Статево-віковий склад населення.

Віковий склад населення неоднаковий у різних країнах світу. В країнах, що розвиваються, загалом проживає більше літніх людей, ніж в економічно розвинутих країнах. Однак якщо порівняти частку літніх людей у загальній чисельності населення країн, то спостерігається протилежна ситуація. Так, у більш розвинутих країнах на частка літніх людей складає 21 %. Водночас, у менш розвинутих країнах частка літніх людей помітно менша і становить 9 %. Серед окремих регіонів світу найбільше літніх людей у Європі – 22 %. Приблизно удвічі менше людей цієї вікової категорії в Азії, Латинській Америці та у Карибському басейні – 10 %. Ще менше літніх людей в Африці, де їх частка становить тільки 5 %. У більшості країн і регіонів світу тривалість життя збільшується.

У найменш розвинутих країнах, дві третини з яких зазнають серйозного негативного впливу епідемії ВІЛ/СНІДу, середній показник тривалості життя становить лише близько 50 років.

Контрасти тривалості життя. Найбільша середня тривалість життя населення в Андоррі – 83,5 року. Понад 80 років у середньому триває життя населення також у Сан-Марино і в Сінгапурі (81,7 року), в Японії (81,3 року), в Австралії, Швейцарії та Швеції (80,5 року), в Ісландії (80,3 року), Канаді (80,2 року). Найменша тривалість життя у таких африканських країнах як Свазіленд (32,6 року) і Ботсвана (33,7 року). В Україні тривалість життя населення становить70,4 років.

У глобальному масштабі очікувана тривалість життя після настання 60-річного віку збільшилася з 15 років у 1950–1955 рр. до 20 років у 2005–2010 рр., а в 2045–2050 рр. цей показник досягне 23 років.

Отже, люди літнього віку продовжують старіти, і очікується, що частка осіб у віці 80 років або старше, яка нині становить 1,5 % загальної чисельності населення у світі, в 2050 р. дорівнюватиме 4,4 %. Найбільше літніх людей, як і нині, буде в Європі – 35 % в 2050 р. А найменше літніх людей буде в майбутньому в Африці – лише 10 % населення.

 

Статевий склад населення світу характеризується незначним переважанням чоловіків над жінками. На 100 жінок припадає приблизно 102 чоловіки. Однак у найбільш працездатному віці – від 15 до 49 років – жінок, навпаки, дещо більше – 52 %.

До того ж тривалість життя жінок вища, ніж тривалість життя чоловіків – 70 проти 65 років. Оскільки очікувана тривалість життя жінок, особливо у старшому віці, вища, ніж у чоловіків, більшість літніх людей становлять жінки. Так, у віковій групі 60 років і старше на кожних 100 жінок припадає 82 чоловіки.

Отже, на сьогодні можна виділити такі закономірності в статево-віковому складі населення світу:

1) Середній вік населення найвищий у розвинених країнах і найнижчий — у відсталих.

2) У розвинених країнах кількість жінок більша, ніж чоловіків, особливо в старших вікових групах.

3) У багатьох мусульманських країнах, а також в Індії та Китаї жінок мен­ше, ніж чоловіків.

Розміщення населення.

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Цілий материк — Антарк­тида — зовсім не має постійного населення. Натомість у дельті Нілу і на ост­рові Ява густота населення досягає 2000—3000 осіб/км.

Це пояснюється тим, що не всі регіони на континентах мають сприятливі природні умови для життя і господарської діяльності людини. Найбільш густо населеними у світі є прибережні території. Загалом лише на 7 % площі суходолу проживає 70 % населення світу. Утім на чисельність населення в окремих частинах світу вплинули й інші чинники – історичні, політичні, економічні, соціальні.

1.Найбільше жителів має Азія, де на площі понад 43 млн км² постійно проживає 4 млрд 52 млн осіб.

2. Друге місце посідає Африка, де на 30 млн км² мешкає 967 млн осіб.

3. Третє місце належить Європі, де на площі 10 млн км² розмістилось 736 млн осіб.

4. У Північній та Центральній Америці кількість постійного населення становить 528 млн осіб, і живуть вони на площі понад 24 млн км².

5. Передостаннє місце посідає Південна Америка з населенням 387 млн осіб на площі 18 млн км^2.

6. Найменше населена Австралія і Океанія, де на площі менш як 8 млн км² постійно мешкає 35 млн осіб.

Проте показник чисельності населення в тому чи іншому регіоні не відбиває справжніх особливостей розміщення населення. Головним показником розміщення людей на Землі є густота населення – кількість людей, що постійно проживають на 1 км² території. Середня густота населення в світі становить 47 чол./км².

Зрозуміло, що при зростанні чисельності населення та незмінності площі суходолу середня густота населення Землі постійно зростає. Густота населення дуже різниться в різних країнах світу. Так, наприклад, Монако густота населення перевищує 42 тис. осіб/км², у Сінгапурі – понад 18 тис. осіб/км². Понад 2 тис. осіб/км² становить густота населення в Бангладеш, Бахрейні, на Мальті.

Значно вища за середньо-світову густота населення в Японії, у Великій Британії, у Німеччині понад 600 осіб/км², в Італії – понад 500, у Франції – понад 280, в Іспанії – понад 200, у США – понад 80. Водночас в Австралії і Ботсвані – 7 осіб/км², в Ісландії і Мавританії – 8, менше 10 осіб/км² в Канаді та Лівії.

Отже, можна виділити такі закономірності в розселенні людей на Землі:

1) Майже всі жителі Землі на цей час проживають у постійних населених пунктах. У тимчасових поселеннях живе невелика кількість кочівників: бедуїни в пустелях Північної Африки та Саудівської Аравії, кочові цигани, північні народи, які займаються оленярством, тощо.

2) Понад половину людства проживає в 200-кілометровій смузі вздовж бере­гів морів і океанів.

3) Майже 2/3 жителів Землі проживає в Азії.

Міграційні та урбанізаційні процеси.

Механічний рух населення. На чисельність населення держав, його структуру та інші характеристики впливає не лише природний, а й механічний рух населення.

Люди завжди мріють про краще життя, прагнуть жити в статку й добробу­ті. На жаль, не всі країни можуть забезпечити гідне життя своїм громадянам. І тоді вони їдуть в інші, більш багаті країни, а для своєї країни стають емі­грантами. Поняття «емігрант», поряд із поняттями «іммігрант», «міграція», нам уже знайоме.

Так, під зовнішньою міграцією розуміють переміщення людей через державні кордони, пов'язане з постійною або тимчасовою зміною місця проживання. Міграція впливає на забезпеченість трудовими ресурсами іі склад населення країн світу.

Міграція - переміщення людей по території, пов'язане з постійною або тимчасовою зміною місця проживання.

Основними причинами міграцій є пошук роботи, політичні утиски людей у своїй країні, релігійні та інші гуманітарні причини.

Міграція може бути зовнішня і внутрішня. У зовнішній міграції розрізняють еміграцію (від лат. – виселяюсь) та імміграцію (від лат. – той, що заселяється).

Внутрішня міграція позначається тільки на кількості жителів у різних регіонах однієї країни. Тим часом зовнішня міграція може впливати на загальну чисельність населення країни.

Зовнішні міграції

Кількість міжнародних мігрантів становить приблизно 3 % від загальної чисельності населення світу. Міграції спричиняються економічними, політичними, національними, релігійними, національними та екологічними чинниками.

Економічні чинники – пошук роботи, «відтік умів». До політичних причин міграцій належать війни, революції, ліквідація колоній тощо. Релігійні міграції можуть мати тимчасовий (наприклад, паломництво до святинь) чи постійний характер. Трапляються міграції, що мають національне підґрунтя. Так, коли у 1948 р. було створено державу Ізраїль, туди тільки за перших чотири роки існування єврейської держави прибуло 700 тис. іммігрантів з країн Європи, Азії, Африки. Екологічні причини міграції - люди залишають райони екологічних атастроф, де існує загроза для їхнього здоров’я та життя, і переселяються в екологічно безпечніші умови.

У світі склалися три великі центри імміграції.

1. Західна Європа. Міграційна політика країн цього субрегіону спрямована на залучення робочої сили з країн Центральної Європи, СНД, Туреччини, балканських країн, а також колишніх колоній. При цьому праця іммігран­тів, насамперед, використовується на важких (будівництво), шкідливих для здоров'я (металургія, обслуговування ЖКГ) або низькооплачуваних (підсобні та сезонні робітники, догляд за дітьми і немічними) роботах.

 

2.Англо-Америка. Для міграційної політики США і Канади характерними є два напрямки:

· залучення дешевої малокваліфікованої і низькооплачуваної робочої сили переважно з країн Латинської Америки;

· переманювання висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі науковців, з інших кра­їн, особливо постсоціалістичних та Індії.

 

3.Нафтодобувні країни Південно-Західної Азії. Це — наймолодший центр імміграції (почав формуватися лише в 70-х pp. XX ст.). Для нього харак­терні:

• імміграція переважно з мусульманських країн;
• серед іммігрантів різко переважають чоловіки;
• місцеві закони спрямовані на стримування постійних міграцій, одночасно сприяючи сезонним і особливо тимчасовим мігрантам.

Міграційна політика держав. У багатьох розвинутих країнах повільне зростання чисельності працездатного населення разом із стійким економічним зростанням є причиною браку робочих рук. Причому це стосується тих сфер діяльності, куди приходить працювати все більша кількість трудящих-мігрантів. Зважаючи на це, починаючи приблизно з 1995 р. розвинуті країни стали відкритішими з точки зору допуску мігрантів до роботи там, де відчувається брак робочої сили. У 2005 р. майже половина розвинутих держав заявила про своє бажання залучати більшу кількість висококваліфікованих робочих-іммігрантів.

Міграційні процеси багато в чому пояснюються старіючим населенням розвинених країн і молодим населенням (кількість якого продовжує швидко збільшуватися) країн, що розвиваються, а також зростаючими можливостя­ми зайнятості в поєднанні зі здешевленням транспорту й зв'язку.