Рекомендації до формування трудового колективу

Трудовий колектив формується з окремих працівників, які мають різні психічні властивості та соціальні характеристики. Іншими словами, члени трудового колективу є представниками різних темпераментів, статтєвовікових та етнічних груп, відрізняються один від одного різними звичками, поглядами, інтересами, які, власне, є спільними чи розходяться з їхніми соціальними позиціями.

Працездатний і згуртований трудовий колектив виникає не одразу. У своєму розвитку він проходить тривалий процес становлення, який дуже часто буває непростим, тернистим і не завжди завершується успішно. Це залежить від низки обставин, які впливають на формування будь-якого колективу, незалежно від того, чи створення його є свідомим і цілеспрямованим, чи спонтанним, стихійним. До них належать:

1) уявлення про мету створення колективу. Якщо це уявлення чітке і ясне і відповідає внутрішнім переконанням та прагненням людей, то вони готові заради її досягнення повністю чи частково відмовитися від свободи рішень і вчинків і підкоритися груповій владі;

2) позитивна оцінка організацією результатів діяльності колективу. Якщо колектив досяг певних успіхів у процесі спільної роботи, то це свідчитиме на його користь. Отже, члени колективу впевнюються у правильності свого рішення щодо входження у нього і з ентузіазмом налагоджуватимуть співпрацю;

3) психологічна і соціально-психологічна сумісність членів колективу. Основу першої складає відповідний темперамент членів колективу; в основі другої – відповідність їх професійних та моральних якостей.

У випадку несумісності характерів чи позицій окремих членів колективу він стає конфліктним і малоефективним.

Розвиток колективу відбувається за певними стадіями, основними з яких вважаються:

1. Формування нової групи.

2. Боротьба (притирання).

3. Стадія нормалізації стосунків (зміцнення).

4. Стадія повної інтеграції (єдності).

На кожній із стадій існують певні проблеми, пов'язані із налагоджуванням стосунків у групі і усвідомленням індивідом свого місця (ролі, статусу) у ній. Для усунення цих проблем керівник групи мусить застосовувати різні стилі управління.

 

Різновиди управлінського рішення.

Рішення – це вибір альтернативи, речове видбиття власне управління(менеджменту), певною мірою його підсумок. Воно є результатом обдумування, дій та намірів, висновків, міркувань, обговорень, постанов, тощо, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Рішення вимагають відповідальності, систематизаціі дій, організованості, тощо. Їх можна класифікувати за певними ознаками:

За сферою охоплення:

загальні (стосуються всієї організаціі)

часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем, тощо)

за тривалістю дії:

перспективні

поточні

за рінем прийняття:

на вищому рівні управління

на середньому рівні управління

на нижчому рівні управління

за характером розвязуванних завдач:

організаційнізапрограмовані (їх виділяти у менеджменті запропонував американський науковець Герберт Сайман, на основі залучення комп’ютерної технологіі). Це певний відомий прелік кроків, тут мало альтернатив.

Організаційнінезапрограмовані, викликані новими або невідомими факторами та ситуаціями. Це можуть бути рішення з реалізаціі цілей організаціі, поліпшення якості продукціі, вдосконалення структури управління, методів мотиваціі тощо.

Компромісні, які повинні врівноважувати протиріччя, що виникають(обґрунтував американський фахівець Роберт Кац)

за способом обґрунтування:

Інтуїтивні, тобот ті, які базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору. Зрозуміло, що обгрунтованність визначается особистими якостями менеджера.

Які базуються на судженнях(думках, міркуваннях, висновках). Це вибір, зумовлений знаннями, досвідом, стажем, класифікацією. Оскільки такі рішення безпосередньо приймає менеджер, то вони формуються швидко і без значних витрат. Але такі рішення можуть призвести до не сприйняття нової альтернативи.

Раціональні, обґрунтовані, об’єктивними, аналітичними процесами

га способом прийняття:

Одноособові

Колегіальні(розробляє група фахівців, а приймає відповідна група менеджерів)

Колективні(приймаються загальними зборами)

Комбіновані.

44. Розпорядча діяльність керівника.
В процесі повсякденної роботи виникають ситуації, коли необхідно ліквідувати різні відхилення від сталого режиму вир-ва. Для цього використовують розпорядчі дії:

Накази – видаються тільки у письмовій формі і підписуються тільки керівником орг.-ї

Розпорядження – письмові або усні посилання до конкретної дії, які можуть надаватися керівниками всіх рівнів ієрархії в межах своїх повноважень і, як правило, тільки своїм підлеглим.

Вказівки – найчастіше усні інколи письмові і, як правило, надаються тільки своїм безпосереднім підлеглим і найчастіше стосуються оперативної діяльності.

Соціальні методи управління.

Соціально-психологічні методи управління — це сукупність конкретних прийомів впливу на процеси формування та розвитку трудових колективів, соціальні процеси, що відбуваються всередині них, структуру зв'язків споживачів, інтереси, стимули, соціальні завдання. Соціально-психологічні методи управління являють собою єдність двох аспектів управлінського впливу на працівників — соціального і психологічного. Соціальний вплив проявляється через сукупність конкретних способів і прийомів, спрямованих на формування і розвиток виробничого колективу, трудову і творчу активність його працівників, формування духовних інтересів людей і їх світогляд.

 

Соціально-психологічні методи управління.

Соціально-психологічні методи управління посідають важливе місце в процесі управління, яке визначається ролью колективу,задоволенні соціальних потреб людини. Це конкретні способи й прийоми впливу на процеси, які відбуваються в середині нього.

Мета соціально-психологічних методів – забезпечити всезростаючи соціальні потреби людини, її всебічний гармонійний розвиток і підвищення на цій основі трудової активності та ефективної діяльності колективів.

Психологічні методи управління спрямованы на регулювання стосунків мыж людьми щляхом створення оптимального психологічного клімату в колективі. До психологічних належать належать методи комплектування малих груп і колективів, гуманізація праці, психологічног впливу, професійного добору і навчання.

Методи соціального почину, новаторство призначені для формування і підтримки в колективі найбільш прогресивних соціальних норм, інтересів потреб, тенденцій соціального розвитку.

Методи соціального регулювання використовують для впорядкування і гармонізаціі соціальних відносин шляхом виявлення і регулювання інтересів і цілей різних колективів, груп та осіб. Це статути громадських організацій, угоди, взаємнізобовязання, системи добору, розподілу і по черговості задоволення соціальних потреб та інтересів.

Вплив соціальних планів здійснюється шляхом створення умов праці, забезпечення відпочинку, організаціі побуту, медичного обслуговування тощо.

Моральні стимули впливають через нагородженням орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо.

Методи формування колективів та соціального-психологічного клімату в них забезпечують вплив на засадах добору його членів за характером, стажем, національністю тощо; це також призначення керівників, розташування кадрів на робочих місцях та інше.

Стиль роботи керівника

Стиль роботи керівника – характерні риси діяльності у часі та просторі (поведінка керівника, почерк керівника) Він залежить від можливостей, характеру та загальних нахилів керівника. Сюди відносяться:

Знання та рівень підготовки керівника

Його науковий підхід

Вміння пояснити (обосновать) свої рішення

Організованість

Вміння бачити перспективу

Стремління досягнути поставленої мети

Відповідальність

Скромність у всіх відносинах

Вміння слухати

Керівник не має право підвищувати голос

Тонкий педагог, знати психологію підлеглих