Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктами підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію відповідно до закону.

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Глава 22 ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ. ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов’язань

1. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

3. Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.

4. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов’язання.

5. Зобов’язана сторона має право виконати зобов’язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов’язання.

6. Зобов’язана сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналежного виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою виконання.

7. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

8. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

Стаття 194. Виконання господарського зобов’язання третьою особою

1. Виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто.

2. Неналежне виконання зобов’язання третьою особою не звільняє сторони від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.

Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов’язаннях

1. Управнений суб’єкт господарського зобов’язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.

2. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов’язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб’єкту — з дня офіційного опублікування цього акта.

3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов’язок суб’єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

Стаття 196. Виконання господарських зобов’язань, у яких беруть участь кілька управнених або кілька зобов’язаних суб’єктів

1. У разі якщо в господарському зобов’язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов’язаних суб’єктів, кожний з управнених суб’єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов’язаних суб’єктів повинен виконати зобов’язання відповідно до частки цього суб’єкта, визначеної зобов’язанням.

2. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов’язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 197. Місце виконання господарського зобов’язання

1. Господарське зобов’язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов’язання.

2. У разі якщо місце виконання зобов’язання не визначено, зобов’язання повинно бути виконано:

за зобов’язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

за грошовими зобов’язаннями — за місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов’язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов’язану сторону; (Абзац третій частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV від 03.03.2005)

за іншими зобов’язаннями — за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов’язаної сторони, якщо інше не передбачено законом. (Абзац четвертий частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2452-IV від 03.03.2005)

3. У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов’язана сторона за грошовим зобов’язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов’язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов’язання.