Методи виховання. Методи стимулюванні дія-ті і поведінки учнів.

Методи виховання – це способи взаємодії вихователів та вихованців з метою формування у останніх переконань, навичок поведінки. До методів стимулювання діяльності і поведінки відносять: заохочення, покарання, змагання. Заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Умови ефективного використання заохочення: справедливість, своєчасність, дотримання міри в заохоченні (надмірне, часте заохочення одних і тих же людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школяра підвищеної самооцінки, завищеного рівня вимог, недоброзичливого ставлення однокласників). Форми заохочення: подяка, вдячність, занесення до книги пошани школи, усна похвала, похвала, записана у щоденнику, преміювання та ін. Покарання – засудження дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві. Форми покарання: накладання додаткових обов’язків, втрата або обмеження певних прав, вираження морального осудження в різних формах, вияв незадоволення, присоромлення. Змагання – метод виховного впливу шляхом організації діяльності змагального характеру. Фактори, що визначають вибір методів виховання: - зіставлення методів виховання з метою, завданням, змістом, принципами виховання;- застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності, поведінки; самовиховання;- урахування своєрідності педагогічної ситуації;- аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались;- особистість вихователя.

24. Сутність принципів науковості освіти і зв*язку з життям.

Принципи навчання – це система основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Принцип науковості освіти означає, що зміст освіти повинен знайомити з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами, теоріями, з основними методами науки, а також формувати уміння самостійно набувати наукові знання. Шляхи реалізації принципу: 1.Розробка навчальних програм і підручників з врахуванням рівня сучасної науки, принципів і закономірностей дидактики, логіки навчального предмета.2.Розкриття перед учнями в процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів.3.Ознайомлення школярів з новинами науки.4.Використання методів навчання, що максимально зближують процес навчання учнів з процесом пізнання вчених, тобто методів проблемного навчання. Принцип зв’язку з життям виражає необхідність підготовки учнів до правильного використання теоретичних знань у різносторонніх практичних ситуаціях. Основні шляхи реалізації принципу: 1.Розкриття значення теоретичних знань у практичній діяльності і взагалі житті людини.2.Показ народження науки внаслідок практичних потреб.3.Опора на життєвий досвід учнів, використання прикладів із навколишнього життя, спостережень учнів.

Хар-ка дитячого колективу і шляхи формув

Дитячий колектив – це стійке об’єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, суспільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності. Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв’язує між собою суспільство і особистість. Колектив сприяє реалізації мети виховання – всебічному розвитку особистості: розвитку організаторських здібностей, умінню розумно поєднувати особистісні інтереси та інтереси оточуючих однолітків, молодших школярів, учителів. Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність, в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв’язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяльності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, переконувати, в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Головне в організації діяльності – це мета і засоби її досягнення. Для формування колективу необхідно вести роботу з тими, хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвоїти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів досягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов’язків, роз’яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати.

Принцип трудності й доступності навчання

під трудністю розуміють розрив між підготовленістю учнів до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес до учнів пред’являють. Принцип доступності навчання при достатньому рівні його трудності вимагає врахування реальних навчальних можливостей учнів, відмови від інтелектуального й емоційного перевантаження, що негативно відбивається на фіз ичному й психічному здоров’ї дитини. Способи реалізації принципу доступності навчання:— підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття і засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей:— забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що використовуються на уроці;— підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;— озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової організації навчальної праці;— забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів.

Методи виховання. Хар-ка методів формув свідомості.

Методи виховання – це способи взаємодії педагогів, вихованців, сім’ї та інших суб’єктів виховання, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей школяра, його переконань, почуттів, навичок, поведінки. МЕТОДИ:Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу. Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти. Навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Одним з найбільших надбань народу є його народна педагогіка. Завдяки їй передаються і примножуються новими поколіннями здобутки матеріальної й духовної культури народу, утверджується його національна самобутність і самосвідомість. Вона знайшли своє відображення у звичаях і обрядах, пов'язаних з життям дітей і молоді, у фольклорі, іграх і іграшках, у традиціях сімейного і громадського виховання.

Самостійна робота учнів

Дослідження, які успішно організовують самостійну роботу учнів, показали, що при систематичному її виконанні якість знань, які засвоюються учнями, підвищується, розвиваються пізнавальні процеси, мисленнєва діяльність, уміння та навички учнів. При організації самостійної роботи запропонування вчителем конкретного завдання учням веде за собою появу мотивуючої установки. Завдання грає роль комплексного зовнішнього подразника, який стимулює аналітико – синтетичну діяльність під впливом мотиваційних збудників. Самостійна робота може бути здійснена при будь-якій організаційній формі учбових занять (урок, лабораторне заняття, учбова екскурсія, практикум). Однак ведучу роль вона грає на лабораторних заняттях і практикумах.