Міністерство внутрішніх справ України херсонський юридичний інститут національного університету внутрішніх справ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

Кафедра кримінального права

та криміналістики

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

“Участь захисника в кримінальному процесі”

 

Виконав:	студент 37 групи
Твердохліб Вячеслав Валерійович
Перевірила:
Шикшина

 

 

Херсон – 2003

ЗМІСТ

 

 

Вступ
I. Суть і предмет захисту в кримінальному процесі
1. Функція захисту в кримінальному процесі
2. Предмет захисту в кримінальному процесі
II. Правовий статус захисника в кримінальному процесі
III. Участь захисника в кримінальному судочинстві України.
1. Захисник на досудовому слідстві
2. Діяльність захисника в суді першої інстанції
3. Участь захисника в касаційній і наглядовій інстанціях
Висновок
Використана література

ВСТУП

Становлення України як незалежної демократичної держави зумовлює необхідність вироблення нових, науково-обґрунтованих підходів до розвитку її правової системи. Головним напрямком правової реформи повинна стати реальна правова захищеність особи; розвиненість і гарантованість її прав і охоронюваних законом інтересів надійне забезпечення взаємозв'язків і взаємовідповідальності особи перед державою і держави перед особою. Визначальним етапом на цьому шляху стало прийняття нової Конституції України, яка однією з головних засад судочинства проголосила забезпечення обвинуваченому права на захист (ст.129).

Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності - необхідна умова функціонування демократичної правової держави. Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права обвинуваченого на захист займають особливе місце. Пояснюється це тим, що саме обвинувачений притягнутий до кримінальної відповідальності, саме його суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому перш за все обвинуваченому повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів від необґрунтованого притягнення і засудження. Ці гарантії необхідні також тому, що здійснення правосуддя буде ускладненим, якщо обвинувачений не зможе захищатися, наводити докази в своє виправдання. Тільки дослідивши всі доводи як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту, можна зробити правильний висновок про винність чи невинуватість обвинуваченого. Тому процесуальні гарантії це не тільки гарантії особи, але і гарантії встановлення істини, правильного вирішення кримінальної справи.

Враховуючи складність кримінального процесу, а також те, що обвинувачений, який не обізнаний в питаннях права, може опинитися в нерівному положенні (щодо встановлення істини і юридичного тлумачення інкримінуючого йому діяння) в порівнянні з представниками органів кримінального переслідування, в чиєму провадженні знаходиться справа, закон надає можливість, а в окремих випадках робить обов'язковою участь в процесі спеціальної особи, яка користується довір'ям обвинуваченого, захисника. Відсутність в процесі захисника не тільки ускладнює, але і нерідко зводить нанівець значення захисту. Нереальним стає і рівність прав учасників судового розгляду.

Одним із істотних недоліків кримінально-процесуальної діяльності суб'єктів є зневажання функцією захисту, і як наслідок цього, захоплення обвинувальним ухилом. Непоодинокі випадки, коли заради "показників" грубо порушувались законність, права особи в ході дізнання і попереднього слідства. Така позиція тягне ущемлення інтересів і прав громадян, небгрунтоване і неправильне притягнення їх до кримінальної відповідальності. Комплексне дослідження функції захисту, належна реалізація ЇЇ суб'єктами буде сприяти встановленню об'єктивної істини в кримінальних справах, зміцненню законності.

Надання захиснику широких прав не може заважати, і не заважає здійсненню завдань кримінального судочинства. Навпаки, обмеження прав обвинуваченого і його захисника може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності і засудженню невинуватого, до помилок в застосуванні кримінального закону, призначенню несправедливого покарання. Використовуючи всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи виключають його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства

 

І.Суть і предмет захисту в кримінальному процесі.

Предмет захисту в кримінальному процесі.

Предметом захисту є інтереси і права обвинуваченого, підозрюваного (далі - обвинуваченого). Причому панівне положення в структурі предмету захисту займають інтереси обвинуваченого. Після затримання підозрюваного або притягнення особи як обвинуваченого у нього виникають різні інтереси. В першу чергу сюди потрібно віднести прагнення уникнути кримінальної відповідальності і покарання. При доведеності і обґрунтованості обвинувачення у особи появляється інтерес бути притягнутим до кримінальної відповідальності справедливо і понести покарання мінімальне з врахуванням пом'якшуючих відповідальність обставин. Матеріальний його інтерес може полягати в повному або частковому спростуванні обвинувачення в матеріальному смислі і невизнанні обвинуваченим всіх чи деяких пунктів обвинувачення. У всіх випадках обвинувачений бажає найбільш повно реалізувати свої інтереси в судочинстві, використовуючи ті чи інші засоби і способи захисту. Предметом захисту охоплюються інтереси не абстрактні, а інтереси суб'єктивні, інтереси конкретного обвинуваченого. Предметом захисту є не будь-яке право обвинуваченого. Непорушене суб'єктивне право не буде предметом захисту, бо захищати його немає від чого і немає від кого. Стосовно непорушених суб'єктивних прав обвинуваченого у суб'єктів захисту виникає лише проблема реалізації. Предметом захисту є порушені суб'єктивні права, які повинні бути спочатку поновлені і тільки потім реалізовані. Захист їх необхідний. Таким чином, предметом захисту будуть суб'єктивні інтереси і порушені суб'єктивні права обвинуваченого¹.

Порушення прав може бути уявним і реальним. Уявним порушення буде в тому випадку, коли обвинувачений вважає порушення його прав таким, що мало місце, а в дійсності такого порушення не було. Уявні порушення включаються в предмет захисту у зв'язку з необхідністю перевірки їх реальності, що обумовлено презумпцією невинності. Реальні порушення процесуальних прав обвинуваченого входять складовою частиною в предмет права на захист, бо держава зобов'язана поновити порушене право і потім надати можливість суб'єкту реалізувати його. Захищаючись від пред'явленого обвинувачення, обвинувачений відстоює на попередньому слідстві і в суді свої особисті інтереси. Чи всі інтереси обвинуваченого підлягають захисту в кримінальному процесі? Питання це не таке просте, як може здатися на перший погляд.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України, Юрінком, 1995, с.82

 

 

ІІІ. Участь захисника в кримінальному судочинстві України

Стецовский Ю.И., Уголовно-процессуальная деятельность защитника, М., 1982, с.142

Висновок

Стан формування в Україні правової держави тісно пов'язаний із зміцненням гарантій політичних, економічних, соціальних прав і свобод громадян. Рівень демократичності правової системи визначається насамперед ступенем забезпечення права громадян на захист у кримінальному судочинстві. Прийнята Конституція України закріплює не просто право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, але й встановлює гарантії його забезпечення. Прийняття Законів України від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру" та від 23 грудня 1993 р. "Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного" значно розширює права обвинуваченого та захисника, і зміцнює гарантії реалізації цих прав на всіх стадіях кримінального процесу. Разом з тим. кримінальне-процесуальне законодавство і практика його застосування в частині, що стосується реалізації прав захисника. потребують змістовного і редакційного удосконалення, зокрема:

1. Участь захисника в кримінальному судочинстві є найбільш вагомим засобом реалізації особою права на захист, та сьогодні реальна реалізація цього права поставлена в залежність від матеріальної спроможності громадян оплатити участь адвоката в справі як захисника. Назріла потреба створити державну чи муніципальну адвокатуру з метою забезпечення захисниками підозрюваних, обвинувачених, підсудних, які через матеріальну неспроможність не мають змоги скористатися платними послугами адвоката.

Друга частина ст.47 КПК України закріплює положення,

згідно з яким у випадку коли особа через малозабезпеченість не в змозі запросити захисника, то він має бути їй призначений. Але це положення закону на практиці не дотримується через те, по-перше, що обвинувачені не знають цього положення закону, а по-друге, через те, що нема механізму, який би дозволяв примусити адвоката виконувати свої обов'язки не за договором, а за призначенням.

2. Належне відправлення правосуддя, здійснення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист значною мірою залежить від організаційного забезпечення участі захисника у кримінальному судочинстві та відповідного професійного рівня здійснюваного адвокатами захисту.

Одним із шляхів вирішення важливої проблеми забезпечення захисту прав людини у кримінальному судочинстві є утворення єдиної організаційної структури адвокатури. Тому заслуговує уваги ідея створення Національної професійної асоціації адвокатів України, яка б забезпечувала координацію діяльності розрізнених адвокатських об'єднань, здійснювала належне організаційне забезпечення захисту прав громадян, зокрема, за призначенням у порядку ст.47КПК України, а також сприяла б підвищенню професійного рівня надаваної адвокатами юридичної допомоги.

3. Реалізація конституційних засад права на захист підозрюваного-обвинуваченого, підсудного вимагає розширення права захисника на збирання доказового матеріалу, вирішення порядку визнання їх доказами, надання захиснику права самостійного збирання доказів тощо. Ст.48 КПК надає захисникові право "збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі". Проте їх збирання обмежується правом одержувати документи або їх копії від юридичних і фізичних осіб,

ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, отримувати письмові висновки фахівців. Це надто обмежене збирання доказового матеріалу, яке не може забезпечити рівність прав сторін у судочинстві. Захисник має бути наділений правом самостійно збирати докази. Необхідно визначити форми і межі збирання ним доказового матеріалу. Це слід робити зважено, щоб не змішувати функцію захисту з оперативно-розшуковою діяльністю.

4. Значно розширити права захисника в стадії перегляду вироків, ухвал і постанов суду в порядку судового нагляду. В зв'язку з цим. слід було би закріпити в законі перелік випадків обов'язкової участі захисника при перегляді справи в порядку судового нагляду.

II. Спеціальна література

1. Адаменко В. Д. Субьектьі защитьі обвиняемого, Красноярск, 1991.

2. Варфоломеева Т. В. Криминалистика й профессиональная деятельность защитника. К., 1987.

3. Михеєнко М. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі. / Право України. 1995. Х°11.

4. Макарова 3. В. Участие адвоката-зашитника на предварительном следствии. Куйбьішев. 1978.

5. Мартьінчик Е. Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстанции. Кишинев, 1975.

6. Царев В. М. Зффективность участия защитника в доказьівании на предварительном следствии. Красноярск, 1990.

7. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. Юрінком, 1995.

8. Посполітак В. Особливості участі адвоката в розгляді кримінальних справ касаційною інстанцією. // Радянське право, 1976, №2.

9. Перлов Й. Д. Право на защиту. М., 1969.

10. Резник Г, Славин М. Конституционное право на защиту, М., 1980.

11. Савицкий В. М. Право обвиняемого на защиту в социалистическом уголовном процессе, М.- 1974.

12. Саркисянц Г. П. Участие защитника на предварительном следствии. Ташкент. 1966.

13. Святоцький О. Д.. Михеєнко М. М. Адвокатура України. К..1997.

14. Стецовский Ю. Й. Советская адвокатура. М.. 1989.

15. Стецовский Ю. Й. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. М., 1982.

16. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса, М. 1968,Т.1.

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

Кафедра кримінального права

та криміналістики

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

“Участь захисника в кримінальному процесі”

 

Виконав:	студент 37 групи
Твердохліб Вячеслав Валерійович
Перевірила:
Шикшина

 

 

Херсон – 2003

ЗМІСТ

 

 

Вступ
I. Суть і предмет захисту в кримінальному процесі
1. Функція захисту в кримінальному процесі
2. Предмет захисту в кримінальному процесі
II. Правовий статус захисника в кримінальному процесі
III. Участь захисника в кримінальному судочинстві України.
1. Захисник на досудовому слідстві
2. Діяльність захисника в суді першої інстанції
3. Участь захисника в касаційній і наглядовій інстанціях
Висновок
Використана література

ВСТУП

Становлення України як незалежної демократичної держави зумовлює необхідність вироблення нових, науково-обґрунтованих підходів до розвитку її правової системи. Головним напрямком правової реформи повинна стати реальна правова захищеність особи; розвиненість і гарантованість її прав і охоронюваних законом інтересів надійне забезпечення взаємозв'язків і взаємовідповідальності особи перед державою і держави перед особою. Визначальним етапом на цьому шляху стало прийняття нової Конституції України, яка однією з головних засад судочинства проголосила забезпечення обвинуваченому права на захист (ст.129).

Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності - необхідна умова функціонування демократичної правової держави. Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права обвинуваченого на захист займають особливе місце. Пояснюється це тим, що саме обвинувачений притягнутий до кримінальної відповідальності, саме його суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому перш за все обвинуваченому повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів від необґрунтованого притягнення і засудження. Ці гарантії необхідні також тому, що здійснення правосуддя буде ускладненим, якщо обвинувачений не зможе захищатися, наводити докази в своє виправдання. Тільки дослідивши всі доводи як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту, можна зробити правильний висновок про винність чи невинуватість обвинуваченого. Тому процесуальні гарантії це не тільки гарантії особи, але і гарантії встановлення істини, правильного вирішення кримінальної справи.

Враховуючи складність кримінального процесу, а також те, що обвинувачений, який не обізнаний в питаннях права, може опинитися в нерівному положенні (щодо встановлення істини і юридичного тлумачення інкримінуючого йому діяння) в порівнянні з представниками органів кримінального переслідування, в чиєму провадженні знаходиться справа, закон надає можливість, а в окремих випадках робить обов'язковою участь в процесі спеціальної особи, яка користується довір'ям обвинуваченого, захисника. Відсутність в процесі захисника не тільки ускладнює, але і нерідко зводить нанівець значення захисту. Нереальним стає і рівність прав учасників судового розгляду.

Одним із істотних недоліків кримінально-процесуальної діяльності суб'єктів є зневажання функцією захисту, і як наслідок цього, захоплення обвинувальним ухилом. Непоодинокі випадки, коли заради "показників" грубо порушувались законність, права особи в ході дізнання і попереднього слідства. Така позиція тягне ущемлення інтересів і прав громадян, небгрунтоване і неправильне притягнення їх до кримінальної відповідальності. Комплексне дослідження функції захисту, належна реалізація ЇЇ суб'єктами буде сприяти встановленню об'єктивної істини в кримінальних справах, зміцненню законності.

Надання захиснику широких прав не може заважати, і не заважає здійсненню завдань кримінального судочинства. Навпаки, обмеження прав обвинуваченого і його захисника може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності і засудженню невинуватого, до помилок в застосуванні кримінального закону, призначенню несправедливого покарання. Використовуючи всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи виключають його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства