Тема 4. Закони і теорії в науковому дослідженні.

Тема 5. Аналогія. Види аналогій. Гіпотеза.

Тема 6. Аргументація в науковому дослідженні

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- наукові категорії, закони та теорії;

- роль аналогії в науці;

- способи доведення гіпотез;

- аргументацію наукових досліджень та її принципи.

План вивчення теми

 

1. Наукові категорії. Теорія, закон, аксіома.

2. Роль в науці аналогії і способів доведення гіпотез.

3. Склад аргументації: суб'єкт, структура.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При вивченні першого питання важливо дати характеристику таким категоріям, як теорія та закон. Не забувайте, що теорія виростає із практики і необхідна їй, а практика у свою чергу організовується і спрямовується теорією. Є кілька різних підходів до визначення суті теорій: гносеологічний, логічний, методологічний. Теорія (від гр.— спостереження, споглядання, дослідження) означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ, це найвища форма узагальнення і систематизації знань. Закон — це логічне, формалізоване та чітко сформульоване співвідношення між явищами об'єктивної дійсності, що характеризується як необхідне, істотне, стійке, повторюване та загальне. Аксіома (від гр. значуще, гідне, прийнятне положення) — це твердження певної теорії, яке при її деструктивній побудові приймається без доведення як вірне вихідне положення та кладеться в основу доведення інших тверджень. Зазвичай це відомі та очевидні істини, правильність яких підтверджена практикою.Більш глибоко дане питання можна вивчити за підручником Стеченко Д.М., Чмир О.С. Методологія наукових досліджень: Підручник.- К.: Знання, 2005.- с77-82.

При вивченні другого питання студенту потрібно чітко усвідомити, що аналогія посідає важливе місце в науковому дослідженні. Особливо плідно використовується вона на початкових стадіях пізнання. Аналогія є одним із засобів логічного опрацювання фактичного матеріалу і висування гіпотез. Історії науки відомо чимало випадків, коли наукові висновки було здобуто за допомогою умовиводів за аналогією. Наприклад, за аналогією з хвилями на поверхні води було відкрито закони поширення звуку і світла; аналогія між поширенням теплоти і поширенням електрики дала змогу перенести порівняння, розроблені для явищ теплоти, та явищ електрики; аналогія, проведена між рухом пружних кульок і рухом молекул газу, створила можливість вирахувати тиск газу тощо. Аналогія широко застосовується не тільки у природознавстві під час вивчення явищ природи, а й у спільних науках під час вивчення явищ суспільного життя.

Аналогія в логіці – умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. В умовиводах за аналогією знання, набуте при розгляді якогось об'єкта (моделі), переноситься на інший, менш доступний для дослідження, менш наочний. Умовиводи за аналогією щодо конкретних об'єктів є гіпотетичними – правильність їх виявляється дальшим дослідженням і перевіркою. В сучасній науці розвинутою галуззю застосування аналогії є так звана теорія подібності, що використовується при моделюванні.

Будь-яка гіпотеза має ймовірний характер, а тому потребує перевірки на істинність. Існує кілька способів доведення гіпотези. Найпоширеніший – виведення з неї (з основного припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами.

1. Сформулювавши гіпотезу, намагаються вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь імовірності гіпотези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численнішими виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами.

При вивченні третього питання необхідно знати, що для розкриття цього питання треба розуміти, що будь-яке доведення складається із трьох частин: тези, аргументів (основи) і демонстрації (форми доказу). Тезою доказу називається положення, істинність якого треба довести. Аргументом (основою) називаються ті судження, які наводяться для доведення тези. Демонстрацією (формою доказу) називається спосіб логічного зв'язку тези з основою. Будь-який доказ припускає наявність доведеного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. Позначають тезу по-різному, наприклад: “Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому”: “Ось моя теза”; “Ось моє положення”; “Ось моя позиція” тощо. Часто якесь положення формулюється без посилання на те, що це теза. Теза висловлюється звичайно у формі категоричного судження.

Аргументація досягає мети, якщо слушно сформульовано предмет доказу і правильно підібрано аргументи.

Основні правила формулювання предмета доказу такі.

Перше — тезу доказу слід формулювати чітко, не припускатися двозначності.

Друге — доказ тези слід залишати незмінним, тобто він повинен доводити один і той же висновок, положення.

Третє — слід тримати під постійним контролем основну думку і хід міркування, послідовний зв'язок основних ви­сновків, положень.

Для того, щоб аргументи були переконливими, до них висуваються такі вимоги:

- аргументами можуть служити лише положення, істинність яких була доведена, або вони взагалі ні в кого не викликають сумніву, тобто аргументи мають бути істинними;

- аргументи слід довести незалежно від тези, тобто дотримуватися правила їх автономного обґрунтування;

- аргументи не мають бути суперечливими;

- аргументи мають бути достатніми.

Помилкою є як недостатність аргументів, так і надмірність доказів. Слід дотримуватися логічного зв'язку між аргументами і тезами.

Часто в науковій праці доводять не істинність, а помилковість, хибність суджень або неправильність доказів інших дослідників через установлення хибності або необґрунтованість їхніх тверджень.

Спростування можна здійснювати трьома основними способами: критикою тези, критикою аргументів і критикою демонстрації.

Перший спосіб — критика (спростування) тези полягає в доказі необґрунтованості (хибності або помилковості) виставленої опонентом тези. Спростування такого твердження може бути прямим або опосередкованим.

Пряме спростування формулювання у вигляді міркування, яке отримало назву "зведення до абсурду". Аргументація в цьому разі будується таким чином: спочатку умовно припускається істинність висунутого пропонентом положення і з нього логічно виводять можливі наслідки.

Розмірковують при цьому приблизно так: припустимо, що теза пропонента є істинною, тоді з неї випливають певні наслідки. Якщо при порівнянні наслідків з фактами виявиться, що вони суперечать об'єктивним даним, то аргументи визнають необґрунтованими. На цій основі робиться висновок про хибність і самої тези, оскільки хибні наслідки завжди свідчать про хибність основи. За допомогою прямого спростування доводять необґрунтованість тези опонента, не висуваючи ніякої ідеї на заміну.

Посереднє, або опосередковане, спростування будується іншим чином. Опонент може не аналізувати тезу протилежної сторони, не перевіряти ні аргументів, ні доказів пропонента. Він зосереджує увагу на докладному і всебічному обґрунтуванні власної тези. Якщо аргументація ґрунтовна, робиться висновок про хибність тези пропонента. Такий доказ хибності тези можливий у тому разі, якщо теза і антитеза регулюються принципом "третього не дано", тобто істинним може бути лише одне з двох тверджень.

Другий спосіб спростування — критика аргументів. Він передбачає використання таких доказів, істинність яких не викликає сумнівів. Якщо опоненту вдається довести хибність або сумнівність аргументів, то звідси випливає необґрунтованість тези. Критика аргументів може виявлятися в тому, що опонент указує на неточний виклад фактів, двозначність узагальнення статистичних даних, висловлює сумнів в авторитетності експерта, на висновок якого посилається пропонент.

Критика демонстрації — третій спосіб спростування. У цьому разі доводять, що в міркуваннях пропонента немає логічного зв'язку між аргументами і тезою. Коли теза не випливає з аргументів, вона вважається необґрунтованою і потребує нової аргументації.

Такі основні правила аргументування, побудовані на використанні основних правил доказу і спростування. Тільки дотримуючись їх, можна успішно вести полеміку в науковій і праці.

 

Ключові терміни та поняття

Аргументування — це логічний процес, суть якого полягає в тому, щоб довести істинність власних суджень (того, що хочемо довести, тези доказу) за допомогою інших суджень (тобто аргументів, доказів).

Аргументація - раціональний спосіб переконання шляхом обґрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте структуру і основні функції теорії?

2. Що таке аналогія? Які ви знаєте види аналогії?

3. Проаналізуйте роль аналогії в науці. Які ви знаєте способи доведення гіпотез.

4. Що таке гіпотеза?

5. Які ви знаєте складові доведення?

6. Що називається тезою?

7. Що називається судженням?

8. Що називається демонстрацією?

9. Назвіть базові закони логіки.

10. Дайте класифікаційну характеристику умовиводів, що використовуються у наукових дослідженнях.

11. Розкрийте сутність та основні правила аргументації. Покажіть правила та помилки в аргументації наукових досліджень.

 

Бібліографічний список

Основна література: (1); (3); (4); (5); (10).

Додаткова література: (9); (15); (20); (25), (35).