Клініко-психологічна інтервенція: види, методи, функції

1. Поняття психологічної інтервенції.
2. Методи психологічної інтервенції:

2.1. Вибір засобів

2.2. Функції клініко-психологічної інтервенції.

2.3. Цільова орієнтація.

2.4. Теоретичне обґрунтування.

2.5. Оцінка.

2.6. Професій ні дії.

1. Клініко-психологічна інтервенція як частина лікування в цілому.
2. Клініко-психологічна інтервенція і консультування.
3. Площини клініко-психологічних інтервенцій.
4. Місце психопрофілактики й психореабілітації в клініці.

Психологію і медицину можна розрізняти за їхніми найважливішими прикладними сферами інтервенцій; головний критерій при цьому – тип використовуваних засобів.

Якщо у медицині вплив здійснюється в основному медикаментозними, хірургічними, фізичними та іншими методами, то у психології - психологічними.

Всередині психології виділяють зазвичай 3 групи методів інтервенції, які пов’язані із трьома великими сферами:

- психологією праці – організаційно-психологічні інтервенції (наприклад, "дискусійний тренінг", "тренінг мотивацї", ділові ігри, тренінг комунікативної компетенції тощо);

- педагогічною психологією – педагого-психологічні інтервенції (напр., програми розвитку мислення у дітей);

- клінічною психологією – клініко-психологічні інтервенції.

 

У сучасній психологічній літературі термін „психологічна інтервенція” став дуже популярним. Ним інколи замінюють термін „психотерапія”. Однак, більшість науковців, наприклад М.Перре та У.Бауманн, розглядають психотерапію як функцію психологічної інтервенції. За їхнім визначенням, психологічна інтервенція характеризується використанням психологічних засобів для досягнення короткочасних чи тривалих змін шляхом впливу на емоції та поведінку.

 

Окрім поняття "психологічна інтервенція", часто, особливо у вітчизняній літературі, зустрічається поняття "психологічна допомога".

Поняття "психологічна допомога" відображає певну реальність, деяку психосоціальну практику, полем діяльності якої є сукупність питань і проблем психічного життя людини. За визначенням О.Ф Бондаренка, психологічна допомога – це галузь та спосіб діяльності, що призначені для сприяння людині й суспільству у вирішенні широкого кола проблем, породжених душевним життям людини у соціумі. Зміст психологічної допомоги полягає у забезпеченні емоційної, смислової та екзистенційної підтримки людини або суспільства в ситуаціях ускладнення, які виникають у ході їх особистісного та соціального буття.

Сьогодні психологічна допомога – містке поняття, зміст якого складається з великої кількості теорій і практик, що варіюються від специфічного застосування такого методу соціологічних обстежень як глибинне інтерв’ю до різноманітних технік соціально-психологічного тренінгу, понять та методів, що сходять до медичної психотерапії.

 

У появі психотерапії як соціального інституту і професії можна виділити ряд основних передумов і джерел:

1. Розвиток експериментальної психології, що розпочався зі створення 1879 року першої психологічної лабораторії В.Вундта у Лейпцігу. З цього часу розпочалася нова – наукова – епоха розвитку психологічної допомоги.
2. Формування нового, гуманного і наукового підходу до людей, що страждають психічними захворюваннями: Ф.Пінель, який наприкінці ХVІІІ ст. зняв ланцюги з пацієнтів психіатричної лікарні; Ж.Шарко, З.Фрейд, які описали й обгрунтували катарсично-гіпнотичний метод лікування "істерії".
3. Розвиток психологічного тестування та руху за розумову гігієну (пов’язаний з діяльністю Ф.Гальтона та Ф.Біне, а також К.Бірса, який організував на початку ХХ ст. у США Товариство розумової гігієни).
4. Бурхливий розвиток наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. психіатрії і психофізіології, зокрема російських психіатричної (В.А.Гіляровський, О.В.Кербіков,С.С.Корсаков, Є.К.Краснушкін) та психофізіологічної (І.П.Павлов, В.М.Бехтерєв) шкіл.
5. Виникнення й утвердження у 40-х роках в США "недирективної психотерапії" К.Роджерса, який запровадив у психотерапії філософію екзистенціалізму, відмовився від терміну "пацієнт" на користь найменування "клієнт" і закріпив у свідомості розуміння можливості отримання психотерапевтичної допомоги здоровими людьми.
6. Інститут релігійного опікування (counselors) та соціальних працівників, що сходить до американських традицій протестантизму і виник напередодні другої світової війни. Будучи випускниками факультетів соціології, філософії та теології, ці спеціалісти призначалися для надання психологічної допомоги особам, що потрапили до складної емоційної та життєвої ситуації.

Важливу роль відіграв також соціально-економічний та соціально-політичний контекст епохи краху імперій у ХХ ст., звільнення людського "Я" від будь-яких форм закріпачення, визнання людини вільною й такою, що має невід’ємні права від народження ("Декларація прав людини", прийнята ООН у 1949 році). Разом з тим, подальший розвиток суспільства пов’язаний з таким негативним для здоров’я людини чинниками як урбанізація, індустрі-алізація, підвищення рівня напруженості в соціальних стосунках, пришвидшення темпу життя, інформаційна перенасиченість тощо.

 

 

Методи клініко-психологічної інтервенції мають ряд характеристик, які представлені в таблиці 1. Тут потрібно зазначити, що специфічною саме для клініко-психологічної інтервенції є друга з виділених характеристик.

Таблиця 1

Основні характеристики методів клініко-психологічної інтервенції

Вибір засобів	Психологічні засоби, точка прикладання яких – емоції та поведінка. Вони здійснюються у соціальній інтеракції між допомагаючим і тим, хто шукає допомоги.
Функції інтервенції	Соціальна гігієна і профілактика, лікування/психотерапія, реабілітація. Функції пов’язані зі здоров’ям і розладами/хворобами (психічними і соматичними).
Цільова орієнтація процесів	Для досягнення змін
Теоретичне обгрунтування	Через теорії психології
Оцінка	Експериментальна перевірка (особливо перевірка ефективності)
Професіоналізм дій	Спеціалісти-психологи

 

2.1

Сутність психологічної інтервенції не втому, щоб викликати зміни психічних характеристик і процесів, а в тому, що вплив здійснюється психологічними засобами (а орієнтуватися можна і на зміни соматичного стану – напр., кров’яного тиску): через бесіду, тренінг чи міжособистісні взаємостосунки.

2.2

Методи клініко-психологічної інтервенції можна відмежувати від методів, прийнятих в педагогічній психології, психології праці чи організаційній психології, якщо визначити спеціальні функції інтервенції:

· функція гігієни (масштабні санітарні заходи, які сприяють психічному, фізичному і соціальному здоров’ю – все, що сьогодні стосується "психології здоров’я") і профілактики (методи і стратегії психологічної інтервенції, які допомагають попередити розлади, знизити рівень захворюваності); кризова інтервенція належить саме до функції профілактики, оскільки вона допомагає адаптуватися у важких, критичних життєвих обставинах і так попередити виникнення розладів;

· функція лікування/терапії (терапія розладів, які мають характеристики захворювань); поняття " психотерапія " охоплює лише частину цієї функції і стосується терапії порушених психічних паттернів функціонування й впливу на порушення, які виникають в інтер-індивідуальній площині;

· функція реабілітації (допомога людині заново у повному обсязі включитися в роботу, соціальну сферу й суспільство після того, як з’явився розлад чи хвороба, чи недостатність); тривалі наслідки будь-якого розладу можуть бути попереджені або зведені до мінімуму.

2.3

В описанні кожного методу клініко-психологічної інтервенції мають бути чітко викладені цілі, для яких його потрібно використовувати; завдяки цьому він утворює основу для структурованих і орієнтованих на ціль процесів інтервенції.

Метод може бути частиною деякої множини чи системи методичних правил, які разом використовуються для досягнення віддалених цілей, чи макрорезультатів.

Окремі психотерапевтичні техніки ("емпатійне слухання", "фокусування", вправи на релаксацію) призначені для досягнення конкретних ближніх цілей, або мікро результатів.

Конкретні, сформульовані в поняттях спостереження цілі є передумовою для регуляції конкретних терапевтичних дій (табл. 2).

Таблиця 2