ІІІ. Структура та зміст дипломної роботи

Курсова, дипломна та магістерська робота складається з таких змістових компонентів: вступу, основної частини, висновків. Крім названих змістових частин, до структури роботи входять титульна сторінка, зміст, список використаної літератури / список джерел, додатки (в разі необхідності). Роботу можна також доповнити додатками та списком умовних скорочень.

1. Титульна сторінка – перша сторінка наукової роботи, призначена для початкового знайомства з працею, тому важливо, щоб на ній були зафіксовані відомості про роботу

Титульний аркуш роботи містить: (див. додаток Б).

ü найменування міністерства;

ü найменування вищого навчального закладу;

ü назву факультету, кафедри, на якій вона виконана;

ü тему курсової (дипломної та магістерської) роботи;

ü прізвище, ім'я та по батькові автора повністю;

ü науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керів­ника;

ü місто і рік.

2. Зміст – це друга сторінка роботи, на якій відтворено назви основних змістових частин роботи із зазначенням їх початкової сторінки (див. додаток В). Назву «основна частина» не пишуть ні у змісті, ні в тексті.

3. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідністю).

Якщо цього вимагає робота і автор використовує маловідомі скорочення, нові символи, позначення та ін., то їхній перелік може бути поданий у диплом­ній роботі у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою називають скорочення, а справа - їхнє докладне розшифрування.

4. Вступ – це початкова змістова частина наукового дослідження.

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання) та не перевищує 10% загального обсягу роботи. Цей компонент наукової роботи не потребує поширених цитувань, абстрактних роздумів. Автор у вступі подає загальну характеристику роботи у рекомендованій нижче послідовності:

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаннями, проблеми обґрунтовує актуальність і доцільність роботи, висвітлення акту­альності не повинно бути багатослівним, досить кількома реченнями висловити суть проблеми.

Об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження. Студент визначає об'єкт та предмет дослідження, формулює мету роботи і завдання, які необхідно розв'язати для досягнення поставленої мети.

Мета дослідження тісно пов’язана з темою курсової (дипломної, магістерської) і повинна чітко вказувати, що саме вирішується в роботі; це запланований результат, якого необхідно досягти.

Наприклад: Мета роботи – вивчити рухи класичного танцю на першому році навчання біля станка і на середині залу.

Завдання – це конкретні етапи досягнення мети. Треба пам’ятати, що вони визначають спрямованість і хід дослідження, від них залежатиме структура роботи (кожному з поставлених завдань має відповідати конкретна її частина – розділ, параграф, абзац). У вступі висвітлюють тільки основні завдання дослідження (їх може бути три-шість). Наприклад:

- проаналізувати теорію виконання всіх видів battements біля станка;

- визначити виконання adagio на середині залу.

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення (галузь – хореографія, балетне мистецтво, хореографічна культура). Предмет міститься в межах об’єкта (найчастіше є обраною темою). Категорії наукового процесу об’єкт та предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове. В предметі виділяють ту його частину, яка є об’єктом дослідження.

Наприклад:

Об’єкт – хореографічна культура кінця ХХ століття.

Предметом – психологія взаємовідносин суспільства сьогодення у репрезентації однодійного балету «Ти в моєму вересні».

Теоретичне та практичне значення: Варто довести важливість наукового дослідження як у теоретичному (спроба осмислити, сучасні проблеми чоловіків і жінок, дослідити закономірності і тенденції їх відображення у композиційній побудові балету, танці), так і прикладному аспекті (акцентуючи увагу на можливості використання здобутих результатів при укладанні класичного (при постановках хореографічних етюдів тощо).

Огляд літератури та стан вивченості обраної теми.

Обов'язковою частиною вступу є огляд літератури з теми досліджен­ня, до якого автор включає найвагоміші, найактуальніші (не більше 10−15 джерел). При цьому нема потреби здійснювати повний бібліографічний опис цих робіт − необхідно лише зосередитись на перевагах та недоліках зазначе­них праць у розкритті обраної теми. На основі цього студент робить висновок про стан вивченості теми.

Якщо це зумовлено особливістю теми або специфікою навчально-наукового завдання, огляд літератури може складати перший розділ роботи і мати ширший виклад (проте становити не більше 20% загального обсягу роботи), що слід зазначити у вступі. Також у вступі зазначаємо і коло тих питань чи проблем, що їх студент свідомо не торкається у своєму дослідженні.

На закінчення вступу слід умотивувати логіку послідовності наукового викладу (поділ на розділи, підрозділи тощо) згідно з основним науковим за­вданням, яке студент вирішує у роботі.

5. Основна частина.

Основна частина курсової (дипломної) роботи складаєть­ся з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починається з нової сторінки. У кінці кожного розділу автор подає стислі висновки про одержані наукові і практичні результати, та складає (якщо тема це дозволяє). У розділах та підрозділах роботи автор викладає результати власних досліджень з висвітленням того нового, що він вносить у розроблення проблеми. Виклад матеріалу має бути підпорядкованим одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

6. Висновки.

У висновках мають бути викладені основні наукові та практичні резуль­тати, одержані в процесі дослідження.

7. Список використаної літератури.

Список використаної літератури слід розміщувати в алфавітному поряд­ку. В одному списку подається література спочатку кирилицею, а потім − латиницею. Окремо може бути подано список електронних джерел.

8. Додатки.

Допоміжний матеріал, необхідний для повнішого сприйняття роботи включається у пункт Додатки (наприклад, укладені словники, реєстри, листування, документи, фольклорні записи, малюнки, деякі частини класичного уроку, описи хореографічних етюдів). Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т. д.

ІV. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела.

У курсовій (дипломній, магістерській) роботі автор повинен давати поси­лання на джерела, матеріали або окремі результати, цитати з яких наводяться у дослідженні. Такі посилання дають змогу відшукати документи і переві­рити достовірність відомостей про цитований документ, дають необхідну ін­формацію щодо нього. Посилатися слід на останні видання та публікації.

Посилання в тексті роботи можна оформлювати посторінково або після цитати у квадратних дужках подавати порядковий номер позиції із «Списку використаної літератури» і номер сторінки.

Наприклад:

Характеризуючи міжнаціональні зв'язки українських діячів театру в Галичині, Р. Пилипчук зазначає: «У відкритті руського народного те­атру та його подальшій діяльності протягом року значну участь взяли австрійські та польські діячі мистецтв» [5, 26].

При непрямому цитуванні або скороченому викладі якоїсь проблеми у квадратних дужках можна наводити кілька позицій зі списку використаної літератури, розділяючи їх крапкою з комою.

Наприклад:

Дослідники історії українського театру в Галичині другої половини XIX ст. відзначають особливий внесок у розвиток української професіо­нальної сцени Т. Романович, І. Гриневецького, І. Біберовича [3; 5; 22].

Багатотомне видання подається у списку використаної літератури однією позицією, а при цитуванні потрібно вказувати номер тому.

Наприклад:

Мета поезії, на думку Івана Франка – «властивими їй способами ре­продукувати в душі читача чи слухача ті самі моменти життя (рухи, ситуації), які закріпив у поетичному слові його автор» [121, XXI, 221].

Тут 121 порядковий номер Зібрання творів І. Франка із списку використаної літератури, XXI − номер тому, а 221 − сторінка.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливос­тей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками у круглих дужках (...); І

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланнями на джерело;

г) при переказі чиїхось думок своїми словами слід бути гранично точним у викладенні думок автора і дати відповідні посилання на джерело;