Харківський обласний науково-методичний інститут безперервної освіти

Харківський обласний науково-методичний інститут безперервної освіти

Центр практичної психології і соціальної роботи

Надання психологічної допомоги

молоді, яка схильна до суїциду чи

здійснила спробу суїциду

Методичні рекомендації

Харків 2007

Рецензенти:

Ю. Ю. Дребот, ліцензіат біблійних наук Папського Григоріанського Університету (Рим, Італія);

І. С. Захара, професор філософських наук Львівського національного Університету ім. І. Франка.

Вступ

Сьогодні Україна увійшла до групи країн із високим рівнем суїцидальної активності (більше 20 самогубств на 100 тис. населення). При цьому даний показник з кожним роком збільшується.

Актуальність дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю завдань профілактики самогубств серед учнівської молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень 27,2% дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % - вважають, що нікому "немає до них діла", 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.

Характерним для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх вчинків. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні з вищевказаними рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може привести до небезпеки суїциду дитини або підлітка.

Суїцид не можна серйозно вивчати за межами контексту соціального оточення конкретної людини. Обов'язково треба брати до уваги актуальні потреби, цілі і прагнення оточуючих. Важливо зрозуміти не тільки переживання суїцидального індивіда, а й емоційний клімат сім'ї.

Соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні, вимагає термінового вирішення проблем психологічного захисту учнівської молоді. Результати соціально-психологічних досліджень свідчать, що значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках з дорослими та однолітками.

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне вивчення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, поглиблення рівня індивідуальної роботи з дітьми, розробка системи корекційних та профілактичних заходів, піирока просвітницька робота з сім'ями.

Діти, які перебувають у кризовому стані, потребують підтримки від оточуючих: членів сім'ї, педагогів, однокласників, корекційної допомоги практичного психолога. Як показує практика роботи з такими дітьми, своєчасне кваліфіковане втручання, як правило, дає позитивні наслідки. На жаль, незнання та невміння надавати психолого-педагогічну допомогу дітям не дає змоги запобігти трагічним випадкам.

З метою науково-методичного забезпечення попередження суїцидальної поведінки серед учнівської молоді розроблені ці методичні рекомендації для педагогів, практичних психологів (соціальних педагогів), батьків.

Розділ 1. Суїцидальна поведінка дітей та підлітків: причини, ознаки, профілактика

Особливості саморуйнівної поведінки при різних типах акцентуації характеру у підлітків

У підлітковому віці від типу акцентуації характеру значною мірою залежать особливості поведінки в самих різних умовах і під впливом різних обставин. Опираючись на знання цього типу, можна з вірогідністю прогнозувати поведінку в певних ситуаціях. У тому числі можна передбачити ті психогенні фактори, які скоріше за все здатні побудити до саморуйнівної поведінки, а також ті форми, в які це може вилитися.

Нижче приводиться таблиця, за допомогою якої можна побачити прояви суїцидальних тенденцій у тому чи іншому типі акцентуації характеру підлітка (за А. Е. Личко).

Типакцентуації	Можливіс-уїцилальні прояви
Гіпертимний	Для гіпертимного типу акцентуації суб'єктивне тяжіння до аутодеструкції зовсім не характерно. Гіпертими не схильні ланосити собі збиток ні у фізичному, ні в соціально-психологічному стані. Суїцидальні спроби та думки не властиві.
Циклоїдний	Особливості саморуйнівної поведінки у підлітків циклоїдного типу акцентуації характеру залежать
	від фази. У гіпертимній фазі воно нічим не відрізняється від описаного раніше. В субдєпресивній фазі можлива суїцидальна поведінка. Суїцидальні дії звичайно здійснюються на висоті афекту, особливо коли зі всіх боків сиплються нарікання або трапляються великі невдачі, якшо публічно опиняється приниженим самолюбство. Все це наштовхує на думку про власне безвілля, неповноцінність, нікчемність.
Емоційно-лабільний	В емоційно-лабільних підлітків найбільш значні гострі афективні реакції інтропунітивного типу. Афективна суїцидальна поведінка відрізняється швидким прийняттям рішення і досить швидким (завжди в той же день) його виконанням. Головним мотивом є не стільки бажання померти, яке буває мимолітним та мало визначеним, скільки "щось зробити з собою". Можливість смерті, однак, допускається. Іншим фактором може бути бажання "забитися", відключитися від неприємностей та труднощів.
Сенситивний	Сенситивні підлітки страждають від почуття власної неповноцінності. Тому якщо вони стають предметом недоброзичливої уваги оточуючих, насмішок і підозр у поганих вчинках, якщо на їх репутацію падає "ганебна", з їх точки зору, тінь або вони зазнають несправедливих публічних обвинувачень, то це легко може зумовити розвиток реактивної депресії. Переживаннями, звичайно, з іншими не діляться. Поступово можуть визрівати серйозні суїцидальні наміри, а дії здійснюються несподівано для оточуючих.
Психастенічний	Психастенічна акцентуація взагалі не призводить до саморуйнівної поведінки.
Шизоїдний	Шизоїдні підлітки не схильні ні до суїцидальної поведінки, ні до нанесення собі фізичної шкідливості.
Епілептоїдний	Епілептоїдна акцентуація сама по собі передумовлює ризик саморуйнівної поведінки. Важкі дисфорії з дійсними суїцидальними вчинками більш характерні для епілептоїдних психопатій. При акцентуаціях зустрічається демонстративна суїцидальна поведінка: справжнього наміру померти немає, метою ставиться причинити образнику крайні
	неприємності або налякати кого-небудь, добиваючись чогось для себе. Однак демонстративні по замислу дії здійснюються на фоні сильного афекту, тому межа обережності може бути перейдена, і демонстративна по замислу дія може завершитися трагічним нещасним випадком. Афективні реакції частіше бувають агресивними (екстрапунітивними), але наодинці або у безвихідній ситуації агресія може обернутися на самого себе. Частіше за все наносять собі порізи -вигляд власної крові дає якесь полегшення.
[стероїдний і і	Істероїдна акцентуація характеру з властивою для неї демонстративністю і претензійністю цими ж якостями впливає і на саморуйнівну поведінку. Саме цьому типу акцентуації притаманні демонстративні суїцидальні дії. Ніякого навмисного бажання померти не буває. Таємно передбачаються всі міри, щоб цього не трапилося.
Нестійкий	При нестійкому типі акцентуації характеру навмисна саморуйнівна поведінка нехарактерна. Суїцидальні спроби являють собою казуїстичну рідкість. Стійка гедоністична установка в житті перешкоджає нанесенню собі якої-небудь фізичної шкоди.
Конформний	Саморуйнівна поведінка у представників даного типу можлива як співучасть у групових діях "своєї компанії". Діапазон вчинків досить великий - від випивок до вельми рідких сумісних сущидальних 1дій.

Ситуаційні фактори

Ситуаційні фактори досить часто призводять до

суїцидальних реакцій.

Аналіз ситуаційних факторів, що сприяють суїциду,

показує, що:

ризик суїциду високий у людей з прогресуючим захворюванням. Фактор прогресуючого захворювання є більш значним для суїцидального ризику, ніж втрата працездатності; економічні негаразди, з якими зустрічається людина, стосуються більш широкої сфери, аніж просто матеріальне забезпечення. Безумовно, вони породжують проблеми, що пов'язані з харчуванням, одягом, житлом. Але при цьому ставиться під сумнів компетентність і спроможність особи, яка потрапила у фінансову скруту. Вона почуває себе невдахою з невизначеним майбутнім і розглядає самогубство як оптимальне вирішення дилеми; після смерті дорогої людини з'являється почуття, що життя вже ніколи не стане таким, як було раніше. Руйнується звичний стереотип сімейного життя. Можливому суїциду, як правило, у часі передує глибоке горе. Протягом багатьох місяців після поховання спостерігаються заперечення реальності, соматичні дисфункції, панічні розлади, апатія, вороже ставлення до друзів і родичів, поглиблюється відчуття провини, ідеалізується втрата. В цих умовах суїцид може здатися звільненням від психічного болю або можливості зустрічі з тим, хто був дорогий і пішов назавжди. Самогубство можна розглядати і як самопокарання за помилки, допущені стосовно людини, яка померла; за багатьох обставин розлучення і сімейні конфлікти можуть сприйматися як події тяжчі, аніж смерть. Особливо ускладнюється ситуація, коли в неї втягнуті діти і виникають проблеми з їх опікою чи вихованням. Тяжка сімейна атмосфера глибоко травмує як батьків, так і дітей. Дослідження показують, що багато людей, які покінчили з собою, виховувались у неповній сім'ї; важливе значення мають сімейні фактори. Щоб зрозуміти людей, схильних до суїциду, потрібно знати їх сімейне життя, оскільки воно відображає емоційні порушення у членів сім'ї. Від особливостей сімейного оточення залежить вияв потенціалу самознищення. Було встановлено, що батьки багатьох підлітків, які вдалися до суїциду, раніше були в пригніченому стані і також думали про самогубство. В окремих випадках членів сім'ї може охоплювати гнів і обурення. Щоб звільнитися від негативних емоцій, вони інколи підсвідомо обирають одного з близьких об'єктом колективної агресії. На жаль, той, хто став такою "жертвою", часто не знає, як подолати недоброзичливість, захистити себе і правильно вийти з цієї ситуації. У цьому разі самогубство є просто виявом тих антисоціальних імпульсів, які були отримані іншим членом сім'ї.

У випадку таких кризових ситуацій, як смерть близьких, розлучення або втрата роботи, сімейна атмосфера стає тривожною. Як правило, хтось повинен відповідати за невдачі. Частіше обирається найуразливіший член сім'ї, найменш агресивний і неспроможний відстояти свою думку або заперечити. Йому неодноразово повідомляють, що саме він є "поганим" і "відповідальним за всі ці негаразди". Його навіть можуть звинуватити в смерті близької людини, хоч для цього і немає об'єктивних причин. Бувають ситуації, коли люди ідуть із життя, щиро сподіваючись, що лише так вони можуть захистити тих, кого найбільше люблять. Більше того, суїцидогенна сім'я буває впевнена, що таким чином (самогубством) можна вирішити проблеми інших.

Емоційні порушення

Емоційні переживання є важливими ознаками потенційного суїциду. Будь-який міжособистісний конфлікт - завжди серйозне попередження.

Більшість потенційних самогубців страждають від депресії, яка часто починається поступово з тривоги і апатії. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали пригніченими. Майбутнє бачиться тьмяним і здається, що нічого не можна змінити. Часто вони звертаються до думки, що мають онкологічне, психічне чи якесь інше невиліковне захворювання. Перед суїцидом люди починають багато думати про смерть, їм стає важко виконувати свої обов'язки, прийняти найпростіше рішення. Вони скаржаться на нездужання, втомлюваність, їм не вистачає життєвої енергії.

Ознаками емоційних порушень є такі зміни:

втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або

підвищена сонливість протягом останніх днів;

скарги на соматичне нездужання (болі в животі, головні

болі, постійна кволість);

зневажливе ставлення до своєї зовнішності;

постійне почуття самотності, провини або суму:

відчуття апатії під час перебування у звичному оточенні

або при виконанні роботи, яка раніше приносила

задоволення;

уникання контактів, ізоляція від друзів і сім'ї,

перетворення на людину-одинака;

порушення уваги із зниженням якості виконуваної

роботи;

заглиблення в роздуми про смерть;

відсутність планів на майбутнє ("Чому це мене повинно

хвилювати? Адже завтра я можу померти.");

різкі вияви гніву, які виникають через дрібниці.

Ознаки суїцидальних намірів різні залежно від віку. У підлітків явним натяком на суїцидальні тенденції є зловживання наркотиками та алкоголем. Приблизно половина молодих людей, які здійснили суїцид, перед цим самостійно приймали ліки. У середньому віці - це неможливість примирення або контролю над ситуацією, часто у випадку психосоматичного захворювання. У людей похилого віку показником суїцидальних думок можуть бути розмови про "відмову" від будь-чого.

Ще один суїцидологічний аспект з'являється у випадку стійких емоційних та психічних розладів. Невротик не втрачає зв'язку з навколишньою дійсністю, але у нього відсутня довіра до світу, тому він стає підозрілим і тривожним, з'являється безпричинний страх, внутрішня напруга. Характерологічні або особистісні проблеми можуть виникати і через відсутність моральних норм, критичності мислення або нормальних стосунків з оточуючими.

Психози протікають важче, ніж неврози. Людина, котра страждає на психоз, неадекватно реагує на більшість ситуацій оточуючого життя. До таких розладів відноситься маніакально-депресивний психоз з глибокими змінами настрою від манії до депресії, яка супроводжується суїцидальними думками. Широко розповсюдженим захворюванням є шизофренія, при якій можуть бути марення, голоси і видіння. Для цих хворих "нічні жахи" стають реальністю. Довкілля чудернацько змінює свої форми, а значення, яке надається окремим фактам, не має реальних підстав.

Ознаки суїцидального ризику

Ознаки суїциду

Абсолютно точних ознак суїцидального ризику немає,

але найбільш загальними є:

1. Бесіди на тему самогубств, смерті, сни з сюжетами катастроф, сни із загибеллю людей або власною смертю, підвищений інтерес до знарядь позбавлення себе життя, міркування щодо втрати сенсу життя, листи, бесіди прощального характеру.

2. Наявність досвіду самогубства в минулому, наявність прикладу самогубств у близькому оточенні, особливо батьків та друзів; дуже акцентовані риси характеру, схильність до безкомпромісних рішень та вчинків, поділ світу на біле та чорне.

3. Об'єктивне тяжіння життєвих обставин дитинства та погані відношення з близькими в даний період; крах життєвих планів, втрата ідеалів або віри.

4. Зниження ресурсів особистості, які не дозволяють протистояти труднощам: депресія, хронічні стресові стани, безпомічність, хвороби, насильство в близькому оточенні, виснаження фізичного або психічного плану, недосвідченість та нездатність долати труднощі. Оточуюче середовище суїцидального підлітка:

- несприятлива сім'я підлітка: важкий психологічний клімат, конфлікти батьків, алкоголізм у сім'ї, втрата батьків;

- безпритульність підлітка, відсутність опори на значущого дорослого, якого поважають і який би займався підлітком;

- несприятливе становище підлітка в сім'ї: пригноблення, настирна опіка, жорсткість, вимогливість та жорсткість, відсутність ніжності, критичність до будь-яких проявів підлітка;

- відсутність у підлітка друзів, відвернення в навчальній групі;

- серія невдач у навчанні, спілкуванні, у міжособистісних взаєминах з однолітками та дорослими.

Зовнішні прояви:

- Суперечність, подвійність намірів та висловлювань. Наприклад, висловлюється бажання померти, яке в той же час може бути проханням про допомогу. Людина ніби заявляє: "Я, власно, не хотів помирати, але не бачу іншого виходу".

- Швидка зміна почуттів, зміна настрою. Надії швидко спалахують та гаснуть.

- Відсутність інтересу до чого-небудь.

- Нездатність планувати свої вчинки в поточній життєвій ситуації.

- Повинні привернути увагу і такі ознаки: раптове зникнення неспокою, відчуженість від турбот та тривог оточуючого життя.

Вербальні ознаки.

Усі висловлювання про бажання померти повинні сприйматися серйозно. 1. Прямі висловлювання: "Я покінчу з собою";

"Я хочу померти";

"Я хочу бути з дідом на небесах";

"Я застрілюся".

2. Опосередковані висловлювання:

"Вам недовго залишилося через мене

хвилюватися";

"Всі проблеми в сім'ї через мене";

"Я більше не можу терпіти цей натиск";

"Я тягар для своїх батьків";

"Я не потрібний друзям. Що б я не зробив, від

мене одні проблеми".

Серед дітей, які навчаються у школі, існують групи ризику дітей, схильних до суїциду:

1. Відмінники: до них всі пред'являють підвищені вимоги, а якщо вони не справляються із заданим "стандартом", то починають відчувати почуття незадовільності собою, яке потім може вилитися в депресивний стан. Також дуже часто діти з підвищеними розумовими здібностями опиняються поза групою однолітків, які їх не приймають.

Особливу увагу необхідно приділити відмінникам, що навчаються в 5-6 -х та 9-10-х класах.

2. До другої групи ризику належать діти, які різко знижують успіхи у навчальній діяльності, природно викликаючи таким чином нерозуміння та обурення батьків і вчителів. У таких випадках необхідно, в першу чергу, з'ясувати і по можливості відсторонити причину зниження успішності, уникнути депресії.

3. У третю групу входять діти, до яких пред'являють підвищені вимоги {наприклад, вчитися тільки на високі бали), справитися з якими вони не можуть, тому що не мають певних навичок, вмінь та здібностей.

4. Четверта група ризику складається з дітей з підвищеною тривожністю та схильністю до депресії. В основному, це діти, у яких були родові травми, діти правопівкульного розвитку і діти, в оточенні яких були випадки або спроби самогубства. Особливо необхідно звертати на них увагу в період гормонального дозрівання.

Необхідно терміново зверн утися за психіатричною та психотер а певтичн о ю допомогою, якщо в діалозі з підлітком ви вияв или такі ознаки:

- соц іальна ізоляція, втрата зв 'язків з батьками, друзями, педагогами, в ідсутність довірливих взаємин з ким-неб удь із ближнього оточенн я;

'- наявність чіткого плану самогубства;

- психоз з галюцинаціями, що п о тре бують покінч ити з соб ою, возз 'єднатися з померлим;

- ду мки про с мерть, незв ажаюч и на втручання батьків,

- депресія, осо бливо з ідеями вини, надмірним почуттям соро му, самознищен ням:

- спроби самогубства в мину лому, затв ердження, що самогубство - єдиний вихід.

Рекомендації для батьків

Що можуть батьки зробити для дитини?

Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких виражається це почуття. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо ви не купуєте йому те, що він просить, або не відпускаєте на дискотеку чи концерт). Те ж бажання він може виявити, коли ви його караєте або коли він намагається використовувати ваш промах, щоб викликати у вас почуття провини і скористатися цим у своїх цілях. Він також намагається викликати у вас відповідну реакцію і засмутити вас. Поміркуйте, чи можете ви передбачити, коли він повторить подібне висловлювання, або ж він говорить про бажання померти в несподіваній ситуації: коли дивиться телевізор, розмовляє про школу та своїх друзів. Як часто висловлюється бажання померти і за яких обставин. Іноді розмірковування про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: "Я тебе ненавиджу", "Ви злі", "Я втечу з дому", "Я хочу жити у бабусі". Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Дайте підлітку виразити свої почуття та обговоріть їх. Зберігайте самовладання, не дозволяйте дитині маніпулювати вами.

Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбаченими, чи бачите ви в них спробу маніпуляції, далі вам слід спробувати виявити ознаки небезпечності. Якщо ви помітите одразу декілька ознак -певні почуття, зміни в поведінці або характерні ситуації, поставтеся до дитини дуже серйозно. Якщо ви чуєте такі висловлювання, то важливо серйозно їх сприймати. Поговоріть з дитиною про її почуття та про самогубство. Не пропонуйте різних відповідей на серйозні питання. Не роз'яснюйте, чому вона не повинна почувати того, що почуває. Саме це може лише укріпити в ній почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Спробуйте проникнутися її почуттями і направте розмову так, щоб підліток сам генерував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо у вас є сумніви або невирішувані питання, зверніться до психолога, психотерапевта, психіатра, який спеціалізується на дітях та підлітках, та попросіть професійної допомоги.

Один з основних принципів адекватної соціалізації - це віра в себе.

Те, як ми ставимося до себе, відображається в нашій зовнішності, у тому, як ми поводимо себе, як беремося за роботу та виконуємо її кожний день і навіть як ми будуємо взаємовідносини з людьми. Наша самооцінка - це наше уявлення про свою цінність та значущість у житті та в суспільстві.

Підлітки з адекватною самооцінкою почувають, що їх люблять, і самі дарують любов оточуючим, вони володіють здібностями та працюють продуктивно і легко сприймають нове. Вони правильно оцінюють критику і дивляться на життя з оптимізмом.

Підлітки, які оцінюють себе надто низько, уважають, що їх не люблять, що вони не варті поваги і заслуговують догани. Як правило, вони відчувають безвихідність, уважають себе бездарними, почувають незручність, збентеження. Це може закінчитися тим, що вони втрачають цікавість до життя та починають бачити все в похмурому світлі. Людина із заниженою самооцінкою більше схильна до стресів, а моменти радості, скоріш усього, залишаться непоміченими. Це може спонукати підлітка до зловживання алкоголем і наркотиками та спроби покінчити з собою.

Нам необхідно вчити наших підлітків:

- зосереджувати свою увагу на доброму;

- доброзичливо приймати люб'язні, приязні слова;

- намагатися мати про себе позитивну думку;

- піклуватися про себе за допомогою фізичних вправ та раціонального харчування;

- пам'ятати - немає нічого поганого в тому, щоб звернутися до кого-небудь за допомогою!

Допомоги)

Можливо, у ході спілкування з людиною, що переживає кризу, у вас періодично буде виникати почуття розгубленості. Вам буде здаватися, що ви скоро заплутаєтесь і нічим допомогти не зможете. Для того щоб допомогти, зовсім необов'язково володіти мудрістю царя Соломона. Вірте, що у вас є здоровий глузд - це немало, а у людини -хоча б невелика здатність змінитися.

• Намагайтеся проявити терплячість і викликати довіру до себе. Коли співрозмовник почне говорити, він і без ваших порад багато чого побачить по-іншому, зрозуміє і зробить крок у рішенні своєї проблеми. Головне - вміло вислухати.

• Показуйте свій інтерес і розуміння. Будьте щирими, дружніми та вмійте співчувати. Але якщо "провалитесь у проблему співрозмовника з ногами і головою", допомогти не зможете. Стійте на землі твердо. Обговорюючи його проблему, намагайтеся розділити її на частини. Обміркуйте разом варіанти, але уникайте давати прямі поради. У розмові не висловлюйте свої думки складно, не вживайте довгих фраз,

• Важливо схилити людину до конкретної активної дії. Допоможіть намітити реалістичний план і почати його виконання. Підкресліть, що коли він буде що-небудь робити для виправлення свого становища, його самопочуття покращиться.

• Якщо з такою людиною або такими людьми вам доводиться розмовляти довго, то варто пам'ятати і про свій стан і своє здоров'я. В цьому немає ніякого егоїзму - якщо ви втрачаєте здоров'я, то вже нікому не допоможете. Тому необхідно своєчасно помітити у себе стани напруги, що часто виникають.

• Пам'ятайте про необхідність стежити під час розмови за своїм подихом. Він повинен бути рівним і спокійним, видох повинен бути повним і вільним.

• Якщо ви виявили у співрозмовника думки про самогубство, то намагайтесь вести розмову таким чином, щоб він замислився про безглуздість такого вчинку. Самогубство нічого не вирішує, воно назавжди знищує всі шляхи до якого-небудь рішення. Надія на те, що самогубство або спроба його здійснити вплине на чиїсь погляди, даремна. Такі події не дають бажаного результату і нічого не доводять. "Незрячий не прозріє, "злодій" - не розкається, "заблукалий" не встане на шлях істини, у будь-якому випадку через одне це".

• Не підтримуйте його спроби перекласти відповідальність за його життя на кого-небудь: на коханого, батьків, лікаря, начальника, вас... Людина тільки сама відповідальна за своє життя і свої вчинки. "Нема в що вірити", - нерідко заявляють люди, які не

прийшли до віри в Бога, людину, себе... Якщо співрозмовник говорить про відсутність сенсу життя, порадьте йому звернутися до Біблії, до християнської літератури.

Самогубство ляже важким тягарем на душі близьких, зменшить їм життя, радість на довгі роки.

Будьте уважним слухачем

Якщо людина перебуває в депресивному стані, то їй більше потрібно говорити самій, аніж слухати когось. Вона страждає від сильного почуття відчуження і не завжди готова сприйняти ваші поради, відгукнутися на ваші думки і потреби. Це може викликати в оточуючих фрустрацію, образу чи гнів, страх знехтування, небажаності, безсилля чи непотрібності. Незважаючи на це, не засуджуйте таку людину, пам'ятайте, що їй важко зосередитися на чомусь, окрім своєї безвиході. Вона хоче позбутися болю, але не може знайти виходу. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини, -що б то не було—-печаль, провина, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, це буде доказом вашої зацікавленості і турботи.

Як психологи, так і неспеціалісти мають розвивати в собі мистецтво "слухати". Це передбачає проникнення в те, що "висловлюється" невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушенням сну, здатністю до імпульсивних вчинків у гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні передвісники самогубства часто завуальовані, уважний слухач їх може розпізнати. Не сперечайтеся

Зустрічаючись із суїцидальною загрозою, друзі і родичі часто відповідають: "Подумай, ти живеш набагато краще, аніж інші, ти мав би дякувати долі" або "Ти розумієш, які нещастя і сором чекають твою сім'ю?" Такі відповіді зразу блокують подальше обговорення і викликають у нещасного ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, близькі сприяють зворотному ефекту.

Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови про самогубство, і спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

Запитуйте

Якщо ви вдаєтеся до таких непрямих запитань, як "Я сподіваюся, що ти не вчиниш самогубства?", то в них передбачається відповідь, яку ви б хотіли почути. Якщо близький відповість "Ні", то важко буде допомогти йому вийти з суїцидальної кризи.

Найкраще запитати прямо: "Ти думаєш про самогубство?" Це не викличе подібної" думки, якщо її раніше не було. Але якщо людина думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдуже її хвилювання і хто згодний обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення, одержує можливість зрозуміти свої почуття і досягнути катарсису.

Потрібно спокійно і зрозуміло запитати про небезпечну ситуацію, наприклад: "З якого часу вважаєте своє життя настільки безнадійним?", "Як ви думаєте, чому у вас з'явилися ці почуття?", "Чи є у вас конкретні міркування про те, яким чином покінчити з собою?", "Якщо ви раніше думали про самогубство, що вас зупиняло?" Щоб допомогти суїциденту зрозуміти свої думки, можна інколи перефразувати, повторити найбільш суттєві його відповіді:

"Іншими словами, ви говорите..." Ваша згода вислухати і обговорити те, чим хочуть поділитися з вами, буде великим полегшенням для людини, яка замкнулася в собі, яка відсуває страх осуду і готова до того, щоб відійти.

Вселяйте надію

Психотерапевти давно зробили висновок, що дуже цінним є зосередження на тому, що говорять чи почувають схильні до саморуйнування люди. Коли травматичні приховані думки виходять на поверхню, біда здається менш фатальною. У тривожної людини може з'явитися думка: "Я так і не знаю, як вирішити цю ситуацію. Але тепер, коли бачу свої труднощі, я думаю, що, можливо, ще є якась надія".

Надія допомагає людині вийти із полону думок про самогубство. У недавній історії прикладом цього може бути поведінка євреїв під час Холокосту, коли Гітлер намагався їх повністю винищити. Перед 1940 роком середньомісячне число самогубств складало 71,2. У травні того ж року, зразу після вторгнення нацистів, воно зросло до 371. Люди йшли на самогубство через страх потрапити в концентраційні табори. Євреї спочатку зберігали віру у звільнення чи возз'єднання сімей, серед них було порівняно мало суїцидів. Коли війна стала здаватися безкінечною і почали доходити чутки про розправи нацистів над мільйонами людей, то суїциди серед в'язнів таборів набрали форми епідемії. Ще одна хвиля самогубств спостерігалася в кінці війни, коли вони дізналися про смерть своїх близьких чи повною мірою прониклися жахом смертників, яких утримують у таборі.

Записки, залишені самогубцями, відображають стан, коли людина втрачає останню краплю оптимізму, а їх близькі якось підтверджують марність надій. Хтось із цього приводу влучно відзначив: "Ми сміємося з людей, котрі сподіваються, відправляємо у лікарні тих, хто втратив надію". Як би то не було, надія має випливати з реальності. Немає сенсу говорити: "Не хвилюйся, все буде добре", - коли все добре бути НЕ може. Надія не може будуватися на порожніх фразах.

Надії виникають не з відірваних від реалій фантазій, а з існуючої здатності хотіти і досягати. Померла близька людина не може повернутися, як не сподівайся. Але близькі померлого можуть відкрити для себе нове розуміння життя. Надія має бути обґрунтована: коли корабель розбивається об каміння, є різниця між надією допливти до найближчої землі чи досягнути протилежного берега океану. Коли люди повністю втрачають надію на гідне майбутнє, їм потрібно запропонувати альтернативу: "До кого ви могли б звернутися за допомогою?", "Як можна було б змінити ситуацію?", "Якому зовнішньому втручанню ви могли б протистояти?".

Важливо допомогти суїцидальним особам зрозуміти, що не потрібно зупинятися на одному полюсі емоцій. Людина може любити і в той же час інколи відчувати відверту ненависть, сенс життя не зникає, навіть якщо воно приносить душевні страждання. Темрява і світло, радощі і печалі, щастя і страждання є нероздільно переплетеними нитками у тканині людського існування. Таким чином, основи для реалістичної надії мають бути подані чесно, переконливо і м'яко. Дуже важливо, якщо ви підкреслите людські можливості і силу, а також те, що кризові стани, звичайно, минають, а самогубство безповоротне.

Магія посмішки

Давно помічено, що у продавця, який посміхається, покупці беруть товари охочіше, ніж у похмурого. Тому керівництво одного з найкрупніших американських універмагів приписало їм посміхатися. Приходячи на роботу, продавці разом з уніформою "надягали" чергову посмішку, з якою і обслуговували покупців. Виявилося, що через 2-3 години у них покрапдувався настрій, забувалися засмучення та турботи. Посміхатися вони почали вже від душі.

Якщо ви навчитеся дивитися на більшість ситуацій, у які потрапляєте, з гумором, якщо будете фокусувати увагу на доброму та позитивному, то вам стане набагато легше.

Фотографія на нам 'ять

Вірогідно, ви не раз зіштовхувалися з ситуацією, коли, прийшовши до школи, раптом із жахом пригадували, що не вимкнули утюг або не закрили вхідні двері квартири. Потім з'ясовується, що тривога була марною. Відбувається так тому, що негативне, на відміну від позитивного, запам'ятовується дуже добре. А оскільки машинальні, автоматичні дії не фіксуються свідомістю, то пам'ять підсовує тривожні спогади. Адже погане само по собі настирливо крутиться в нашій свідомості. А добре треба закріпляти в пам'яті.

Тому необхідно навчитися фіксувати свою увагу на приємних подіях. Для цього в момент, коли вам дуже добре, необхідно подивитися на себе і ситуацію, в якій ви опинилися, збоку, наче сфотографувати себе, зупинивши прекрасну мить. Посмакуйте емоції, які ви переживаєте, і скажіть собі: "Я запам'ятовую всі маленькі деталі, я буду пам'ятати цей момент як один із найкращих у житті!" Поступово у вашій пам'яті буде створений банк ситуацій, що викликатимуть позитивні емоції. У майбутньому кожний раз, коли ви пригадаєте таку ситуацію, ви відчуєте позитивні емоції. Таким чином, радісних подій буде більше, а від життя ви почнете отримувати дійсне задоволення.

Програма корекційної та профілактичної роботи зі школярами "групи ризику"

1. Виявлення дітей, які мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці і ознаки емоційних розладів як можливої "групи ризику", включає:

• бесіди з класоводами, класними керівниками та вчителями-предметниками;

• спостереження в класах;

• тестування, соціометричні дослідження, аналіз анкет школярів;

• бесіди і консультації для батьків, діти яких мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці та ознаки емоційних розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів "групи ризику" можливе через:

• індивідуальні обстеження дітей "групи ризику" (тестування, бесіди, інтерв'ю);

• функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, які обумовлюють труднощі;

• визначення типу "групи ризику" та міри небезпеки.

3. Можливі шляхи подолання труднощів:

• переадресування до спеціалістів - дитячого психоневролога, психотерапевта, у соціальні служби;

• індивідуальна чи групова психолого-педагогічна корекція; • робота психолога з сім'єю: рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, зміни стилю виховання;

• рекомендації вчителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з певною дитиною;

• зниження вимог до виконання навчальної програми;

• тимчасовий перехід на індивідуальну ("домашню") форму навчання;

• зміна дитячого колективу; переведення до іншого вчителя;

• заохочення до позашкільної діяльності, створення "ситуації успіху";

• допомога сім'ї з боку ви