Туристичні ресурси історичного Поділля

Поділля у давніх джерелах згадується як Пониззя (перша згадка - 1226 р.), Русь долішня (на відміну від Русі горішньої, тобто Карпат). Назва "Поділля" вперше зустрічається в документах XIV ст. у зв'язку з битвою на Синіх Водах.

Поділля - це історико-географічний край, що охоплює сучасні Вінницьку, Тернопільську і Хмельницьку області. Його площа становить 60,9 тис. кв. км, тобто 10% території України.

Поділля ніколи не було окремою адміністративно-територіальною одиницею: Подільське воєводство охоплювало середню частину Поділля; Західне Поділля входило до Руського, а Східне - до Брацлавського воєводств. Подільська губернія включала територію колишніх Подільського і Брацлавського воєводств.

Починаючи з раннього палеоліту, територія Поділля була постійно заселена. Вона лежала на шляху міграції кочових племен - скіфів, сарматів, готів, гунів, аварів. Населення регіону торгувало з грецькими колоніями Причорномор'я, зокрема, з Ольвією.

У слов'янську добу цю територію населяли уличі і тиверці, на заході - дуліби і хорвати. На початку X ст. в південних районах Поділля закріпились печеніги, відтіснивши уличів і тиверців на північ.

Після Любецького з'їзду (1097 р.) Поділля зазнало територіального поділу, в результаті якого західна його частина приєдналась до Галичини, перейшовши у володіння онуків Ярослава - Ростиславичів. На цих землях утворились Теребовлянське (південна і центральна частина сучасної Тернопільської області) і Шумське (північна частина Тернопільської області) удільні князівства. Східне Поділля перебувало в залежності від Києва, після ослаблення якого у XII ст. ця територія під час правління князя Романа була приєднана до Галицько-Волинської держави.

Після нападу Бурундая в 1259 р. Поділля було піддане черговому поділу: західна його частина (до Збруча) залишилася під владою Романовичів, а східна потрапила в залежність від Орди.

В 1349 р. Західне Поділля було захоплене Польщею, увійшовши у складі Львівської і Галицької земель до Руського воєводства.

Після розгрому в середині XIV ст. литовським князем Ольгердом татарських військ переможець передав Середнє Поділля у володіння своїм небожам - князям Коріятовичам, які заснували тут міста Бакота, Кам'янець, Смотрич та ін.

Боротьба за ці землі не припинялась і в наступний період. Так у 1393 (1395)р. князь Вітовт, вигнавши з Поділля Федора Коріятовича, віддав Середнє Поділля з містами Кам'янець, Смотрич та ін. польському королю Ягайлу, який у свою чергу передав ці володіння у власність краківському воєводі Спитку. Східне Поділля з містами Брацлав, Вінниця та ін. Вітовт подарував князю Дмитру Корибуту.

Після загибелі в 1396 (1399) р. на березі р. Ворскли Корибута і Спитка вдова останнього повернула Ягайлу подаровані ним землі, а той передав їх у власність своєму брату Свидригайлу. Східна частина цих володінь перейшла до сина Корибута Федора.

В 1410 р. Поділлям знову заволодів Вітовт, хоча Свидригайло не припиняв спроб повернути собі владу над Середнім Поділлям. Навколо цих земель почалася тривала боротьба з Польщею, якій у 1434 р. нарешті вдалося встановити тут свою владу. Територія стала іменуватися Подільським воєводством із центром у Кам'янець-Подільському. Протягом XV ст. Західне і Середнє Поділля входили до складу Польської держави. Східне Поділля - Брацлавщина - належало Литві. Після Люблінської унії (1569 р.) ці землі під назвою Брацлавського воєводства так само стали територією Польщі.

З другої половини XV ст. почастішали татарські набіги на Поділля, через яке вони досягали волинських, галицьких, холмських земель. Для захисту краю побудовані укріплені замки в Барі, Брацлаві, Вінниці, Жванці, Зінькові, Летичеві, Меджибожі, Пилаві, Сутківцях, Хмільнику, Ям-полі та ін. Але ці споруди не могли стримати татарських загонів, і на рубежі XV-XVI ст. південно-східна частина Поділля була майже повністю спустошена.

З середини XVI ст. інтенсифікується процес заселення цієї частини Поділля, що було обумовлене підвищенням попиту на зерно в Західній Європі.

У XVI ст. на Поділлі (в Білогір'ї, Панівці, Хмільнику) набули поширення ідеї Реформації. З'явилися протестантські школи і друкарні. На противагу цьому рухові єзуїти відкривали свої колегії в Барі, Вінниці, Кам'янці, Шаргороді та інших містах.

Середина XVII ст. на Поділлі ознаменована важливими історичними подіями. В 1648 p., відбулась битва під Пилявцями (сучасна Хмельницька область), у 1649 р. - Зборівська битва (нині - Тернопільська обл.), в 1652 р. - битва під Батогом (Вінницька обл.), у 1653 р. - битва під Жванцем (Хмельницька обл.).

За Андрусівською угодою Поділля закріплювалось за Польщею, що виключало мирний розвиток подій. П. Дорошенко виступив зі своїм військом у союзі з Туреччиною проти Польщі. Бойові дії завершились укладенням у 1672 р. Бучацького миру, за яким Подільське воєводство переходило безпосередньо під владу Туреччини, а Брацлавщина залишалася в руках П.Дорошенка, який визнавав себе васалом турецького султана. Після зречення П.Дорошенка турки посадили на гетьманство Ю.Хмельницького, резиденцією якого став Немирів (1677-1681).

27-річне турецьке панування (1672-1699) перетворило Поділля на майже безлюдний край. Але вже в першій половині XVIII ст. регіон починає інтенсивно заселитись. Значну роль у цьому процесі відіграла діяльність магнатів Вишневецьких, Замойських, Любомирських, Ржевуських, Сангушків, Чарторийських, Яблоновських та ін. Уже на середину XVIII ст. Подільське воєводство було найбільш густо населеною частиною Речі Посполитої, що пізніше стало однією з причин інтенсивної еміграції місцевого населення на захід (США, Канада) і на схід (Сибір, Далекий Схід).

У 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі територія Західного Поділля, розташована за р. Збруч, разом з Галичиною опинилася під владою Австрії. Середнє і Східне Поділля відійшло до Росії у складі Подільського і Брацлавського намісництв, а з 1796 р. - Подільської губернії.

Після польських повстань 1830-1831 і 1863 pp. на цих землях спостерігалося послаблення польського впливу, натомість інтенсифікувалась політика русифікації.

Посилення кріпосницького гніту призвело в 1820-1830-х роках до активізації селянського руху, очоленого Устимом Кармалюком (1787-1835 pp.), який народився в с Головчиці (тепер Кармелюкове) на Вінниччині. У 1812 р. кріпак був відданий у солдати, але через рік втік із рекрутчини і продовжив боротьбу. Ще через рік він був спійманий, покараний і знову відправлений у солдати, але по дорозі йому вдалося втекти. Організувавши великий загін, він об'єднував навколо себе повстанців, які діяли протягом 1814-1828 pp. Спійманий і засуджений до каторжних робіт, він ще чотири рази втікав від виконання вироку.

У 1920 р. Західне Поділля було окуповане поляками і до 1939 р. перебувало в складі Польщі як Тернопільське воєводство.

Східне Поділля увійшло до складу УРСР як Подільська губернія. У 1924-1932 pp., після скасування губерній, воно було поділене на Вінницьку, Кам'янець-Подільську, Могилівську, Проскурівську, Тульчинську округи. У 1932 р. була створена Вінницька область, з якої у 1937 р. виділена Кам'янець-Подільська (з 1954 р. - Хмельницька) область.

Після Другої світової війни вся територія Поділля увійшла до складу України.

 

Вінницька область

Розташована в центральній частині Правобережної України, в лісостеповій зоні. Площа -26,4 тис. кв. км (4,4% території країни).

Мальовнича природа Вінниччини, природно-територіальні комплекси є важливими рекреаційними ресурсами. На базі радонових вод створено курорт Хмільник. Курорт Немирів заснований завдяки наявності мінеральних джерел. В області функціонує 28 готелів.

На території області 204 річки, що належать до басейнів Південного Бугу (Згар, Рів, Снивода), Дністра (Мурафа, Немия, Русава) та Дніпра (Рось, Гнилоп'ять, Гуйва).

В області 320 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі 11 парків, що є пам'ятками садово-паркового мистецтва.

Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва становить 2204 одиниці. 511 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

Цікавими туристсько-екскурсійними об'єктами є залишки скельних храмів. Печерний храм VI-VII ст. з унікальними рельєфними композиціями і написами був виявлений В. Антоновичем ще у 1883 р. в розколині скелі над річкою Бушка (с. Буша). Тут збереглися також Вежа, що входила в комплекс укріплень XVII ст., і Покровська церква з келіями (1787 p.).

Скельний монастир - комплекс споруд ХІ-ХІХ ст., до якого входять 3 печерних церкви (Усікновення голови Св. Іоанна Предтечі, Св. Параскеви П'ятниці, Св. Антонія Печерського), розташований над Дністром у с.Ладова.

Палацово-паркові ансамблі XVIII-XIX ст. збереглися у селах Антопіль, Верхівка, Вороновиця.

У вороновицькому палаці розміщується музей авіації. У 1869-1876 pp. тут жив відомий авіаконструктор О.Ф. Можайський у маєтку брата, де провів свої перші експерименти, збудував дерев'яний планер із нерухомими крилами.

В пейзажному парку селища Муровані Курилівці зберігся палац (1805 p.), а також залишки укріплень XVI ст. з підземними казематами.

Палац із прилеглим парком (1897-1917 pp.) у м. Немирів з 1921 р. функціонує як будинок відпочинку. Тут у 1821 р. народився відомий російський поет М.О. Некрасов.

Кращим зразком класицизму серед архітектурних споруд України вважається палац (1757 р.) у Тульчині. Художнє оздоблення інтер'єру майже повністю знищене вже в радянський період. Ремонт палацу триває з 1975 р. В Тульчині зберігся також малий палац (1782 р.). Обидви вони належали Потоцьким.

Ще однією пам'яткою Тульчина є Успенська церква (1789).

У 1796-1797 pp. у Тульчині знаходилася штаб-квартира російської армії на чолі з О.В.Суворовим. У 1806р. ад'ютантом командира корпусу, розквартированого в місті, служив І. Котляревський. Після закордонних походів 1813-1814 pp. в Тульчині квартирували частини 2-ї армії, де ад'ютантом командуючого був П. Пестель. У 1818 р. тут було створено тульчинський осередок "Союзу благоденства", а у 1821 р. - Головну управу Південного товариства декабристів.

У документах XVII ст. Тульчин згадується як Нестервар. Топонімічний словник пов'язує назву Тульчин з турецьким пануванням в краї (1672-1699pp.). У Нестерварі турки збудували фортецю, про яку в народі говорили: "У тій фортеці турчин стоїть". Пізніше звук "р" змінився на пом'якшене "л".

Православні, католицькі, іудаїстські культові споруди XVII-XIX ст. збереглись у Вінниці.

Миколаївський собор (1829 р.), привратний корпус із дзвіницею і вежа з оборонними мурами (XVIII ст.), а також господарчі споруди Миколаївського монастиря, костьол Непорочного зачаття (1627 p., 1791 p.) збереглись у Шаргороді.

В м. Хмільник до наших днів дійшли оборонна вежа (1534 p.), костьол Усікновення голови Св. Іоанна Предтечі (1630 р.) і поміщицький палац (1911-1915 pp.).

Проект і розписи церкви в с. Кукавка здійснений В. Тропініним, ще під час його перебування у кріпацтві.

У Браїлові, в маєтку Надії фон Мекк, у XIX ст. бував П. Чайковський. Клод Дебюссі давав тут уроки музики.

У Брацлаві, колишньому центрі воєводства, зберігся будинок, у якому жив винахідник польової кухні Турчанович. Не збереглась міська церква, в якій правив службу дід Ф. Достоєвського.

Місто Рів називали "стіною Поділля". В 1537 р. фортеця, подарована королем Сигізмундом І його дружині Боні Сфорца, була перейменована на Бар.

На Вінниччині народилися історик В. Антонович (с. Махнівка), архітектор В.Городецький (с.Шолудьки), письменник М. Коцюбинський (Вінниця), композитор М. Леонтович (с.Селевенці - нині Монастирьок), поет С.Руданський (с. Хомутинці - нині Руданське), поет В. Стус (Гайсині).

 

Тернопільська область

Розташована в західній частині Поділля, в лісостеповій зоні. Площа - 13,8 тис. кв. км, що становить 2,3% території України. В області 120 річок, головною з яких є Дністер із притоками Джурин, Збруч, Золота Липа, Коропець, Нічлава, Серет, Стрипа.

Область має 421 об'єкт природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник "Медобори", 12 пам'яток природи, серед яких Кременецькі гори; печери Вертеба, Кристальна, Млинка, Озерна, Оптимістична, Перлина, Ювілейна та ін.; Гермаківський і Хоростківський дендропарки; 4 пам'ятки садово-паркового мистецтва (Більче-Золотецький, Вишневецький, Раївський, Скала-Подільський парки). Знаменита липова алея, закладена в XVII ст., тягнеться від Бережан до с.Рай. Основними природними об'єктами, на базі яких розвивається екскурсійний туризм, є Товтровий кряж, Кременецькі гори, Дністровський каньйон, карстові печери (з яких досліджено понад 60). Карстові печери поблизу Борщова - найбільші у світі. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, лісові масиви, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі складають рекреаційний потенціал області. Відомий кліматичний курорт - Заліщики.

В області є 24 готелі і 1 мотель. Обслуговуванням туристів в у Тернополі зайняті готелі "Тернопіль", "Галичина", "Україна", а також ресторани "Вечірній Тернопіль", "Україна", "Європа". В місті чимало культурно-розважальних закладів, у тому числі казино "Імперія".

В області діють З музеї з 22 відділами. Фонди краєзнавчого музею в Тернополі налічують понад 100 тисяч експонатів. У художньому музеї зберігаються старовинні і сучасні полотна відомих європейських і місцевих художників. У місті функціонує також картинна галерея.

Серед архітектурних пам'яток області - замки XIV-XVII ст., католицькі і православні храми, зразки церковного дерев'яного зодчества. 1178 пам'яток архітектури і містобудування внесено до Державного реєстру національно культурного надбання.

На базі Збаразького замку в 1994 р. створено державний історико-архітектурний заповідник.

Тернопіль заснований коронним гетьманом Яном Тарновським у 1540 р. як місто-фортеця на незаселеній території для оборони подільських земель.

Давні укріплення не збереглися. Старий замок на початку XIX ст. був перебудований на палац. На місці оборонних валів зведений костьол єзуїтів, пристосований під швейну фабрику.

В місті збереглися давні церкви оборонного призначення - Воздвиженська (кінець XVI ст.) і Різдва Христового (1602-1608).

В 1746 р. Великим коронним гетьманом Речі Посполитої Ю. Потоцьким був заснований Домініканський монастир, зруйнований під час Другої світової війни і відреставрований у 1953 р. До комплексу входять костьол і корпус келій.

У Тернополі навчалась видатна співачка Соломія Крушельницька. На її батьківщині, в с. Біла Бучачського району, створено меморіальний музей). Тут у 1887 р. перебував як кореспондент газети "Кур'єр львівський" Іван Франко. Лесь Курбас очолював створений ним театр "Тернопільські театральні вечори".

Перша письмова згадка про Бережани датується 1375 роком. Протягом 20 років (1534-1554) тривало будівництво місцевого замку, який несе в собі риси, обумовлені тенденцією до перетворення замків із споруд військово-оборонного характеру на оборонно-житлові. Двір по периметру оточують не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких оснащені бійницями. У XVII ст. комплекс був доповнений пишно оздобленим палацом. Замок зазнав серйозних руйнувань під час Першої світової війни і відтоді більше не відновлювався. До комплексу входить костьол Св. Трійці.

В Бережанах збереглись також костьол Св. Миколая (1630-1683 pp.) з келіями (1716-1742 pp.) і костьол Різдва Пресвятої Богородиці (1600 p.), православні Миколаївська дерев'яна церква (1691 р.) і Троїцький собор (1768, 1903 pp.), синагога з ознаками оборонної споруди.

У приміщенні ратуші (1811 р.) функціонує краєзнавчий музей.

У селі Буданів зберігся замок кінця XVI - початку XVII ст., сильно пошкоджений турками в 1675 р. У 1765 р. коштом Потоцьких частину замкових мурів і дві башти перебудовано на костьол. Дві інші башти межують з монастирем сестер Милосердя. Уцілів палац. Біля замку простежуються сліди оборонних валів.

Місто Бучач вперше згадується в документах 1397 р. В XVI-XVII ст. воно було добре укріпленою фортецею з міцними оборонними мурами. Від замку XIV-XVII ст. тут залишились самі руїни. В Бучачі збереглася Хрестовоздвиженська церква (1753-1770 pp.) василіанського монастиря, корпус келій. Серед міських пам'яток - оборонна церква Св. Миколая (1610 р.) з різьбленим іконостасом і розписом, Покровська церква (середина XVIII ст.) з унікальним різьбленням по дереву, Успенський костьол (1761-1763 pp.), руїни монастиря на г.Федор, (спалений у 1672 р.) і оборонної церкви (XVI ст.) в урочищі "Монастирок" під Бучачем. Збереглась будівля міської ратуші, зведена в 1751 р. коштом М. Потоцького.

У місті в 1672 р. був підписаний договір між Польщею і Туреччиною, що передбачав переділ Поділля між двома сторонами. Кордон пройшов по річці Стрипі. Досі збереглися прикордонні камені, що відмежовували турецькі володіння (східна частина) від польських (західна частина).

Неподалік від Бучача розташоване село Яблунівка, в минулому відоме як місто Язловець, де була велика вірменська колонія, процвітали ремесла, відбувались ярмарки. В середині XV ст. містечко як торговельний центр було здатне конкурувати навіть зі Львовом. У ньому збереглись руїни замку (XIV ст.), навколо якого розкинувся нині запущений парк. Серед інших пам'яток - церква Св. Миколая (до 1810 р. - вірменська), споруджена в 1551 p., Успенський костьол (1589-1590 pp.), оточений оборонним муром з вежею. Збереглась також міська ратуша.

Селище Вишневець було власністю сина литовського князя Ольгерда Дмитра-Корибута, який у 1395 р. розпочав будівництво замку. В 1640 р. замок був перебудований воєводою Ієремією Вишневецьким, а невздовзі зруйнований козаками і - пізніше - турками. Прийнявши католицтво, воєвода спорудив поруч із замком костьол Св. Михайла (1645 р.), зруйнований уже в радянський час. Його син Михайло-Корибут Вишневецький, що пізніше став польським королем, на місці колишнього замку спорудив палац (1720-1744p.), який зберігся до наших днів.

В садибі бували російський цесаревич Павло І, польський король Станіслав Август, французький письменник Оноре де Бальзак.

Після 1852 р. маєток неодноразово переходив від одного господаря до іншого, що супроводжувалось неминучою втратою значних художніх цінностей. Під час Першої світової війни палац був остаточно пограбований і частково зруйнований. У 1920 р. його було відновлено за участю В.Городецького, але чотири роки потому споруду знищила пожежа. Відновлений у 1960-х роках, палац частково втратив свою архітектурно-художню цінність.

Англійський парк, закладений у 1789 р., в радянський період зазнав серйозних втрат від стихійних порубок, безсистемних насаджень і порушення початкового планування. Збереглася замкова церква Воскресіння 1530 р. (перебудована у XVIII-XIXст.), в якій поховані православні предки Корибутів-Вишневецьких. Вона відома ще й тим, що тут відбулися заручини Марини Мнішек із Лжедмитрієм.

Попри всі досить відчутні втрати, цей ансамбль і досі є одним із найцінніших серед історико-архітектурних пам'яток України.

Перша згадка про Гусятин відноситься до 1559 р. Давнє поселення було розташоване на обох берегах р. Збруч. У 1772 p., після першого поділу Польщі, кордон пройшов по річці Збруч, і лівобережна частина Гусятина стала територією Австрії. Відтоді існує два населених пункти - селище в Тернопільській і село в Хмельницькій області - з однією назвою.

В Гусятині збереглася синагога, споруджена у другій половині XVI ст. - один із найкращих зразків іудейської культової архітектури в Україні. Серед пам'яток міста - Онуфріївська церква (XVI ст.) і монастир бернардинців (XVI ст.).

Палац, оточений парком, і костьол (XVIII ст.) збереглися в м. Заліщики.

Залишки міських укріплень Збаража, зруйнованих ще в 1589 p., збереглися поблизу с Старий Збараж. Замок неодноразово зазнавав руйнувань і знову відбудовувався, але під час Другої світової війни остаточно перетворився на руїни. Нині продовжуються реставраційні роботи, розпочаті ще в 1965 р. У 1994 р. замок включений до складу державного історико-архітектурного заповідника.

В селі Кривче знаходиться знаменита Кришталева печера, що є однією з найбільших у світі гіпсових печер.

У центрі села збереглися залишки замкових споруд, дві оборонні вежі (ХУПст.).

Зберігся замок 1516 р. в селищі Заложці. В Микулинцях крім руїн замку середини XVI ст., ще два історико-архітектурних об'єкти 1760-х років - Троїцький костьол і палацовий комплекс, перебудований у середині XIX ст. Нині в палаці розмістилась обласна лікарня, парк навколо нього запущений. Залишки замку, відомого як "оборонна вежа Володиєвського" (напівзруйновані вежа, вали і рови), збереглися в с.Новосілка. В с.Окопи вистояли Львівські і Кам'янецькі ворота, частково збереглись вали і оборонні рови.

В давньому містечку Підгайці уціліли костьол 1634 p., синагога XVI ст. і церква Успення Пресвятої Богородиці 1650-1653 pp.

В містечку Скала-Подільська (давня назва - Ягельниця, до 1940 р. - Скала-над-Збручем) є залишки замку 1538 р. (за іншими даними - 1518 p.), перебудованого з більш давнього (XIV-XV ст.), який, у свою чергу, був споруджений на місці давньоруського городища. Збереглися дві вежі, напівзруйнований палац і фрагменти оборонних мурів. Неподалік - костьол XVII ст. з мурами, вежею і бійницями. Міський парк-дендрарій закладений на початку XIX ст.

Багато старовинних пам'яток є у м.Теребовля. Тут збереглися зведені на горі вали давньоруського міста (перша згадка про нього відноситься до 1097 p.), де пізніше було споруджено замок. Нині від замку залишились лише руїни. В 1687р. місто і замок були захоплені і спалені татарами. Пам'ятки Теребовлі представлені комплексом будівель монастиря кармелітів (1635-1639) і церквою Св. Миколая (XVI ст.). На околиці міста на високій горі над глибоким урвищем збереглися руїни василіанського монастиря (XVI ст.), відомого під назвою "Підгорянський" ("Угорницький").

Потужний замок був споруджений у 1610 р. в м.Чортків. Від нього збереглися дві башти і оборонні мури. У XVIII ст. замок втратив оборонне значення, і його башти були перебудовані на палац.

В місті є також дві пам'ятки дерев'яної архітектури - Воскресенська (1738 р.) і Успенська церкви (1635 р.) Збереглися домініканський костьол (1731 p.), монастир кармелітів (1635 p.), ратуша (XIX ст.).

В місті Кременець (історична Волинь) на вершині однойменної гори збереглися залишки замку IX-XVI ст,, який згадується в різних джерелах 1064, 1227, 1241, 1255 років. За літописними свідченнями, замок не вдалося взяти ні угорському королевичу Андрію, ні Бату-хану, ні хану Куремсі. І лише в середині ХНІ ст. він був зруйнований за наказом Бурундая, хоча невздовзі його відбудував син Данила Галицького Мстислав Данилович (можливо, небіж Данила Володимир Василькович). Тоді ж була споруджена і замкова церква Св. Михаїла.

З 1536 р. упродовж 20 років замком володіла дружина короля Сигізмунда І, королева Бона Сфорца.

Після зруйнування замку в 1648 р. козацьким загоном він більше не відновлювався. Частково збереглися лише мури і дві башти.

Уціліли францісканський костьол (тепер Миколаївський собор) з келіями XVI-XVII ст. і Богоявленський монастир (1760 p.).

Ще однією пам'яткою є комплекс колегіуму у складі навчального корпусу, монастирських споруд і костьолу Св. Ігнатія Лойоли і Св. Станіслава Костки, зведений у 1731-1734 pp. коштом князів Вишневецьких. Це один із найзначніших барокових ансамблів України. В 1809 р. тут закладено парк із ботанічним садом.

У 1805 р. єзуїтський колегіум був перетворений на Вищу волинську гімназію, а 1819 р. - на ліцей, у якому навчався польський поет Юліуш Словацький (у будинку, де він жив протягом 1814-1828 pp., створено музей). Після придушення польського повстання 1831 р. ліцей був ліквідований, його майно, в тому числі і бібліотека, передано університету Св. Володимира.

Почаїв (історична Волинь) уперше згадується під 1450 р. Головним туристичним об'єктом міста є Свято-Успенська Лавра (заснована в 1597 р.) Ансамбль монастиря став формуватися в XVII-XIX ст. Центром ансамблю є Успенський собор, який має нетрадиційну просторову орієнтацію: головний його фасад звернено на південь, а вівтар - на північ. У товщі гори під Успенським собором міститься триярусний печерний комплекс XV-XVI ст. з підземними церквами, там зберігається камінь із відбитком ступні Богородиці.

В 1906-1912 pp. за проектом О.Щусєва споруджено Троїцький собор, стилізований під новгородсько-псковську середньовічну архітектуру. В інтер'єрі собору збереглись мозаїки, виконані за ескізами М. Реріха.

На початку XVII ст. в місті було засновано друкарню, яка діяла до 1917 р.

В 1713 р. монастир перетворено з православного на уніатський, і на середину XVIII ст. він став провідним серед василіанських монастирів України. В 1831 p., після польського повстання, Почаївський монастир був переданий Російській православній церкві. В 1838 р. монастир здобув статус лаври - четвертої в Російській імперії після Києво-Печерської, Троїце-Сергієвої та Олександро-Невської.

В Почаєві збереглись також церква Всіх Святих (1773-1775) і Покровська церква (1643 p.; перебудована в 1746 p.).

Одним із найвідоміших у світі місць, пов'язаних із вшануванням Божої Матері, є село Зарваниця. Тут був споруджений монастир (з 1922 р. - Св. Іоанна Хрестителя). В 1867 р. Папа Пій IX благословив чудотворну ікону Божої Матері Зарваницької. Паломництво у святе місце триває від дня Св. Юрія (6 травня) до свята Покрови Пречистої Діви Марії (14 жовтня). В 1995 р. Зарваниця визнана місцем прощі віруючих греко-католицької церкви, куди стікаються сотні тисяч прочан із багатьох країн світу.

Хмельницька область

Розташована в західній частині України. її площа становить 20,6 тис. кв. км (3.2% території країни).

Область розташована в лісостеповій зоні. На території області 165 річок, які належать до басейнів Дніпра (Горинь, Случ та ін.), Південного Бугу (Бужок, Вовк, Згар, Рів, Іква), Дністра (Збруч, Жванчик, Смотрич).

В області 269 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі 8 пам'яток садово-паркового мистецтва (Антонінський, Голозубинецький, Малієвецький, Михайлівський, Новоселицький Полонського району, Новоселицький Старокостянтинівського району, Полонський, Самчиківський парки). В області розташований Національний природний парк "Подільські Товтри". Природною пам'яткою є Смотрицький каньйон у долині р. Смотрич. Відома печера знаходиться в с. Черче.

До природних рекреаційних ресурсів Хмельниччини належать сприятливі кліматичні умови, мальовничі краєвиди, значні лісові масиви, а також джерела мінеральних вод поблизу Сатанова (маломінералізовані води типу "нафтуся"), в Полонському районі (радонові). Сатанів, розташований у долині р. Збруч, на схилах Товтр, є відомим бальнеологічним курортом. В області діє 27 готелів.

В області налічується 3 заповідники (національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець", державний історико-культурний заповідник у м.Кам'янець-Подільському, державний історико-культурний заповідник "Самчики"), і 9 музеїв із 3 відділами. Серед них - Меджибізький регіональний історико-етнографічний музей-фортеця, меморіальний музей А.Ахматової (с.Слобідка Шелехівська). Загальна кількість пам'яток археології, історії, архітектури, містобудування і монументального мистецтва у Хмельницькій області складає 2015 одиниць. На державному обліку перебуває 387 пам'яток архітектури і містобудування.

Значна частина історико-культурної спадщини зосереджена в м. Кам'янець-Подільському - історичній столиці Поділля. Місто-музей Кам'янець-Подільський, що включає понад 100 пам'яток, виникло на рубежі XI-XII ст. На початку 1370-х pp. воно було центром Поділля у складі Литовської держави під владою князів Коріятовичів. З 1374 р. місто володіло магдебурзьким правом, що приваблювало сюди чисельних переселенців із руських, польських, вірменських земель. У XIV ст. в місті існували 3 окремі общини - руська, вірменська, польська, кожна з яких користувалася правом самоврядування. В 1670 р. український магістрат був об'єднаний з польським, що практично означало ліквідацію самостійності української общини.

У 1375 р. Папа Григорій XI видав буллу про створення Подільської католицької біскупії з центром у Кам'янці. Тут з'явились чернечі ордени домініканців, францісканців та ін., були споруджені католицькі храми.

В 1434 p., після створення на території Західного Поділля Подільського воєводства у складі Польщі, місто стало його офіційним центром.

Як і все західне Поділля Кам'янець протягом 27 років (1672-1699) перебував під турецькою владою і був за цей час майже спустошений. Після відновлення на цих землях польської влади сейм звільнив місто від сплати податків терміном на 10 років.

Після другого поділу Польщі Кам'янець увійшов до складу Росії. Після приєднання до Російської імперії Бессарабії в 1812 р. кордон із Туреччиною відсунув далеко на південь, Кам'янецька фортеця втратила своє оборонне значення і стала використовуватись як в'язниця. У період між 1814 і 1823 pp. її в'язнем тричі ставав Устим Кармалюк.

У 1830-х pp. у Кам'янці служив військовим лікарем В.Даль. На місцевому матеріалі він написав історичну повість "Подолянка".

В 1918 р. в місті був відкритий перший український університет, ректором якого став Іван Огієнко. Університет мав факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, сільськогосподарський, правничий, богословський. У радянський період університет був реорганізований і став функціонувати як інститут народної освіти, а пізніше - як педагогічний інститут.

До найцікавіших екскурсійних об'єктів Кам'янець-Подільського належать міські укріплення, які включають старий і новий замки, замковий міст, міську браму і Вірменський бастіон.

Старий замок розташований на видовженому скелястому мисі. Перші муровані укріплення, що виникли на цьому місці, датуються II-IIІ ст. і пов'язуються з періодом Траянових війн, зокрема, з римською окупацією Дакії. Збереглися - Мала Південна і Денна башти оборонного муру XII-XIII ст.

В XIV - в середині XV ст. були зведені башти Чорна, Лянцкоронська, дві Комендантські, "Рожанка", Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, "Ковпак", Папська. В середині XVI ст. до них додалися Нова Східна і Нова Західна башти, східний замковий мур із брамою і підземною галереєю та ін. споруди.

На початку XVII ст. з західної сторони фортеці на відстані 23 м від Старого замку споруджені нові укріплення, що здобули назву Нового замку (зберігся лише частково).

Старий замок з'єднується з островом Старого міста Замковим мостом, який у 1672 р. був сильно пошкоджений під час турецького штурму. У 1685-1686 р. турки, які заволоділи фортецею, здійснили його кардинальну реконструкцію, чим пояснюється назва мосту - Турецький. На цьому мосту був страчений турками Юрій Хмельницький.

У прибережній смузі каньйону р.Смотрич розташовані оборонно-гідротехнічні системи Нижньої Польської і Руської брам, які дозволяли перекрити підступи до міських воріт у результаті затоплення каньйону водою.

Комплекс Верхньої Польської брами складається з башти Стефана Баторія, оборонних мурів і Турецького бастіону.

Серед пам'яток Кам'янець-Подільського - башта-дзвіниця Вірменської миколаївської церкви, спорудженої в кінці XV - на початку XVI ст.

Еклектичним поєднанням елементів готики, бароко відзначається будівля, в якій з кінця XIV ст. до 1658 р. містився русько-польський, а в XVII ст. - польський магістрат.

Комплекс кафедрального собору включає костьол Святих Петра і Павла (XV ст.), дзвіницю (XVI ст.) і Тріумфальну арку. В період турецького панування (1672-1699) над однією з каплиць Петропавлівського собору споруджено мінарет, що свідчить про перетворення костьолу на мечеть. У 1765 р. мінарет був увінчаний виготовленою у Гданську чавунною статуєю Мадонни. В середині XIX ст. інтер'єр доповнили вітражі з богемського скла; було встановлено новий орган роботи віденських майстрів. Тріумфальну арку споруджено 1781 р. на честь приїзду до міста польського короля Станіслава Августа.

З 1954 р. обласним центром став Хмельницький (раніше Проскурів). Час заснування міста не відомий, хоча на початку XV ст. на східному березі р. Плоскої в місці її злиття з Південним Бугом уже існувало поселення, обнесене глибоким ровом. У документах 1493 р. невелике поселення з дерев'яною фортецею і сторожовим гарнізоном згадується як Плоскирів. З XVIII ст. його назва трансформується у Проскурів.

У 1890-1894 pp. тут у 46-му Дніпровському полку служив О.Купрін, який саме тоді написав свої перші твори.

В с Антоніни зберігся садибний комплекс XIX ст. з манежем, флігелем, брамою і огорожею.

В Білогір'ї (до 1946 р. - Ляхівці) частково зберігся замок, побудований у 1774р. князями Яблоновськими.

На лівому березі Дністра розташоване село Жванець. Зручне його розташування в місці переправи через Дністер обумовило розвиток містечка, яке з 1646 р. володіло Магдебурзьким правом. У XVI ст. тут, навпроти Хотинської фортеці, що належала молдавському господарю, було споруджене укріплення, пізніше перетворене на замок. Від нього збереглися лише руїни. В 1782-1786 pp. тут було споруджено Вірменський костьол.

Одним із давніх подільських поселень є Зіньків, який уперше згадується в 1404 р. У XV ст. тут був споруджений замок. Містечко отримало Магдебурзьке право (1458). Зіньків відомий ще з XV ст. своїм гончарним промислом. До нас дійшли руїни місцевої фортеці XII-XIV ст. і Троїцького костьолу, а також поміщицька садиба XIX ст. у стилі класицизму.

У м. Летичів є кілька пам'яток. Серед них Михайлівська церква (XVII ст.; перебудована в 1836 р.). В першій половині XV ст. (за іншими даними - в XVI ст.) тут споруджено замок. Неподалік від нього було зведено костьол Пресвятої Діви Марії (відомий з 1546 p.), навколо якого в XVII ст. виникає домініканський монастир, широко відомий завдяки чудотворній іконі Летичівської Божої Матері.

Палацово-парковий ансамбль у с.Маліївці включає палац (1788 p.), мур і міст з обелісками (XVIII ст.), водонапірну башту (початок XIX ст.), господарчі приміщення (XIX ст.).

Садибний комплекс у стилі "ампір" посеред пейзажного англійського парку, що включає палац, стару браму з групою будівель, господарчі приміщення, знаходиться в с. Самчики. Заснована в першій половині XVIII ст., на початку XIX ст. садиба перетворена новим власником на цілісний архітектурний ансамбль. Палац зведений у 1814 р. Тут збереглось витончене оздоблення інтер'єрів. У Самчиках збереглась також церква XVIII ст. В селищі Меджибіж є кілька історико-архітектурних пам'яток. Серед них - церква (1586 р.) і руїни Троїцького костьолу (1632 p.). Спорудження міського замку розпочате ще в давньоруський період. У XIII ст. в ході боротьби Данила Галицького з татарами замок був зруйнований Наприкінці XIV ст. зведені нові укріплення, що розширювалися протягом XV-XVIII ст. У XVI ст. у південно-східній частині фортеці збудовано двоповерховий палац. На її території зберігся костьол (XV ст.), а також східна, північна, північно-західна і кругла башти, кордегардія.

В Меджибожі знаходиться найбільша святиня хасидів поховання засновника цієї релігійної течії Баал-Шем-Това (Бешт). На Поділлі хасидські святині є також у Брацлаві, Вінниці, Полонному та в інших місцях.

В селищі Сатанів збереглися залишки міських воріт (на місці давнього південного в'їзду до міста), замку (XV- XVI ст., 1724 p.), комплекс споруд Троїцького монастиря (XVI-XVIII ст.), синагога (1532 p.).

В с.Сутківці знаходиться Покровська церква-фортеця (XIV-XV ст.), яка не має в Україні аналогів за своїм архітектурно-планувальним вирішенням. Збереглись також руїни замку (XIV ст.), що разом з церквою входив до єдиного оборонного комплексу.

В м.Ізяслав (історична Волинь) знаходяться комплекс споруд монастиря бернардинців (початок XVII ст.), руїни замку (1539 p.), костьол Св. Іоанна Хрестителя (1559, 1756 pp.).

У м.Старокостянтинів (історична Волинь) збереглися залишки замку (1516-1571 pp.), заснованого князем Острозьким, костьол Св. Іоанна Хрестителя (1754) р. і руїни костьолу (1612 р.) на території колишнього монастиря домініканців.

 

 

Контрольні питання

Яка територія має назву Поділля?

Де розташований Національний природний парк "Подільські Товтри"?

Де знаходиться печера Атлантида?

Де знаходиться печера Кришталева?

В якій місцевості розташований курорт Заліщики?

Де розташований курорт Сатанів?

Яка попередня назва міста