Перші згадки про європейський Суд з прав людини і причини його утворення.

Курсова робота

На тему:

« Європейський суд з прав людини в механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина. »

Студента 2-го курсу

заочного відділення

Марков Ф.Б

Науковий керівник:

Викл. Громовчук М.В.

 

 

Ужгород-2012

 

Конституційне право, курсова робота на тему:

" Європейський суд з прав людини в механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина."

 

1.Істричні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства).

1.1. Перші згадки про Європейський суд з прав людини і причини його утворення.

1.2. Місце Європейського суду з прав людини в системі судової гілки влади, його роль в механізмі захисту конституційних прав і свобод.

1.3. Принципи діяльності Європейського суду з прав людини, основи і принципи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина.

 

2.. Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства.

2.1. Основні причини і умови що сприяли створенню і ефективному впровадженню механізмів захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина в Європейській судовій системі.

2.2. Основні принципи, якими керувалася і на що опиралася судова система Європейського суду з прав людини.

 

3. висновки

 

 

 

ВступАктуальність обраної теми курсової обумовлена тим, що питання прав ісвобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемоювнутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Сааместан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичноїреалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичногорозвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання.Основи прав людини – повага життя і гідності кожної окремої людини – присутні в більшості великих релігій і філософських вчень світу. Права людини неможна купити, заробити або получити в спадок – їх називають “невід’ємними”, тому що вони властиві кожній людині, незалежно від раси, кольору шкіри., статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або будь-яких інших обставин.Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто сааме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою.Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Демократизації процесу, пов’язаного з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи.Права людини грають особливу роль у взаємовідносинах людини і держави.Вони контролюють і регулюють здійснення державної влади над окремою людиною, надають свободи громадянам у відношеннях з державою і потребують від держави задоволення основних потреб людей, підпадаючих під його юрисдикцію. Краще всього ці права виражені в міжнародно-правових, котрі були погоджені державами і в яких вміщуються норми прав людини. Після другої світової війни проблема прав людини з чисто внутрішньої стала перетворюватися в міжнародну. Поступово Конституційне право почало попадати під вплив міжнародних стандартів. Були прийняті ряд міжнародних документів, що зобов'язують держави, що підписали їх дотримувати і розвивати повагу до прав людини, без якої-небудь дискримінації. Першим великим правовим актом стала Загальнадекларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 рудня 1948 року, цей основоположний документ і в даний час має великий вплив у світі. Хоча Всезагальна декларація не являється обов’язковим до виконання документом, більшість юристів доводять, що вона вже здобула обов’язкову юридичну силу на основі міжнародних звичаїв і практики, так як її застосовують в конституціях і судах багатьох країн. 3 вересня 1953 року була прийнята Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Цей документ гарантував громадянам держав членів Ради Європи дотримання їхніх конституційних прав. Для того щоб ефективно захищати права людини і належним чином реагувати на їхнє порушення, створені органи контролю: Комісія з прав людини, Центр прав людини, Європейський суд, що розглядає порушення прав людини на державному рівні. Істотною відмінністю міжнародних правових документів у галузі прав людини від інших міжнародних угод є те, що зобов'язання, що накладаються на держави, регулюють відносини не стільки з іншими державами, скільки мають своєю метою захистити права і свободи громадян саме цієї держави. Однак, у багатьох країнах справи з розвитком конституційного права, а головне з його виконанням знаходяться не в найкращому стані. Здавалося б, що говорити про рабство в ХХ-у столітті вже смішно, але в східному султанаті Оман рабство було скасовано лише в 1962 році.Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов‘язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і європейська Конвенція про захист прав людини й основних свободвід 4 листопада 1950 року.

МЕТА:

Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає у поглибленні та конкретизації знань про правову природу Європейського Суду, визначенні рівня наднаціональності в компетенції інститутів Європейського Суду.

Для досягнення зазначеної мети поставлені й послідовно вирішуються такі основні завдання:

– провести аналіз історичних умов становлення та розвитку Європейського Суду, які вплинули на еволюцію його правової природи;

– узагальнити теоретичний матеріал стосовно прояву наднаціональних та міжнародно-правових тенденцій у розвитку Європейського Суду;

– класифікувати теорії стосовно правової природи Європейського Суду, що склалися у вітчизняному та зарубіжному правознавстві, та дати їм критичну оцінку;

– провести аналіз правової природи Європейського Суду;

– дослідити сучасні підходи щодо розуміння наднаціональної організації судової влади і дати її авторське визначення;

– дослідити співвідношення понять «принципи судочинства» та «захист прав людини і громадянина» на прикладі Європейського Суду;

– виявити організаційну структуру у правотворчості Європейського Суду.

Об’єктом дослідження є процес становлення і розвитку Європейського Суду як міждержавна судова, незалежна гілка влади.

Предметом дослідження є сутність і правова природа Європейського Суду.

 

 

1.Істричні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства).

Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства.

Курсова робота

На тему:

« Європейський суд з прав людини в механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина. »

Студента 2-го курсу

заочного відділення

Марков Ф.Б

Науковий керівник:

Викл. Громовчук М.В.

 

 

Ужгород-2012

 

Конституційне право, курсова робота на тему:

" Європейський суд з прав людини в механізмі захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина."

 

1.Істричні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства).

1.1. Перші згадки про Європейський суд з прав людини і причини його утворення.

1.2. Місце Європейського суду з прав людини в системі судової гілки влади, його роль в механізмі захисту конституційних прав і свобод.

1.3. Принципи діяльності Європейського суду з прав людини, основи і принципи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина.

 

2.. Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства.

2.1. Основні причини і умови що сприяли створенню і ефективному впровадженню механізмів захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина в Європейській судовій системі.

2.2. Основні принципи, якими керувалася і на що опиралася судова система Європейського суду з прав людини.

 

3. висновки

 

 

 

ВступАктуальність обраної теми курсової обумовлена тим, що питання прав ісвобод людини і громадянина на сьогодні є найважливішою проблемоювнутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Сааместан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичноїреалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичногорозвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання.Основи прав людини – повага життя і гідності кожної окремої людини – присутні в більшості великих релігій і філософських вчень світу. Права людини неможна купити, заробити або получити в спадок – їх називають “невід’ємними”, тому що вони властиві кожній людині, незалежно від раси, кольору шкіри., статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або будь-яких інших обставин.Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Часто сааме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою.Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвиткові та забезпеченню прав людини. Демократизації процесу, пов’язаного з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи.Права людини грають особливу роль у взаємовідносинах людини і держави.Вони контролюють і регулюють здійснення державної влади над окремою людиною, надають свободи громадянам у відношеннях з державою і потребують від держави задоволення основних потреб людей, підпадаючих під його юрисдикцію. Краще всього ці права виражені в міжнародно-правових, котрі були погоджені державами і в яких вміщуються норми прав людини. Після другої світової війни проблема прав людини з чисто внутрішньої стала перетворюватися в міжнародну. Поступово Конституційне право почало попадати під вплив міжнародних стандартів. Були прийняті ряд міжнародних документів, що зобов'язують держави, що підписали їх дотримувати і розвивати повагу до прав людини, без якої-небудь дискримінації. Першим великим правовим актом стала Загальнадекларація прав і свобод людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 рудня 1948 року, цей основоположний документ і в даний час має великий вплив у світі. Хоча Всезагальна декларація не являється обов’язковим до виконання документом, більшість юристів доводять, що вона вже здобула обов’язкову юридичну силу на основі міжнародних звичаїв і практики, так як її застосовують в конституціях і судах багатьох країн. 3 вересня 1953 року була прийнята Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Цей документ гарантував громадянам держав членів Ради Європи дотримання їхніх конституційних прав. Для того щоб ефективно захищати права людини і належним чином реагувати на їхнє порушення, створені органи контролю: Комісія з прав людини, Центр прав людини, Європейський суд, що розглядає порушення прав людини на державному рівні. Істотною відмінністю міжнародних правових документів у галузі прав людини від інших міжнародних угод є те, що зобов'язання, що накладаються на держави, регулюють відносини не стільки з іншими державами, скільки мають своєю метою захистити права і свободи громадян саме цієї держави. Однак, у багатьох країнах справи з розвитком конституційного права, а головне з його виконанням знаходяться не в найкращому стані. Здавалося б, що говорити про рабство в ХХ-у столітті вже смішно, але в східному султанаті Оман рабство було скасовано лише в 1962 році.Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов‘язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і європейська Конвенція про захист прав людини й основних свободвід 4 листопада 1950 року.

МЕТА:

Мета та завдання дослідження. Мета роботи полягає у поглибленні та конкретизації знань про правову природу Європейського Суду, визначенні рівня наднаціональності в компетенції інститутів Європейського Суду.

Для досягнення зазначеної мети поставлені й послідовно вирішуються такі основні завдання:

– провести аналіз історичних умов становлення та розвитку Європейського Суду, які вплинули на еволюцію його правової природи;

– узагальнити теоретичний матеріал стосовно прояву наднаціональних та міжнародно-правових тенденцій у розвитку Європейського Суду;

– класифікувати теорії стосовно правової природи Європейського Суду, що склалися у вітчизняному та зарубіжному правознавстві, та дати їм критичну оцінку;

– провести аналіз правової природи Європейського Суду;

– дослідити сучасні підходи щодо розуміння наднаціональної організації судової влади і дати її авторське визначення;

– дослідити співвідношення понять «принципи судочинства» та «захист прав людини і громадянина» на прикладі Європейського Суду;

– виявити організаційну структуру у правотворчості Європейського Суду.

Об’єктом дослідження є процес становлення і розвитку Європейського Суду як міждержавна судова, незалежна гілка влади.

Предметом дослідження є сутність і правова природа Європейського Суду.

 

 

1.Істричні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства).

Перші згадки про Європейський суд з прав людини і причини його утворення.

Європейський суд з прав людини (англ. European Court of Human Rights, фр. Cour europenne des droits de l'homme) - міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, і включає всі питання, пов'язані з тлумачення і застосування Конвенції, включаючи міждержавні справи і скарги окремих осіб.

Вступивша в силу 3 вересня “Європейська конвенція про захист прав та свобод людини” не тільки проголосила основоложні права людини, а і створила особливий механізм їх захисту.[1]

Спочатку цей механізм включав три органи, які несли відповідальність по забезпеченню дотримання обов’язків, прийнятих на себе державами- учасниками Конвенції: Європейську Комісію з прав людини, Європейський Суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи.

З 1 листопада 1998 року, із вступом в силу Протоколу № 11 (прийнятий 11 травня 1994 року), перші два з цих органів були замінені єдиним, постійно діючим Європейським Судом з прав людини.

Європейський Суд з прав людини був створений в 1959 році згідно з Європейською Конвенцією про захист прав і свобод людини.[2] В той час число членів членів Ради Європи було незначне. Зараз ця цифра виросла в декілька разів, а Європейська Конвенцією про захист прав і свобод людини ратифікована в 40 країнах- членах Ради Європи.

Розпочавши свою діяльність в 1959 році, Європейський Суд до кінця 1998 року розглянув більше тисячі справ, більшість з яких за скаргами громадян. Сьогодні можна сказати, що всі норми, які містяться в розділі I Конвенції, а також норми Протоколів, які доповнюють цей розділ, приміняються так як вони розтлумачені в рішеннях Європейського Суду.

Число суддів в складі Суду рівне числу держав-учасниць Конвенції. Члени Суду обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи з числа трьох Кандидатів, представлених кожною державою, на строк 6 років, з можливістю переобрання; судді повинні “мати високі моральні якості або відповідати вимогам, які висуваються для призначення на високу судову посаду, або ж бути правознавцями з визнаним авторитетом”. По досягненню 70 років Суддя повинен підти у відставку. Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови; судді отримують винагороду на основі поденної оплати праці.

Ще не так давно мало хто в Україні знав про існування, а тим більше про діяльність Європейського Суду з прав людини, який за його місцезнаходженням часто називають Страстбурський суд. Однак зі вступом України в Раду Європи, а особливо після ратифікації Європейської конвенції з прав людини, на основі і з відповідністтю якої діє цей Суд,ситуація принципово змінилася.Громадяни України,які вважають свої права з числа передбачених названою Конвенцією порушеними діями державних органів і які не знайшли належного захисту