Державний бюджет України на 2012 рік

Зокрема, законом визначено доходи Державного бюджету на 2012 рік у сумі 332.821.347,3 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету - у сумі 288.177.480,1 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету - у сумі 44.643.867,2 тис. гривень, згідно з додатком N 1 до цього Закону.

Затверджено видатки Державного бюджету на 2012 рік у сумі 358.050.376,4 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету - у сумі 312.814.237,9 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 45.236.138,5 тис. гривень.

Також затверджено на 2012 рік:

* повернення кредитів до Державного бюджету у сумі 12.336.439,7 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету - у сумі 3.976.591,4 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету - у сумі 8.359.848,3 тис. гривень;

* надання кредитів з Державного бюджету у сумі 12.236.894,7 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету - у сумі 584.684,4 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету - у сумі 11.652.210,3 тис. гривень.

* Установлено граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України у сумі 25.129.484,1 тис. гривень, у тому числі граничний обсяг дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 21.244.850,8 тис. гривень та граничний обсяг дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 3.884.633,3 тис. гривень, згідно з додатком N 2 до цього Закону.

Закон ухвалено з урахуванням доповнень і уточнень, які стосуються пільг народним депутатам.

 

Кредитно-грошове регулювання та кредитно-грошова політика держави.

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон'юнктури, дістала назву кредитно-грошової політики.

Кредитно-грошова політика здійснюється у кількох напрямах.

1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов'язання перед вклад-никами. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вклад-ників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.

2. Управління державним боргом впливає на розподіл позиково-го капіталу між приватним і державним секторами економіки. Най-активніше цей напрям кредитно-грошового регулювання застосо-вується в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання дер-жавної заборгованості. Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов'язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для при-ватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію доставки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, сертифікати за-боргованості. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на еконо-мічну кон'юнктуру в цілому. Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку - це один з показників відповід-ної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).

3. Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон'юнктуру.

Усі ці напрями кредитно-грошової політики взаємопов'язані.

 

71.Макроекономічне регулювання в Україні.

У вузькому розумінні макроекономічне регулювання - механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки.

Механізм макроекономічного регулювання у ринковій системі господарства включає в себе такі три начала:

-ринковий механізм;

-фірми і домогосподарства;

-державу.

Сучасна національна економіка України - це економіка перехідного періоду. Україна здійснює перехід до ринкової економіки. Одне з основних макроекономічних завдань України є вибір моделі макроекономічної координації.

Проведення фіскальної політики в Україні ускладнюється двоякою потребою: збільшення ВВП, зниження темпів інфляції. Аналіз цієї політики показав, що у 1991-1994 рр. фіскальна політика була стимулювальною, у 1995-1996 - стримувальною, у 1996-1999 рр. - стимулювальною.

Аналіз формування монетарної політики в Україні, дає підстави твердити, що протягом 1991-1994 - політика була стримувальною, 1995-1999 рр. - стримувальною.

За роки незалежності монетарна і фіскальна політика в Україні були вкрай непослідовними, суперечливими, необгрунтованими, недосконалими.

 

Міжнародний поділ праці та фактори що його визначають.Світове господарство.

Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Світове господарство – сукупність національних господарств різних держав та їх економічних зв'язків. Головним напрямком розвитку світового господарства в сучасних умовах є міжнародний поділ праці. Він передбачає пріоритетний розвиток у країнах світу окремих галузей національної економіки. Кожна з держав підтримує розвиток, як правило, тих галузей, у яких вона має вищу продуктивність праці й нижчі витрати на виробництво продукції. Це дає їй певні переваги на світовому ринку.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Міжнародна спеціалізація полягає у поділі національних виробництв, виділенні у самостійні технологічні процеси, що займаються виготовленням лише певних продуктів праці як для внутрішніх потреб, так і на експорт. Під впливом НТР вирішення принципово нових технологічних завдань стало неможливим без об’єднання зусиль виробників. Тому і розпочався зворотний процес – кооперації виробників.

Розрізняють два основні види спеціалізації виробництва:

– міжгалузеву;

– внутрішньогалузеву.

Міжгалузева спеціалізація виробництва полягає у виготовленні різними країнами окремих видів промислової продукції.. З виникненням транснаціональних компаній і ускладненням технологічних процесів випуску продукції виникає внутрішньогалузевий поділ праці як новий етап міжгалузевого. Його суть полягає у випуску різними країнами окремих видів продукції певної галузі або вузлів, комплектуючих деталей до неї.

Формами прояву внутрішньогалузевої спеціалізації є:

• предметна (виробництво готових видів продукції);

• типорозмірна (створення виробів певного типу і розміру);

• подетальна (виробництво окремих вузлів, комплектуючих чи частин продукції);

• технологічна (здійснення окремих операцій або технологічних процесів на території країни);

• наукова (певні напрямки наукових розробок проводять в окремих країнах із залученням міжнародного капіталу).

Основними напрямками при налагодженні коопераційних зв’язків є:

• здійснення спільних програм;

• спеціалізація за договорами;

• створення спільних підприємств.

Міжнародний поділ праці надає державам, що беруть участь у ньому, певні переваги:

• держава обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає їй змогу найраціональніше використовувати свої ресурси і розвивати виробництво;

• країна зосереджується на випуску товарів і послуг, виробництво яких їй обходиться найдешевше;

• стимулюється розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій, підвищення якості продукції.