Валютна політика та роль НБУ в її реалізації

Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і супереч-

ливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувались різким падінням об-

сягів виробництва, розривом традиційних господарських зв’язків.«Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно з Декретом, єдиним законним платіжним засобом на території України

є валюта України. У зв’язку з цим усі надходження резидентам країни в іноземній

валюті підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки.

Ринок відображає ту активність кредитних інститутів, яка не пов’язана з кредитуван-

ням економіки. Тобто надлишкова ліквідність банківської системи спрямовується на

валютні спекуляції, які можуть дестабілізувати платіжний баланс країни. Тому НБУ

часто обирає за один з проміжних орієнтирів валютний курс, намагаючись нівелюва-

ти вплив на нього тих процесів, що не пов’язані з тенденціями світової економіки чи

тенденціями в реальному секторі національного господарства.

Якщо НБУ передбачає високу ймовірність впливу на валютний курс суто моне-

тарних чинників, то використання інструментів грошово-кредитного регулювання

спрямовується на те, щоб вивільнити його зі сфери впливу цих негативних тенденцій.

В Україні протягом усього періоду реформування економіки політика обмін-

ного курсу Національного банку відображала основні напрями реалізації

грошово-кредитної політики, спрямованої на обмеження чи експансію на

грошовому ринку. Це відображалося на виборі конкретного режиму встанов-

лення валютного курсу. На практиці це означає, що валютно-курсова політика

НБУ за весь період ринкової трансформації ґрунтувалася на послідовному ви-

користанні усіх видів режимів обмінних курсів: плаваючого, фіксованого, обме-

жено плаваючого і регульовано плаваючого.

Протягом усього часу існування гривні не припинялися широкі дискусії про режим

валютного курсу для України, а іноді навіть поновлювалися дискусії про доцільність

повернення до множинного курсоутворення.

Валютно-курсову політику НБУ останніх п’яти років можна на-

звати політикою курсової стабільності — з початку 2002 р. до кінця

2007 р. девальвація гривні щодо долара становила всього близько

2,2%, або в середньому 0,04% за місяць. Така курсова стабільність, що

досить упевнено підтримувалася після значних девальвацій 1998 р.

(80,5%) та 1999 р. (52,2%), очевидно, потребує ретельного аналізу її

причин і наслідків для грошової сфери та економіки в цілому, а також

оцінювання подальших перспектив.

Політика курсової стабільності в 2002–2007 pp. не означала консервування за-

стиг лої в часі незмінності якогось конкретного значення курсу. В умовах значного за

обсягом припливу валюти, суттєвого перевищення пропозиції над попитом і тиску

на зміцнення курсу, характерних для зазначеного періоду, ця політика мала на меті

забезпечити таку динаміку помірних без значних коливань поступових змін курсу,

які найповніше відповідали б широким кінцевим цілям Національного банку —

забезпеченню фінансової стабільності та підтримці економічного зростання.__

 

Класифікація та характеристика комерційних банків

Комерційні банки — це багатопрофільні кредитні інститути, що здійснюють фі-

нансові операції та послуги, пов’язані з обслуговуванням клієнтів у всіх секторах еко-

номіки.

У сучасних умовах функціонує велика кількість банків. Залежно від того або ін-

шого критерію їх можна класифікувати так:

за формою власності: державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані;

за організаційно-правовою формою: банки, які утворюються у формі акціонер-

ного капіталу (акціонері товариства відкритого і закритого типів), товариства з об-

меженою відповідальністю (пайові) або кооперативні;

за територіальною ознакою: міжнародні, загальнонаціональні, регіональні, та

міжрегіональні що обслуговують декілька регіонів країни;

за національною належністю: національні та іноземні;

за функціями та характером діяльності: депозитні, універсальні та спеціалі-

зовані банківські установи;

залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні,

великі та найбільші. На банківському ринку України більшість банків є середніми

(активи — понад 10 млн грн; див.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів

(паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності

на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комер-

ційні банки організовуються на принципах товариств із обмеженою відпо-

відальністю, де відповідальність кожного учасника обмежена розміром його

внеску в капітал банку. В Україні їх кількість по відношенню до інших банків

незначна: на 01.01.2009 р. вона становить 16% (див. табл. 11.1).

Кооперативні банки — це кредитно-фінансові інститути, що створюються

товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб. Їх поява була зумовлена прагненням дрібних виробників

Основне завдання їхньої діяльності — надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку.

За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються

на місцеві та центральний кооперативні банки.

В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і

Ексімбанк.

Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі

економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж на формах залу-

чення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією

.

Комерційні банки та їхні основні операції

 банки розвитку (функціонують на національному та локальному рівнях), які

здійснюють кредитування промисловості в масштабах усієї країни або ж окре-

мих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські

інститути, але існують і змішані — за участю приватного національного та іно-

земного капіталу;

 іпотечні банки — спеціалізовані комерційні банки, які у своїй діяльності в

основному спираються на довгострокове іпотечне кредитування та фінансу-

вання операцій з нерухомістю.

У сучасних ринкових умовах банки відіграють важливу економічну роль у сус-

пільстві та суттєво розширили сферу своїх основних функцій:

— мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;

— кредитування підприємств, держави та населення;

Комерційні банки та їхні основні операції

— випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);

— здійснення розрахунків та платежів в господарстві;

— емісійно-засновницька діяльність;

— консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх

на капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів.

Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг.

 

Операції комерційних банків

Банківські операції — це операції, спрямовані на вирішення завдань банків

залучення грошових коштів та вкладенн я їх

у позики, цінні папери і послуги, для розрахунків, фінансування та кредитуван-

н я капітальних вкладень та ін.

Ліцензі ї банки мають право здійснювати такі банківські опе-

рації:

— приймання вкладів (депозит ів) від юридичних і фізичних осіб;

— відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у

тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних

інструментів та зарахування коштів на них;

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власни й

ризик;

— операції з валютними цінностями;

— емісію власних цінних паперів;

— організацію купівлі та пр одажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від св ого імені (включаючи ан-

дерайтинг);

— надання гарантій і поручительств та інших зобов ’язань від третіх осіб, які пе-

редбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій

формі за поставлені товари чи надані послуги, прий маючи на себе ризик ви-

конання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

— послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберіган-

ня цінностей та документів;

— випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних

платіжних інструментів;

— випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням

цих карток;

— надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських опера-

цій.

Пасивні операції банків

Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки утворюють свої ресурси

(пасиви). Пасиви банків складаються з їхніх власних капіталів і притягнутих засобів.

Влас ний капітал індивідуального банку — це капітал, що належить банкіру.

Операції із залучення коштів (зобов’язання) — це сукупність заходів банків

щодо мобілізації коштів на поточних, строкових, та інших рахунках клієнтів (юри-

дичних і фізичних осіб). Основну суму залучених коштів становлять тимчасово віль-

ні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту промислового і торго-

вельного капіталу, грошові накопичення громадських організацій суспільних фондів

фінансових посередників та головне місце посідають особисті грошові накопичення

населАктивні операції банків пов’язані з розміщенням коштів і проводяться переваж-

но з метою отримання доходу та для підтримки ліквідності. До активних операцій

належать надання кредитів та позичок, купівля-продаж цінних паперів, вкладення

коштів у комерційні проекти, лізингові і факторингові операції, інвестиції в основні

засоби тощо.ення. Лізингові операції. Лізинг (від англ. lease — оренда) — це складна торгово-

фінансова угода, за якої лізингова фірма, тобто орендодавець, відповідно до по-

бажань і спеціалізації орендаря, купує у виробника певне майно і здає його в

оренду. Лізингові фірми часто виступають філіями чи дочірніми підприєм-

ствами великих компаній і банків. Кількість їхніх операцій останнім часом

швидко збільшуєтьсІнвестиційні операції. Комерційні банки проводять активну інвестиційну по-

літику, здійснюючи інвестиційну діяльність за принципом реінвестицій — про-

ведення реальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого

від інвестиційних операцій. Прямі фінансові інвестиції передбачають внесення

коштів або майна для збільшення статутного капіталу юридичної особи і при-

дбання таким чином корпоративних прав. Фінансові інвестиції банк здійснює

через інвестиції в цінні папери, шляхом вкладення коштів у цінні папери під-

приємств різних форм власності. Крім цього, банки можуть здійснювати інші

операції з цінними паперами, які мають назву фондових, до них належать:

— емісія власних цінних паперів;

— операції РЕПО (продаж цінних паперів із можливістю наступного викупу їх);

— операції з надання кредиту під заставу цінних паперів;

— операції на ринку цінних паперів від свого імені.

Основними об’єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних ком-

паній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладе-

них у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку