Трудові ресурси. Соціальна і професійна структура населення.

Трудові ресурси – частина населення, що бере чи може брати участь у трудовій діяльності, маючи для цього необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання.

У різних країнах величину трудових ресурсів визначають по-різному, відповідно до юридично встановлених меж працездатного віку, найчастіше визначеного термінами шкільного навчання і пенсійним віком.

У міжнародній статистиці працездатним вважається населення від 15 до 65 років. Але національні законодавства країн, зважаючи на місцеві особливості (традиції, демографічну й економічну ситуацію), встановлюють свої межі працездатного віку. Так, у більшості країн нижньою межею працездатного віку визнається вік у 14–16 років (в Україні – 16 років). Верхня межа визначається середньою тривалістю життя і для більшості країн світу встановлена в 60–65 років. Проте у ряді країн Африки й Азії вік виходу на пенсію визначений у 50 років. Водночас, у розвинутих країнах з високими показниками тривалості життя (Данія, Швеція, Норвегія) пенсійний вік встановлюється з 67 до 70 років. У багатьох країнах вік виходу на пенсію чоловіків і жінок є однаковим, в інших – пенсійний вік чоловіків на 3–5 років вищий, ніж жінок (США, Швеція, Україна та ін.) В Україні Пенсійною реформою змінено низький вік виходу на пенсію – для жінок він установлений у 60 років, для чоловіків – 65 років.

Крім населення у працездатному віці, до складу трудових ресурсів входять працюючі підлітки (до 15 років) й особи пенсійного віку, що становлять так звані додаткові трудові ресурси.

Частина трудових ресурсів, що на даний час безпосередньо залучена в суспільне виробництво, та безробітні люди, які хочуть працювати (шукають роботу), становлять економічно активне населення. На нього припадає близько 3/4 трудових ресурсів світу. Решту становить економічно неактивне населення – люди, які перебувають на утриманні держави або окремих осіб. До економічно неактивного населення належать зайняті в домашньому господарстві, ті, що навчаються, і непрацюючі пенсіонери.

Важливими характеристиками трудових ресурсів є їхня кількість, вікова структура, стан здоров'я, рівень кваліфікації та інші кількісні та якісні особливості.

На сьогодні трудовими ресурсами краще за­безпечені розвинені, середньорозвинені й постсоціалістичні країни, адже саме в цих країнах найбільшою є частка населення середньої вікової групи. Це не єдина перевага цих держав — їхні трудові ресурси мають вищий рівень загальноосвітньої та спеціальної підготовки.

Економічна відсталість багатьох країн, що розвиваються, у поєднанні з невеликою тривалістю життя та значною часткою населення молодшої ві­кової групи визначають менший рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Структура зайнятості загалом відповідає структурі господарства і типу країни за рівнем економічного розвитку. У розвинутих країнах понад половину зайнятого населення, подекуди до 60–80 %, зайнято в невиробничій сфері (наука, освіта, медицина, торгово-фінансова діяльність тощо).

У промисловості зайнято в середньому близько 25–40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується – зазвичай 3–6 %.

Водночас у більшості країн, що розвиваються, понад 40–50 % населення зайнято в сільському і лісовому господарстві. Частка зайнятих у промисловості не перевищує 20–25 %. Подекуди, як-от у Латинській Америці, значний відсоток становлять зайняті в невиробничій сфері, переважно сфері послуг.

У країнах перехідного типу економіки основна частина населення зайнята у виробничій сфері – майже 40 % у промисловості і 20 % у сільському господарстві. На невиробничу сферу припадає понад 40 %, причому 2/3 з них зайняті в освіті, охороні здоров’я, культурі.

На сьогодні трудовими ресурсами краще за­безпечені розвинені, середньорозвинені й постсоціалістичні країни, адже саме в цих країнах найбільшою є частка населення середньої вікової групи. Це не єдина перевага цих держав — їхні трудові ресурси мають вищий рівень загальноосвітньої та спеціальної підготовки.

Економічна відсталість багатьох країн, що розвиваються, у поєднанні з невеликою тривалістю життя та значною часткою населення молодшої ві­кової групи визначають менший рівень забезпечення трудовими ресурсами.

співвідношення кількості пенсіонерів на сто працюючих у Росії та Укра­їні становитиме приблизно 86,3, у Німеччині — 65,5, у Франції — 68,4, у Швеції — 58,1, у Великій Британії — 46,7. Як ви вважаєте, у зв'язку з чим можуть виникнути такі проблеми?

Рівень безробіття – це співвідношення між офіційно зареєстрованими безробітними до загальної кількості трудових ресурсів. До категорії безробітних належать особи віком від 15 років і більше, які у відповідний період не мали роботи, займалися її пошуками й були готові взятися за неї.

Рівень безробіття змінюється в часі й неоднаковий у різних країнах. Так, у країнах, що розвиваються, він може коливатися від 10 до 40 % економічно активного населення. У розвинутих країнах частка безробітних зазвичай становить 10–20 %, а в країнах перехідного типу економіки – 5–30 %.

Загострення глобальної фінансової кризи спричинює тяжкі наслідки для зайнятості у всьому світі. З 2008 р. спостерігається швидке зростання безробіття, і, як очікується, найближчими роками ця тенденція лише посилиться.

Колишні працівники, які стають безробітними, змушені переїжджати назад з міст у сільські райони. Лише в Китаї в кінці 2008 р. жертвами такого витіснення стали 20 млн працівників. Негативні наслідки кризи ще довго даватимуть про себе знати. Більшості країн необхідно буде домогтися істотного підвищення темпів зростання економіки в 2011–2015 рр., аби компенсувати втрати робочих місць і переміщення робочої сили внаслідок кризи.

Соціальна і професійна структура населення – розподіл населення за приналежністю до певної соціальної і професійної групи. На перший погляд, робітники і селяни, учені і бізнесмени, службовці не об’єднані в якісь групи, на зразок політичних партій. Однак якщо придивитися уважніше до будь-якого суспільства, то стане очевидним, що окремі його члени різняться своїм становищем у суспільстві – відношенням до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків тощо. Отже, інтереси в них теж різні. Саме соціальні інтереси і об’єднують окремих людей у «неформальні», соціальні, групи.

Виділяються різні види соціальних структур. Найважливіший зріз соціальної структури відображає соціально-класова структура. Вона віддзеркалює складну картину соціальної нерівності між суспільними класами, представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів. Соціальна структура населення у світі помітно змінилася впродовж останніх десятиліть. А на рубежі минулого і поточного століття в соціальній структурі суспільства відбулася своєрідна революція. Саме в цей період індустріальне суспільство перейшло до постіндустріального суспільства. У соціальній структурі населення сучасного постіндустріального суспільства визначальний вплив на класові відносини і соціальну нерівність має освітньо-професійний чинник. Це означає, що соціальна структура суспільства взаємодіє з професійною структурою. Адже професії пов’язані з соціально-економічними відмінностями в суспільстві, тобто з суспільними класами і верствами.

Нині залежність оплати праці від рівня освіти і кваліфікації працівника посилилася. Водночас зросли суспільна значущість і престиж інтелектуальної діяльності, наявності вищої освіти, можливості самостійно організовувати роботу й управляти людьми. Саме тому у складі працюючого населення збільшилася чисельність менеджерів (управлінців), спеціалістів з високим рівнем освітньо-професійної підготовки. Внаслідок цього вони входять до найбільш високооплачуваної, привілейованої та впливової частини зайнятих, формуючи основу нового середнього класу. Окреме місце посідає так звана державна еліта, що поповнилася керівниками націоналізованих і змішаних компаній. Загалом же соціальна верхівка зміцніла, адже зазвичай має і політичну, і економічну владу.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Соціальна і професійна структура населення – це розподіл населення за приналежністю до певної соціальної і професійної групи.

Соціальна і професійна структура населення нині характеризується формуванням нового середнього класу – високооплачуваних управлінців і кваліфікованих спеціалістів.

Трудові ресурси – частина населення, що бере чи може брати участь у трудовій діяльності.

Структура зайнятості загалом відповідає структурі господарства і типу країни за рівнем економічного розвитку.