Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Право власності на землю іноземних громадян (ст. 81 Ч. 2,3 зку)↑ Стр 1 из 5Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Право власності на землю іноземних громадян (ст. 81 ч.2,3 ЗКУ) До частини другої. За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 26 Конституції України, «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов 'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України». Аналогічне правило встановлене і ст. 2 ЗУ "Про правовий статус іноземців". Коментована норма якраз і передбачає виняток, коли іноземці та особи без громадянства мають менший обсяг прав, ніж громадяни України. За змістом коментованої норми, згаданий у ній перелік земельних ділянок, що можуть набувати ці суб'єкти ("земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також: на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності") є вичерпним, за одним винятком. З ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов'язані її відчужити. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені п. "д" ст. 143 ЗКУ наслідки, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене (щодо проблем у реалізації даної норми ст. 145 ЗКУ). На відміну від наведеного вище практично загальноприйнятого тлумачення ч. 4 ст. 81 ЗКУ, на думку О. В. Єлісєєвої, положення ст. 145 та п. "є" ст. 140 ЗКУ не встановлюють винятку із загальної і безумовної заборони іноземцям набувати у власність землі сільськогосподарського призначення. Вважаємо її думку помилковою: переконані, що норми названих статей є спеціальними щодо загального положення ст. 81, а тому мають перевагу. До частини третьої. До пункту "а". Щодо придбання земельних ділянок іноземцями та особами без громадянства за цивільно-правовими угодами, глава 20 "Продаж: земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів" ЗКУ. До пункту "б". Щодо викупу іноземцями та особами без громадянства "земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності", ст. 128 ЗКУ. До пункту "в". Щодо прийняття земельних ділянок у спадщину, ст. 131 ЗКУ та коментар до неї, а також ч. 4 даної статті та коментар до неї. До частини четвертої. З коментованої норми випливає, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення та вправі розпоряджатися ними (це є винятком із загальної заборони іноземцям та особам без громадянства мати такі ділянки на праві власності - див. ч. 1 даної статті, а також ч. 4 ст. 22 ЗКУ). Водночас, протягом року такі ділянки повинні бути відчужені, а у разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені п. "д" ст. 143 ЗКУ, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене (щодо порядку відчуження та проблем у реалізації даної норми ст. 145 ЗКУ). Деякі органи земельних ресурсів, керуючись ч. 2 ст. 81 ЗКУ, відмовляють в оформленні державних актів про право власності на земельні ділянки, що набуваються іноземцями в порядку спадкування. На наш погляд, така практика прямо суперечить коментованій нормі, з якої прямо випливає дозвіл на оформлення іноземцями та особами без громадянства у цих випадках права власності. Відчуження деяких різновидів земельних ділянок сільськогосподарського призначення наштовхується на т.з. мораторій на відчуження земель (п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ). На наш погляд, мораторій не поширюється на випадки продажу земельних ділянок згідно із коментованою нормою, на що вказує цільове тлумачення коментованої норми в сукупності із п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.
Право власності на землю іноземних юридичних осіб (ст. 82 ч.2-4 ЗКУ) До частини другої. Під іноземними юридичними особами традиційно розуміються юридичні особи, засновані за законодавством іноземних держав. Також, на наш погляд, враховуючи інший критерій визначення національності юридичної особи за нормами ЗКУ та те, що проведену у ст. 82 ЗКУ класифікацію юридичних осіб слід розглядати як вичерпну, до іноземних юридичних осіб в розумінні ЗКУ слід віднести юридичних осіб, заснованих в Україні на основі виключно власності іноземців, осіб без громадянства або іноземних юридичних осіб. Разом із тим, дане питання у доктрині є дискусійним, у спеціальній літературі висловлюються й інші погляди на тлумачення положень ст. 82 ЗКУ. За загальним правилом, іноземні юридичні особи в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, якщо законодавством або міжнародними договорами України не передбачено винятків з цього правила. Такий висновок прямо випливає із ч. 1 ст. 26 Конституції України. Відповідне правило закріплене у ч. 2 ст. 129 ГК України. Проте щодо права власності на землю законодавство якраз і передбачає виняток, за яким іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на землю лише у випадках, передбачених законом (ч. 3 ст. 374 ЦК України). Таким законом є ЗКУ, який у коментованій нормі передбачає два випадки, у яких іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на землю: (1) "у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні", та (2) "за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна". Щодо порядку придбання земельних ділянок іноземними юридичними особами глава 20 "Продаж земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів" ЗКУ, а також ст. 129 ЗКУ (щодо придбання земель державної та комунальної власності). До частини третьої. Слід відзначити не досить вдале формулювання коментованої частини. Не зовсім зрозуміло, що мається на увазі під "випадками" набуття права власності на землю, щодо яких ч. З ст. 82 ЗКУ відсилає до ч.ч. 1 та 2 цієї ж статті. Скоріш за все, йдеться про коло ділянок несільськогосподарського призначення, які можуть бути придбані (ч. 2), та способи набуття земельних ділянок (див. ч. 1), причому при придбанні земельних ділянок державної або комунальної власності слід керуватися ст. 129 ЗКУ. До частини четвертої. Правила щодо наслідків набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину, передбачені ч. 4 ст. 82 ЗКУ, ідентичні тим, що встановлені для іноземних громадян та осіб без громадянства ч. 4 ст. 81 ЗКУ. Право власності на землю іноземних держав (ст. 85 ЗКУ) Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. Стаття проголошує можливість набуття земельних ділянок на праві власності в Україні іноземними державами відповідно до міжнародних договорів. ЗКУ передбачає спеціальну процедуру придбання земельних ділянок державної власності іноземними державами (ст. 129 ЗКУ), проте не містить жодної вказівки, як повинно оформлюватися право власності на землю іноземної держави. Крім того, варто зважати на те, що процедура укладення міжнародного договору є достатньо складною і тривалою, особливо якщо враховувати процедуру ратифікації міжнародного договору в порядку законодавчої процедури (ЗУ "Про міжнародні договори України", зокр., ст.ст. 3, 9). Між тим, існує принаймні один випадок продажу земельної ділянки іноземній державі - йдеться про рішення Київської міської ради №350/3811 від 27.10.2005 "Про продаж земельної ділянки Сполученим Штатам Америки в Україні для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу будинків та споруд для розміщення дипломатичної місії Сполучених Штатів Америки в Україні та забезпечення її діяльності на вул. Танковій, 4 у Шевченківському районі м. Києва". При цьому характерно, що у первісній редакції рішення йшлося про продаж земельної ділянки не Сполученим Штатам Америки, а їх посольству. Рішення передбачає вказівку Головному управлінню земельних ресурсів "оформити та видати Сполученим Штатам Америки в Україні в установленому порядку державний акт на право власності на земельну ділянку" (п. 7.2.), проте маємо відзначити, що існуюча форма державного акту на право власності (затверджена ПКМ від 02.04.2002 №449) не передбачає можливості оформлення державного акту на державу. 26. Право спільної часткової та спільної сумісної власності на земельну ділянку та особливості їх здійснення. Відносини спільної часткової власності виникають у всіх випадках виникнення права власності двох або більше осіб на одну земельну ділянку. Тому, фактично, підстав виникнення права спільної часткової власності на землю набагато більше ніж передбачено в ст. 87. Право спільної часткової власності виникає в силу різних правових підстав. Добровільне об'єднання власниками належних їм земельних ділянок може відбуватися при створенні спільного підприємства, спільному будівництві житлового будинку, здійсненні спільної підприємницької діяльності. Право спільної часткової власності виникає при прийнятті спадщини, якщо успадкована земельна ділянка ще не поділена; придбання земельної ділянки кількома особами; дарування земельної ділянки кільком особам, укладення договору міни; дарування власником частки права власності на земельну ділянку та ін. За рішенням суду право спільної часткової власності виникає у випадку» коли співвласники земельної ділянки на праві спільної сумісної власності не можуть узгодити між собою порядок використання спільної земельної ділянки. Договір оренди землі Відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі — це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально. Умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України. Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: а) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); б) термін договору оренди; в) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); г) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; д) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; є) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; є) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; ж) відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених Законом, є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України. За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути па зміну або припинення договору оренди тощо). Умови договору оренди земельної ділянки діють у випадках, коли після набрання договором чинності законами України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені договором, а також випадків, визначених законами України, якщо вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб. Договір оренди земельної ділянки, що перебуває у власності громадян або юридичних осіб, укладається між власником і особою, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, в порядку, визначеному Законом. Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду провадяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі. Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, зазначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди. Умови, строки, а також плата за розроблення проекту відведення земельної ділянки, що перебуває у власності громадян та юридичних осіб, визначаються за згодою сторін. У разі надходження двох або більше клопотань (заяв) на оренду однієї і тієї ж земельної ділянки, що є у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять земельний аукціон (конкурс) щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший спеціальний порядок. Порядок набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається орендодавцями з дотриманням вимог законодавства про добросовісну конкуренцію. Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації. У разі надання земельної ділянки в оренду в порядку відведення договір оренди підписується після перенесення її меж у натуру (на місцевість). Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п'ятдесят років. Укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України. 32. Право концесійного землекористування. Особливості укладення та змісту концесійного договору на землекористування. У Статті 94 Земельного кодексу зазначено: Право концесіонера на земельну ділянку: 1. Для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом. 2. Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом. Концесія як форма підприємницької діяльності в сучасних умовах відроджується. Тому ЗК України передбачає можливість концесійного використання земельних ресурсів. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про концесії" від 16 липня 1999 р. концесія визначається як надання - з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та управління (експлуатацію) об'єктом концесії (строкове платне володіння), за умови взятгя суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) та управління (експлуатаціі) об'єктом концесії, а також майнової відповідальності й можливого підприємницького ризику. Цим законом закріплено і перелік сфер господарської діяльності, для здійснення якої суб'єкти права державної чи комунальної власності можуть надаватися в концесію. До них, зокрема, відносяться: водопостачання; відведення та очищення стічних вод; надання послуг міським громадським транспортом; збирання та утилізація сміття; надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатація шляхів сполучення; будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатація аеродромів; надання послуг у сфері кабельного телебачення; надання послуг зв'язку; транспортування та розподіл природного газу; виробництво або транспортування електроенергії; будівництво жилих будинків; використання об'єктів соціально-культурного призначення; створення комунальних служб паркування автомобілів тощо. Серед об'єктів права державної чи комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, закон називає майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами, законсервовані об'єкти, що можуть бути добудовані з метою їх подальшого використання для надання послуг, пов'язаних із задоволенням громадських потреб, тощо. Якщо у зазначених випадках для здійснення концесійної діяльності необхідні земельні ділянки, то вони надаються на умовах оренди на строк дії концесійного договору. Використання на умовах оренди земельної ділянки фактично обслуговує концесійний договір, а сама земельна ділянка не є об'єктом концесії. У зв'язку з цим ч. 1 коментованої статті ЗК передбачено, що порядок надання концесіонеру в оренду земельної ділянки встановлений саме нормами земельного законодавства, зокрема ст. 124 ЗК. Згідно з вимогами даної статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Дещо інший зміст зафіксовано у ч. 2 коментованої статті, якою встановлено, що виключно законами мають визначатися види господарської діяльності (яка є значно ширшою, ніж концесійна діяльність), для яких земельні ділянки можуть надаватися у концесію. У цих випадках об'єктом концесії виступає конкретна земельна ділянка. Серед видів господарської діяльності ст. З Закону України "Про концесії" називає, зокрема, будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд; будівництво та експлуатацію шляхів сполучення; будівництво і експлуатацію вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатацію аеропортів тощо. На розвиток Закону "Про концесії" був прийнятий спеціальний Закон України "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг" від 14 грудня 1999 р. Ним встановлено, що об'єктом концесії є автомобільна (позаміська) дорога загального користування, що перебуває у державній власності.
33. Права та обов'язки землекористувачів та межі їх належного здійснення. Право користування земельною ділянкою — це юридично забезпечена можливість суб'єкта здійснювати господарське та інше безпосереднє використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ матеріального та нематеріального характеру від корисних властивостей землі. 34. Земельні сервітути, їх юридична природа та засади правового регулювання. Згідно зі ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту — це право власника (користувача) земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування суміжною земельною ділянкою або ділянками з метою усунення недоліків своєї ділянки. Сутність земельного сервітуту полягає у тому, що обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями усуває недоліки панівної земельної ділянки. Крім того, важливою умовою є те, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання нею. Залежно від мети використання обслуговуючої ділянки власником (користувачем) панівної ділянки земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. До постійних належать земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки. Зокрема, до постійних земельних сервітутів належить прокладення власником (користувачем) панівної ділянки певного лінійного об'єкта через суміжну (обслуговуючу) земельну ділянку. Прикладом строкового земельного сервітуту може бути встановлення власником (користувачем) панівної ділянки будівельного обладнання і складування будівельних матеріалів з метою ремонту своєї будівлі на сусідній (обслуговуючій) ділянці. Дія даного земельного сервітуту припиняється одразу після закінчення будівництва чи ремонту. Звичайно, встановлення земельного сервітуту є обтяженням для обслуговуючої земельної ділянки і певною мірою може в чомусь унеможливлювати її використання, але найголовніше є те, що встановлення земельного сервітуту не повинно позбавляти власника обслуговуючої ділянки жодної з його правомочностей, які передбачені правом власності. На практиці при встановленні земельного сервітуту мають враховуватись інтереси власника (користувача) панівної ділянки та власника (користувача) обслуговуючої, суміжної ділянки. Встановлення в кожному конкретному випадку земельного сервітуту має передбачати такий варіант, при якому власник (користувач) обслуговуючої ділянки буде мати якнайбільше можливостей вилучати корисні властивості зі своєї ділянки, задовольняючи власні інтереси. Аналогічно римському праву в Україні визнано, що сервітут становить різновид майнових прав. Це є суттєвим визнанням, оскільки на сервітут поширюються всі інші норми та ознаки майнового права. Суб’єктами сервітуту слід вважати власників майна, обтяженого сервітутом, з одного боку, та осіб, що здійснюють право сервітуту, - з іншого. За чинним законодавством це повинні бути громадяни чи юридичні особи - власники чи користувачі земельної ділянки або іншої нерухомості. Як і майновий сервітут римського права, сервітут українського права установлюється на користь визначеної земельної ділянки чи іншої нерухомості. В якості об’єкта сервітуту в українському праві вважаються земельні ділянки. Право земельного сервітуту визначається не лише як право на майно, а й більш конкретно, як право обмеженого користування чужими земельними ділянками. Так, згідно з вимогами Земельного кодексу України земельним сервітутом є право обмеженого користування чужими земельними ділянками, встановлене для однієї особи або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут). Приватний земельний сервітут встановлюється за домовленістю між особою, що вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. В разі недосягнення такої згоди, рішення приймається у судовому порядку за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту. Публічний земельний сервітут встановлюється шляхом прийняття відповідного закону, іншого нормативно-правового акта України чи за рішенням суду. За призначенням Земельним кодексом України встановлюються такі види земельних сервітутів: · проходу - право проходу або проїзду на велосипеді через чужу земельну ділянку; · проїзду - право проїзду на транспортному засобі проїзною частиною через чужу земельну ділянку; · інженерної комунікації - право прокладання та експлуатації державних, комунальних та приватних ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через чужу земельну ділянку; водопроводу - право проводити на свою земельну ділянку воду з чужої водойми або через чужу земельну ділянку; · водостоку - право відведення води зі своєї земельної ділянки на чужу або через чужу земельну ділянку; · водозабору - право забору води для потреб своєї земельної ділянки з чужої водойми та право проходу до водойми; · водопою - право поїти свою худобу та право прогону худоби, що веде через водойми; · прогону худоби - право прогону худоби та проходу через чужу земельну ділянку; · пасовища - право сінокосу та випасу худоби на чужій земельній ділянці в періоди, що відповідають місцевим умовам та звичаям; будівництво - право зведення будівель та споруд на власній земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку, або будівель та споруд, що нависають над сусідньою земельною ділянкою на відповідній висоті, право зведення будівель та споруд на сусідній земельній ділянці; · ремонтно-будівельної смуги - право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; · охорони довкілля - право здійснювати на чужій земельній ділянці заходи щодо охорони довкілля; вилову риби з берега водного об'єкта; · проведення науково-дослідних робіт - право тимчасового користування земельною ділянкою для проведення науково-дослідних робіт; інші способи задоволення потреб
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 298; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.17.165.173 (0.013 с.) |