Правові механізми реформування судової системи Україні в умовах інтеграції до європейського союзу 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правові механізми реформування судової системи Україні в умовах інтеграції до європейського союзу



 

Розглянемо рівень відповідності українського законодавства законодавству ЄС за формою та змістом, що виявляються в правозастосовній практиці, розвитку сучасних методів тлумачення нормативно-правових актів, застосуванні принципів права ЄС в українських судах, зміцненні незалежної української судової системи, а також забезпеченні ефективності правосуддя.

У ст. 6 договору «Про Європейський Союз» сказано, що основними принципами Союзу є спільні принципи всіх держав-членів, а саме: свобода, демократія, шанування прав людини та основних свобод, верховенство права. Крім того, відповідно до частини 2 вищенаведеної статті договору ЄС «поважає права і свободи людини, що були гарантовані Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод», підписаною 4 листопада 1950 р. в Римі, «і передбачені конституційними традиціями, спільними для всіх держав-членів, як загальні принципи права Співтовариства». Універсалізм полягає в спільному із західними країнами розумінні юридичної природи прав людини та основних свобод - до «транснаціонального судового спілкування» або «судової глобалізації», як це має місце в сучасному світі [11].

Парламентська Асамблея Ради Європи 19 травня 2007 р. прийняла резолюцію «Функціонування демократичних інститутів в Україні». У ній Україні рекомендується провести реформування судової системи на основі Концепції її вдосконалення, затвердженої Президентом України в травні 2006 р. На виконання цієї резолюції Верховною Радою України розробляються реальні кроки щодо вдосконалення судової влади.

Після ратифікації Верховною Радою Європейської конвенції про захист прав і свобод людини, Конвенції ООН та інших міжнародних ухвал і декретів ці важливі міжнародні правові акти стали невід'ємною частиною національного законодавства України. А вступивши в 1995 р. до Ради Європи, Україна взяла зобов'язання визнавати принципи верховенства права та норму, за якою будь-яка особа, що перебуває під її юрисдикцією, може користуватися правами людини й основними свободами (ст. 3 Статуту Ради Європи) [14].

На сьогодні ключовим фактором, який треба вирішувати, є надмірна завантаженість вітчизняних судів всіх рівнів, що інколи може призвести до винесення юридично неграмотних судових рішень. На базі європейського досвіду його можна вирішити у такий спосіб, що в структурі вищого судового органу формується декілька однорідних судових палат кожна з яких забезпечує лише окрему сторону судового розгляду тієї чи іншої справи незалежно від того, чи має дана справа за своєю фабулою поєднання цивільно-правового й кримінально-правового елемента. Через незначну питому вагу справ, ускладнених іноземним елементом, недоцільно створювати ще одну палату для вирішення вказаної категорії справ [21].

Важливим компонентом впливу державного управління на судову владу є узгодження правового змісту національної судової системи з усталеними європейськими зразками. Не може визнаватися раціональною така судова система, в якій несправедливо обмежуються права зацікавлених осіб на оскарження судових рішень в умовах, коли першою інстанцією для розгляду окремих кримінальних справ є апеляційний суд (цей недолік усунуто в ст. 26 законопроекту). Тому спочатку пропонувалося створити чотири ланки системи суддів загальної юрисдикції, у тому числі шляхом створення додаткових до вищих господарського й адміністративного судів, ще вищих кримінального й цивільного судів. Це покликано гармонізувати процедури розгляду справ у судах усіх юрисдикцій, усунути процесуальний дисбаланс судових ланок і судових інстанцій. Для України, як великої європейської держави, такий варіант є цілком прийнятним, тим більше, що відповідні аналоги вже існують і в інших країнах. Завдяки створенню Вищого господарського та Вищого адміністративного судів України, Верховний, апеляційні та місцеві суди були певною мірою розвантажені, однак існує черговість просування судових справ у тому числі й в указаних новостворених судах.

За такого підходу юрисдикція Верховного Суду України має бути переглянута за рахунок віднесення до компетенції вищих судів розгляду справ у касаційному порядку. На нашу думку, його авторитет зросте за рахунок вивільнення від розгляду численних касацій, які з успіхом зможуть розглядати вищі суди, підсилені колишніми суддями Верховного Суду України. Важливість Верховного Суду, як найвищого судового органу, підкреслюється тим, що до його юрисдикції віднесено справи, найскладніші з позиції застосування норм матеріального і процесуального права. У сучасній Німеччині, наприклад, взагалі не існує Верховного Суду. Його аналогією є Об'єднаний Великий Сенат судових установ, який розглядає спори у випадках неоднакового застосування законів судами різних юрисдикцій. До компетенції Верховного Суду України, на нашу думку, можна було б додатково віднести розгляд спорів між судами різних юрисдикцій з приводу компетенції (наприклад, між адміністративними та господарськими судами).

Важко зрозуміти логіку тих, хто вважає, начебто запропоновані зміни спрямовані мало не на розвал судової системи. Так, у своєму висновку на законопроект «Про судоустрій і статус суддів» В. Онопенко звертає увагу на те, що його реалізація означатиме розподіл «судової системи на окремі децентралізовані, конкуруючі одна з одною підсистеми». Можна нагадати, що судова система України єдина, проте не централізована, на відміну, скажімо, від органів виконавчої влади або прокуратури, а голова Верховного Суду не є начальником над судами нижчого рівня. Гарантії ж єдності судової системи, передбачені в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», аж ніяк не посягають на єдність судової системи в загальнодержавному вимірі. Вони не пов'язані з адміністративним керівництвом судами. Що ж стосується підсистем, то вони існують зараз, існуватимуть у разі прийняття законопроекту в запропонованій редакції, і на єдність судової системи це не впливатиме. Сумніви викликає твердження, що законопроект у цій частині є загрозою правопорядку й законності, спрямований на ліквідацію судів загальної юрисдикції і створення корпоративних судових органів, не пов'язаних жодними принципами з іншими судами та іншими галузями законодавства.

Зараз частина адміністративних справ в Україні розглядається міськими і районними судами, а частина - окружними адміністративними судами. Ця система вдосконалюється і, очевидно, вдосконалюватиметься й надалі з урахуванням фактичного завантаження судів та інших чинників. Створення ж окружних кримінальних судів пов'язане з необхідністю забезпечити розгляд справ за участю присяжних, не обтяжуючи цим апеляційні суди [15].

На наш погляд, спочатку можуть виникнути труднощі з пошуком громадянами потрібного суду, але цей недолік компенсуватиметься підвищенням рівня спеціалізації судів, що сприятиме підвищенню професіоналізму суддів. Це підтверджується практикою багатьох країн Європи, де в судах поєднується внутрішня і зовнішня спеціалізація. Однак навіть за умови доктринального визнання домінуючим будь-якого із цих підходів, правова система України матиме потребу в прийнятті норм, які б усували чинну практику видання Верховним Судом постанов про особливості судового розгляду тієї чи іншої судової справи. Натомість (з метою уникнення різнорідності в тлумаченні законодавчих актів суддями під час їх професійної діяльності) до змісту національного права слід адаптувати існуючий у деяких країнах ЄС механізм подолання складнощів, що виникають у процесі розгляду судових справ. Цей механізм полягає в тому, що суддя суду нижчого рівня, зіткнувшись із певною проблемою в правозастосуванні, самостійно звертається за відповідним роз'ясненням до Верховного Суду. Особливість цього методу полягає в тому, що тільки за умови наявності саме такого звернення Верховний Суд надає обов'язкове до застосування тлумачення закону, яке поширюватиметься на вирішення винятково тієї справи, щодо якої і надійшло дане звернення із підписом судді суду нижчої інстанції (досвід Польщі та Ірландії). Слід зазначити, що Верховні Суди країн ЄС остаточно не позбавлені права на розроблення інструкцій із правозастосування для всіх інших національних судів, однак такі інструкції мають лише рекомендаційний характер. На нашу думку, такий досвід також варто взяти до відома під час проведення чергового етапу уніфікації українського законодавства про судоустрій до установлених європейських зразків.

Наступним важливим чинником, рецепція якого із правових систем деяких країн ЄС до українського законодавства істотно прискорила б європейську інтеграцію України в контексті реформування правосуддя, є залучення суддів судів нижчої інстанції до тієї чи іншої форми роботи у вищих судах, зокрема підготовка ними проектів рішень, винесення вироків, ухвал вищестоящих судів, а також виконання консультаційно-дослідницьких завдань, у вигляді узагальнення судової практики та судової статистики. Для української держави та безпосередньо для органів правосуддя було б також корисним збільшення кількості проведення різноманітних семінарів, тренінгів, тематичних зустрічей суддів.

Болючим для України є питання тривалої нездатності забезпечити повноцінну незалежність судової влади в такому форматі, як це існує в більшості держав Європи. На сьогодні в Україні ця проблема має дві складові. Першою із них є факти неправомірного втручання сторонніх осіб у професійну діяльність суддів з метою схилити їх на прийняття бажаного для цих осіб рішення. Друга - свідоме прийняття суддями неправомірних рішень, вироків, ухвал, тобто фактично продовження протизаконної діяльності, розпочатої сторонніми зацікавленими особами. Очевидно, що в разі відсутності державного втручання у сферу цієї проблеми, повноцінна інтеграція України до національних європейських структур і перш за все вступ до ЄС є неможливим. Для цього потрібні передусім рішучі й водночас виважені законодавчі кроки.

На сьогодні надзвичайно важливо, щоб суспільство, державна та судова влада досягли взаєморозуміння стосовно розуміння поняття «незалежна судова система», та критично важливої ролі, яку верховенство закону відіграє в сучасному демократичному ринковому суспільстві. Як зазначав від імені уряду США американський посол Джон Гербе, міжнародна спільнота готова допомогти Україні в цьому складному, проте вкарай необхідному процесі реформування правової системи. Насамперед українці повинні досягти згоди стосовно моделі незалежної судової системи, яку вони бажають отримати [7].

Невідкладного перегляду потребують санкції ст. 375 та 376 Кримінального кодексу України не лише щодо збільшення термінів ув'язнення за скоєння названих дій з існуючого максимального строку вісім років хоча б до дванадцяти, але й можливості застосування до засуджених за ст. 375 Кримінального кодексу суддів додаткового покарання у вигляді заборони займати відповідні посади або займатися відповідною діяльністю. Ураховуючи те, що в разі втручання в діяльність суду деяких категорій службових осіб застосовуються санкції Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», які вже давно морально застаріли через мізерні розміри штрафів, які в ньому передбачаються, нагально необхідним є збільшення їх мінімальної межі. Перешкоди суто процедурного характеру, існування яких означає відсутність практики поширення європейських стандартів на норми вітчизняного процесуального права, найбільш яскраво виявляються в самому факті існування дискримінаційної процесуальної норми, передбаченої ст. 347 Кримінально-процесуального кодексу, згідно з якою оскарженню в апеляційному порядку підлягають тільки ті вироки, які не набрали законної сили. На недоцільність такого нормативного формування вказує також те, що апеляційна інстанція на підставі повторного дослідження встановлює фактичні обставини справи. Ще більшою мірою (через значно інтенсивнішу частоту правозастосувань порівняно з описаною вище нормою Кримінально-процесуального кодексу) потребує реформування Кодекс України про адміністративні порушення, який взагалі не допускає можливості оскаржити факт накладання стягнення за вчинення будь-якого адміністративного правопорушення (проступку).

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 201; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.147.102.111 (0.006 с.)