Спадкування земельної частки (паю) або земельної ділянки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Спадкування земельної частки (паю) або земельної ділянки



Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Чинний ЦКУ передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1216,1217 ЦКУ).

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи (громадянина) своїм майном (у т. ч. й земельною ділянкою) на випадок смерті, зроблене у встановлених законом порядку і формі. Значення заповіту полягає у тому, що ним визначається порядок переходу після смерті заповідача усього майна чи його частки, майнових прав та обов'язків до певних осіб.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Під цивільною дієздатністю фізичної особи необхідно розуміти її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30, 1233,1234 ЦКУ).

Передачу земельної ділянки в спадщину можна здійснити шляхом складення заповіту. Заповіт має бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і посвідчений нотаріусом. Разом з тим, у певних випадках Цивільний кодекс дозволяє посвідчувати заповіти громадян іншими посадовими особами (ст. 1247 ЦКУ).

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його нотаріусу в заклеєному конверті, на якому має бути підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

В присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст.

Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Земельну ділянку, як і будь-яке інше майно, спадкодавець може передати у спадщину за секретним заповітом (ст. 1249,1250 ЦКУ).

Посвідчення заповітів здійснюється обов'язково у присутності не менш як двох свідків за бажанням заповідача або у таких випадках:

якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт;

якщо заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчується головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів;

якщо заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, посвідчується начальником відповідного закладу виконання покарань;

якщо заповіт особи, яка тримається під вартою, посвідчується начальником слідчого ізолятора;

в інших випадках, передбачених цивільним законодавством (ст. 1248,1252 ЦКУ).

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:

· нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

· спадкоємці за заповітом;

· члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

· особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків (ст. 1253 ЦКУ).

Відповідно до ст. 1246 ЦКУ спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут не лише щодо земельної ділянки, але й щодо інших природних ресурсів чи іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 1,2 ст. 1257 ЦКУ).

Спадковий договір – це договір, відповідно до якого одна сторона (набувач – одержувач спадкового майна) зобов'язується виконати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового, або немайнового характеру до відкриття спадщини, або після її відкриття. Набувач повинен вчинити дії у точній відповідності до волі відчужувача. У спадковому договорі мають бути чітко і конкретно застережені всі необхідні дії, які зобов'язаний виконати набувач. В договорі може бути зазначена особа, яка здійснює контроль за виконанням такого договору. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини (ст. 1302, 1304, 1305, 1307 ЦКУ).

 

45. Правове регулювання договору купівлі-продажу земель ділянки.

Купівля-продаж земельних ділянок здійснюється у відповідності з Порядком посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та пра­ва на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Даний Порядок розроблений Мінюстом України і Держкомземом України та затвердже­ний спільно виданим ними наказом від 6 червня 1996 р. №14/5;48 (з змі­нами та доповненнями, внесеними згідно з наказом Мінюсту України та Держкомзему України від 01.06. 98 р. №31/5; 59) з метою забезпечення реформування земельних відносин, удосконалення методів приватизації земельних ділянок, забезпечення умов запровадження земельного обігу Відповідно до Земельного кодексу України, Податкового Кодексу України, Указах Президента України "Про невідкладні за­ходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподар­ського виробництва", "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

Цей порядок застосовується щодо випадків відчуження власника­ми земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) госпо­дарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянки), садівництва, дачного і індивідуального гаражного будівництва, а також відчуження права на земельну частку (пай), посвідченого серти­фікатом.

Купівля-продаж земельних ділянок громадянами для ведення селян­ського (фермерського) господарства у місцевих Рад понад площу, що передається безплатно, провадиться з дотриманням вимог Земельного кодексу України.

Рішення відповідної Ради з цього питання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки та його нотаріального по­свідчення.

Громадяни мають право продавати або іншими способами відчужува­ти (заповідати, дарувати, обманювати) без змани цільового призначення земельна ділянки, а також право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом.

У випадках продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колек­тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також селянська (фермерська) господарства та громадяни, яка мають право їх створити.

Договір відчуження земельної ділянки посвідчується в нотаріально­му порядку. У разі продажу земельної ділянки застосовується грошова оцінка цієї ділянки, яка провадиться Державним комітетом України по земельних ресурсах та його органами на місцях за методикою, затвердже­ною Кабінетом МіністрівУкраїни. Продаж земельної ділянки громадя­нам здійснюється за ціною, визначеною за згодою сторін.

Сплата вартості земельної ділянки, придбаної за договором купівлі- продажу, коли продавцем виступає відповідна місцева Рада, здійснюється шляхом перерахування покупцем відповідної суми на банківський раху­нок продавця.

Сплата вартості земельної ділянки, права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, коли покупцем виступає місцева Рада, а про­давцем є громадянин, здійснюється у порядку, визначеному за згодою сторін.

До договору купівлі-продажу, коли продавцем є відповідна місцева Рада, додається рішення цієї Ради про продаж земельної ділянки та план земельної ділянки з визначенням її розмірів. При відсутності пла­ну земельної ділянки він виготовляється землевпорядними та іншими організаціями, які мають на це дозвіл, за рахунок коштів продавця.

До договору купівлі-продажу земельної ділянки якщо продавцем є громадянин, додається державний акт на право власності продавця на земельну ділянку. У випадку, коли продається частина земельної ді­лянки, нотаріус робить відповідні відмітки на державному акті на право власності продавця на земельну ділянку. Державний акт, на підставі якого була посвідчена угода про продаж всієї земельної ділянки, приєднується до примірника угоди, що залишається у справах нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Відмітка у паспорті з цього приводу погашається відповідною місцевою Радою. Другий примірник державного акта, який зберігається в місцевій Раді, також погашається нею та передається до архіву.

Якщо договір обтяжений заставою землі, то питання купівлі-продажу земельної ділянки вирішуються відповідно до Закону України "Про за­ставу".

В усіх випадках до договору відчуження земельної ділянки додається довідка про визначення грошової оцінки земельної ділянки.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки без вказаних документів, у тому числі про сплату вартості земельної ділянки, реєстрації у місцевій Раді не підлягає.

Справляння державного мита при купівлі-продажу земельної ділянки, права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, здійснюється у відповідності із законодавством України.

Право власності на земельну ділянку виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта, що посвідчує це право.

46. Умови та порядок продажу земельних ділянок на конкурент засадах.

Відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги). Закріплення принципу обов'язкового продажу на конкурентних засадах земельних ділянок із земель державної і комунальної власності означає, що такі земельні ділянки не можуть бути відчужені шляхом договірного продажу чи придбані у власність на основі договору оренди з правом викупу, чи передані безоплатно у власність суб'єктів підприємницької діяльності.
Учасниками земельних торгів можуть бути юридичні особи і громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності, які сплатили реєстраційний і гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України.
Згідно зі ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу. При цьому форму проведення земельних торгів (аукціон або конкурс) визначає власник земельної ділянки, якщо інше не передбачено законом. Крім того, земельні торги можуть проводитися за рішенням суду.
Земельний аукціон — урегульований нормами чинного ЗК України та іншими законодавчими актами, а також локальними нормативно-правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого право. власності на земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найбільшу ціну за земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Його не слід ототожнювати із земельним конкурсом (тендером), який може бути місцевим, регіональним, національним чи міжнародним.
Земельним конкурсом вважають врегульований нормами чинного ЗК України та іншими законодавчими, а також локальними нормативно-правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого право власності на земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найвигідніші умови придбання і використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення.
Чинний ЗК України визначає порядок проведення земельних торгів, який складається з кількох етапів.
Результати земельних торгів є юридичним фактом, з яким пов'язується настання, зміна та припинення земельних правовідносин. Враховуючи юридичне значення земельних торгів для набуття і реалізації права власності на земельні ділянки суб'єктами підприємницької діяльності, у ЗК України передбачаються підстави визнання земельних торгів такими, що не відбулися. Відповідно до ст. 138 ЗК України земельні торги визнаються такими, що не відбулися, у разі: а) відсутності покупців або наявності тільки одного покупця; б) якщо жоден з покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну земельної ділянки; в) несплати у встановлений термін переможцем земельних торгів належної суми за придбану земельну ділянку.
В разі незгоди учасника чи переможця земельних торгів з рішенням організатора аукціону про визнання земельних торгів такими, що не відбулися, спір вирішується у судовому порядку.

47. Правове регулювання договорів міни та дарування земель ділянок.

Основу правового регулювання дарування земельних ділянок становить глава 55 Цивільного кодексу України, що закріплює загальні положення про договір дарування, його форму, заборони, обмеження, скасування дарування та інші найважливіші положення даного інституту. Земельне законодавство не передбачає особливого порядку здійснення даних угод, проте на договір дарування поширюються всі загальні правила здійснення земельних угод.
Акт дарування земельної ділянки як безоплатної передачі права власності здійснюється за договором дарування. Поняття договору дарування сформульоване в ст. 717 ЦК України, відповідно до якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Наведене поняття договору дарування цілком може бути застосоване і до дарування земельних ділянок.
Договір дарування є одним з видів цивільно-правових договорів, що мають безоплатний характер, тобто за своєю сутністю договір дарування не припускає зустрічного задоволення дарувальника з боку обдаровуваного. Будь-якого роду зустрічне зобов'язання суперечить закріпленій в ЦК правовій конструкції дарування. Якщо ж існує зустрічна передача (речі, права, грошової суми тощо), то такий договір не може бути визнаний даруванням. Якщо в договорі передбачена така умова, то договір вважається удаваною угодою.
Наслідки визнання договору дарування удаваною угодою полягають в тому, що такий договір визнається недійсним. Наприклад, на практиці нерідко зустрічаються випадки, коли угода купівлі-продажу земельної ділянки для зменшення розміру податку і мита оформлюється як договір дарування. До такої угоди дарування можуть бути застосовані норми договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Безоплатність не виключає покладання на обдаровуваного певних зобов'язань, пов'язаних з використанням земельної ділянки, що переходить як дарунок. Наприклад, прийняття дарунку може супроводжуватися прийняттям обдарованою особою певних зобов'язань по використанню земельної ділянки в суспільно корисних цілях. Виконання такого зобов'язання адресовано третім особам, а не дарувальникові, тому воно не суперечить безоплатному характеру договору дарування, оскільки сам дарувальник у цьому випадку не одержує жодного зустрічного задоволення.
Сторонами в договорі дарування земельної ділянки є дарувальник і обдаровуваний. Це можуть бути фізичні і юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Дарувальником є особа, що передає у власність іншій особі належне їй на праві власності майно. Дарувальником можуть виступати фізичні і юридичні особи, що є власниками земельної ділянки, яка переходить у дарунок. Що стосується юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність, то ЦК України установлює деякі обмеження. Підприємницькі товариства вправі укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Відзначимо, що це положення не поширюється на право юридичних осіб укладати договір пожертви (п. 3 ст. 720 ЦК України).
Дарувальник має бути цивільно дієздатною особою. За загальним правилом від імені недієздатної особи угоди вчиняє його законний представник. Проте стосовно обмежень дарування діє правило п. 2 ст. 720 ЦК України, що встановлює заборону на дарування майна дітей та підопічних їхніми законними представниками — батьками, усиновлювачами та опікунами (саме до такого об'єкта належить земельна ділянка).
Обдаровуваною є особа, якій дарувальник передає у власність те або інше майно (земельну ділянку). Обдаровуваною можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вчинення дарування залежить від волевиявлення сторін. Для того щоб договір дарування вважався укладеним і міг спричинити юридичні наслідки, недостатньо лише волевиявлення дарувальника, необхідно, щоб обдаровуваний теж виразив бажання прийняти земельну ділянку в дарунок.
Обдаровуваний вправі в будь-який час відмовитися від дарунку до його одержання. У цьому випадку договір дарування вважається розірваним. Відмова від земельної ділянки після оформлення її у власність є добровільною відмовою від ділянки, що припиняє право власності на неї, і в цьому випадку право на земельну ділянку переходить до держави. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, є прийняттям дарунку.
Цивільне законодавство допускає можливість скасування договору дарування і, відповідно, повернення дарунку. Відповідно до п. 1 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. У випадку вчинення навмисного вбивства дарувальника спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунку у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.
Угода по передачі земельної ділянки в дарунок відбувається шляхом укладання договору дарування в письмовій формі. ЦК України передбачає обов'язкове нотаріальне посвідчення договору дарування нерухомих речей (п. 2 ст. 719). Російське законодавство не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення договору дарування. В п. 3 ст. 574 ЦК РФ відзначено, що договір дарування нерухомого майна підлягає державній реєстрації, однак сторони договору дарування при бажанні вправі засвідчити його офіційно.
Для нотаріального посвідчення договору дарування земельної ділянки учасники угоди звертаються до нотаріуса, що працює в державній нотаріальній конторі або займається приватною практикою за місцем розташування земельної ділянки. При цьому дарувальник надає нотаріусові паспорт, оригінал документа на право власності на землю, довідку про нормативну ціну земельної ділянки і план її меж. Довідка про нормативну ціну земельної ділянки видається на підставі письмової заяви власника земельної ділянки. Довідка про нормативну ціну земельної ділянки використовується для оподатковування та стягнення державного мита за нотаріальне посвідчення договору дарування.
Відповідно до ст. 723 ЦК України, договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.
У договорі дарування земельної ділянки повинні бути зазначені такі ознаки, що індивідуалізують предмет договору: кадастровий номер земельної ділянки, її площа, цільове призначення земель, у складі яких вона перебуває, мета використання земельної ділянки, розміщені на ній об'єкти нерухомості із зазначенням їхньої приналежності дарувальникові на праві власності або іншій особі, а також інші дані, що дозволяють ідентифікувати дану земельну ділянку. До договору повинен бути доданий план або креслення меж земельної ділянки; акт установлення нормативної ціни земельної ділянки; зведена відомість оцінки будівель, приміщень і споруд, розташованих на земельній ділянці (додається при включенні будівель, приміщень і споруд до предмета договору); вимоги заставодержателя по заборгованості (додаються у випадку, якщо предмет договору переданий у заставу); копії договорів оренди, тимчасового користування, застави, укладених дарувальником із третіми особами із приводу земельної ділянки.
У договорі дарування земельної ділянки необхідно вказати обмеження у використанні земельної ділянки (якщо вони є). Наприклад, обмеження у використанні, пов'язані з установленням санітарно-захисних зон або віднесенням земельної ділянки (або його частини) до земель природоохоронного, рекреаційного, історико-культурного призначення тощо.
Обдаровуваний повинен бути також проінформований про наявність сервітутів; про передачу земельної ділянки (частини земельної ділянки) в оренду третій особі; про передачу земельної ділянки (її частини) у тимчасове користування третій особі; про передачу земельної ділянки в заставу. При цьому межі земель, обтяжених правами інших осіб, і зміст цих прав повинні бути зазначені на плані (кресленні) земельної ділянки. Обдаровуваний приймає зобов'язання дотримуватись зазначених у договорі прав третіх осіб, що випливають із установлених сервітутів і договірних відносин з дарувальником.
Застосування договору міни як підстави набуття права власності на земельні ділянки може стати важливим інструментом для активізації ринкових земельних відносин в Україні. Особливе значення це має для придбання земельних ділянок несільськогосподарського призначення суб'єктами підприємницької діяльності України із земель державної та комунальної власності. Адже у чинному Цивільному кодексі України зазначено, що договором міни (бартеру) може бути передбачений обмін майна на роботи (послуги). Сьогодні правове регулювання цього договору знаходиться на початковому етапі розвитку.
До договору міни застосовуються правила про договори купівлі-продажу або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті відносин сторін. Згідно зі ст. 715 Цивільного кодексу, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.
Договору міни притаманні певні риси, які відрізняють його від інших договорів. Від договору купівлі-продажу та інших оплатних договорів договір міни, предметом (чи одним з предметів) якого є земельні ділянки (ділянка), відрізняється характером зустрічного задоволення. Якщо зустрічним задоволенням, наприклад, за договором купівлі-продажу ділянки є сплата певної грошової суми, що становить її вартість, то зустрічним задоволенням за договором міни є інша земельна ділянка або інше майно.
Договір міни є двостороннім, оскільки кожна з його сторін несе обов'язок на користь іншої сторони і вважається боржником останньої. Кожна зі сторін зобов'язується передати протилежній стороні відповідну ділянку (інше майно). При цьому ці два обов'язки є взаємообумовленими та в принципі економічно еквівалентними. Хоча у чинному законодавстві не закріплена презумпція рівноцінності майна, що обмінюється, можна припустити, що явне відхилення від цього правила є підставою для виникнення сумніву щодо дійсності угоди у зв'язку з наявністю вад волі, змісту або вади у суб'єкту такого правочину.
Предмет договору міни як земельно-правової угоди становлять дві земельні ділянки чи ділянка та інше майно. Тому міна може відбуватися в двох формах: у вигляді обміну земельними ділянками та у вигляді обміну земельної ділянки на будь-яке інше майно.
Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. При обміні земельних ділянок укладається окремий договір на компенсацію майном або грішми стороні, що надала земельну ділянку більш високої вартості. Різниця в цінах повинна бути оплачена безпосередньо до або після передачі земельної ділянки, що має більш низьку ціну. Договір міни земельних ділянок може передбачати інший порядок компенсації різниці в цінах на обмінювані земельні ділянки.
На відміну від інших об'єктів нерухомості, право власності на обмінювані земельні ділянки виникає після одержання власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Це означає, що кожна зі сторін договору міни після його укладення має самостійно замовити в установленому порядку виготовлення документа про право власності, одержати його і зареєструвати. Без виконання цих дій право власності сторін договору міни на обмінювані земельні ділянки не виникає.
У разі обміну цілої земельної ділянки на частину іншої земельної ділянки стороні, яка обмінює частину земельної ділянки, слід визначити в установленому Земельним кодексом України, порядку межі такої ділянки в натурі (на місцевості). Сторона, яка придбала частину земельної ділянки на підставі договору міни, зобов'язана за рахунок власних коштів замовити проект відведення земельної ділянки та виготовлення документу на право власності на цю частину земельної ділянки і зареєструвати її на своє ім'я як самостійну земельну ділянку. У разі укладення договору міни земельної ділянки обов'язково має бути додержаний принцип цільового призначення земельної ділянки.
Договір міни земельних ділянок повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний обома сторонами. Недотримання письмової форми договору міни тягне його недійсність із застосуванням наслідків недійсності нікчемної угоди. Оскільки до договору міни земельних ділянок, у тому числі і до його форми, висуваються, за загальним правилом, ті ж вимоги, що й до договору купівлі-продажу, то договір міни підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Необхідно відзначити, що при наявності спорів щодо земельних ділянок вчинення угоди міни є неможливим. У договорі потрібно зазначити, які права третіх осіб поширюються на обмінювані земельні ділянки або на їхні частини (право оренди, право тимчасового користування, право застави (іпотеки), право сервітуту тощо).
У договорі міни земельних ділянок обов'язково вказуються ознаки, які індивідуалізують обмінювані земельні ділянки, що є предметом договору. У ньому вказуються: місце розташування (адреса) земельних ділянок; кадастрові номери земельних ділянок; їхня загальна площа; цільове призначення земель, у складі яких вони перебувають; категорія земель; мета подальшого використання земельних ділянок; розміщені на них об'єкти нерухомості (якщо такі є) із вказівкою їхньої приналежності; права третіх осіб. До договору додаються плани (креслення) земельних ділянок.

 

48. Правове регулювання застави земельних ділянок.

Застава земельної ділянки - це спосіб забезпечення вико­нання зобов'язань.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, "в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). " "Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи" (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

У заставу можуть передаватися земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності, але тільки ті з них, які можуть бути відчужені і на які відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. Другою умовою є те, що земельна ділянка має бути сформована у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності (ст. 5 ЗУ "Про іпотеку" від 05.06.2003).

Земельні ділянки, які перебувають у громадян та юридичхних осіб на праві власності або оренди, за згодою власника можуть бути передані в заставу для забезпечення кредитних організацій.

Як речові права емфітевзис та суперфіцій можуть передаватися в заставу так само як речі.

Положення коментованої статті не поширюються на відносини податкової застави, що врегульовані спеціальними нормами ст. 8 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Правило, закріплене у ч. 2 ст. 133 ЗК, з необхідністю випливає із загальних правил про здійснення права спільної власності (згода всіх власників).

Передача в заставу частини земельної ділянки здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості). Це положення кореспондує нормі ст. 5 ЗУ "Про іпотеку" від 05.06.2003, відповідно до якої "предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов... нерухоме майно зареєстроване у встановле­ному законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом ".

ЗКУ передбачив неможливість передачі в іпотеку, а так само подальше відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення іншим суб'єктам, окрім тих, що мають статус банків відповідно до ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000. Аналогічні правила встановлені щодо емфітевзису.

Обмеження не поширюється на суперфіцій, який, в принципі, також може встановлюватися щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення (щодо несільськогосподарських угідь, щодо ділянок для садівництва із садибною забудовою тощо).

Щодо можливості передачі в заставу права оренди див. коментар до ч. 4 ст. 93 ЗКУ. Особливості продажу банком предмету іпотеки врегульовані ст. 38 ЗУ "Про іпотеку".

Заставні відносини врегульовані положеннями § 6 Глави 49 ЦК України, ЗУ "Про заставу". Особливості іпотеки як застави нерухомості визначені ЗУ "Про іпотеку".

Земельні ділянки, які перебувають у громадян та юридич­них осіб на праві власності або оренди, за згодою власника можуть бути передані в заставу для забезпечення кредитних організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про іпотеку", іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. З моменту нотаріального посвідчення договір набуває чинності, проте обтяження іпотекою підлягає також державній реєстрації, після чого набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (ч. 1 ст. 4 Закону). Положення щодо реєстрації іпотеки також закріплені у ч. ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 577 ЦК України, ч. 2 ст. 111 ЗКУ, ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ПКМ від 31.03.2004 №410 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек".

Особливі вимоги до змісту іпотечного договору сформульовані у ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про іпотеку" (їх слід застосовувати з урахуванням положень ч. 2 ст. 132 ЗКУ).

Слід наголосити, що укладення іпотечного договору саме по собі не означає пере­ходу права власності на заставлену земельну ділянку. Проте такий перехід можливий при зверненні стягнення на заставлене майно. Підставами для звернення стягнення на предмет іпотеки є (1) невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання (ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку" та ін. норми законодавства про заставу), у певних випадках (2) порушення іпотекодавцем своїх обов'язків (ч. 1 ст. 33, ст. 12 ЗУ "Про іпотеку"), (3) порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця (ч. 2 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку").

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється (1) на підставі рішення суду, (2) виконавчого напису нотаріуса або (3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку").

У першому та другому випадку земельна ділянка підлягає продажу "на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ "Про виконавче провадження" (ч. 1 ст. 41 ЗУ "Про іпотеку"). Також ст. 139 ЗКУ передбачає, що "[у] разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону'". Процедура проведення земельних торгів у формі аукціону повинна бути визначена спеціальним законом (ч. 5 ст. 137 ЗКУ), на сьогодні поки що не прийнятим.

У третьому випадку йдеться про т.з. позасудове врегулювання, яке "здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між: іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки" (ч. 1 ст. 36 ЗУ "Про іпотеку").

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати (1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або (2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки регламентується ст. 37 ЗУ "Про іпотеку".

 

49. Особливості спадкування земельних ділянок.

Відповідно до Цивільного кодексу України успадкування земельних ділянок може здійснюватися за законом та заповітом. Спадкування визначається у Цивільному кодексі України як перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Цивільний кодекс визначає також порядок успадкування будь-якого майна, у тому числі й земельних ділянок. Загальним правилом є правило статті 1268 Цивільного кодексу України, відповідно до якого прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з часу її відкриття. А з цим моментом пов’язується момент виникнення права власності на речі, що входять до складу спадщини. Виникнення ж права власності на земельну ділянку регулюється статтею 125 Земельного кодексу України. Тобто спадкоємцю необхідно прийняти спадщину, отримати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом, на підставі свідоцтва замовити та отримати документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та здійснити його державну реєстрацію. Лише після цього у спадкоємця виникне право власності.

Не допускається подiл мiж спадкоємцями земельної дiлянки, якщо це призводить до унеможливлення вик



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 90; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.89.204.127 (0.016 с.)