утворений міоепітеліоцитами. Цитоплазма епітеліоцитів ацидофільна. У апікальній частині клітини знаходяться мікроворсинки, секреторні гранули, комплекс Гольджі. У базальних частинах епітеліальних клітин виразно виявляється базальна покреслена, утворена мітохондріями, розташованими в цитоплазмі складок цитолемми, перпендикулярно до базальної мембрани.

Міжчасточкові вивідні протоки вистилають двошаровим епітелієм. Але мірі укрупнення проток епітелій поступово стає багатошаровим. Вивідні протоки оточені прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини.

Протока привушної залози вистилає багатошаровою кубічною, а в гирлі - багатошаровим плоским епітелієм. Його гирло розташоване на поверхні слизової оболонки щоки на рівні другого верхнього великого корінного зуба.

Підщелепна залоза (sevilubiom serosum). Це - складна альвеолярна, місцями альвеолярно-трубчаста розгалужена залоза. По характеру відокремлюваного секрету вона змішана, тобто білково-слизиста. З поверхні залоза покрита Сполучнотканинною капсулою.

Кінцеві секреторні відділи підщелепної залози двох типів: білкові і білково-слизисті, тобто змішані. У підщелепній залозі переважають білкові кінцеві відділи. Секреторні гранули сіроцитів володіють невисокою електронною щільністю. Їх будова схожа з кінцевими відділами привушної залози. Кінцеві відділи (ацинуси) складаються з 10 - 18 сіромукозних клітин. Секреторні гранули містять гліколіпіди і глікопротеїди. Змішані кінцеві відділи більші, ніж білкові, і складаються з двох видів клітин. Слизисті клітини (mucocyti) більші, в порівнянні з білковими, і займають центральну частину кінцевого відділу. Ядра слизистих клітин розташовуються завжди у їх підстави, вони сильно спрощені і ущільнені. Цитоплазма цих клітин має комірчасту структуру завдяки наявності в ній слизистого секрету, який не забарвлюється звичайними фарбниками, а вибірково забарвлюється муцикарміном. Невелика кількість білкових клітин охоплює слизисті клітини у вигляді ковпачка, або сірозного напівмісяця (semilunium serobum) напівмісяці Джіануці. Білкові (сірозні) напівмісяці є характерними структурами змішаних залоз. Між залізистими клітинами розташовані міжклітинні секреторні канали. Зовні від клітин напівмісяці лежать міоепітеліальні клітини.

Вставні протоки підщелепної залози менш розгалужені і коротші, ніж в привушній залозі.

Покреслені протоки підщелепної залози добре розвинені, довгі і сильно гілкуються. Що вистилає їх призматичний епітелій, з добре вираженою базальною посмугованістю, містить жовтий пігмент.

Міжчасточкові вивідні протоки підщелепної залози вистилають спочатку двошаровим, а потім багатошаровим епітелієм.

Протока підщелепної залози відкривається поряд з протокою під'язикової залози на передньому краю вуздечки мови. Його гирло вистилає багатошаровим плоским епітелієм.

Під'язикова залоза (gl. Sublingnale). Це складний альвеолярний - трубчаста розгалужена залоза. По характеру відокремлюваного, секрету це змішана, слизисто-білкова залоза, з переважанням слизової секреції. У ній є кінцеві секреторні відділи трьох типів: білкові, змішані слизові оболонки.

Білкові кінцеві відділи дуже нечисленні, їх будова схожа з будовою кінцевих відділів привушної залози і білковими кінцевими відділами підщелепної залози.

Змішані кінцеві відділи складають основну масу залози і складаються з білкових полулуний і слизистих клітин. Полулунія утворені сіромукозними клітинами. Клітини, формуючі напівмісяці в під'язиковій залозі, значно відрізняються від відповідних клітин в привушній і підщелепній залозах. Їх секреторні гранули дають реакцію на муцин. Ці клітини виділяють одночасно білковий і слизистий секрет і тому носять назву сіромукозних клітин. У них сильно розвинена гранулярна ендоплазматична мережа. Вони забезпечені міжклітинними секреторними канальцями. Чисто слизисті кінцеві відділи цієї залози складаються з типових слизистих клітин, хондроітинсульфат, що містять, В і глікопротеїди. Міоепітеліальні клітини утворюють зовнішній шар у всіх типах кінцевих відділів.

Вставні проток в під'язиковій залозі мало.

Покреслені протоки в цій залозі розвинути слабо: вони дуже короткі, а в деяких місцях відсутні. Ці протоки вистилають призматичним або кубічним епітелієм з базальною посмугованістю.

Внутрішньочасточкові і міжчасточкові вивідні протоки під'язикової залози утворені двошаровим призматичним, а в гирлі - багатошаровим плоским епітелієм.

СТРАВОХІД

Стравохід (esophagus) відділ травної трубки завдовжки близько 30 см, який пов'язує глотку з порожниною шлунку.

У стінки стравоходу розрізняють чотири оболонки: слизову оболонку, слизову підоболонку, м’язову і зовнішню (адвентиціальну) або сірозну.

У слизової оболонки (tunica mucosa) розрізняють три шаруючи: епітелій, власну пластинку слизової оболонки, м'язову пластинку слизової оболонки. Епітелій стравоходу багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У складі власної пластинки на рівні перстневидного хряща і в області переходу стравоходу в шлунок знаходяться кінцеві відділи кардіальних залоз. Це прості розгалужені трубчасті залози, які виробляють в основному слиз. Кінцеві відділи їх утворені кубічними і призматичними епітеліоцитами із зернистою цитоплазмою. Окрім мукоцитів (слизистих клітин) в їх склад входять ендокринні клітини, а також одиночні парієнтальні клітини, які продукують Н+, - іони. Епітелій проток призматичний. По цитохимічним особливостях розрізняють три типи ендокринних клітин. Перші відповідають ент<