Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи

Цей тип правової системи (його ще називають нормативно-актним типом, континентальним правом) є, мабуть, найбільш давнім і найрозповлюдженішим. Це пов’язано не тільки з історичними аспектами його формування та розвитку, але й наявністю чітких юридичних ознак.

До цього типу правової системи, як правило, відносять правові системи, що виникли, на Європейському континенті на основі канонічного та звичаєвого права і рецепції римського права.

Французький вчений-компаративіст Рене Давід підкреслював, що романо-германський тип (РГ тип) не був продуктом діяльності феодальної державної влади, а виключно результатом культури, незалежним від політики.[192]

Саідов А.Х. вважає, що це може бути вірним лише до першої стадії РГ типу (тобто до виникнення буржуазних відносин).[193]

На думку шведського вченого-правознавця Е.Аннерса, перш за все, необхідно з’ясовувати історичні передумови виникнення цього типу.[194]

Слід відзначити, що з розпадом наприкінці V ст. Західної Римської імперії на її колишній території утворилися германські держави, які в правовому та культурному плані характеризувалися змішаним римсько-германським стилем. У ході завоювання римських територій германці в багатьох відношеннях перебували на рівні розвитку родового суспільства, водночас переймаючи особливості, традиції більш високої римської культури. Вони досить швидко перейняли римське право, використовуючи класичні правові норми останнього.

З закінченням епохи великого переселення народів (VIII ст.) почала інтенсивно розвиватись на континенті торгівля і судноплавство, що, врешті-решт, призвело до економічного зростання і появи так званого міського права.

У цей же час спостерігається і вдосконалення юридичної техніки, наприклад, форми захисту майнового права. Однак головним у цьому праві можна вважати те, що з розвитком суспільних відносин з’явилися нові верстви населення, стани (рицарі, міщани, ремісники, духовенство), чиє світорозуміння вже не вкладалося в рамки усталених звичаїв, звичаєвого права. Ці стани вели пошук форм закріплення і захисту своїх майнових та інших інтересів від свавілля феодалів.

Крім того, великий вплив на розвиток світорозуміння та, як наслідок, правового світогляду зробила церква, яка починаючи з VI ст. вводить нову методику викладання різних дисциплін у школах, зокрема – викладання юридичних дисциплін. Це стало основою для створення університетів.

Перші університети (зрозуміло, їх це не можна було вважати освітніми закладами в сучасному розумінні) виникли в ХІІ ст. (м.Болонья, Італія).

Університети стали розсадниками знань (приміром, вивчали правові погляди давньогрецьких мислителів).

(Рецепція). У період ХІ-ХІІ ст. на півночі Італії (м.Піза) були знайдені рукописи Дитестів (або Пандектів) – із корпоративного збірника 533 року – складової частини кодифікації римського права (Юстиніана) 527-560р.р. Тексти Дитестів (Пандектів) потрапили в Болонью й досліджувались т.зв. схоластичними методами. На одному з Дигестів було виявлено замітки (пояснення) т.зв. глосаторів – осіб, які тлумачили і коментували римське право (від слова "глос" – замітка на полі тексту римських Кодексів). Схоластичні методи дослідження пояснювались виключно високим авторитетом об’єкта дослідження, повагою до античних творів та римської юридичної системи, що не мала аналогів у світі. Деякі з праць глосаторів і до сьогодні залишаються за своїм рівнем кращими, ніж самі Дитести.

Праці глосаторів мали не тільки науково-пізнавальне, але й історико-педагогічне значення. Глосатори навчали студентів науковим методам, які використовувались при тлумаченні Дитестів.

Ця система з часом поширилась на більшість західноєвропейських університетів.

Слід відзначити, що юридична освіта хоча й базувалась на теоретичній основі, але мала велике практичне значення, оскільки використовувалась в управлінській діяльності, політиці, дипломатії, трохи менше – в правосудді.

Також необхідно взяти до уваги, що норми, які містилися в Дитестах, втратили свою актуальність і не застосовувались; проте в той же час у школах глосаторів почали формуватись нові правові норми, що були відсутні в Дитестах.

У більш пізній період з’явилися школи постглосаторів (консиліаторів – радників, консультантів), твори яких являли собою сплав правових норм Дитестів і діючого законодавства. Тобто, постглосатори переопрацювали римське право і пристосували його до нових умов. Серед консиліаторів існували різні підходи (методи) щодо вивчення римського права.

Основна ідея італійських консиліаторів полягала в тому, щоб кожна окрема правова норма обговорювалась заради її вивчення, без прив’язки до якоїсь конкретної ситуації чи системи відносин (т.зв. екзегетичний метод або герменевтика). У той же час французькі консиліатори попали під вплив ідей гуманістів і створювали нові методи – намагалися історично осмислити сутність римського права, його побудову, понятійний фонд (історичний метод). Вклад школи французьких консиліаторів мав успіхи у сфері наукової методології права, їх можна вважати першими істориками права.

Також слід відзначити, що за допомогою церкви та університетів у країнах Західної континентальної Європи великого значення набула латинська мова, яка стала загальною релігійною, науковою, юридичною, політичною мовою. Використання латині як загальної юридичної мови пояснюється двома факторами:

використання юриспруденцією письмового та живого слова як робочого, формального інструменту;

юриспруденція, на відміну від інших наук, має притаманну їй самостійну мову (тобто є і наукою, і юридичною технікою).

Створення самого РГ типу правової системи пов’язане з епохою Відродження (ХІІ-ХІІІ ст.ст.), яка охоплювала всі сфери суспільного життя, в т.ч. юридичну. Суспільство усвідомило, що тільки право може забезпечити порядок, безпеку, умови для подальшого розвитку суспільства.

РГ тип базувався на спільності європейської культури; головна роль у цьому, як уже відзначалося, належала університетам.

Загалом, виникнення і становлення РГ типу правової системи умовно датується ХІІ століттям, проте можна виділити 3 періоди розвитку цього типу.

1 період – ХІІ ст. – період становлення.

Характеризується такими елементами, як наявність звичаєвого та канонічного права, а також рецепцією (пристосуванням до нових умов, відновленням дії) римського права.

2 період – з ХІІІ по ХVІІІ ст. – період Відродження.

Університети є засобом розповсюдженням ідей права (справедливості), моралі.

Право трактувалось як модель соціальної організації, тому повинно було базуватись на гуманістичних засадах.

Основна ідея цього періоду – підготовка суддів та інших юристів-практиків, які б вирішували життєві справи на підставі права, справедливо. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. вплив на розвиток цього РГ типу мала теорія природничого права.

3 період – кінець ХVІІІ ст., початок ХІХ ст. – до сьогодні.

Характеризується розвитком національного права, національного законодавства, кодифікацією, визнанням нормативно-правового акта основним джерелом права, наявністю в законах найвищої юридичної сили. Це сприяє відмиранню феодальних правових інститутів і появою буржуазних.

Теорія природничого права уступає місце теорії позитивізму, розвиток якого сприяє створенню національних кодексів.

Історично склалося так, що РГ тип правової системи має два підтипи – романський і германський.

Регіонами поширення романського підтипу є Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Греція, Ліхтенштейн.

Регіонами поширення германського підтипу є ФРН, Австрія, Швейцарія.

До цього типу можна віднести правові системи Східно-Європейських країн – Польщі, Болгарії, Словаччини, Росії, України.

Звичаєве та канонічне право

Після розпаду Західної Римської імперії (476р.) римське право тривалий час не мало широкого застосування, оскільки недостатній рівень розвитку держав на території континентальної Європи не дозволив його прийняти.

Водночас норми канонічного права брали за основу норми римського права, однак останні піддавались тривалий час критиці з боку церкви, і лише на поч. ХІІ ст. теолог Фома Аквінський довів, що дохристиянська філософія відповідає принципам християнства.

На континенті, крім Східної Римської імперії (Візантії), діяли так звані "варварські правди" – збірки законів германських народів, записи їх звичаєвого права. Найбільш відомими з них були Салічна правда ("Lex Salica"), Ринуальська, Бургундська правди, складені в V-ХІ ст.ст.; Баварська, Алеманська правда (VІ-VІІ ст.ст.), Вестготська, Саксонська правда (803р.).

Однак в Галії король вестготів Аларих ІІ видав закон – Бревіарті Алариха, в якому в стислому вигляді відтворювався та коментувався кодекс Фкодосія та інші джерела римського права.

На території нинішньої Іспанії створювалися збірники законів, які мали місцеве значення і знаходились під впливом римського або звичаєвого права вестготів. Найбільш відомим серед них є "Фуеро хуего" ("Судове уложення") 654р.

На півночі нинішньої Франції діяло германське звичаєве право (право кутюмів), а в південних землях – писане право, в основу якого покладено рецептоване римське право. На думку К. Цвайгерта (німецького компаративіста), цей поділ був дещо умовним, так як елементи права кутюмів та елементи римського права взаємоперепліталися (приміром, у містах Бордо, Тулуза на півдні Франції діяло право кутюмів у письмовій формі; на півночі в сфері договірного права застосовувались більш досконалі норми римського права).

Поряд з римським і звичаєвим правом, в країнах середньовічної Європи існувало й канонічне право. Воно стало достатньо важливим знаряддям зміцнення та розвитку церковної влади. На відміну від римського права, канонічне право вже з ранньохристиянського періоду (І-ІІ ст.ст.) базувалося на письмовій традиції (загальні рішення християнських зібрань).

З часом виникла велика кількість церковних постановних постанов, подібних до папських актів декреталій (законодавства).

Назву канонічному праву дало поняття "канон", тобто правила з питань віри, визнане найвищою церковною владою як закон.

У ХІІ ст. почали з’являтися компіляції папських декреталій, тобто переробка папських постанов, їх упорядкування, систематизація, яка містить (1) правові вставки автора, (2) юридичні випадки та (3) правові проблеми.

На підставі компіляцій почали виникати т.зв. школи декретистів.

У 1234 році норми канонічного права були об’єднані в збірник з 5-ти книг, до яких у 1298р. додалася шоста книга. У 1317р. були об’єднані декреталії Боніфація VІІІ та його послідовника Климентія V під назвою климентіни.

Законодавство, яке склали компіляції (починаючи з ХІІ ст.), у 1583 році стало називатися Зводом канонічного права.

Слід відзначити, що представниками канонічного права створювалися нові юридичні конструкції, які мали велике значення для розвитку права в цілому (наприклад, поняття вини в канонічному праві – замість присяги, випробування, змагальності в звичаєвому праві).

Поряд з існуванням у середньовікових правових системах канонічного і римського права, існувало також помісне (феодальне, ленне) право, яке захищало інтереси феодалів-землеволодільців, а також міське право (розвиток торгівлі, ремісництва сприяв розвитку міст).

Міська рада приймала рішення щодо конкретного випадку (казусу), яке записувалось у міську книгу (протокол). Поступово ці офіційні записи перетворилися в міські закони (зрозуміло, у більших містах – досконаліші, у менших містах – примітивніші, простіші). Менші міста звертались до міських рад великих торгових міст з клопотанням про можливість користуватись їхніми досконалішими законами. Так почали утворюватись міста-метрополії, ради яких виконували функції вищої інстанції до органів менших міст. Прикладом може бути Магдебурзьке міське право, яке існувало в багатьох містах нинішньої Німеччини і поширило свій вплив навіть на Лондон і Львів.

Норми місцевого права об’єднувались в т.зв. судебники (приватні записи місцевого права), найбільш відомими з яких є "Саксонське зерцало" (1230р.) і "Німецьке зерцало". Судебники в певній мірі компенсували відсутність державного законодавства. Це було важливо, адже варварське германське (тобто звичаєве) право не вивчалося в університетах.

У Франції подібну роль відіграли "Кодекс Святого Луї" і "Право Бове". Перший судебник важливий тим, що його автор, використовуючи записи щодо традиційного германського права, включив у свою книгу багато положень римського права, завдяки чому та поширенню судебника римські правові норми закріпились на півночі Франції. Другий судебник дістав високу оцінку як цінне джерело відомостей про судову практику Франції в період Пізнього середньовіччя.