Пед як наука, предмет ,завдання, категорії

Пед як наука, предмет,завдання, категорії

Слово «педагогіка» грецького походження дітоведення. Педагогом у Давній Греції називали раба, якому доручали супроводжувати дітей свого господаря в школу, нести їхні учбові речі. З часом з являються визначення педагогіки як науки про виховання, освіту, навчання покоління. Педагогіка пройшла довгий шлях розвитку. Її перший етап – донауковий. Пед знання цього етапу систематизуються на основі набутого емпіричного досвіду виховання і освіта у формі народної мудрості. Система цих знань відноситься до народ педагогіки у вигляді висновків, порад, рекомендацій, викладених у худ літературі. Другий етап – виникнення теор концепцій виховання й освіти спочатку у рамках філософії, потім, з 17ст педагогіка розвивається як самостійна наука. Третій етап – розвиток науки як системи. Велика заслуга в становленні педагогіи як науки належить Я.А. Коменському. Значний внесок у розробку наук основ пед внесли Ж.Ж. Руссо, Песталоцці, Дістерверг, Ушинський, Макаренко, Швацький, Блонський, Сухомлинський. Предметом педагогіки є закономірності, принципи орган –ї процесу вих.-я, навчання, освіти, що передбачає визначення цілей, змісту, форм, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності та спілкуванні особистості з метою забезпечення її позитивних змін. Категорії педагогіки. Виховання у вузькому педагогічному значенні - спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань. Навчання – сам процес засвоєння індивідом соц досвіду, накопиченого людством. Освіта – процес і результат засвоєння індивідом соц досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення до культурних цінностей людства.

Методи навч, їх функції.

Метод – це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв’язання навчально-виховних завдань. За джерелом здобуття знань: словесні,наочні, практичні. В залежності від характеру пізнавальної діяльності:пояснювальний,репродуктивний, проблемного викладу, проблемно-пошуковий, дослідницький. Бінарні методи навчання:1. Методи викладу: інформативно-повідомлюючий, пояснювальний, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукальний, спонукальний. 2. Методи учіння: виконавчий, репродуктивний, практичний, частково пошуковий, пошуковий.. Методи навчання за характером логіки пізнання: аналітичний – передбачає аналіз, розклад цілого на частини, синтетичний – вимагає об’єднання частин і аналіз цілого, індуктивний – передбачає вивчення від поодинокого до загального, дедуктивний – вивчення від загального до поодинокого, метод аналогії- отримання вивідних знань. Класифікація за Ю.Бабанським 1. методи організації навчально-пізнавальної діяльності: словесні, наочні, практичні,індуктивний та дедуктивний, пояснювально-репродуктивний та інформаційно-пошуковий, самостійна робота і робота під керівництвом вчителя 2. методи стимулювання і мотивації: емоційного стимулювання та розвитку пізнавального інтересу (гра, диспут, ситуації успіху), методи стимулювання і мотивації обов’язку та відповідальності (вимоги, переконання) 3. методи контролю і самоконтролю (усний, письмовий, лабораторний)

3. Система пед. Наук, зв*язок з іншими науками.

Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX—XX ст. привів до утворення системи педагогічних наук, що включає в себе: загальну педагогіку, яка охоплює основні питання виховання і навчання людини. Розвиток загальної педагогіки як науки визначив створення в середині неї самої самостійних галузей знань, таких як: дидактика (теорія навчання і освіти), теорія виховання, школознавство (управління школою), вікову педагогіку, яка досліджує особливості виховання на різних етапах вікових груп (переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих); дефектологію як спеціальну педагогіку, що розробляє питання виховання і навчання глухонімих і глухих (сурдопедагогіка), методику, яка вивчає специфіку вивчення окремих навчальних предметів (мови, математики, природознавства тощо); історію педагогіки, що досліджує розвиток педагогічних ідей у різні епохи, різними представниками науки; порівняльну педагогіку, яка вивчає порівняльним методом виховання і навчання в різ­них країнах. Методи дослідження – це способи вивчення різних сторін педагогічного процесу. Вони поділяються на емпіричні та теоретичні. Емпіричні методи передбачають накопичення, відбір, зіставлення, аналіз одержаних даних у ході вивчення педагогічних явищ, процесів, умов. До них відносять спостереження – це цілеспрямоване, систематичне сприйняття дослідником педагогічного процесу, його окремих сторін у природних умовах. Методи вивчення продуктів діяльності учнів: зошитів, конспек­тів, читацьких щоденників, творів, малюнків та інше, які дають уявлення про систему роботи вчителя, особливості вияву якостей особистості. Метод бесіди допомагає з'ясовувати недоступні безпосередньому спостереженню особливості педагогічних явищ, оцінок, суджень, ду­мок, мотивів поведінки, вчинків. Експеримент — метод дослідження, в процесі якого створюють­ся умови для з'ясування залежності між педагогічними засобами та результатами їх використання за точно встановлених та зафіксованих умов. Теоретичні методи – аналіз л-ри та архівних матеріалів, аналіз понятійно-термінологічного апарату, побудова гіпотез, прогнозування, моделювання.

Хар-ка словесних, наочних, практичних методів

До словесних методів належать усне викладення знань, бесіда, диспут, рольова гра, драматизація, робота з книгою. Під викладом вчителя розуміємо представлення учням навчального матеріалу за допомогою слова з метою формування у них знань, умінь, переконань. Види усного викладу – розповідь (живий, образний, емоційний виклад будь-якого питання, недовгий за часом, що містить переважно фактичний матеріал). Бесіда – це діалогічний метод навчання, при якому вчитель за допомогою вдало поставлених запитань спонукає учнів або відтворювати раніше набуті знання, або робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного матеріалу. Дискусія, диспут – це публічна суперечка, обговорення будь-якого питання. Метод драматизації дозволяє успішно розвивати творчі здібності, уяву, активність, самостійність учнів. Робота з книгою – види самостійне вивчення за підручником, попереднє ознайомлення, підготовка відповідей за підручником, читання для закріплення, аналіз таблиць, запис самостійно прочитаного, підготовка рефератів. За допомогою наочних методів навчання учні набувають знань шляхом сприйняття окремих процесів, явищ, предметів. Спостереження – споглядання, сприйняття явищ дійсності. Воно може бути безпосереднє або за допомогою спеціальних приладів. Ілюстрація матеріалів показується в статичному вигляді.. Практичні методи застосовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь та навичок. Вправа – це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких учнями виробляються вміння і навички застосування вже набутих знань. Вони бувають усні, письмові, тренувальні, творчі, контрольні. Графічні роботи, в яких знання знаходить відображення в кресленнях, графіках, ілюстраціях, таблицях. Технічні вправи використовують для набуття трудових навичок і вмінь (робота з різними інструментами). Лабораторний метод оснований на проведенні експериментів, тобто створення умов, які дозволяють виявити будь-яке явище для дослідження причин його вияву, протікання, наслідків. Практичні роботи розраховані на застосування знань у ситуаціях, наближених до життєвих (вимірити, зіставити).

Зміст шкільної освіти. Питання стандартів.

Зміст освіти – система наукових знань, практичних умінь і навичок, світоглядних і морально-естетичних ідей, якими необхідно оволодіти учням у процесі навчання. Державний стандарт загальної середньої освіти включає:- базовий навчальний план середньої освіти, що визначає: тривалість навчального року для різних класів, перелік навчальних предметів; розподіл їх вивчення за роками навчання, кількість годин на тиждень, виділених для кожного предмета в окремому класі максимально обов’язкове тижневе навчальне навантаження для учнів. Базовий навчальний план складається з двох частин: інваріантної (визначає обов’язково для вивчення в усіх загальноосвітніх навчальних закладах України предмети, мінімальну кількість відведених для цього навчальних годин) та варіативної (години для вивчення предметів і курсів за вибором школи, регіону)- освітні стандарти галузі знань (система знань, що відповідає певному предмету, кількість годин на її вивчення, а також система вимог, що визначає обов’язковий для досягнення кожним учнем рівень її засвоєння)- державні гарантії одержання середньої освіти- державні вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту загальної середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа).Відповідно до закону «Про загальну середню освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок дошкільна освіта, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна, аспірантура, докторантура, самоосвіта.

Самостійна робота учнів

Дослідження, які успішно організовують самостійну роботу учнів, показали, що при систематичному її виконанні якість знань, які засвоюються учнями, підвищується, розвиваються пізнавальні процеси, мисленнєва діяльність, уміння та навички учнів. При організації самостійної роботи запропонування вчителем конкретного завдання учням веде за собою появу мотивуючої установки. Завдання грає роль комплексного зовнішнього подразника, який стимулює аналітико – синтетичну діяльність під впливом мотиваційних збудників. Самостійна робота може бути здійснена при будь-якій організаційній формі учбових занять (урок, лабораторне заняття, учбова екскурсія, практикум). Однак ведучу роль вона грає на лабораторних заняттях і практикумах.

Форми організації навчання.

Основною організаційною формою навчання в сучасному навчальному закладі є урок. Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою студентів постійного закладу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно за розкладом. За способом проведення виділяють:1)уроки – лекції;2)уроки – бесіди;3уроки–диспути;4)урокисамостійної роботи студентів.За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи: 1)урок засвоєння нових знань2)урок формування вмінь і навичок;3урок застосування знань, умінь і навичок;4)урок узагальнення і систематизації знань;5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань;6) комбінований урок. Серед них - уроки ділової гри; - уроки прес-конференції; - уроки – КВК; - уроки – змагання; - уроки – консиліуми; - уроки – твори; - уроки – винаходи;- уроки – заміни. Структура: перевірка домашнього завдання, (При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти), актуалізація та корекція опорних знань, умінь, навичок, (постановка проблемного навчального завдання, створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної, теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу,), повідомлення теми, мети і завдання уроку й мотивація навчання, вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи), первинне застосування нових знань (пробні вправи), самостійне застосування нових знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком), підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Внутрішкільне управління

- складний динамічний процес, який включає систему пед. Впливів, які охоплюють: комплексний аналіз досягнень і недоліків, цілеспрямов дій шкільного колективу і кожного учня щодо розв*язання навч-вих завдань, підвищення пед. Культури батьків, одержання інфи про дія-ть вчителів і учнів. Структура: 1. Директор школи здійснює безпосереднє управління дія-тю навч закладу (забезп добір і розстановку кадрів, внутрішкільного контролю, організовує роботу з батьками, допомага вчителям, звітує про роботу школи. Його права та обов*язки визначені у «положенні про середній заг-осв навч заклад». 2) заступники (реалізують управлінські рішення) 3, Учителі, вихователі, кл керівники, голови метод об*єднань (реалізують рішення директора). 4) учнівський колектив(здійсн управління через органи самоврядування). Ф-цій: пед. Аналіз роботи за попередній період, планування, організації (приведення в дію управлінських рішень), контроль, регулювання.

Пед як наука, предмет,завдання, категорії

Слово «педагогіка» грецького походження дітоведення. Педагогом у Давній Греції називали раба, якому доручали супроводжувати дітей свого господаря в школу, нести їхні учбові речі. З часом з являються визначення педагогіки як науки про виховання, освіту, навчання покоління. Педагогіка пройшла довгий шлях розвитку. Її перший етап – донауковий. Пед знання цього етапу систематизуються на основі набутого емпіричного досвіду виховання і освіта у формі народної мудрості. Система цих знань відноситься до народ педагогіки у вигляді висновків, порад, рекомендацій, викладених у худ літературі. Другий етап – виникнення теор концепцій виховання й освіти спочатку у рамках філософії, потім, з 17ст педагогіка розвивається як самостійна наука. Третій етап – розвиток науки як системи. Велика заслуга в становленні педагогіи як науки належить Я.А. Коменському. Значний внесок у розробку наук основ пед внесли Ж.Ж. Руссо, Песталоцці, Дістерверг, Ушинський, Макаренко, Швацький, Блонський, Сухомлинський. Предметом педагогіки є закономірності, принципи орган –ї процесу вих.-я, навчання, освіти, що передбачає визначення цілей, змісту, форм, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності та спілкуванні особистості з метою забезпечення її позитивних змін. Категорії педагогіки. Виховання у вузькому педагогічному значенні - спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань. Навчання – сам процес засвоєння індивідом соц досвіду, накопиченого людством. Освіта – процес і результат засвоєння індивідом соц досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення до культурних цінностей людства.

Методи навч, їх функції.

Метод – це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв’язання навчально-виховних завдань. За джерелом здобуття знань: словесні,наочні, практичні. В залежності від характеру пізнавальної діяльності:пояснювальний,репродуктивний, проблемного викладу, проблемно-пошуковий, дослідницький. Бінарні методи навчання:1. Методи викладу: інформативно-повідомлюючий, пояснювальний, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукальний, спонукальний. 2. Методи учіння: виконавчий, репродуктивний, практичний, частково пошуковий, пошуковий.. Методи навчання за характером логіки пізнання: аналітичний – передбачає аналіз, розклад цілого на частини, синтетичний – вимагає об’єднання частин і аналіз цілого, індуктивний – передбачає вивчення від поодинокого до загального, дедуктивний – вивчення від загального до поодинокого, метод аналогії- отримання вивідних знань. Класифікація за Ю.Бабанським 1. методи організації навчально-пізнавальної діяльності: словесні, наочні, практичні,індуктивний та дедуктивний, пояснювально-репродуктивний та інформаційно-пошуковий, самостійна робота і робота під керівництвом вчителя 2. методи стимулювання і мотивації: емоційного стимулювання та розвитку пізнавального інтересу (гра, диспут, ситуації успіху), методи стимулювання і мотивації обов’язку та відповідальності (вимоги, переконання) 3. методи контролю і самоконтролю (усний, письмовий, лабораторний)

3. Система пед. Наук, зв*язок з іншими науками.

Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX—XX ст. привів до утворення системи педагогічних наук, що включає в себе: загальну педагогіку, яка охоплює основні питання виховання і навчання людини. Розвиток загальної педагогіки як науки визначив створення в середині неї самої самостійних галузей знань, таких як: дидактика (теорія навчання і освіти), теорія виховання, школознавство (управління школою), вікову педагогіку, яка досліджує особливості виховання на різних етапах вікових груп (переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих); дефектологію як спеціальну педагогіку, що розробляє питання виховання і навчання глухонімих і глухих (сурдопедагогіка), методику, яка вивчає специфіку вивчення окремих навчальних предметів (мови, математики, природознавства тощо); історію педагогіки, що досліджує розвиток педагогічних ідей у різні епохи, різними представниками науки; порівняльну педагогіку, яка вивчає порівняльним методом виховання і навчання в різ­них країнах. Методи дослідження – це способи вивчення різних сторін педагогічного процесу. Вони поділяються на емпіричні та теоретичні. Емпіричні методи передбачають накопичення, відбір, зіставлення, аналіз одержаних даних у ході вивчення педагогічних явищ, процесів, умов. До них відносять спостереження – це цілеспрямоване, систематичне сприйняття дослідником педагогічного процесу, його окремих сторін у природних умовах. Методи вивчення продуктів діяльності учнів: зошитів, конспек­тів, читацьких щоденників, творів, малюнків та інше, які дають уявлення про систему роботи вчителя, особливості вияву якостей особистості. Метод бесіди допомагає з'ясовувати недоступні безпосередньому спостереженню особливості педагогічних явищ, оцінок, суджень, ду­мок, мотивів поведінки, вчинків. Експеримент — метод дослідження, в процесі якого створюють­ся умови для з'ясування залежності між педагогічними засобами та результатами їх використання за точно встановлених та зафіксованих умов. Теоретичні методи – аналіз л-ри та архівних матеріалів, аналіз понятійно-термінологічного апарату, побудова гіпотез, прогнозування, моделювання.