Основні завдання та чинники, що зумовили необхідність реформування судової системи в України

 

Судова система України зразку 2002 року характеризувалася роз'єднаністю, різними принципами побудови загальних та спеціалізованих судів, неоднаковими процедурами оскарження рішень судів різних юрисдикцій, наявністю диспропорцій у навантаженні на суддів судів різних рівнів.

Наслідком цього є те, що розгляд судових справ|річ| істотно|суттєво| затягується, судові рішення неодноразово скасовуються з направленням справи на новий судовий розгляд, створюються перешкоди для ухвалення остаточного судового рішення у справі.|зволікатися| Це призводить до порушення одного з найважливіших прав людини – права на справедливий розгляд його справи|річ| протягом розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року.

Чинна система судоустрою України є невиправдано громіздкою та складною з точки зору проходження справи від першої до останньої інстанції. У галузі господарського та адміністративного судочинства існує чотири ланки судів. В існуванні такої судової системи немає потреби. Вона повинна бути простою та зрозумілою для усіх. У зв'язку з цим необхідним є реформування судів апеляційної та касаційної інстанцій, а також запровадження правових заходів для зменшення навантаження на суди першої інстанції.

У результаті здійснення судово-правової реформи в Україні запроваджено виконання органами правосуддя трьох судових функцій – розгляд справи по суті, апеляційний та касаційний розгляд. Проте потрібно констатувати, що відповідні ланки судів не виконують покладених на них завдань. Внаслідок цього виявилося, що реформа фактично не призвела до змін по суті, ознаменувалася лише структурними перетвореннями та зміною назв судових інстанцій.

Як засвідчила практика судочинства, вдосконалення лише процесуального законодавства не може повною мірою вирішити окреслені проблеми. Для їх подолання необхідне подальше реформування судоустрою. В основу побудови нової судової системи повинен бути закладений організаційний механізм правильного та ефективного розгляду справ. Причому основний акцент має бути перенесено на забезпечення доступності та наближення правосуддя до простих громадян. Зокрема чимало справ прийнято Європейським судом з прав людини проти України у зв'язку із незабезпеченням доступу до правосуддя (складні судові процедури, які фактично унеможливлюють звернення до суду чи перегляд судових рішень).

З урахуванням вищенаведеного законопроектом пропонується запровадити принципово нову модель судової системи України, яка ґрунтується на подоланні роз'єднаності судової влади, а також передбачає уніфікацію процедур здійснення правосуддя загальними та спеціалізованими судами [11].

Діюча до 2010 року чотирьох рівнева судова система України не відповідає практиці європейських та інших демократичних унітарних держав. Класична система судових інстанцій має три рівні: суди першої інстанції, апеляційні суди, вищий суд, як суд касаційної інстанції, що забезпечує єдність судової практики.

Основним завданням верховних чи аналогічних їм судів у провідних зарубіжних країнах є забезпечення рівності усіх перед законом і судом, що здійснюється шляхом уніфікації судової практики. Процедури, спрямовані на забезпечення єдності судової практики, існують і на рівні Європейського Союзу – передбачена можливість порушення провадження у справі проти держави у випадку, якщо її суди не дотримуються рішень судових органів Європейського Союзу.

Специфіка судів як органів державної влади полягає у тому, що в силу принципу незалежності суддів єдність системи судів може забезпечуватися лише процесуально – шляхом встановлення процедур оскарження судових рішень. Інстанційний взаємозв'язок судів – єдиний фактор, що характеризує судову систему як окрему гілку державної влади. Відсутність такої взаємодії неодмінно призведе до зниження рівня судового захисту прав і свобод людини і громадянина, прав та інтересів юридичних осіб у державі.

Єдність судової практики може забезпечуватися тільки шляхом здійснення Верховним Судом України функцій касаційної інстанції. Судова влада зможе дійсно стати самостійною гілкою влади в державі, здійснювати неупереджене і об'єктивне правосуддя на засадах верховенства права і закону, якщо буде забезпечено її організаційну єдність на чолі з Верховним Судом України. При цьому цивільне, кримінальне, адміністративне і господарське судочинство, а також розгляд справ про адміністративні правопорушення здійснюватимуться в межах єдиної судової системи.

Зосередження в одній найвищій інстанції функції касаційного суду є на сьогодні світовим стандартом. Навіть за наявності розгалуженої системи спеціалізованих судів розгляд справ у спеціалізованих формах судочинства, як правило, процесуально завершується у верховному суді країни. На необхідності реформування судоустрою України у напрямку створення трьох ланкової судової системи неодноразово наголошувалося в експертних висновках та рекомендаціях експертів Ради Європи. Зокрема, у висновку від 19 грудня 2002 р. вказується, що у більшості країн світу Касаційний суд є також Верховним Судом, і відсутня необхідність у тому, щоб розмежовувати Касаційний суд і Верховний Суд. У висновку експертів Ради Європи «Реформування судової системи України» (червень 2003 р.) відзначалося, що внутрішня організація судової системи України є заплутаною і ускладненою та потребує перегляду і спрощення. Експерти вказували, що Верховний Суд має бути судом третьої інстанції, розгляд справ в порядку касації повинен здійснюватися судовими палатами Верховного Суду України.

У висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) від 12 березня 2007 р. № 401/2006 щодо проекту закону про судоустрій № 2834 від 27.12.2006 р. та проекту закону про статус суддів України № 2835 від 27.12.2006 р. зроблено зауваження щодо чотирьох ланкової судової системи. Експерти вказали, що чим складніша система судоустрою, тим більшим є потенціал для процесуальних перешкод у вирішенні справи [20].

Система судоустрою, яку пропонується запровадити цим законопроектом, розрахована на забезпечення досягнення рівного правосуддя для всіх згідно з законом. Це основний принцип і кінцева мета судочинства в усіх демократичних країнах.

Новим судоустроєм України передбачалося запровадження окружних адміністративних судів для розгляду спорів між суб'єктами владних повноважень та юридичними особами, а також оскарження рішень, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України та центральних органів виконавчої влади. Натомість адміністративні справи за участі громадян будуть розглядатися місцевими загальними судами.

Доцільність таких змін обґрунтовується тим, що запроваджена на сьогодні в Україні система адміністративних судів істотно погіршує доступ громадян до правосуддя, оскільки окружні адміністративні суди, які є судами першої інстанції, розташовані в обласних центрах. Це ускладнить можливість звернення до них громадян, їх участь у судових засіданнях. Натомість, відповідно до системи адміністративного судочинства, що визначена законопроектом, розгляд таких категорій справ, як справи, пов'язані з нарахуванням та виплатою пенсій, справи щодо проходження та звільнення з публічної служби, – буде забезпечено на рівні району (місцевим загальним судом).

Проект також передбачає вдосконалення та детальну регламентацію питань статусу суддів. Зокрема, існує необхідність у встановленні обов'язків суддів, які передбачають забезпечення справедливого розгляду судових справ у розумні строки відповідно до вимог закону і дотримання норм суддівської етики.

Однією з ключових проблем, яку необхідно вирішити з метою утвердження в Україні справедливого та безстороннього суду, є вдосконалення порядку підбору кадрів на посаду судді. З цією метою пропонується утворити один постійно діючий орган – Кваліфікаційну комісію суддів України, та передбачити гарантії неупередженості її членів.

Реформування потребує також процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Передбачається, що це буде здійснювати Дисциплінарна палата суддів України як самостійний і незалежний орган в системі судоустрою. Відповідно до світових стандартів дисциплінарне провадження щодо суддів повинно здійснюватися переважно суддями, яких відповідно до законопроекту пропонується відряджати до цього органу на час виконання повноважень, або суддями у відставці. Чіткого нормативного визначення потребують і підстави дисциплінарної відповідальності суддів.

Існує необхідність у підвищенні ролі суддівського самоврядування в Україні, запровадження єдиної його системи для усіх судів загальної юрисдикції.

Вдосконалення потребує також організаційне забезпечення судів. З цією метою проектом пропонується змінити статус Судової адміністрації України з органу виконавчої влади на орган влади, підконтрольний Раді суддів України.

Закон України «Про судоустрій та статус судів в Україні» спрямований на реформування системи судоустрою з метою забезпечення оперативності, доступності та наближення правосуддя до громадян, а також його якості шляхом удосконалення процедур підбору кандидатів на суддівські посади, кваліфікаційної атестації і притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Законом удосконалюються процедури та стадії судочинства, механізм судового розгляду справ, оскарження судових рішень з метою виконання судовою владою її завдання щодо здійснення оперативного, якісного та доступного правосуддя.