Критерії встановлення груп iнвалiдностi

(за наказом МОЗУ від 14.11.2011 р.N 1295/20033)

Визначаються за ступенем обмеження категорій життєдіяльності, таких як здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання та виконання трудової діяльності.

Перша група iнвалiдностi

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, важкі функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини.

До підгрупи А першої групи інвалідності відносяться особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.

До підгрупи Б першої групи інвалідності відносяться особи з високим ступенем втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій і які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критерії встановлення І групи інвалідності:

· нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;

· нездатність до самостійного пересування чи повна залежність від інших осіб;

· нездатність до орієнтації (дезорієнтація);

· нездатність до спілкування;

· нездатність контролювати свою поведінку.

Друга група інвалідності

Пiдставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, визначеної важкості функцiональнi порушення в органiзмi, зумовленi захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдiяльностi людини, при збереженій здатності до самообслуговування, однак не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Критерії встановлення ІІ групи інвалідності:

· здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;

· здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;

· нездатність до трудової діяльності чи здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і (або) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

· нездатність до навчання чи здатність до навчання тільки у спеціальних учбових закладах або за спеціальними програмами вдома;

· здатність до орієнтації в часі і просторі, що потребує допомоги інших осіб;

· здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб;

· здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки при допомозі сторонніх осіб.

До ІІ групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.

Друга група визначається інвалідам з дитинства (учням, студентам) на період навчання; після закінчення учбового закладу надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії.

Інваліди ІІ групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога і т. Ін.), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.

Третя група iнвалiдностi

Підставою для встановлення третьої групи iнвалiдностi є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги i соціального захисту.

Критерії встановлення ІІІ групи інвалідності:

· здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

· здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

· здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу і (або) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);

· здатність до орієнтації в часі, у просторі за умови використання допоміжних засобів;

· здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації.

Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження квалiфiкацiї або зменшення обсягу трудової дiяльностi; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової дiяльностi; втрата професiї чи значне, зниження квалiфiкацiї; значне утруднення в набутті професiї чи в працевлаштуваннi в осiб, що ранiше нiколи не працювали та не мають професiї.

Кожна група інвалідності визначається на певний термін із зазначенням строку переосвідчення. Переосвідчення осіб працездатного віку може бути через 1-3 роки. Направлення на переосвідчення раніше визначеного терміну може бути лише у випадку необхідності перегляду групи при зміні стану здоров'я і працездатності.

Без зазначення терміну переосвідчення тобто безстроково група інвалідності встановлюється в разі:

· анатомічних дефектах і прирівняних до них станах;

• пенсійного віку інваліда у чоловіків після досягнення шістдесяти років, жінок – п'ятдесяти п'яти років.

• наявності стійких незворотних морфологічних і функціональних порушень;

• неефективності реабілітаційних заходів;

• несприятливого клінічного та трудового прогнозу.

Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з урахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.

Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються відповідно до індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту інвалідів, місцевих бюджетів (положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. N 757)

«Індивідуальна програма реабілітації інваліда» (ІПР) - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда.

Індивідуальна програма для повнолітніх інвалідів розробляється МСЕК, для дітей-інвалідів – ЛКК лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів.

Індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК, а законного представника дитини-інваліда – до ЛКК щодо встановлення інвалідності.

Індивідуальна програма розробляється за участю інваліда чи законного представника дитини-інваліда фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням у разі потреби спеціалістів закладів охорони здоров'я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального захисту інвалідів та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації інвалідів.

Індивідуальна програма готується у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальної програми видається інваліду чи
законному представнику дитини-інваліда, а другий примірник залишається у МСЕК або ЛКК. МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чи дитини-інваліда,а у разі потреби - реабілітаційній установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам. МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою. Фінансування реабілітаційних заходів індивідуальної програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на цю мету, та інших джерел.

Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда, дитини-інваліда рекомендаційний характер.

Абілітація (лат. habilis - бути здатним)

Термін використовується переважно до дітей раннього віку з відхиленнями в розвитку, на відміну від реабілітації – відновлення здатності до навиків, втрачених через хворобу, травму тощо.

Абілітація – це система лікувально-педагогічних заходів, направлених на попередження та лікування патологічних станів, що призводять до стійкої втрати можливостей навчатися, бути повносправними у дітей раннього віку, які ще не адаптовані до соціального середовища.

Реабілітація - це система лікувально-педагогічних заходів, направлених на попередження та лікування патологічних станів, що призводять до тимчасової чи стійкої втрати працездатності. Мета реабілітації – максимальне відновлення можливостей жити і працювати в соціумі.

(характеристика видів реабілітації в наступній методичці – центр реабілітації)