Ураження електричним током, блискавкою.

Комунальний заклад

«Бердянський медичний коледж»

Запорізької обласної ради

 

 

Навчально – методичний

комплекс студента з хірургії

Тема: «Термічні ушкодження»

Спеціальність: 5.12010101 «Лікувальна справа»

Курс: ІІІ

Кількість навчальних годин: 4

Розроблено: Приходько О. О., спеціалістом

вищої категорії, викладачем хірургії.

 

2010 р.

• При клінічної смерті – ШВЛ + масаж серця.
• Проводять лікувальні міри, які застосовують в реанімації + ІТ.

 

Е л е к т р о т р а в м а

Ураження електричним током, блискавкою.

Загальні ознаки – зміни зі сторони ЦНС, ССС, дихальної системи.

В тяжких випадках:

• затемнення свідомості, моторне збудження, головний біль, слабкість,
• підвищена збуджуваність, світло боязливість, почуття страху,
• пульс сповільнюється, напружений, тони серця глухі, аритмія, відхилення від норми ЕКГ (до фібриляції шлуночків серця) і ЕЕГ.

В більш легких випадках:

• підвищена стомленість, слабкість, пригнічений настрій,
• зниження пам’яті, слуху, зору, нюху.

Причини смерті: первинний параліч серця, дихання, мозку.

Може розвитися стан мнимої смерті, який характеризується різким порушенням і послабленням функцій життєво важливих органів і пош-ти повною відсутністю ознак життя у постраждалого.

Місцеві зміни:

«Знаки току» - на місці входу і виходу току - опікові рани – кратеро-подібне поглиблення, краї сіро-жовтого кольору, іноді проникають до кісток, трохи болісні, пошти не мають вираженої реакції навколо. Опік може порушити не тільки шкіру, або і підлягаючи тканини адже до обвуглювання кісток – «ходи току».

Перша допомога при електротравмі

1.Зупинити дію електричного току на постраждалого, додержуючись правил безпеки. (Відключити тік, перервати або відвести провід від постраждалого та інш.).

1.Відведення току проводити швидко, обережно за допомогою предметів, які не проводять тік (палкою, сухою мотузкою), якщо можливо, надівають гумові черевики, калоші, рукавички або встають на кипу газет, дошку, відтягують за одяг, ремінь.

3.При зупинці дихання, серця – ШВЛ + масаж серця. Перед масажем вдарити кулаком по нижньої третини грудини 1-2 рази.

4.На опікову рану – асептичну пов’язку.

5. Обов’язкове транспортування в лікувальний заклад.

Науково-методичне обґрунтування теми. Опіки є не тільки части-ми, або має явну тенденцію до збільшення побутової і виробничої травми. Подання допомоги опіковим має особливе значення для воєнне – медичної служби і гражданської оборони в зв’язку з можливістю застосування під час війни термоядерної зброї і запальних засобів.

Значна частота опіків була поводом до відкриття спеціалізованих відділень. Наука, яка займається опіками, називається комбустіологією.

Головним стимулом до розробки системи спеціалізованого лікування опікових є вибухи атомних бомб в Хіросімі і Нагасакі на при кінці дру-гої світової війни, під час якої було поранено більше 200 тисяч людей. Незважаючи на те, що лікувальну допомогу частіше подає лікар, роль середньої медичної ланки в питаннях подання долі карської допомоги залишається дуже важливою. Особливо відповідальна роль медичного робітника, який працює самостійно на ФАПі, в дільничної лікарні, від кваліфікації і опиту якого залежить життя хворого.

Тому проблема збереження життя, відновлення здоров’я величезного числа опечених і повернення їх у стрій в самі короткі строки є однією з самих важливих і важких задач воєнне – польової хірургії.

Успішне виконання цієї задачі можливо лише при глибокому вивчен-ню медичною службою патології, клінічної картини і лікування терміч-них опіків.

В останні десятиріччя актуальність опікової проблеми надзвичайно зросла. Це обумовлене високою частотою опіків, які становлять від 6 до 12 % всіх нещасних випадків, які виникають у биту і на виробницт-ві. Коло третини опікових становлять діти, останні – дорослі, серед яких кількість постраждалих у биту і на виробництві – однаково.

Актуальність теми визначається також важкістю і довгістю лікування постраждалих з опіковою травмою, частим розвитком деформацій і контрактур з виходом на інвалідність і все ще високою летальністю при тяжких формах опікової хвороби. Важкість лікування хворих з дуже великими і глибокими опіками обумовлена формуванням в них тяжких функціональних і морфологічних порушень зі сторони всіх важливих органів і систем організму.

Експериментальні дослідження і клінічні спостерігання показують, що патологічні зміни в організмі наступають в перші хвилини і години після опіку. Із практиці добре відомо, що лікування тяжко опечених тим ефективніше, чим раніше воно почалося, тому повноцінна кваліфікована допомога опеченим повинна починатися зразу після

опіку – на місці події і на етапах евакуації.

В теперішній час актуальність теми «Відмороження» остається, особливо в ургентній хірургії і реанімації. Від того, як своєчасно і правильно буде подана перша медична допомога постраждалим, зависить вихід травми. Правильно і своєчасно проведені дії забезпе-чують сприятливу течію захворювання від охолодження і спасають життя постраждалому від електричного току.

План викладання лекційного матеріалу

1.Класифікація термічних ушкоджень.

2.Ступені опіків, клінічні прояви опіків. Клініка опікового шоку.

4.Опікова хвороба, її періоди, клінічні прояви, та принципи лікування..

5.Хімічні опіки, їх види, прояви. Методи лікування опіків.

8.Визнання глибини ушкоджень тканин і площі опіку.

9. Надання першої медичної допомоги при термічних, хімічних, променевих опіках, відмороженнях та електротравмі..

1.Відмороження, види холодової травми, класифікація, періоди і ступе-ні розвитку, лікування.

2.Загальне замерзання, періоди, клінічні прояви, методи лікування.

3.Особливості догляду за хворими з опіками та відмороженнями.

4.Електротравма, дія електроструму на організм людини – електроопік, загальні зміни в центральній нервовій та серцево – судинній системах, у диханні.

 

Рекомендована література

1.Буянов В. М., Несторенко Д. А. «Хірургія» - М. Медицина, 1990 р.

2.Скрипниченко Д. Ф. «Хірургія» - Київ «Вища школа», 1992 р.

3.Хіміч С. Д. «Хірургія» - Київ «Здоров’я», 2004 р.

4.Роздольський І. В. «Посібник з хірургії» - Київ «Здоров’я», 2003 р.

5.Несторенко Ю. А. «Хирургические болезни» - М. Медицина, 1983 г.

6.Сыромятникова А. В. «Руководство к практическим занятиям по

хирургии» - М. Медицина, 1987 г.

7.Цитовская Л. В. «Руководство к практическим занятиям по хирур-

гии» - М. Медицина, 1997 г.

«Траншейна стопа»

Ураження ніг. Виникає при довгому перебуванні в умовах підвищеної вологості (при довгому перебуванні у воді, мокрому снігу, болоті).

Почуття оціпеніння пальців, печія в стопах при ходьбі, ниючі болі у суглобах, стопах. Набряклість стоп с порушенням всіх видів чутли-вості. Пухирі з геморагічним вмістом, потім волога гангрена.

Загальне замерзання

При загальному замерзанні пригнічується центральна нервова система, серцево-судинна, дихання.

1 стадія - Адинамічна (легкий ступінь).

• В’ялість, апатія. Температура тіла – 35-33⁰С.
• Блідість шкіряних покровів, ціаноз, «гусяча шкіра».
• Пульс рідкий, АТ збільшений. Дихання в нормі.

2 стадія – Ступорозна (середній ступінь).

• Ступор, адинамія, озноб, Температура тіла 32-29⁰С.
• Шкірні покрови бліді, акроціаноз.
• Пульс рідкий, слабкий, АТ падає. Дихання рідке, 8-10/хв.

3 стадія – Судорожна (тяжкий ступінь).

• Свідомість втрачена, судороги.
• Пульс рідкий, прощупується на крупних артеріях, аритмія.
• АТ падає. Дихання поверхневе, рідке.
• Приєднується набряк мозку, легень, пневмонія.
• Зупинка дихання, серцевої діяльності.

Лікування відморожень

• Новокаїнові блокади за Вишневським. Опромінення УФО і УВЧ
• Медикаментозне лікування: антибіотики, вітаміни, судиннороз-ширюючи засоби, антикоагулянти, антибіотики, сульфаніламіди.

Місцеве лікування

Зависить від ступеня ураження. Відмороження 1-2 ст лікують як опіки.

При відмороженнях 3 ступеня видаляють пухирі, на 5-6 день – розсі-кають некротичні тканини, мазеві пов’язки. Після виділення змертвілих тканин і з’явлення грануляцій – пересадка шкіри.

При відмороженнях 4 ступеня на 5-6 день після травми розсікають шкіру, підлягаючі нежиттєздатні тканини для відтоку (некротомія).

Через 7-10 днів після розсічення – висікають некротичні тканини – роблять некректомію.

Озноблення

Хронічне відмороження відкритих ділянок тіла. Частіше при Т вище 0⁰С. Шкіра становиться набряклою, холодною, болісною.

З’являється: гіперемія, утворення пухирів, виразок, тріщин.

 

 

Карта орієнтовної основи дій (ООД) роботи студентів з літературою

№	Основні завдання	Вказівки	Відповіді
1.	Електротравма	Самостійно вивчити тему
2.	Перша медична допомога при електротравмі	Скласти алгоритм дії
3.	Загальне замерзання	Вивчити та законспектувати

 

О П І К И

Опік (combustio) – ураження тканин, яке виникає внаслідок дії екзогенної енергії. В залежності від джерел розрізняють термічні, хімічні, електричні та променеві опікові ураження.

Для оцінювання глибини опікових уражень застосовують чотирьохступеневу класифікацію опіків, прийняту 1960 р. на 27 Всесоюзному з’їзді хірургів.

Класифікація опіків

1 ступінь – виражена гіперемія і набряк шкіри.

11 ступінь – набряк, гіперемія, відшарування епідермісу, утворення пухирів з серозною рідиною (світло-жовтою).

111 А ступінь – змертвіння поверхневих шарів шкіри. Виникає білувато-сірий, світло-коричневий струп. Після загоєння утворюються рубці.

111 Б ступінь – некроз всієї товщини шкіри. Утворюється щільний темно-коричневий струп. Після загоєння – грубі рубці.

Чутливість знижена або відсутня.

1Y ступінь – великий некроз шкіри і глибоко лежачих тканин, аж до обвуглювання навіть кісток.

Опіки І-ІІІ А ступеня кваліфікують як поверхневі, тобто такі, унаслідок яких можливе спонтанне загоєння за рахунок збережених мальпігієвого шару і дериватів (придатків) шкіри. Опіки ІІІ Б - ІY ступеня – як глибокі, спонтанне загоєння неможливе через повне ураження мальпігієвого шару і придатків шкіри; у цьому разі необхідне хірургічне пластичне закриття опікової рани.

Визначення площі опіку

Під площею опіку розуміють виражене у відсотках співвідношення площі опікової поверхні до загальної площі тіла.

І метод – «Правило долоні».

Долонна поверхня кисті - 1% загальної поверхні шкірного покриву.

ІІ метод - «Правило дев’яток».

- поверхня голови, шиї – 9%,

- поверхня верхньої кінцівки – 9%,

- поверхня нижньої кінцівки – 18%,

- передня поверхня тулуба – 18%,

- задня поверхня тулуба – 18%,

- поверхня статевих органів, промежини–1%.

ІІІ метод - за Постниковим (більш точний).

На опікову поверхню – стерильну прозору плівку, чорнилами контури, потім плівку на міліметровий папір. Площу опіку вираховують в кв. см і в процентах від загальної площі поверхні тіла, приймаючи її за 16 000 см².

1V метод: за Блохіним

Визначають площу опіка також, як по Постникову, адже за 1% поверх-ні тіла людини приймають ріст людини.

Запис діагнозу пишеться дробами. В числівнику процент ураження, а в знаменнику – ступінь опіку.

Наприклад: Термічний опік правої верхньої кінцівки 9% / 11-111 ст.

Прогноз опіку

«Правило сотні»:

Ø Р = М + S

Ø де Р – прогноз, М – вік хворого в роках, S - загальна площа опіку

Ø При Р < 60 – прогноз сприятливий,

Ø При Р – 61-80 – прогноз відносно сприятливий,

Ø При Р – 81-100 – прогноз сумлінний,

Ø При Р > 101 – прогноз несприятливий.

Періоди відморожень

1 період – Прихований (дореактивний) або період до зігрівання.

• Збліднення шкірних покривів.
• Відсутність чутливості.
• Зниження температури шкіри.
• У ділянці ураження можливі відчуття печіння, парестезії, затерплість.
• Больові відчуття здебільшого відсутні.

2 період – Реактивний (після зігрівання).

Починається з моменту нормалізації температури ураженої ділянки. Спостерігають потепління та почервоніння шкіри. У ділянці відмороження виникають відчуття поколювання, свербежу, біль різної інтенсивності. Згодом наростає набряк тканин, змінюється колір шкіри (від гіперемії до мармурового). У цей період набувають розвитку ознаки некрозу та реактивного запалення, однак потрібно 5-7 діб, щоб визначити межі патологічних змін як на поверхні, так і в глибоко розташованих тканинах.

Ступені відмороження

1 ступінь – шкіра після зігрівання набрякла, синюшна. Пекучий біль, свербіння, ломота в кістках, суглобах. Через 5-7 днів злущування рогового шару шкіри. Загоєння без рубця.

2 ступінь – уражуються роговий, сосковий шар шкіри. Уражена ділянка через 2-3 дня після зігрівання вкривається пухирями з прозо-рою серозною рідиною. Загоєння без рубців.

3 ступінь – уражуються всі шари шкіри і підшкірна клітковина. Шкіра синьо-багрового кольору, пухирі з геморагічним ексудатом. Чутливість відсутня. Уражена ділянка відмежована від здорової тканини демарка-ційною лінією (грануляційним валом).

Відторгнення змертвілих тканин повільно, з утворенням гранулюючих ран, рубців.

4 ступінь – уражуються всі шари м’яких тканин, іноді і кістки. Відторг-нення змертвілих ділянок повільно, супроводжується інтоксикацією.

 

Під час дії лугів, навпаки, внаслідок розщеплення білків, адсорбції тканинної води і омилення жирів виникає колікваційний некроз тканин.

Він має вигляд м'якого, пухкого, з нечіткими контурами струп.

Опіки кислотами

Відбувається коагуляція білків.

При ураженні:

- хлористоводневою кислотою виникає білий щільний струп,

- азотною кислотою – жовтий струп,

- сірчаною кислотою – темний струп,

- соляною кислотою – білий струп.

Опіки лугами

Відбувається розчинення білків – колікваційний некроз.

Виникає білий м’який струп. Більш глибокі опіки, ніж кислотами.

В І Д М О Р О Ж Е Н Н Я

Відмороження ((condelatio) – ураження тканин, спричинене дією низьких температур.

Індекс Франка

Ø І = S_S + 3 х S_Р

Ø де І – величина індексу Франка,

Ø S_S – сумарна площа поверхневого опіку,

Ø S_Р – сумарна площа глибокого опіку,

Ø 3 – коефіцієнт, який відображує той факт, що глибокі опіки втричі важчі від поверхневих.

Ø При І < 30 – прогноз сприятливий,

Ø При І – 30-60 – прогноз відносно сприятливий,

Ø При І – 61-90 – прогноз сумлінний,

Ø При І > 91 – прогноз несприятливий.

 

ПМД при опіках

1.Припинення дії вражаючого агента, щоб запобігти зростанню важкості ураження.

2.Евакуація із замкнутих приміщень, якщо отруєння сталося чадним газом.

3.Забезпечення надходження повітря, щоб уникнути розвитку гіпоксії.

4.Серцево-легенева реанімація.

5.У разі опіків обличчя і дихальних шляхів забезпечити прохідність останніх.

6.Зняття (зрізання) одягу з уражених ділянок, щоб уникнути інфікування.

7.Знеболювання, щоб запобігти шокові; при глибоких опіках – медикаментозне, при поверхневих опіках обличчя чи кінцівок, у тому числі і шляхом місцевого охолодження (холодна вода або зволожені серветки), доки не зменшиться біль та не нормалізується температура опікової поверхні (10-20 хв).

8.Накладання стерильної сухої пов’язки на уражену ділянку, щоб уникнути розвитку інфекції. Усі опіки, крім опіків І-ІІ ступеня, доцільніше обробляти аерозолями (пантенол, олазол, ореол тощо).

9.Обкутування, тепле питво з метою профілактики загальної гіпотермії

10.Транспортувати потерпілого до найближчого медичного закладу, щоб запобігти раннім та пізнім ускладненням.

 

11.Під час транспортування: інгаляція киснем, масковий інгаляційний наркоз закисом азоту і кисню 2:1.

12.Дати пити лугово-сольовий розчин (1/2 ч. л. соди + 1 ч. л. натрію хлориду на 1 літр води), чай, кофе.

13.Серцеві засоби.

14.ППС + АП (проти правця).

Слід пам’ятати про те, що, надаючи першу медичну допомогу потерпілим від опіків, не можна зчищати з опікової поверхні фіксовані сторонні тіла; відривати шматки приклеєного до рани одягу; ушкоджувати були; обробляти рани мазями; накладати ватні пов’язки; застосовувати лід для місцевого охолодження.

Розрізняють

1. Первинну реакцію – від декількох хвилин до декількох годин. Гіперемія шкіряних покривів, біль, слабкість, головний біль, нудота, блювота, тахікардія, падіння АТ.

2. Прихований період – безсимптомний – від декількох годин до 1 місяця (в залежності від дози опромінення).

Період ексудації.

Період відновлення.

Лікування променевих опіків

• При наявності ран – первинну хірургічну обробку.
• Новокаїнові блокади (при гіперемії, набряку).
• При ерозіях, виразках – пов’язки з нейтральними мазями або маззю Вишневського.
• Пересадка шкіри.

Загальне лікування: переливання крові, плазми, вітамінів, серцевих засобів, антибіотики, антикоагулянти, спазмолітики, інфузійна терапія.

Х і м і ч н і о п і к и

Виникають унаслідок безпосереднього контакту тканин організму з різними хімічними речовинами.

Основними агентами є: кислоти (нітратна, сульфатна та ін.); луги (негашене вапно, їдкий натр, нашатирний спирт тощо); продукти перероблення нафти (бензин, гас); солі важких металів (срібла нітрат, цинку хлорид); леткі олії (корицева, бергамотова та ін.); термохімічні речовини (напалм, пірогель); бойові отрутні речовини (люїзит, іприт та ін.).

Кислоти і солі важких металів та леткі олії характеризуються здатністю до зсідання білків. Виникає коагуляційний некроз.

Він має вигляд сухого, різного кольору струпа з чіткими краями, який певною мірою обмежує проникнення хімічного агента в глибину тканин.

2 період – Опікова токсемія – 8-10 днів. У кров всмоктуються токсичні речовини із обпечених тканин, які виділяються при руйнуванні тканин і всмоктуванні. Переважають мозкові симптоми: збудження (марення, безсоння), або загальмованість (сонливість, сопо-розний стан). Т тіла підвищується, пульс частий, слабкий. В крові лейкоцитоз, анемія, ШОЕ збільшується. Уражуються паренхіматозні органи (печінка, нирки). Хвороба ускладнюється пневмонією.

3 період – Опікова септикотоксемія. Обумовлена нагноєнням опіко-вих ран. Продукти розпаду тканин, токсини мікробів визивають інток-сикацію. Стан хворих тяжкий. Т тіла септичного характеру. Анемія, лейкоцитоз, токсичне ураження паренхіматозних органів (гепатит, пієлонефрит). При генералізації інфекції – опіковий сепсис.

4 період – Реконвалесценція (виздоровлення). Наступає після загоєння опікових ран. Характеризується поступовим відновленням функції внутрішніх органів і обмінних процесів.

 

Променеві опіки

Визиваються іонізуючим опроміненням.

Відбувається порушення молекулярних зв’язків, порушується обмінний процес. Відбувається парез капілярів, стаз крові, набряк тканин.

В шкірі – порушується ростковий шар, сальні, потові залози, волосяні фолікули. При масивному опроміненні – некроз глибоких тканин.

· Опікову поверхню обробляють 2-3 рази на день 5-10% 5%-10% розчином калію перманганату, 1% розчином йодопірону, йодовидону, 5% розчином таніну, 10% розчином нітрату срібла, препаратом “Наксол” або іншими дубільними речовинами.

· Застосовують каркасний метод: хворого кладуть під каркас з лампочкою для зігрівання і висушування ран.

· Застосовують загальні лікувальні ванни.

· Сприяє висушуванню струпа інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне опромінення ран.

· Під утвореним струпом відбувається загоєння опіку.

· При нагноєнні частково видаляють струп.

Закритий метод.

· Пов'язки з мазями (5-10% синтоміциновою емульсією, 0,5% фурациліновою маззю, 10% стрептоцидовою маззю, йодопіро-новою маззю.

· Застосовують аерозолі на поліетиленгліколевій основі: леворин, левомеколь, діокизоль,

· Застосовуються також мазі – репаранти: солкосерил, аекол, токолекс, де-гран та ін.

· При нагноєнні – волого - висихаючи пов’язки с антисептичними розчинами (риванолу 1:1000, фурациліну 1:5000, 3% борної кислоти, хлорфіліпту та інш.).

· При перев’язках відмочують пов’язки в р. перманганату калію 0,1%.

· Перев’язки роблять під наркозом або в/м промедол 1% - 1,0.

· Змертвілі тканини видаляють шляхом розплавлення їх протеолітичними ферментами: лідаза, трипсин, хемотрипсин, 40% глюкоза.

· Або роблять некректомію.

Некректомія - це видалення некротичних (змертвілих) тканин з опеченої поверхні. Поділяють некректомію на: хімічну, ферменту, хірургічну.

Хімічна некректомія - Полягає в нанесенні на струп 40% мазі саліцилової кислоти, яка його розпушує і сприяє безкровному відторгненню через 2 доби.

 

Ферментна некректомі я - застосування протеолітичних ферментів, які руйнують білкову структуру струпа і полегшують його відторгнення.

Застосовують лідазу, трипсин, хімотрипсин або препарати іруксол, леграфарм.

Хірургічна некректомія

· Рання хірургічна некректомія – радикальне висічення всіх уражених тканин до розвитку запалення і інфікування (виконується до 5-7 доби з моменту травми).

· Відстрочена хірургічна некректомія – радикальне висічення всіх уражених тканин при розвинутому запаленні і інфікуванні (виконується на 5-14 добу з моменту травми).

· Пізня хірургічна некректомія, а також ампутації, екзартикуляції кінцівок і їх сегментів.

 

На очищену гранулюючу поверхню опікових ран - пересадку шкіри - дермопластику.

 

Застосовують дермопластику

• Аутотрансплантація – пересадка власної шкіри хворого.
• Алотрансплантація – пересадка донорської людської шкіри.
• Ксенотрансплантація – пересадка тваринної чи синтетичної шкіри.
• Брефотрансплантація – прищеплення культивованих клітин епітелію (фібробластів, кератиноцитів, їх сполучень) та зовніш-ніх покривів ембріонів.

Суть операції полягає в тому, що з певних ділянок тіла хворого дерматомом зрізують тонкі (0,2 – 0,4 мм) смужки шкіри і пінцетами накладають на опікову поверхню.

При необхідності збільшити площу трансплантату його перфорують спеціальним перфоратором і розтягують.

Донорська рана, де вберуть донорську шкіру загоюється самостійно. (шкіра має в середньому товщину 1 мм., тому на місці зрізання залишається 0,6-0,8 мм, що достатньо для самостійного загоєння).

Це часто багато етапна операція. Методик дермопластики дуже багато.

Опікова хвороба

Це складний комплекс взаємозалежних патогенетичних реакцій і їхніх клінічних проявів, в основі якого лежить стресова реакція у відповідь на термічну поразку.

Опікова хвороба розвивається при поверхневих опіках більш ніж 15-25% поверхні тіла і глибоких опіках більш ніж 10% поверхні тіла.

1 період - Опіковий шок – 2-3 дня. Виникає в результаті потоку больових подразнень, що надходять у ЦНС.

Еректильна і торпідна фази.

Пригнічення всіх життєвих функцій. АТ знижується, тахікардія, олігурія, дихання часте, поверхневе, адинамія. Характерна плазмовтрата, згущення крові, різке зниження білків крові.

В результаті порушення видільної функції нирок: олігурія, збільшення остаточного азоту крові, ацидоз.

 

Комунальний заклад

«Бердянський медичний коледж»

Запорізької обласної ради

 

 

Навчально – методичний

комплекс студента з хірургії

Тема: «Термічні ушкодження»

Спеціальність: 5.12010101 «Лікувальна справа»

Курс: ІІІ

Кількість навчальних годин: 4

Розроблено: Приходько О. О., спеціалістом

вищої категорії, викладачем хірургії.

 

2010 р.

• При клінічної смерті – ШВЛ + масаж серця.
• Проводять лікувальні міри, які застосовують в реанімації + ІТ.

 

Е л е к т р о т р а в м а

Ураження електричним током, блискавкою.

Загальні ознаки – зміни зі сторони ЦНС, ССС, дихальної системи.

В тяжких випадках:

• затемнення свідомості, моторне збудження, головний біль, слабкість,
• підвищена збуджуваність, світло боязливість, почуття страху,
• пульс сповільнюється, напружений, тони серця глухі, аритмія, відхилення від норми ЕКГ (до фібриляції шлуночків серця) і ЕЕГ.

В більш легких випадках:

• підвищена стомленість, слабкість, пригнічений настрій,
• зниження пам’яті, слуху, зору, нюху.

Причини смерті: первинний параліч серця, дихання, мозку.

Може розвитися стан мнимої смерті, який характеризується різким порушенням і послабленням функцій життєво важливих органів і пош-ти повною відсутністю ознак життя у постраждалого.

Місцеві зміни:

«Знаки току» - на місці входу і виходу току - опікові рани – кратеро-подібне поглиблення, краї сіро-жовтого кольору, іноді проникають до кісток, трохи болісні, пошти не мають вираженої реакції навколо. Опік може порушити не тільки шкіру, або і підлягаючи тканини адже до обвуглювання кісток – «ходи току».