Загальна характеристика японського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність

Японське право має глибокі історичні корені. У V ст. в Японію прийшла китайська письменність, а вслід за нею і буддизм. Вплив китайської культури у VІІ-ХІІІ ст.ст. дістав відображення і в реорганізації держави за китайським зразком.

Перші пам’ятки японського права з’явилися після 646р. В цей час у Японії вводився порядок розподілу високих полів (ділянок), що належали державі, а також відбувався поділ суспільства на "ранги" (соціальні прошарки населення). Обов’язки кожної соціальної групи фіксувалися у юридичних збірниках – "ріцу". Складені за китайським зразком, вони містили кримінальні (репресивні) та адміністративні норми.

Система розподілу земель у VІІ ст. погано функціонувала і тому у ІХ-Х ст.ст. з’являється система сеньорії – недоторканого володіння, звільненого від податків. Вона стає великим земельним володінням з суверенною судовою владою.

У 1185р. з’являються феодальні відносини нового типу. Влада імператора зменшується і переходить до військової касти. Імператорський фельдмаршал – сьогун від імені імператора реально здійснював владні повноваження.

Період громадянських війн у Японії (1333-1573р.р.) завершився встановленням феодального унітаризму (зі своєрідною структурою, заснованою на суворій ієрархії – підпорядкування нижчих вищим структурам). Ця структура була посилена у період з 1603 по 1868р. використанням конфуціанства як основної офіційної філософської доктрини. В цей же час проводилася політика ізоляціонізму.

Владу у будь-яких справах здійснював сьогун (розгляд спорів – лише у виняткових випадках). У ХVІІІ ст. його юрисдикція розширилася (до 53 різновидів справ). Але його судові функції не відрізнялися від інших публічно-правових функцій. У Японії в цей час не було правових шкіл, професійних суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів.

Ідея права викликала в цілому заперечення. В той же час виникає цілий комплекс норм (етичного характеру), які регулювали поведінку осіб у їх взаємних відносинах у всіх випадках життя. Ці норми називали гірі. Вони стосувалися відносин батька і сина, чоловіка та дружини, інших родичів, а також господаря і службовця, старшого службовця та підлеглого, покупця та продавця, власника та користувача та ін. Гірі підмінили право і навіть мораль. Виконання їх забезпечувалось осудом з боку суспільства. Таким чином, правила поведінки визначав кодекс честі, що мав характер звичаю. Все це виливало на визнання цінності права: право вважалось зайвим.

В ХІХ ст. політика ізоляціонізму занепадає. З 1853р. Японія заключає договори з США, Англією, Росією, Нідерландами. І хоча вони були нерівноправними, все ж таки ізоляція Японії була знята (велася торгівля, відкривалися консульства і представництва). У 1867р. влада знову перейшла до рук імператора.

Відбулися зміни в правосвідомості населення та юридичній практиці, коли почав формуватися централізований устрій. Інтенсивні торгівельні зв’язки, ріст промисловості вимагали запозичення західних зразків права. На японську мову здійснюється переклад французьких та германських кодексів, відчутним є вплив і англійського права.

У 1882р. були прийняті Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс (за французьким зразком), а у 1890р. прийняті Закон про судоустрій та Цивільно-процесуальний кодекс (за німецьким зразком). Цивільний кодекс, що набрав чинності у 1898р. був створений за німецькою моделлю. У 1899р. був прийнятий Торгівельний кодекс.

У 1889р. була прийнята Конституція, яка встановила новий адміністративний поділ (на префектури). Були прийняті Закони про комуни (1888) та про префектури (1890). У 1907р. прийнято Кримінальний кодекс.

Після 1945р. (ІІ світової війни) на японське право великий вплив мало загальне, зокрема, американське право.

У Новій Конституції 1946р. була зафіксована ідея посилення ролі судової влади, а також включений перелік основних прав, що потребували безпосереднього судового захисту. Конституція визнавала принципи розподілу влади. Зокрема, імператор є главою держави, законодавчу владу здійснює парламент, виконавчу – Кабінет Міністрів. В країні створена єдина судова система, яку очолює Верховних Суд.

У 1947р. прийнято Закон про трудові стандарти, а у 1949р. – Закон про профспілки.

Близько 10 законів функціонує у сфері пенсійних відносин. З 1958р. в наступні 20 років видаються закони про охорону навколишнього середовища: про охорону води від забруднення промисловими відходами, основний закон про контроль за забрудненням оточуючого середовища, про регулювання вібрації та ін.

У 1948р. набрав чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс. В цей же період були прийняті Закон про судоустрій (1947), Закон про прокуратуру (1947), Закон про адвокатуру (1949).

Джерелами кримінального права є КК (1907), Закон про малозначимі злочини (1948), Закон про неповнолітніх (1948) та ін.

Прийняття нових законів, запозичення ідей загального та континентального права вплинули на трансформацію та модернізували правову систему Японії.

Під час реформи (1948) кримінального процесу використовувався американський зразок. Поряд з цим, були прийняті антимонопольний закон, закон про компанії, про контроль за біржами та цінними паперами (за американськими зразками).

Японська правова наука запозичила нову методику досліджень (німецький догматизм втратив основну роль). Японська юридична наука розвивається у різних напрямках: соціологія права, марксистські концепції, правовий консерватизм, юридичний позитивізм та природниче право європейської моделі тощо. А все частіше японські вчені-юристи проводять дослідження на стикові права та соціології, а також функціонування окремих правових інститутів.

Система права (як і в континентальному типі) поділяється на публічне та приватне право. Система права включає: конституційне, адміністративне, цивільне, торгове, кримінальне, кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне, право соціального забезпечення, господарське право, сімейне право, виділяються такі підгалузі: медицинське та освітянське право.

Рецепція великої кількості іноземних правових інститутів не привела до значимості їх у правовій практиці Японії.

В сфері публічного права передбачені законами демократичні інститути деформуються. Японці говорять "про зовнішній конституціоналізм їх політичного режиму. Конституційний контроль Верховним Судом здійснюється обмежено (акти відміни законів та інших нормативних актів – поодинокі).

Японці у праві вбачають і тепер засіб примусу. А тому навіть наявність кодексів і чітко структурованої судової системи не змінили традиційну ментальність. Ідея права не ввійшла у повсякденне життя японців. Мало хто з громадян користується правами, передбаченими новими законами. Керівна роль відводиться традиційним формам посередництва.

Всі спори між членами сім’ї вирішуються на підставі звичаїв і без судового втручання. Наприклад, зазвичай, перед реєстрацією шлюбу сім’ї наречених звертаються до посередника, який вирішує всі проблеми, пов’язані з підготовкою весілля, і є свідком. В його обов’язок входить вирішення спорів між подружжям та членами їх сімей. До судової процедури розлучення звертаються лише в окремих випадках (коли відсутнє єдине рішення по даній проблемі). Якщо ж бажання подружжя співпадає, вони вважаються розлученими відразу ж як оформляють рішення про розлучення. Наслідки розлучення (спори про розподіл майна, аліменти, батьківські права) улагоджуються посередником (родичами, друзями ін.). Спори між сусідами, дорожньо-транспортні пригоди тощо вирішуються шляхом посередництва.

Звернення до суду є крайнім засобом, якщо не досягнуто згоди шляхом переговорів.

Сучасна судова система Японії склалася в результаті реформ 1947-1948р.р. Вона включає: Верховний Суд, вищі, територіальні, сімейні та первинні суди.

Очолює цю систему Верховний Суд. Він є вищою судовою інстанцією та вищим органом конституційного нагляду, а також органом, що керує нижчими судами. Він встановлює правила для роботи суддів, адвокатів, яких повинні дотримуватися і прокурори. Конституційний контроль може здійснюватися і нижчими судовими інстанціями.

Прокуратура в Японії входить у систему міністерства юстиції.

Всі судді призначаються Кабінетом Міністрів на посади терміном на 10 років, голова Верховного Суду – імператором. Судді перебувають на посаді до виходу у відставку (65 або 70 років). Судді всіх судів можуть усуватися з посади тільки через публічний розгляд звинувачення судді спеціальними органами парламенту (за процедурою імпічменту).

Для заняття посади судді, прокурора, адвоката існують суворі правила відбору. Випускники юридичних факультетів японських університетів повинні здати екзамени спеціальній комісії міністерства юстиції (їх витримують лише 2-3% осіб, що екзаменуються). Вони зараховуються на 2-х річні курси підготовки працівників юстиції при Верховному Суді. В програму входять теоретичні заняття, практика у судах (8 місяців), прокуратурі та адвокатурі (по 4 місяці). Після закінчення курсів та здачі екзаменів претенденти на посаду судді, адвоката, прокурора отримують призначення. Корпорації професійних юристів свідомо обмежують збільшення корпусу юристів у Японії. Так, у країні з населенням більше 120 млн. є приблизно 2000 суддів, 2100 прокурорів і більше 12000 адвокатів. Через курси підготовки працівників юстиції щорічно проходить не більше 500 осіб.

Згідно Конституції, захист звинуваченого здійснюється адвокатом за вибором звинуваченого, або за призначенням держави (якщо у нього немає засобів, щоб оплатити послуги адвоката). У цивільному процесі незаможнім особам може надаватися матеріальна допомога (вона зводиться або до відтермінування оплати судових розходів, або до призначення безкоштовного адвоката японською асоціацією правової допомоги).

Адвокат може утворити юридичну контору на території колегії адвокатів, до якої він належить, з відома Федерації колегій адвокатів.

З 1947р. у Японії відсутня система адміністративної юстиції (скарги на дії адміністративних органів розглядаються в першій інстанції територіальними судами.

Необхідно вказати на ще одну специфічну особливість японського права: наявність поряд із судовою процедурою спеціальної процедури примирення.

Законом передбачені різноманітні види мирових угод. Перша з них може здійснюватися на досудовій стадії. У більшості випадків конфлікти закінчуються на цій стадії.

Якщо ж сторони не уклали мирової угоди на цій стадії, вони можуть звернутися до суду. Але і тут діє ідея примирення. Згідно з Цивільно-процесуальним кодексом суддя у ході процесу повинен постійно намагатися примирити сторони. Найкращий варіант – це відмова від позову та укладення мирової угоди. Суддя, згідно із законом, має можливість на всіх стадіях виконувати роль посередника. За статистикою, відмови від позовів щорічно складають 50% від загальної кількості справ.[328]

Крім згаданих процедур, сторони мають ще одну можливість: просити про створення комісії примирення (арбітражний комітет). Комісія складається з двох посередників під головуванням професійного судді. Щодо певної категорії справ (сімейні, трудові) закон рекомендує цю процедуру. Якщо комісії не вдалося схилити сторони до мирової угоди, будь-яка сторона у 2-х тижневий термін може звернутися до суду. Суду і в цьому випадку надається вибір: вирішити справу на підставі закону або підтвердити варіант мирової угоди, яку запропонували посередники.

Проте у сучасних умовах сторони все частіше звертаються до суду з проханням вирішити справу на підставі закону. Поряд з цим, японці не відмовляються і від своїх традицій. А суди користуються можливістю зупинити розгляд справи і передати в комісію примирення (узгоджувальну комісію, арбітражний комітет).

Так, у 1959р. із всіх справ, що надійшли у японські суди: по 40% з них – укладені мирові угоди; по 20% – справи вирішені шляхом досягнення компромісу у судовому засіданні; по 14% – позов відкликано; по 26% – винесені рішення.[329]

Правда у Японії і в суди звертаються набагато менше ніж в будь-якій країні Заходу. Але це пояснюється не тільки впливом конфуціанства на правосвідомість японців, але і перевантаженістю судової системи, незначною кількістю суддів та адвокатів, затяжною процедурою розгляду справи.

І хоча юристів у Японії не так багато, як в інших країнах (з тою ж кількістю населення), їх стає все більше, бо цього вимагають відповідні обставини.

У Японії в останні роки значно зросла кількість колективних судових процесів стосовно захисту оточуючого середовища та відповідальності за якість продукції. Сторонами в цих процесах є тисячі позивачів. Але яким би чином не була модернізована правова система Японії, у ній і сьогодні зберігають свою дію традиційні принципи та норми.

До причин стійкості традиційних норм японського права можна віднести: 1) ізольоване до 1853р. положення Японії; 2) відсутній вплив зарубіжного права; 3) вплив філософсько-традиційних (релігійних) та політико-етичних норм на правосвідомість населення (зокрема, вплив конфуціанства); 4) принципу ієрархічної організації суспільства (якому відповідали традиційні норми – гірі); 5) відсутність довгий час правових шкіл та юридичних професій; 6) тривале невизнання цінності права як регулятора суспільних відносин.

Поряд з цим, можна виділити і ряд загальних ознак сучасного японського права:

– наявність нормативно-правових актів (законів і 6 кодексів);

– наявність інших джерел права: правових звичаїв, нормативно-правових договорів;

– наявність традиційних норм у певній сфері відносин, наприклад, сімейні та ін. (яка постійно звужується);

– наявність посередницьких процедур;

– наявність процедур примирення у судовому процесі;

– дуалізм системи (поєднання дії традиційних норм і нормативно-правових актів);

– наявність ознак континентального та загального права;

– розвиток правової системи за західно-європейськими зразками.