Антиінфляційне регулювання економіки в розвинутих країнах. Інфляція в Україні в 90-х роках хх ст. . Та на початку ххі.

Інфляція в Україні

В період 1993—1995 рр. Україна пройшла крізь період гіперінфляції. У 1992 році найвищим номіналом була купюра в 100 купонокарбованців. До 1995 року найбільшим номіналом став мільйон купонокарбованців.

У 1992 році новий український карбованець обмінювався на колишній радянський рубль за курсом один до одного. У 1996 році, в період переходу від купонокарбованця до гривні, обмінний курс складав 100000 купонокарбованців за одну гривню. Знецінення купонокарбованців за період їх обігу складав приблизно 140% в місяць.

Рівень інфляції на початку ХХІ ст.

У січні офіційна інфляція в Україні виявилася найнижчою у СНД, стверджують в Держслужбі статистики.

У Нацбанку не будуть друкувати гроші на реалізацію програми іпотечного кредитування. Замість цього НБУ обіцяє допомогти реалізації програми, борючись з інфляцією.

Інфляція в Україні третій місяць поспіль зберігається на стабільно низькому рівні(0,2 %).

Антиінфляційна політика

У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки антиінфляційної політики:

*дефляційна політика (регулювання попиту);

*політика доходів (регулювання витрат).

Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної та бюджетної політики.

Заходи грошово-кредитної політики передовсім стосуються обмеження та стабілізації грошового обігу. З цією метою використовуються три важелі впливу на грошову масу:

-процентна ставка;

-норма обов’язкових резервів;

-операції на відкритому ринку.

Політика доходів. Бюджетний механізм антиінфляційної політики спрямовано на скорочення бюджетного дефіциту. Цього можна досягти за рахунок:

-збільшення доходів;

-скорочення державних видатків.

У країнах з перехідною економікою найбільш актуальним є вирішення проблеми фінансування діючих та дотування збиткових підприємств. Держава повинна надавати пряму бюджетну підтримку тільки окремим підприємствам, які відповідають пріоритетам її структурної політики і здатні за такої підтримки досягти ефективного господарювання. При цьому потрібно спрямовувати грошові ін’єкції безпосередньо у виробництво, а не на сплату накопичених раніше боргів.

 

Податки:сутність,види,роль в макроекономічному регулюванні.

Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Види податків

За формою оподаткування:

*прямі

*непрямі

За об'єктом:

*на доходи

*на споживання

*на майно

За рівнем державних структур, що встановлюють податок:

*загальнодержавні

*місцеві

Залежно від напрямку використання:

*загальні

*цільові

Роль податків у макроекономічному регулюванні визначається через їх функції.

Фіскальна функція — є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення — наповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції — її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція — виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їхні перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція — своєрідне відображення фіскальної функції — наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція — створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція — забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

Накопичувальна функція - узагальнення усіх функцій.

 

Оподаткування в Україні

Закон України "Про систему оподаткування" визначає основні принципи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) у бюджет і позабюджетні цільові фонди, а також права, обов'язки і відповідальність платників податків.

Згідно даного Закону, до загальнодержавних податків і зборів належать ПДВ, податок на прибуток підприємств, акцизний збір, податок з доходів фізичних осіб, рентні платежі, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, мита та інші.

До місцевих податків і зборів належать: податок на рекламу, комунальний податок, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення місцевого аукціону, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг та інші.

На сьогодні прямі податки - це обов'язкові платежі, які безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість, податок з власників транспортних засобів), причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування. Прямі податки вважаються більш соціально справедливими з погляду платоспроможності їх платників, оскільки об'єктом оподаткування є дохід або прибуток.

Непрямі податки сплачуються "непрямо". Наприклад, реальними платниками податку на додану вартість є безпосередні споживачі товарів і послуг, але оскільки їх дуже багато і з кожним державі мати справу дуже накладно, то є ще проміжна ланка - колектор (збирач) розрізнених податкових платежів воєдино. Така роль відводиться підприємствам, які протягом певного часу, відведеного законодавством, реалізуючи свій товар, накопичують суму податку на додану вартість, а в кінці терміну сплачують її до бюджету. Тобто в цьому разі податок сплачується непрямо, звідси і його назва.

 

 

Державний бюджет.Структура надходжень та видатків.

Державний бюджет — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів. За допомогою бюджету держава концентрує певну частку валового внутрішнього продукту і централізовано розподіляє її на розвиток національної економіки, для потреб соціального захисту населення, утримання органів державної влади й управління, оборони країни. Державний бюджет на кожний фінансовий рік розглядається Верховною Радою України і затверджується як закон.

Джерела доходів

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні податки; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки

Державні видатки — це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

* виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

* заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

* загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

* загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

* утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

* утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

* створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.