РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЄВРЕЙСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ НОВОРОСІЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЄВРЕЙСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ НОВОРОСІЇ



ВСТУП

Серед чисельних різноплемінних груп населення півдня Росії, чи не найцікавішою групою виявляються єврейські колоністи.

Виключний стан, в якому опинились євреї в Росії, а особливо погляди суспільства на них, і дає упереджене ставлення до євреїв.

Однією з найпоширеніших думок є те, що євреї – це виключно торгова нація, і весь час утворюється ілюзія, що євреї лише торговці, і всі кола міського населення звикли асоціювати євреїв з комісіонерами, банкірами та лавочниками.

А між іншим євреї страждали пауперизмом, і лише з троє з сотні мали достатній капітал і жили безбідно. А те, що євреї –землероби для декого може бути відкриттям, адже цим питанням займалися певні особистості, а широкого роз гласу не набувало.

А дійсно існували цілі колонії поселенців, де євреї займались землеробством на надільній землі. І в житті, і в літературі про землеробів маємо дві протилежно-діаметральні думки: одні намагалися довести, що євреї не здатні працювати на землі і не працюють, інші ж, навпаки, надають факти про те, що євреї – це звичайні землероби, які мало чим відрізняються від іншого землеробного населення.

Актуальність даної роботи полягає в дослідженні історичного минулого рідного краю та його населення, а саме Запорізької області, територія якої входила до складу Катеринославської губернії.

Метою даної курсової роботи є аналіз теоретичної літератури та архівних документів для висвітлення всіх думок і за, і проти єврейської колонізації Катеринославської губернії. В даній роботі спробуємо розкрити загальні риси та економічний стан єврейських колоній кінця 19 та початку 20 століття.

Об’єктом дослідження є єврейські землевласницькі колонії Катеринославської губернії.

Предметом дослідження є соціально – економічний розвиток єврейських колоній.

Завданнями даної роботи є:

· Розкрити історичні передумови створення єврейських колоній.

· Охарактеризувати особливості єврейської колонізації на основі історичних документів.

· Дослідити економічний та соціальний розвиток єврейських колоній.

· Порівняти дані по єврейським колоніям з даними по Олександрівському уїзді та Маріупольському уїзді.

При виконанні курсової роботи було використано наступні методидослідження:

§ Проблемний;

§ Пошуковий;

§ Порівняльний;

§ Узагальнення;

§ Аналізу та синтезу.

Практичне значення даної роботи полягає в тому, що дані матеріали можна використовувати для підготовки до уроків історії вчителям та студентам.

Структура даної роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 


РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ

 

За весь час існування колоній, з кору в рік представлялися численні офіційні звіти про стан єврейських земельних колоній, призначалися численні та різноманітні їх ревізії, і всі ці звіти та ревізії проходили до самих суперечливих висновків стосовно основного питання – чи займаються євреї землеробством. Нижче наведено декілька прикладів – відгуків про єврейські колонії, - відгуки від офіційних осіб.

Єврейські земельні колонії з’явилися вперше на півдні, в Херсонській губернії, на початку ХІХ століття, а потім вже років через 30 – 40 в Катеринославській губернії.

Одним з перших ревізорів єврейських земельних колоній був чиновник Ланов. В 1812 році, через декілька років після формування Херсонських колоній, оглядаючи ці колонії, він надав свої висновки такого змісту: «Євреї, зібравшись з силами від хвороб, почали вже відповідально ставитись до своїх господарств…» і «якщо влада не залишить їх, по потребі, своєчасною допомогою, то можна сподіватися, що подолавши всі головні труднощі, з новими для них обов’язками – могли б в короткий час зрівнятися з порядними землевласниками, тим паче всі вони бажають продовжити практикуватися в землеробстві» [Нікітін В.М. «Євреї-землевласники», 1887. С.74]

Через два десятиліття, в 1835 році, інший чиновник Фаддєєв, зафіксував, що колонії в «розореному стані», колоністи мало займаються землеробством, багато хто «мало радів» з приводу господарства, а причиною цього було те, що «більша частина поселенців вийшла із дрібних євреїв, яких змусили крайнощами до створення поселення, а ці люди або за тілесною слабкістю не могли стати землевласниками, або використовуючи всю хитрість та лукавство для того, щоб жити, як можна довше, за рахунок казни, потім вимагають продовження пільг, і лише називаються землевласниками, користуючись всіма перевагами цього звання». Місцевий Комітет Попечітельства, членом якого був Фаддєєв, однако, відправив в Міністерство висновок про те, що досвід утворення та організації єврейських земельних колоній заслуговую подальшого продовження з поваги до користі, яка б могла бути, у випадку, якщо євреї стануть гарними сільськими господарями, хоча б в наступних поколіннях, тоді буде доведена можливість привернути ще більшу кількість євреїв та їх однодумців до заняття землеробством. [188-192]

Пройшло ще 10 років, і з Міністерства в 1845 році було направлено Карцева, і після дослідження тих же колоній свідчив, що «дехто з поселенців засвоїли землеробство і освоїли його, більша ж частина мріяла про промисловість і не виявила себе ні в одному ні в іншому». Тільки 1/5 всього населення колоній займалася землеробством з успіхом, 1/5 – з певним успіхом, інші ж або зовсім слабо або зовсім не займалися землеробством. [с.285]

З 1851 року з’являються звіти про Катеринославські колонії, які утворилися до цього. В цьому ж році міністр Кисельов направив в колонії як Херсонської, так і Катеринославської губернії свого секретаря Іславіна для кінцевого вирішення невирішеного питання: чи можливо євреїв навернути до хліборобства, і які для цього треба прийняти міри. На думку Іславіна колонії опинилися в доволі незадовільному стані, тому що «колишня влада не піклувалась про євреїв анітрохи», а навпаки потурала бродяжництву, залюбки видаючи кожному, звісно, за по законну сплату паспорти на відлучку, а в відсутність господаря та дорослих синів сімейство не особливо раділо про господарство, будинки перетворювалися в руїни, а робоча худоба не існувала або продавалась, земля ж залишалась необробленою або здавалась в оренду за мізерну платню». Вказати на кількісні причини необлаштування колоній, Іславін, між іншим, зупинився на «згубному звичаї» ранніх шлюбів, завдяки яким «народ до того знесилився, що якщо не прийняти міри проти ранніх шлюбів і не змусити молоді сім’ї заводити повне господарство, то євреї ніколи не будуть землеробами» [с.285]

В 1852 році інший міністр, Муравйов, знову відряджає чиновника, віце-директора Департаменту Рудницього, з тотожною метою; оглянути колонії і «поглянути в якій мірі здійснили задуми влади зробити євреїв осілими землеробами».

Результат огляду Херсонських колоній був таким, що одна третя хазяїв виявилася заможними, приблизно 1/3 менш заможними, які потребували заохочення, прикладу та нагляду, а інші вважалися зовсім бідними та бродячими. Деякі колонії «мали вигляд набагато кращий, аніж об’єднання м. Берислав і християнські села, друга – незадовільна. Катеринославські колонії були «доволі гарними», поколінню, яке перенаселено дорослими рідко вдавалося стати гарними землеробами, а особливо ті, які прийшли дітьми ,а особливо ті, які народилися на місці не уявляли, навпроти, жодної різниці від колоністів німців. «Молоді та народжені в колоніях євреї займалися з задоволенням своєю справою, або навіть якщо гірше колонії німців, то в будь-якому випадку краще сусідів християн, не тільки приватних, але й казенних». «Євреї можуть бути землеробами і з часом принесуть користь державі нарівні з іншими землевласниками». [411-421]

В 1865 році, тобто через 6 років, - нова ревізія члена Ради Міністерства Іславіна, все з тією ж метою, можливо недосяжною – «перевірити наскільки євреї були успішними в земельній діяльності», і новий, - зовсім протилежний відгук. Іславін виявив, що «всі пожертви влади землею, грошима чи працею не були винагороджено: перетворити євреїв на осілих землевласників не вдалося і не вийде, якщо не з’являться особливі енергійні розпорядження, щоб народонаселення було в певному складі, щоб усіх, хто розбігся по містам та поселенням скликати в колонії після першого врожайного року». Хоча цей виклик і «потурбував багатьох тих, хто займався торгівлею та різними промислами, поза місцем проживання, але отримали землю, гроші та ліс на побудову та заведення скотини, різними пільгами та перевагами при умові заробляти собі на хліб володінням землі, а тому й були зобов’язані з неї заробляти на проживання». Він також віднайшов, що «колись все ж потрібно змусити євреїв-землевласників зайнятися тією справою, на яку їх визвали урядом»[472-475].

Рік потому, в 1866 році, новий чиновник, Клаус, був відряджений Міністерством, знову приходить до зовсім протилежного висновку. На його думку, єврейська колонія «являла собою картину дійсного землеробства, а деякі з них, навіть доволі заможного господарського побуту, в особливості в порівнянні з іншими російськими поселеннями, які зустрічались на його шляху». Серед євреїв-землеробів «настав рішучий поворот в тому напрямку, якого так хотіла домогтися влада». Клаус висловлює «щире переконання в тому, що облаштування єврейських поселень Херсонської та Катеринославської губерній, на основі складеного комісією проекту із змінами та доповненнями, призведе до точного успіху поселення і послужить з одного боку – до спростування доволі поширеної думки, що євреї, за їхніми племінними властивостями, нездатні до землеробства, а з іншого боку – до виправдання попередніх діячів, які не переставали вірити в загальнолюдських властивостях єврейського племені, працювали на користь єврейських колоній» [с.551].

Пройшло ще декілька років, і відряджений для цих цілей полковник Бартоломей, між іншим, повинен був оглянути і єврейські колонії. Бартоломей як в Херсонській так і в Катеринославській губерніях в єврейських колоніях «не побачив господарства на подвір’ях, їхня відсутність, а за рідкими випадками і запасами соломи, - служили доволі вагомою відзнакою», говорить полковник, «не землевласницький характер євреїв». Хоча в деяких колоніях і були євреї, які мали значну кількість коней та рогатої худоби, але це були доволі рідкісні приклади, завжди розкривали в євреїв не хліборобів, а торговців худобою та кіньми. Бартоломей приходить до висновку, що євреї «самостійного господарства не вели»[с.630].

В 1880 році новий ревізор Міністерства старший радник Івашинцев збирав відомості про стан колоній і прийшов до висновку, що «євреї своїм працелюбством і прагненням стати по можливості гарними землевласниками цілком виправдовували сподівання влади». Єврейські колонії «за своїм виглядом не лише не поступалися російським селам, а більшість були набагато кращими ніж російські села і красивіші від останніх», «євреї-колоністи щиро були прив’язані до землеробства»[650].

Через рік, старший радник Тихєєв, керуючий державними справами та майном Херсонської та Бессарабської губерній надав, за вимогою Міністерства висновок про стан євреїв-землевласників. Тихєєв наголошував, що в єврейських колоніях «більшість садиб складалася з одного будинку, навколо якого не було жодного натяку на осілий стан життя, ні тину, ну приміщень для худоби, ні будь яких господарських надбудов, ні городу для вирощування овочів, ні дерев, ні кущів». «Євреї не хочу заробляти гроші на кусок хліба важкою працею, а за складом свого розуму та здібностей – вони забезпечують себе іншим шляхом». Взагалі, на думку Тихєєва, спроба навернути євреїв до землеробства не мала жодного успіху.

Далі були наступні ревізори: Островський в 1892 році, Тисеран в 1898 році та Елачичав в 1899 році.

Перший, оглянувши колонії, дійшов до суперечливих висновків: «зовнішній вигляд колоній справляє сумне враження. Домовитості не помітно».

«Що стосується благополуччя євреїв-колоністів, якщо вони навіть не прирівнюються до німців-колоністів, то в будь-якому випадку набагато заможніші за російських християн. І пояснюється це постійною і численною опікою зі сторони влади». Взагалі, особистий огляд колоній привів станс – секретаря Островського до висновку, що вони, не являють собою землевласницьких поселень, які були б схожі на російські та німецькі колонії»[с.8].

Другий, з перелічених ревізорів через 6 років отримав зовсім інші враження. Він виділив, що «колоністи не менше інших мають здібності до землеробства і складають клас добрих землеробів, цілком здатних до подальшого розвитку: вони працьовиті, тверезі, бережливі і являють собою гарних сільських робітників».

До такого ж рішення прийшов і третій ревізор, на думку якого «невдачі колонізації євреїв протягом довгого часу обумовлюються тим, що більша частина перших поселенців були вкрай не пригідними до землеробства. В даний же час друге і третє покоління перших поселенців-колоністів, які народилися і виросли в колоніях, трохи-потроху звикло до землі і сільськогосподарської праці, сформулювало ядро справжніх землеробів».

Нарешті, Херсонський губернатор в звіті в 1899 році наголосив, що «підбір все покращується і на той момент вже 3 та 4 покоління в кожній єврейській колонії утворилась доволі вагома частина тих, хто дійсно прив’язалися до землі і за умовами свого побуту не відрізняються від землеробів російських та німецьких».

Саме це і є прикладами чисельних офіційних відгуків, донесень, досліджень, що є не лише накопиченням літератури про колонії, а й заповненням Міністерських архівів, а ще важливим поштовхом політичної діяльності стосовно колоній, під їхнім впливом винаходились і втілювались в життя різні «заходи», проводились дослідження над людьми.

Як це не дивно, але люди, які займалися даною справою мали доволі різні погляди на ситуацію з приводу того чи є факт, чи його немає. Люди, які спостерігаючи один і той самий предмет, часто в один і той же час бачили зовсім різне, протилежні риси, і не помічають того, що іншим кидається в очі. І не лише бачать, а ще й впевнені в гостроті зору, і певним чином діють на цей предмет. І навіть, якщо у відношенні фактів могли бути настільки протилежні погляди, то про причини не успіхів євреїв в землеробстві й тим паче зрозумілі. Тут, з одного боку стоїть переконання в тому, що виною всьому є єврейська натура, а з іншого – невміння і зловживання влади.

Таке, на перший погляд незрозуміле явище може стати зовсім іншим, якщо прийняти до уваги, з одного боку зв'язок даного питання з загальним напрямком нашої внутрішньої політики, а з іншого – з постановкою всього питання по справі колонізації, а також за наявності зацікавленості влади. Загальна внутрішня політика безперечно відчувалась на відношенні до єврейських колоній, також зрозумілим є зв'язок зацікавленості чиновників, які наглядали за колоніями.


Економічні ознаки

Джерела В середньому на господарство % господарств без робочої худоби
Плуги, букери Вози Жатки Робочі коні Корови Всього худоби
За Канкрином 0,9 1,1 0,25 2,5 1,8 6,3 23,2
За земською статистикою 0,9 1,0 0,24 2,5 2,2 6,3 23,2
За Улейніковим 1,0 1,1 0,24 3,0 2,7 7,8 22,2

Якщо спів ставляти наведені ознаки всіх трьох джерел подивитися, в якому поступовому порядку стоять ці джерела, в розумінні більш сприятливого висвітлення економічного стану колоній, то виявляється що в найбільш сприятливому вигляді є колонії за Улейніковим. Це джерело за 6 ознаками з 7 наведених в даній таблиці стоїть попереду інших джерел, потім йде Канкрин, котрий висувається вперед лише за двома ознаками, і нарешті земська статистика, не займає 1-го місця ні за однією із семи ознак, проте знаходиться на останньому місці за 6-ма ознаками. Отже, займає І місце за 6 ознаками Улейніков, за 2 – Канкрин – ІІ місце, за 5 ознаками.

Крім вище розглянутих ознак, залишається ще декілька, які включені в програму дослідження економічних проявів, за якими можна провести порівняння. Але в правдивості відповідних даних неможливо бути впевненими, а між іншим різниця між джерелами досить вагома. Слід зазначити, що висновки даних авторів більш за все суперечливі в питанні оренди, самостійної обробки землі особливо в питаннях не земельної промисловості. За Канкриком євреї колоністи самі ретельно ухиляються від землеробства, майже скрізь здають землю в оренду і займаються промислом, який не має нічого спільного з землеробством. За Улейніковим, навпаки, колоністи самі орендують масу земель, самостійно, своїми силами обробляють її, і в незначному ступені займаються промислом. Звернення до цифр є неподоланними труднощами, так як даних цифр не існує. Наприклад, Канкрин, в своїх таблицях пише знаки питання, які вказують на недовіру його самого до даних фактів, або на місці певних даних наведені важко пояснювані риски. За такими даними точно підрахувати просто не може бути, і до наведених далі даних слід відноситись доволі скептично, адже вони побудовані лише на припущеннях.

Всі джерела вказують на доволі значну мобілізацію землі, шляхом оренди, при чому Улейніков та Канкрин дають майже однакову кількість орендованої землі колоністами: перший 10663, а другий – 10379 десятин. За земською статистикою орендовано землі виявляється в меншій цифрі – 6470 десятин. Що ж стосується земельного фонду, з якого колоністи черпають оренду, то за Канкрином та земською статистикою – переважно на стороні, за Улейніковим – з наділів євреям. Здають землю за Канкрином багато хто – 45,3% всіх господарів, за Улейніковим – лише 16,3%, за земською статистикою – даних немає. Господарства, які не звертаються до оренди складають: за Канкрином – 38,8%, за земською статистикою – 43,8%, за Улейніковим – 44%.

Що ж стосується оброблення земель, то самий високий відсоток земель, які не обробляються наводить Канкрин, а саме – 28,4%, майже 1/3 всіх господарств. За земською статистикою необроблених земель набагато менше, лише 15,5%. Улейніков, взагалі, нараховує 8%. За способом обробки, наскільки вдалось встановити, виключно своєю працею обробляють за Канкрином 32,9%, за земською статистикою – 20%, за Улейніковим – 68%.

Наймають для обробки земель, за Канкрином, і обробляють землю – 33,6%, за земською статистикою – 24,2%, за Улейніковим – 23,1%. Супряга досить поширена за даними земської статистики, а саме 40,3%, за Канкрином та Улейніковим дане явище не зустрічається.

Залишається вказати промисли. Тут різниця за різними джерелами доходить до надзвичайних меж: найменшу кількість ремісників нарахував Улейніков – всього 7,8% господарств, де є наявними ремісники. Далі йде земська статистика, вказуючи на 25,3%, а за Канкрином майже вся половина всіх господарств дає ремісників – 47,3%. Але Канкрин рахує всі професії, не виключаючи торгівлю та лихварство, а Улейніков – лише ремісників, але лише цим не пояснюється велика різниця між ними. Чим її пояснити ми можемо лише припускати. Одним з таких припущень є те, що серед євреїв-колоністів звання ремісника було досить розповсюдженим, так як весь контингент переселенців, які сформували колонії були з міських ремісників, а в момент дослідження, перші поселенці ще були живими, - адже пройшло всього 37-45 років з заснування колоній. До того ж переселенцям доводилось шукати на нових місцях заробіток по містам та багатим німецьким колоніям. Все це підтримувало розвиток ремісничих знань серед євреїв-колоністів. Все ж , можливо, що Канкрин реєстрував всіх знаючих будь-яке ремесло, а Улейніков лише тих, хто був зайнятий даною справою. Але це лише здогадка і істина цього питання невідома, так як автори не дають в своїх працях жодних пояснень, ні про програму обстеження, ні про засоби. Можливо Канкрин рахував також ремісників, які не проживають в колоніях. На це є певна згадка, де він говорить, що «не можна дійти до висновку, що євреї не лише не займаються землеробством, а велика їх кількість (ремісники) не лише не займаються землеробством, а навіть не проживають в колоніях»

Що ж стосується Маріупольського уїзду, то тут порівняння можливо зробити між даними двох земських переписів 1886 та 1901 року і даними Улейнікова. Різниця між ними довільно значна, чим в Олександрівському уїзді: пояснюється це тим, що всі ці спостереження економічного стану населення Маріупольського уїзду стосуються в період в 15 років, тоді як в Олександрівському уїзді – періоду в 2 рази меншому – тобто 8 років, по-друге, різниця різних джерел в способах підрахунків. Так, наприклад, за переписом 1886 року реєструвались в числі мертвого інвентарю не всі плуги, а лише вдосконалені, під час підрахунку живого інвентарю виділені і не ввійшли до даних цифр телята. Завдяки даному порівнянню втрачається певна суть значення. Крім того, відсутність в роботі Улейнікова пояснень згідно програми дослідження ускладнює певним чином розуміння цифр і не дає впевненості в висновках, які ґрунтуються саме на цих цифрах. Ось порівняльна таблиця тих самих ознак, які раніше було наведено відносно Олександрівського уїзду.

Таблиця 3.2

Порівняння інвентарю

Джерела В середньому на господарство % господарств без робочої худоби
Плуги, букери Жатки Робочі коні Корови Всяка худоба
Земська статистика 1886 року 0,3 0,03 2,1 1,8 4,5 20,6%
Улейніков 1,0 0,3 3,1 2,7 7,6 33,2%
Земська статистика 1901 року 0,9 0,3 2,3 2,1 6,7 25,9%

У відділі мертвого інвентарю різниця найбільш вагома, відносно плугів різницю пояснювали вище, відносно жаток – вона досить зрозуміла, адже їхнє розповсюдження доволі недалекого минулого. В живому інвентарі, за Улейніковим, стан колоністів висвітлюється в доволі вигідному положенні, аніж за земськими переписами, які дуже схожі між собою. Кількість різної худоби різниться знов на користь Улейнікова, виключно завдяки різному підходу до підрахунку, і за статистикою 1886 року, наведена цифра повинна бути завищена. Якщо рахувати телят та овець, то на двір за переписом 1886 року буде по 14,9 штук різної худоби. Відсоток безкінних знов таки наближає два земських джерела, виділяючи вже несприятливий для колоністів бік.

Підводячи певні висновки з порівняння всіх джерел в обидвох уїздах, слід визнати, по-перше, що різниця в картині, зображуваній різними джерелами в їхніх цифрах зовсім не суттєва, якщо ж десь і проявляється занадто велика різниця, то це пояснюється перш за все різницею в прийомах і програмах спостереження, а також значною невпевненістю певних даних. І ті висновки, які розділяють авторів не завжди знаходять вагому основу в об’єктивних даних: цифри, які здобуті авторами знаходяться в більшій злагоді між собою, аніж побудовані на них висновки. Другий вагомим висновком є те, що найбільш разюча різниця знаходиться між Улейніковим та Канкрином, земська статистика завжди, у випадку розходження між авторами, займає між ними середину. Це ще раз підкреслює про цінність даних земської статистики.

Надалі ми переходимо до розгляду економічного стану євреїв-колоністів, за основу взявши земські статистики.

 

3.1. Короткий економічний огляд колоній та адміністративне управління.

 

Всього єврейських колоній в Катеринославській губернії 17. Найбільш ранніми колоніями були – Весела, Красноселка, Межиріч – які утворились в 1846 році, а найпізніша – Хлібодаровка в 1855/63 р., більшість колоній утворились в 1855 році.

Всі єврейські колонії в адміністративному відношенні складали 4 сільських прикази: Графський, Новозлатопольський, Приютинський та Затлишенський; ці прикази відповідають приблизно сільським волостям. На чолі приказів стоять призначені адміністрацією сільські начальники, влада яких нагадує владу сільських волосних старшин, відрізняється деякими специфічними рисами. В кожній колонії представником влади був виборний шульц (староста), в допомогу йому обирались два бейзицера, терміном на 2 роки, обов’язки шульца відповідали обов’язкам сільського старости. До 1 січня 1905 року влада над усіма єврейськими колоніями та нагляд мав особливий Опікун над єврейськими колоніями, з окремою канцелярією, яка розташовувалась в м. Маріуполі. З 1905 року опікунства відмінені, і колонії повністю знаходились під владою земських начальників. В зв’язку з цим наступна інстанція – Управління Державного Майна – замінена новою – Губернаторська Присутність. В іншому ж колонії зберегли свій устрій, який характеризувався великою опікою. Одним з проявів цієї опіки був зникаючий інститут мустервітів, або зразкових господарів з німців, розселених в колоніях в якості керівників колоністів у занятті землеробством. В деяких колоніях вони вже зникли, в інших – втратили значення свого існування.

Один з приказів – Графський – охоплював собою дві колонії Олександрівського уїзду, 4 колонії Маріупольського.

 

3.2. Територія та населення

 

Територія, на якій біли поселені колонії тягнеться довгою смугою з заходу на схід, приблизно на 70 верст, перериваючись між приказами. Площа, яка охоплена всіма колоніями прирівнюється до 22823 десятин за офіційними даними 1904 року, з них власної землі 5153 десятин. Запасна земля при колоніях утворювалась з відрізів при наділі переселенцям з розрахунку 40 десятин норми на родину, в розмірі, 10 десятин в запасний фонд. За статистичними земськими дослідженнями зареєстровано в єврейських колоніях в Олександрівському уїзді 11458,7 десятин, в Маріупольському – 9093,1 десятин. Всього 20551,8 десятин. В середньому на колонію 1209 десятин землі, найменшою за територією була колонія Хлібодаровка – 760 десятин, найбільшою – Новий Златополь – 2485 десятин землі.

Колонії були розташовані на водо розділі між Азовським морем та басейном р. Дніпро, в місцевості, яка являла собою голий відкритий степ, з характерними схилами, безводними балками. В розумінні зрошування колонії знаходились в несприятливих умовах, в жодній не було більш-менш значущої річки, і взагалі не було протікаючої води, деякі колонії з великими зусиллями діставали і підземну колодязну воду, якщо і знаходили то для пиття вона була непридатна, і колоністи були змушені возити воду за декілька верст.

Брак води настільки суттєвий, що інколи слугував предметом крадіжок та серйозних сутичок. Особливо тяжким було становище в колоніях Трудолюбовки, Нечаївки, Графський. По сусідству з єврейськими колоніями знаходились німецькі колонії і села колишніх державних селян, а недалеко були розташовані грецькі села.

Уїзні міста, Олександрівськ та Маріуполь стоять на відстані від колоній від 60 до 100 верст. Щойно проведена залізна дорога, друга Катеринівська, дійшла до деяких єврейських колоній (Затищенський приказ).

Грунт в єврейських колоніях був звичайний глинистий чорнозем, з вмістом гумусу 5-7%, за своїми властивостями він нічим не відрізнявся від грунту навколишніх місць. Завдяки розташуванню на водо розділі, де не могло бути глибоких балок та річок, до складу колоніальних наділів входило порівняно не мало незручних земель, якщо не враховувати деяких солончаків.

Населення єврейських колоній було більш рухливим ніж населення інших сільських місцевостей. Пояснюється це багатьма причинами. Перед усім закон про виключення з земельного звання нерадивих колоністів створив значний контингент рухливого населення, яке то виходить з колоній, то знов повертається, в залежності від заробітку на стороні, врожаю та інших причин, для декого колонії це останній притулок, де вони переживають негаразди і збираються з новими силами. Іншою причиною руху населення була дворово-спадкова форма землекористування, завдяки відсутності переділів, сформувалась значна когорта безземельних, які змушені були шукати скрізь, де тільки можливо різні засоби для існування. Подібні безземельні в німецьких колоніях знаходились в набагато кращих умовах. По-перше, вони, позбавляючись від землі, отримували значний викуп від спадкоємців, до яких переходила вся земля, і, залишаючись в колоніях, нерідко вели доволі солідне господарство на орендованій землі, по-друге – в німецьких колоніях існував спеціальний грошовий фонд для купівлі земель на стороні для безземельних. Нічого схожого не було в єврейських колоніях, і безземельні там знаходились зовсім в іншому становищі і складали рухоме ядро в колоніях.

Всього сімейств (господарств) в усіх колоніях губернії за земською статистикою нараховувалось 1277, з них 742 сімейства в Олександрівському уїзді, і 335 в Маріупольському. За офіційними даними в обох уїздах нараховувалось 750 сімейств ревізьких.

В середньому на колонію 75 сімей, найменша кількість – 39 сімей в Нечаївці, найбільша – 119 сімей в Ново-Златополі. Взагалі серед поселень півдня єврейські колонії виявлялися найменшими, наближаючись до німецьких колоній і поміщицьких селян.

Розмір колоній залежить від того, що деякі не справляють великого враження: восени та навесні серед оголеного степу, правильно розпланована, розтягнута в одну вулицю колонія занадто невигідно виглядає на фоні мертвого оточуючого степу. Саме це і є основною причиною тих вражень, які ми знаходимо в роботах ревізорів про єврейські колонії. Адже без формове, хаотичне російське село справляє зовсім інше враження, завдяки своєму проектуванню, що допомога замаскувати нудний краєвид. Ті ж колонії, вбираючись в зелень мали зовсім інший вигляд, більш жилий та господарський.

Загальна кількість населення в колоніях складає 8294 душ (за даними земської статистики 1898 року в Олександрівську уїзді та 1900 року в Маріупольському); в Олександрівському уїзді 4837 душ, та в Маріупольському 3457 душ. Вище згадане офіційне джерело дає на 1 січня 1905 року – 10121 душу, з них чоловіків 5267, а жінок – 4854 душі. Розподіл за статями кількість чоловіків перевищує кількість жінок, що є звичайним для півдня: чоловіків у всіх колоніях – 4263 душі, а жінок – 4031 душ, тобто перших 51,4%, а других 48,6%, в середньому по Олександрівському уїзді для всіх категорій землевласники чоловіки – 51,5%, по Маріупольському уїзді – 51,5% також. Кількість членів єврейської колоніальної сім’ї також не відрізняється від середньої по уїзної величини: на сім’ю колоніста припадає 6,5 душ, на сім’ю всього землевласницького Олександрівського уїзду 6,7 душ, а Маріупольського – 6,3 душ.

Забезпечення власної робочої сили колоніальних сімей точно так не відрізняється від середньої по уїзної: у євреїв – 1,5 чоловіка в робочому віці, а по всьому Олександрівському уїзді – 1,4 робітника, по Маріупольському – 1,5 робітника на сім’ю. Малолітніми та старими євреї колоністи найменше обтяжені, ніж населення всіх уїздів в середньому: при цьому дітей та старих серед жінок відносно більше ніж серед чоловіків. Чоловіків у середньому старше 60 років у євреїв – 5,3%, а в середньому в Маріупольському уїзді – 5,4%, в Олександрівському – 5,3%. Жінок старших 55 років у євреїв 5,5%, тоді як в Олександрівському уїзді 6%, а в Маріупольському уїзді – 6,6%. Дітей у євреїв до 7-8 років – 24,8% хлопчиків та 26,3% дівчат, в Олександрівському уїзді – 27,5 – хлопчиків і 28,2% дівчат, в Маріупольському уїзді 29,2% та 31%. Каліцтво серед євреїв найменш 0,3% серед чоловіків, 0,1% серед жінок. Тоді як в Олександрівському уїзді та Маріупольському 0,6% та 0,4% серед жінок. Типи єврейських колоністів збереглися, але все ж помітна різниця між євреями-міщанами та колоністами. Звичайні риси міського ремісника – блідість, худорлявість та фізична недорозвиненість, такі ж риси проявляються і в колоністах, але трапляються і сільські міцні хлібороби, з тим відбитком фізичної сили та незграбності, які так властиві землеробам.

Одяг євреїв-колоністів носять змішаний, в більшості випадків так званий німецький, який був притаманний міським робочим людям.

Їжа колоністів головним чином складалась з молочних продуктів, в свята та по суботам навіть бідний єврей намагався здобути шматок м’яса. Сніданком завжди слугувала, на німецьку манеру, кава, з тією лише різницею, що замість кави вживали цикорій, а також готували каву домашнім способом – з ячменю. Дехто вживав замість кави чай.

Житлові будинки розрізнялися в залежності від часу побудови. Колишній тип побудови, на зразок казенного типа будинку, на дві половини, для двох родин, зовсім зник, але залишились і однокімнатні будинки для однієї сім’ї, з сінями та конюшнею під однією крівлею, побудованої з земляної цегли, з низькими стінам та невеликими вікнами, з земляною підлогою, встеленою соломою. Помешкання доволі просторе, хоча й низьке з пічкою в кутку, з дерев’яними нарами в іншому, і дерев’яними лавками навколо стін, крім лавок з меблів був лише стіл. Сіни слугували й складовою і служили літнім приміщенням, з них можна було бачити двері назовні, інші ж двері вели в конюшню. Також будували і за своїм смаком, матеріалом слугувала та ж земляна цегла, для крівлі використовували черепиці, а пізніше стали застосовувати тес (циндель, гонту), так як саманні стіни довго не витримували ваги черепиці і розходились. Зустрічались побудови із випаленої цегли з черепичною або залізною крівлею, щось на зразок міських будинків, в таких будинках була міська обстановка – венські меблі, дивани.

Господарські побудови були на зразок німецьких, причому в бідних господарствах їх не було зовсім, за винятком конюшні. Клуні будували з крокв, загони для птиці та тварин будували з саманної цегли. Коморою для зберігання зерна слугували все ті ж сіни, горища, за зразком знов же таки німецьких, або ж спеціальні амбари.

З громадських побудов в кожній колонії були синагоги або молитовний дім, доволі велика та значуща споруда з цегли, вкрита черепицею або залізом, потім – школа, - побудовою схожа на синагогу та громадська баня. Громадських хлібозаощаджувальних магазинів немає лише в двох колоніях Олександрівського уїзда. В чотирьох колоніях малися громадські споруди для приміщення приказів (волосних правлінь).

 

3.3. Освіта

В кожній з єврейських колоній була школа – однокласне народне училище з 4 річним навчанням, всі училища були у відомстві міністерства Народної Просвіти, і підпорядковувались Інспектору народних училищ. Останній назначав вчителів, спочатку вчителі були російськими вихідцями, потім євреї, які витримали іспит на звання вчителя. Викладання матеріалу велося російською мовою, заробітна платня складала 445 карбованців з квартирою. Закон Божий викладався мела-медом, якого пропонували на дану посаду спільнотою та затверджувався інспектором народних училищ, з заробітною платою 165 карбованців на рік. Шкільна програма була звичайною: школи розділялися на одно штатні та двоштатні (з двома вчителями), розміщувались в громадських будинках і утримувалась за рахунок громадських коштів, за винятком заробітної плати вчителю, яка йшла з казни, особливий капітал, який формувався від здачі в оренду, так званих запасних земель при колоніях, земства нічого не виділяли для школи. З цього капіталу виділяли по 75 карбованців на школу для навчальних посібників.

На той час школи були скрізь, тому земські статистики не скрізь охопили їх. Останні школи ж були відбудовані в 1904 році. Саме тому, за переписом по Олександрівському уїзді по всім 10 колоніям було зареєстровано лише 1 школу.

За офіційними даними 1906 року кількість всіх учнів в колоніях біло виражено наступними цифрами: хлопчиків 487, дівчаток – 624, а всього 1111 душ. Можна сказати, що в колоніях досягнута всезагальна освіта, і через деякий час неграмотних майже не буде. Взагалі грамота серед євреїв-колоністів була набагато вища ніж у всіх інших колоніях, за винятком німців. За земською статистикою кількість не маючих грамоти: в євреїв – 30,4%, тоді як в Олександрівському уїзді – 44,2%, в Маріупольському уїзді – 35,3%. Грамотних серед дорослого населення біло також більше, серед чоловіків – 33,8%, серед Маріупо<



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.50.33 (0.017 с.)