РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЄВРЕЙСЬКИХ КОЛОНІЙ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЄВРЕЙСЬКИХ КОЛОНІЙ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ



 

Це така історія в загальних рисах про єврейське землеробство та єврейські колонії, та ставлення влади до цього питання.

Але крім офіційної інформації є ще й приватні роботи, присвячені саме цьому питанню, а також ті, які намагалися прояснити характер і значення для єврейських колоній землеробства. Але в них немає єдності поглядів на дане питання і різні автори приходять до різних висновків.

Дослідженню Катеринославських колоній присвячено дві роботи: Улейнікова та Канкрина, але ще є книга Нікітіна «Євреї-землероби», яка посвячена взагалі історії єврейських землероб них колоній, а не Катеринославських, ця книга представляє собою декілька листівок як канцелярська справа, в якій немає ні системи, ні логічного порядку. Певного погляду на положення єврейських колоній в автора немає.

Праця Л. Улейнікова «Єврейські землеробські колонії Катеринославської губернії», - сприрається на дані перепису всіх 17 колоній Катеринославської губернії, проведеного в 1890 році самим автором. Програма дослідження не широка, але охоплює майже всі головні економічні ознаки населення. Зібрані матеріали надруковані в початковому вигляді – по кожному окремому господарству. В тексті є й таблиці загального характеру, де зроблені підрахунки цифрових даних по колоніям. Улейніков виступав апологетом євреїв-землеробів і намагався довести, що євреї-колоністи – природжені землероби, що їхні господарства кращі багатьох сусідських християнських господарств, що якщо і є якісь недоліки в колоніальній землеробській справі, то вони неминучі скрізь і усюди, при чому пояснюється несприятливими умовами, не залежно від бажання колоністів. Він приходив до висновку, що результати «досвіду залучення євреїв до землеробства більше аніж задовільні, ми бачимо повну картину сільського життя, масу землеробської праці й доволі значне накопичення коштів» [с.37].

Тими же колоніям, але лише Олександрівського уїзду, присвячена крига П. Канкрина «Єврейські землеробські колонії Олександрівського уїзду, Катеринославської губернії», 1893 рік. Ця книга є відповіддю на попередню книгу, автора Улейнікова, і також є результатом статистичного дослідження, приблизно за тією ж програмою, що й дослідження Улейнікова. Матеріали надруковані ще в більш сирому вигляді, і носять більш текстовий аніж цифровий характер.

Книга громадянина Канкрина не відрізняється особливою об’єктивністю. Не кажучи вже про його загальні погляди та висновки, навіть цифри підлягають великому сумніву. Він не задоволений підрахунками предметів чи фактів, але й намагається зберегти індивідуальні ознаки предметів. Таблиці сповнені текстовими доповненнями: «1 плуг, 1 букер – неприродні обидва»; «2 кобили – одна горбата», «1 кобила – стара, погана», «2кобили – одна сліпа, інша – кульгава», «3 кобили – одна шкіра», «курник – наполовину заповнений навозом», «борони – 2 - непридатні»[с.109-154., Канкрин].

Робоча худоба характеризується звичним для автора шляхом – кількість, якщо є в наявності, то невідомо з якою метою – так як ними не працюють (плуги), або без зубців (борони), або зовсім непридатні – (віялки), або ті, які використовують в господарстві, але для колонії вони непридатні - (драчки). Автором досліджується не лише господарство колоністів, але й норовливість до чого автор навіть в книзі подає характеристики на зразок: «Коваль – п’яниця», «зразковий громадянин».

До сільсько-господарської діяльності колоністів граф Канкрин ставиться доволі негативно: «самі євреї майже не працюють, а якщо і працюють, то хліб молотять нечисто, солому складають погано, а євреї в полі та за букером, щось схоже на посміховисько»[с.235]. Взагалі євреї відчувають, за словами автора, «фізіологічну відразу». «Століттями відірвані від землі, євреї загубили будь-який зв'язок з нею. Тяжка праця землероба їм ненависна, і не лише тому, що вона вимагає фізичної праці, а тому, що тут немає місця обману – цій головній основі всіх життєвих проявів побуту євреїв»[с.235].

Для того щоб надати своїм колоніям в потрібних випадках вигляду господарських, колоністи використовують різні хитрощі, про які автор говорить наступне: «неможливо навіть перерахувати всі способи обману та брехні, до яких звертаються євреї лише для того, щоб приховати дійсний стан речей та господарств, а також земельних зворотів». Взагалі, на його думку, моральність колоністів нижче будь-якої критики, що дай йому право, після проведення дізнання, прийти до наступного висновку: «немає сумніву, що інтереси більшості колоністів тісно пов’язані з діяльністю грабіжницької артелі, яка проживає там, - це мала спільнота конокрадів»[с.256]. в підтвердження цього факту до книги є додаток – звинувачувальний акт з ілюстрацією, на якій чітко видно, як з єврейського хутора на орендованій землі, службовця, один конокрад забирає коней, в той же час, йому на заміну йде інший і веде з протилежного боку нових коней.

Крім даних робіт, є більш об’єктивні джерела для ознайомлення з єврейськими колоніями Катеринославської губернії. В 1886 році в Маріупольському уїзді був проведений перепис, який охоплював і єврейські колонії. Перепис проводився по звичайній розширеній програмі земської статистики і видана табличною формою, без тексту, якщо не враховувати пояснювальної передумови.[Статистично-економічні таблиці по Катеринославській губернії, вип..2, Маріупольський уїзд,Вид. Катеринославська губернія. З-ва 1887рік]. По ому ж уїзду був проведений схожий перепис в зв’язку з оціночними роботами в 1901 році. Він був проведений за тією ж програмою і також поширювався на єврейські колонії[Матеріали для оцінки земель Катеринославської губерній., т.4, Маріупольський уїзд., Вид.. Катеринославська губернія. З-ва 1904 рік]. По Олександрівськом уїзді, в цілях тих же оціночних робіт був здійснений перепис земськими статистами в 1898 році[… т. ІІ., Олександрівський уїзд, 1902 рік]. Матеріали зібрані в цих роботах являють собою прекрасні, об’єктивні дані стану землеробського населення уїздів і не підлягають сумніву.

Всі наступні трактування земельного побуту єврейських колоній будуть, головним чином, спиратися на дані земських досліджень та переписів. Але все ж слід спів ставити цифри даних земських матеріалів і матеріали вище згаданих авторів. (див. Додаток 1,2) цим співставленням можемо провести часткову перевірку всіх тих даних і встановити ступінь їх достовірності, вияснити розбіжності в цифрах Улейнікова та Канкрина.

Слід замітити, що критика матеріалів, а звідси й порівняння наведених ними цифр надзвичайно ускладнена тим, що з джерел не видно, хто піддавався дослідженню: всі чи ні, і які саме господарства включені в сферу дослідження: як взагалі проводився облік різних господарських явищ, і що найбільше важливо – чи при всіх спостереженнях даного обстеження контингенту господарств, які підлягали дослідженню, залишались незмінними. Це слід безперечно враховувати і надалі.

Враховуючи те, що кожне з даних джерел не охоплює кожний уїзд окремо Катеринославської губернії, за винятком праці Улейнікова, а говорять окремо про Олександрівський та Маріупольський уїзди, вимушені зробити порівняльно-цифровий підрахунок окремо для кожного уїзду. Таким чином, для Олександрівського уїзду цифрові дані взяті з робіт Улейнікова та Канкрина та земських матеріалів 1898 року (додаток 1 a,b,c); для Маріупольського уїзду з робіт Улейнікова та земських матеріалів 1886 року та 1901 (додаток 2 a,b,c).

Як це не дивно, але в самих цифрових даних великої різниці виявляється зовсім і немає, яка так чутко проявляється в роботах Улейнікова та Канкрина. Щоб з’явилась ця різниця необхідна вся сила недовіри останнього автора, в результаті чого виявляється непорозуміння, настрої або просто помилки. Так, наприклад, враховуючи робочу силу для доказу неможливості для євреїв обробляти всю землю своїми силами, Канкрин бере всю наділену землю, а не посівну площу і так веде розрахунок. Далі, він не приймає до уваги, що частину пахоти від весняні посіви можна проводити восени, а співвідносити всю частину землі до кількості робочих коней, визнаних ним непригодними, припускає, що євреї одним букером з 4-ма кіньми зроблять в 4 рази менше ніж німці, і після цього приходить до бажаного висновку. З яким масштабом він, взагалі, підходить до вивчення економічного побуду євреїв-колоністів, можна побачити крім всього іншого, хоча б того факту, що побудову мустервітів, які мають 40 десятин землі, порівнює німців-власників, які володіють 1000 і більше десятинами, пахоту євреїв-колоністів порівнює з пахотою на власних латифундіях.

Хоча дані, які ми порівнюємо, які відносяться до різних періодів часу з проміжками в декілька років, повинні мати якусь різницю, але ж все таки не бути повністю протилежними: адже загальна характеристика економічного стану не змінюється радикально протягом декількох років. А до того ж цифри, які розкривають головні економічні ознаки населення можуть змінюватися лише поступово, і до того ж в чіткій послідовності: сума під загальним впливом різних причин процесу економічного розвитку населення не може відбуватися впродовж короткого часу в двох протилежних напрямках, змінюючись до непізнаваності. При цьому слід очікувати, що дані порівняння всіх джерел не повинні мати великої розбіжності між собою. Перейдемо до розгляду цих даних.

Число сімей в усіх колоніях Олександрівського уїзду по Улейнікову прирівнюється до 463, по Канкрину – 552, по земській статистиці – 742. Помітна, таким чином, значна різниця в самому об’ємі об’єкту спостереження, одним природнім простором або роздрібненням сімей дана різниця не пояснюється, не виключається можливість відомого відбору об’єктів спостереження, який міг відобразитися на наступних даних. Але за характером матеріалів не можна судити про наявність даного відбору, ні про його розміри, про це можна лише здогадуватися.

Загальна кількість душ за Улейніковим прирівнюється до 3129, на Канкрином – від 2132 до 3236, за земською статистикою – 4837. Точно виявити кількість населення по Канкрину неможливо, завдячуючи характеру цифрових таблиць: в них позначалося прізвище, ім’я господаря з позначенням віку, іншими помітками, а наступних стовпчиках «кількість дітей» чоловічої та жіночої статі окремо. Так як загальних підсумків не лише по уїзду але і по колоніям не наведено, то доводиться підраховувати цифри в колонках «наявність кількості дітей». Але в ці дані не вносились ні дружини, ні інші рідні, то подані результати слід збільшити в 2 рази, ось чому маємо лише приблизні дані.

В кількості населення помічаються такі ж самі співвідношення між джерелами, як і в кількості сімей. Кількість чоловіків за всіма трьома джерелами перевищує жінок: за Улейніковим чоловіків 1700, жінок – 1429, за Канкрином 1193 та 939, за земською статистикою – 2485 та 2352. Кількість сімей для двох джерел майже рівна: за Улейніковим – 6,7 душ, за результатами земської статистики – 6,5 душ. Що ж стосується третього джерела, то цифра приблизна – 5,8 душ.

Забезпечення родин колоністів чоловічою робочою силою цілком різна: за Улейніковим на сім’ю в середньому припадає 2,3 чоловіка в робочому віці, за земською статистикою – 1,4, за Канкрином – 2. Легко помітити, що цифри першого та останнього джерела перебільшені, розширенням загальноприйнятого робочого віку, включаючи в нього старших 70 років чоловіків та юнаків, яким не виповнилось 18 років. Між собою дані джерела не маються особливої різниці.

Якщо звернутися до розгляду інших головних ознак господарського населення, то суттєвої різниці між джерелами ми не помітимо. Візьмемо за приклад забезпечення колоністів знаряддям праці: кількість плугів та букерів, які приходяться в середньому на господарство прирівнюється по Канкрину та земській статистиці – 0,9. За Улейніковим – 1. Кількість бричок, возів по Канкрину та Улейнікову – 1,1, а за земською статистикою – 1 – на господарство. Кількість жаток менше всього за Улейніковим – 0,24, а більше всього за земською статистикою – 0,27, Канкрин займає середину – 0,25 жаток на господарство.

Дані про наділ живого інвентарю також не вносять великої розбіжності між джерелами: кількість робочих коней, які в середньому приходились на господарство, більше всього у Улейнікова – 3, інші два джерела вказують 2,5. Таким же чином всі джерела прирівнюються в питаннях розділення робочої тваринної сили, наскільки про це можна судити за Улейніковим, а саме – 252,2%, за двома іншими джерелами % однаковий, а саме – 23,2%.

Більш суттєва різниця помічається в наділах господарств неробочою худобою, так наприклад корів за Канкрином в середньому на подвір’я – 1,8шт, за земською статистикою – 2,2, а за Улейніковим – 2,7шт. можливо тут відіграло певну роль значення терміна «корова»: одні могли рахувати лише дійних корів, які давали молоко в момент перепису, інші взагалі корів всього віку. Кількість різної худоби, за винятком дрібної (овець), які в середньому приходилися на подвір’я також мало різнитися за всіма трьома джерелами: вище всього за Улейніковим – 7,8шт на господарство, нижче всього за земською статистикою – 6,2, за Канкрином трішки більше – 6,3шт на господарство. Кількість худоби, що приходиться на 1 двір за Улейніковим – 16 штук, так вразило Канкрина, а виявляється, що до цього числа внесено і овець, які розводяться в деяких господарствах в великій кількості, але незабаром зникли з колоній, в той же час вівці були явищем одиничним, замість тисяч в попередні роки.

Наведемо приклад таблиці, розглянутих всіх явищ економічних ознак за трьома джерелами:

 

Таблиця 3.1

Економічні ознаки

Джерела В середньому на господарство % господарств без робочої худоби
Плуги, букери Вози Жатки Робочі коні Корови Всього худоби
За Канкрином 0,9 1,1 0,25 2,5 1,8 6,3 23,2
За земською статистикою 0,9 1,0 0,24 2,5 2,2 6,3 23,2
За Улейніковим 1,0 1,1 0,24 3,0 2,7 7,8 22,2

Якщо спів ставляти наведені ознаки всіх трьох джерел подивитися, в якому поступовому порядку стоять ці джерела, в розумінні більш сприятливого висвітлення економічного стану колоній, то виявляється що в найбільш сприятливому вигляді є колонії за Улейніковим. Це джерело за 6 ознаками з 7 наведених в даній таблиці стоїть попереду інших джерел, потім йде Канкрин, котрий висувається вперед лише за двома ознаками, і нарешті земська статистика, не займає 1-го місця ні за однією із семи ознак, проте знаходиться на останньому місці за 6-ма ознаками. Отже, займає І місце за 6 ознаками Улейніков, за 2 – Канкрин – ІІ місце, за 5 ознаками.

Крім вище розглянутих ознак, залишається ще декілька, які включені в програму дослідження економічних проявів, за якими можна провести порівняння. Але в правдивості відповідних даних неможливо бути впевненими, а між іншим різниця між джерелами досить вагома. Слід зазначити, що висновки даних авторів більш за все суперечливі в питанні оренди, самостійної обробки землі особливо в питаннях не земельної промисловості. За Канкриком євреї колоністи самі ретельно ухиляються від землеробства, майже скрізь здають землю в оренду і займаються промислом, який не має нічого спільного з землеробством. За Улейніковим, навпаки, колоністи самі орендують масу земель, самостійно, своїми силами обробляють її, і в незначному ступені займаються промислом. Звернення до цифр є неподоланними труднощами, так як даних цифр не існує. Наприклад, Канкрин, в своїх таблицях пише знаки питання, які вказують на недовіру його самого до даних фактів, або на місці певних даних наведені важко пояснювані риски. За такими даними точно підрахувати просто не може бути, і до наведених далі даних слід відноситись доволі скептично, адже вони побудовані лише на припущеннях.

Всі джерела вказують на доволі значну мобілізацію землі, шляхом оренди, при чому Улейніков та Канкрин дають майже однакову кількість орендованої землі колоністами: перший 10663, а другий – 10379 десятин. За земською статистикою орендовано землі виявляється в меншій цифрі – 6470 десятин. Що ж стосується земельного фонду, з якого колоністи черпають оренду, то за Канкрином та земською статистикою – переважно на стороні, за Улейніковим – з наділів євреям. Здають землю за Канкрином багато хто – 45,3% всіх господарів, за Улейніковим – лише 16,3%, за земською статистикою – даних немає. Господарства, які не звертаються до оренди складають: за Канкрином – 38,8%, за земською статистикою – 43,8%, за Улейніковим – 44%.

Що ж стосується оброблення земель, то самий високий відсоток земель, які не обробляються наводить Канкрин, а саме – 28,4%, майже 1/3 всіх господарств. За земською статистикою необроблених земель набагато менше, лише 15,5%. Улейніков, взагалі, нараховує 8%. За способом обробки, наскільки вдалось встановити, виключно своєю працею обробляють за Канкрином 32,9%, за земською статистикою – 20%, за Улейніковим – 68%.

Наймають для обробки земель, за Канкрином, і обробляють землю – 33,6%, за земською статистикою – 24,2%, за Улейніковим – 23,1%. Супряга досить поширена за даними земської статистики, а саме 40,3%, за Канкрином та Улейніковим дане явище не зустрічається.

Залишається вказати промисли. Тут різниця за різними джерелами доходить до надзвичайних меж: найменшу кількість ремісників нарахував Улейніков – всього 7,8% господарств, де є наявними ремісники. Далі йде земська статистика, вказуючи на 25,3%, а за Канкрином майже вся половина всіх господарств дає ремісників – 47,3%. Але Канкрин рахує всі професії, не виключаючи торгівлю та лихварство, а Улейніков – лише ремісників, але лише цим не пояснюється велика різниця між ними. Чим її пояснити ми можемо лише припускати. Одним з таких припущень є те, що серед євреїв-колоністів звання ремісника було досить розповсюдженим, так як весь контингент переселенців, які сформували колонії були з міських ремісників, а в момент дослідження, перші поселенці ще були живими, - адже пройшло всього 37-45 років з заснування колоній. До того ж переселенцям доводилось шукати на нових місцях заробіток по містам та багатим німецьким колоніям. Все це підтримувало розвиток ремісничих знань серед євреїв-колоністів. Все ж , можливо, що Канкрин реєстрував всіх знаючих будь-яке ремесло, а Улейніков лише тих, хто був зайнятий даною справою. Але це лише здогадка і істина цього питання невідома, так як автори не дають в своїх працях жодних пояснень, ні про програму обстеження, ні про засоби. Можливо Канкрин рахував також ремісників, які не проживають в колоніях. На це є певна згадка, де він говорить, що «не можна дійти до висновку, що євреї не лише не займаються землеробством, а велика їх кількість (ремісники) не лише не займаються землеробством, а навіть не проживають в колоніях»

Що ж стосується Маріупольського уїзду, то тут порівняння можливо зробити між даними двох земських переписів 1886 та 1901 року і даними Улейнікова. Різниця між ними довільно значна, чим в Олександрівському уїзді: пояснюється це тим, що всі ці спостереження економічного стану населення Маріупольського уїзду стосуються в період в 15 років, тоді як в Олександрівському уїзді – періоду в 2 рази меншому – тобто 8 років, по-друге, різниця різних джерел в способах підрахунків. Так, наприклад, за переписом 1886 року реєструвались в числі мертвого інвентарю не всі плуги, а лише вдосконалені, під час підрахунку живого інвентарю виділені і не ввійшли до даних цифр телята. Завдяки даному порівнянню втрачається певна суть значення. Крім того, відсутність в роботі Улейнікова пояснень згідно програми дослідження ускладнює певним чином розуміння цифр і не дає впевненості в висновках, які ґрунтуються саме на цих цифрах. Ось порівняльна таблиця тих самих ознак, які раніше було наведено відносно Олександрівського уїзду.

Таблиця 3.2

Порівняння інвентарю

Джерела В середньому на господарство % господарств без робочої худоби
Плуги, букери Жатки Робочі коні Корови Всяка худоба
Земська статистика 1886 року 0,3 0,03 2,1 1,8 4,5 20,6%
Улейніков 1,0 0,3 3,1 2,7 7,6 33,2%
Земська статистика 1901 року 0,9 0,3 2,3 2,1 6,7 25,9%

У відділі мертвого інвентарю різниця найбільш вагома, відносно плугів різницю пояснювали вище, відносно жаток – вона досить зрозуміла, адже їхнє розповсюдження доволі недалекого минулого. В живому інвентарі, за Улейніковим, стан колоністів висвітлюється в доволі вигідному положенні, аніж за земськими переписами, які дуже схожі між собою. Кількість різної худоби різниться знов на користь Улейнікова, виключно завдяки різному підходу до підрахунку, і за статистикою 1886 року, наведена цифра повинна бути завищена. Якщо рахувати телят та овець, то на двір за переписом 1886 року буде по 14,9 штук різної худоби. Відсоток безкінних знов таки наближає два земських джерела, виділяючи вже несприятливий для колоністів бік.

Підводячи певні висновки з порівняння всіх джерел в обидвох уїздах, слід визнати, по-перше, що різниця в картині, зображуваній різними джерелами в їхніх цифрах зовсім не суттєва, якщо ж десь і проявляється занадто велика різниця, то це пояснюється перш за все різницею в прийомах і програмах спостереження, а також значною невпевненістю певних даних. І ті висновки, які розділяють авторів не завжди знаходять вагому основу в об’єктивних даних: цифри, які здобуті авторами знаходяться в більшій злагоді між собою, аніж побудовані на них висновки. Другий вагомим висновком є те, що найбільш разюча різниця знаходиться між Улейніковим та Канкрином, земська статистика завжди, у випадку розходження між авторами, займає між ними середину. Це ще раз підкреслює про цінність даних земської статистики.

Надалі ми переходимо до розгляду економічного стану євреїв-колоністів, за основу взявши земські статистики.

 

3.1. Короткий економічний огляд колоній та адміністративне управління.

 

Всього єврейських колоній в Катеринославській губернії 17. Найбільш ранніми колоніями були – Весела, Красноселка, Межиріч – які утворились в 1846 році, а найпізніша – Хлібодаровка в 1855/63 р., більшість колоній утворились в 1855 році.

Всі єврейські колонії в адміністративному відношенні складали 4 сільських прикази: Графський, Новозлатопольський, Приютинський та Затлишенський; ці прикази відповідають приблизно сільським волостям. На чолі приказів стоять призначені адміністрацією сільські начальники, влада яких нагадує владу сільських волосних старшин, відрізняється деякими специфічними рисами. В кожній колонії представником влади був виборний шульц (староста), в допомогу йому обирались два бейзицера, терміном на 2 роки, обов’язки шульца відповідали обов’язкам сільського старости. До 1 січня 1905 року влада над усіма єврейськими колоніями та нагляд мав особливий Опікун над єврейськими колоніями, з окремою канцелярією, яка розташовувалась в м. Маріуполі. З 1905 року опікунства відмінені, і колонії повністю знаходились під владою земських начальників. В зв’язку з цим наступна інстанція – Управління Державного Майна – замінена новою – Губернаторська Присутність. В іншому ж колонії зберегли свій устрій, який характеризувався великою опікою. Одним з проявів цієї опіки був зникаючий інститут мустервітів, або зразкових господарів з німців, розселених в колоніях в якості керівників колоністів у занятті землеробством. В деяких колоніях вони вже зникли, в інших – втратили значення свого існування.

Один з приказів – Графський – охоплював собою дві колонії Олександрівського уїзду, 4 колонії Маріупольського.

 

3.2. Територія та населення

 

Територія, на якій біли поселені колонії тягнеться довгою смугою з заходу на схід, приблизно на 70 верст, перериваючись між приказами. Площа, яка охоплена всіма колоніями прирівнюється до 22823 десятин за офіційними даними 1904 року, з них власної землі 5153 десятин. Запасна земля при колоніях утворювалась з відрізів при наділі переселенцям з розрахунку 40 десятин норми на родину, в розмірі, 10 десятин в запасний фонд. За статистичними земськими дослідженнями зареєстровано в єврейських колоніях в Олександрівському уїзді 11458,7 десятин, в Маріупольському – 9093,1 десятин. Всього 20551,8 десятин. В середньому на колонію 1209 десятин землі, найменшою за територією була колонія Хлібодаровка – 760 десятин, найбільшою – Новий Златополь – 2485 десятин землі.

Колонії були розташовані на водо розділі між Азовським морем та басейном р. Дніпро, в місцевості, яка являла собою голий відкритий степ, з характерними схилами, безводними балками. В розумінні зрошування колонії знаходились в несприятливих умовах, в жодній не було більш-менш значущої річки, і взагалі не було протікаючої води, деякі колонії з великими зусиллями діставали і підземну колодязну воду, якщо і знаходили то для пиття вона була непридатна, і колоністи були змушені возити воду за декілька верст.

Брак води настільки суттєвий, що інколи слугував предметом крадіжок та серйозних сутичок. Особливо тяжким було становище в колоніях Трудолюбовки, Нечаївки, Графський. По сусідству з єврейськими колоніями знаходились німецькі колонії і села колишніх державних селян, а недалеко були розташовані грецькі села.

Уїзні міста, Олександрівськ та Маріуполь стоять на відстані від колоній від 60 до 100 верст. Щойно проведена залізна дорога, друга Катеринівська, дійшла до деяких єврейських колоній (Затищенський приказ).

Грунт в єврейських колоніях був звичайний глинистий чорнозем, з вмістом гумусу 5-7%, за своїми властивостями він нічим не відрізнявся від грунту навколишніх місць. Завдяки розташуванню на водо розділі, де не могло бути глибоких балок та річок, до складу колоніальних наділів входило порівняно не мало незручних земель, якщо не враховувати деяких солончаків.

Населення єврейських колоній було більш рухливим ніж населення інших сільських місцевостей. Пояснюється це багатьма причинами. Перед усім закон про виключення з земельного звання нерадивих колоністів створив значний контингент рухливого населення, яке то виходить з колоній, то знов повертається, в залежності від заробітку на стороні, врожаю та інших причин, для декого колонії це останній притулок, де вони переживають негаразди і збираються з новими силами. Іншою причиною руху населення була дворово-спадкова форма землекористування, завдяки відсутності переділів, сформувалась значна когорта безземельних, які змушені були шукати скрізь, де тільки можливо різні засоби для існування. Подібні безземельні в німецьких колоніях знаходились в набагато кращих умовах. По-перше, вони, позбавляючись від землі, отримували значний викуп від спадкоємців, до яких переходила вся земля, і, залишаючись в колоніях, нерідко вели доволі солідне господарство на орендованій землі, по-друге – в німецьких колоніях існував спеціальний грошовий фонд для купівлі земель на стороні для безземельних. Нічого схожого не було в єврейських колоніях, і безземельні там знаходились зовсім в іншому становищі і складали рухоме ядро в колоніях.

Всього сімейств (господарств) в усіх колоніях губернії за земською статистикою нараховувалось 1277, з них 742 сімейства в Олександрівському уїзді, і 335 в Маріупольському. За офіційними даними в обох уїздах нараховувалось 750 сімейств ревізьких.

В середньому на колонію 75 сімей, найменша кількість – 39 сімей в Нечаївці, найбільша – 119 сімей в Ново-Златополі. Взагалі серед поселень півдня єврейські колонії виявлялися найменшими, наближаючись до німецьких колоній і поміщицьких селян.

Розмір колоній залежить від того, що деякі не справляють великого враження: восени та навесні серед оголеного степу, правильно розпланована, розтягнута в одну вулицю колонія занадто невигідно виглядає на фоні мертвого оточуючого степу. Саме це і є основною причиною тих вражень, які ми знаходимо в роботах ревізорів про єврейські колонії. Адже без формове, хаотичне російське село справляє зовсім інше враження, завдяки своєму проектуванню, що допомога замаскувати нудний краєвид. Ті ж колонії, вбираючись в зелень мали зовсім інший вигляд, більш жилий та господарський.

Загальна кількість населення в колоніях складає 8294 душ (за даними земської статистики 1898 року в Олександрівську уїзді та 1900 року в Маріупольському); в Олександрівському уїзді 4837 душ, та в Маріупольському 3457 душ. Вище згадане офіційне джерело дає на 1 січня 1905 року – 10121 душу, з них чоловіків 5267, а жінок – 4854 душі. Розподіл за статями кількість чоловіків перевищує кількість жінок, що є звичайним для півдня: чоловіків у всіх колоніях – 4263 душі, а жінок – 4031 душ, тобто перших 51,4%, а других 48,6%, в середньому по Олександрівському уїзді для всіх категорій землевласники чоловіки – 51,5%, по Маріупольському уїзді – 51,5% також. Кількість членів єврейської колоніальної сім’ї також не відрізняється від середньої по уїзної величини: на сім’ю колоніста припадає 6,5 душ, на сім’ю всього землевласницького Олександрівського уїзду 6,7 душ, а Маріупольського – 6,3 душ.

Забезпечення власної робочої сили колоніальних сімей точно так не відрізняється від середньої по уїзної: у євреїв – 1,5 чоловіка в робочому віці, а по всьому Олександрівському уїзді – 1,4 робітника, по Маріупольському – 1,5 робітника на сім’ю. Малолітніми та старими євреї колоністи найменше обтяжені, ніж населення всіх уїздів в середньому: при цьому дітей та старих серед жінок відносно більше ніж серед чоловіків. Чоловіків у середньому старше 60 років у євреїв – 5,3%, а в середньому в Маріупольському уїзді – 5,4%, в Олександрівському – 5,3%. Жінок старших 55 років у євреїв 5,5%, тоді як в Олександрівському уїзді 6%, а в Маріупольському уїзді – 6,6%. Дітей у євреїв до 7-8 років – 24,8% хлопчиків та 26,3% дівчат, в Олександрівському уїзді – 27,5 – хлопчиків і 28,2% дівчат, в Маріупольському уїзді 29,2% та 31%. Каліцтво серед євреїв найменш 0,3% серед чоловіків, 0,1% серед жінок. Тоді як в Олександрівському уїзді та Маріупольському 0,6% та 0,4% серед жінок. Типи єврейських колоністів збереглися, але все ж помітна різниця між євреями-міщанами та колоністами. Звичайні риси міського ремісника – блідість, худорлявість та фізична недорозвиненість, такі ж риси проявляються і в колоністах, але трапляються і сільські міцні хлібороби, з тим відбитком фізичної сили та незграбності, які так властиві землеробам.

Одяг євреїв-колоністів носять змішаний, в більшості випадків так званий німецький, який був притаманний міським робочим людям.

Їжа колоністів головним чином складалась з молочних продуктів, в свята та по суботам навіть бідний єврей намагався здобути шматок м’яса. Сніданком завжди слугувала, на німецьку манеру, кава, з тією лише різницею, що замість кави вживали цикорій, а також готували каву домашнім способом – з ячменю. Дехто вживав замість кави чай.

Житлові будинки розрізнялися в залежності від часу побудови. Колишній тип побудови, на зразок казенного типа будинку, на дві половини, для двох родин, зовсім зник, але залишились і однокімнатні будинки для однієї сім’ї, з сінями та конюшнею під однією крівлею, побудованої з земляної цегли, з низькими стінам та невеликими вікнами, з земляною підлогою, встеленою соломою. Помешкання доволі просторе, хоча й низьке з пічкою в кутку, з дерев’яними нарами в іншому, і дерев’яними лавками навколо стін, крім лавок з меблів був лише стіл. Сіни слугували й складовою і служили літнім приміщенням, з них можна було бачити двері назовні, інші ж двері вели в конюшню. Також будували і за своїм смаком, матеріалом слугувала та ж земляна цегла, для крівлі використовували черепиці, а пізніше стали застосовувати тес (циндель, гонту), так як саманні стіни довго не витримували ваги черепиці і розходились. Зустрічались побудови із випаленої цегли з черепичною або залізною крівлею, щось на зразок міських будинків, в таких будинках була міська обстановка – венські меблі, дивани.

Господарські побудови були на зразок німецьких, причому в бідних господарствах їх не було зовсім, за винятком конюшні. Клуні будували з крокв, загони для птиці та тварин будували з саманної цегли. Коморою для зберігання зерна слугували все ті ж сіни, горища, за зразком знов же таки німецьких, або ж спеціальні амбари.

З громадських побудов в кожній колонії були синагоги або молитовний дім, доволі велика та значуща споруда з цегли, вкрита черепицею або залізом, потім – школа, - побудовою схожа на синагогу та громадська баня. Громадських хлібозаощаджувальних магазинів немає лише в двох колоніях Олександрівського уїзда. В чотирьох колоніях малися громадські споруди для приміщення приказів (волосних правлінь).

 

3.3. Освіта

В кожній з єврейських колоній була школа – однокласне народне училище з 4 річним навчанням, всі училища були у відомстві міністерства Народної Просвіти, і підпорядковувались Інспектору народних училищ. Останній назначав вчителів, спочатку вчителі були російськими вихідцями, потім євреї, які витримали іспит на звання вчителя. Викладання матеріалу велося російською мовою, заробітна платня складала 445 карбованців з квартирою. Закон Божий викладався мела-медом, якого пропонували на дану посаду спільнотою та затверджувався інспектором народних училищ, з заробітною платою 165 карбованців на рік. Шкільна програма була звичайною: школи розділялися на одно штатні та двоштатні (з двома вчителями), розміщувались в громадських будинках і утримувалась за рахунок громадських коштів, за винятком заробітної плати вчителю, яка йшла з казни, особливий капітал, який формувався від здачі в оренду, так званих запасних земель при колоніях, земства нічого не виділяли для школи. З цього капіталу виділяли по 75 карбованців на школу для навчальних посібників.

На той час школи були скрізь, тому земські статистики не скрізь охопили їх. Останні школи ж були відбудовані в 1904 році. Саме тому, за переписом по Олександрівському уїзді по всім 10 колоніям було зареєстровано лише 1 школу.

За офіційними даними 1906 року кількість всіх учнів в колоніях біло виражено наступними цифрами: хлопчиків 487, дівчаток – 624, а всього 1111 душ. Можна сказати, що в колоніях досягнута всезагальна освіта, і через деякий час неграмотних майже не буде. Взагалі грамота серед євреїв-колоністів була набагато вища ніж у всіх інших колоніях, за винятком німців. За земською статистикою кількість не маючих грамоти: в євреїв – 30,4%, тоді як в Олександрівському уїзді – 44,2%, в Маріупольському уїзді – 35,3%. Грамотних серед дорослого населення біло також більше, серед чоловіків – 33,8%, серед Маріупольського уїзду – 22,6%, Олександрівського уїзду – 22%; серед жінок – 78%, в середньому по уїздах 49% та 28% (в Олександрівському уїзді). Люди старої закалки намагалися зберегти дідівські традиції, ігноруючи нові школи і виховували своїх дітей в меламедів в суворій відповідальності до закону.

Але таких фанатиків було небагато, і з кожним роком ставало все менше.

Відома культура єврейського населення також відображалась в визнанні необхідності медичної допомоги. Для обслуговування населення запрошували одного фельдшера з оплатою від кожної колонії по 75 – 100 крб. на рік, фельдшер зобов’язаний мати аптеку і відпускати ліки за певну суму грошей, але не дорожче 20 копійок. Але брали набагато більше, адже кожен хворий хотів придбати «справжні» ліки, які б допомогли. Лікарів в жодній колонії не було, земські медичні заклади знаходились на значній відстані від колоній.

 

3.4. Землеробство

 

Вся надільна земля в колоніях складає, як вже зазначалося, за офіційними даними на 1 січня 1905 року 22,823 десятин, в тому ж числі 17,670 десятин надільної землі та 5153 десятин – запасної.

По угіддям надільна земля розподіляється таким чином: під садиби 5,6%, під сінокоси 1,9%,під лісом та кустарниками 0,3%, під толоку та пасовища 42,5%, під пашнею 49,7%. Взагалі площі пасовищ та сінокосів є змінними величинами і змінюються залежно від року: одного разу площа сінокосів значно збільшується за рахунок пасовищ, тоді площа пасовищ зменшується, т





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 206; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.174.225.82 (0.014 с.)