Підсумкова контрольна робота з літературного читання Варіант№1 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Підсумкова контрольна робота з літературного читання Варіант№1



Підсумкова контрольна робота з літературного читання Варіант№1

 

Прочитай уважно текст.

БАБУСИН ОНУЧОК

Чи то золотавий соняшник гойднувся біля похиленого тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи? Старенькій уже дуже важко розпізнати. Сидить вона на дерев’яному ослінчику біля чепурненької хати, на колінах спрацьовані руки тремтять - купаються у щедрому сонячному промінні. А довкола, посеред трави й бур’янцю — зграйка білих ромашок, ніби загадкові сузір’я.

— Добридень, бабуню, — дзиґою крутнувся біля неї Андрійко, — ото послала мати, щоб я обірвав вишні. Каже, що вже доспіли, щоб не обсипалися. А ви, мабуть, самі нездужаєте?

— Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.

— Зате я, бабуню, швидко-швидко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться, от побачите!

Баба Стеха, спираючись на ціпок, дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й чимдуж біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже спритно осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки його сорочка біліє.

— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе.

— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!

— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, а штани можеш залишити на он тому сучку.

Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває соковиті ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок.

Вже давно живе вона самотньо, от і роздає нехитрі гостинці сусідським дітлахам. Андрійко глянув униз. Бабуся сперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.

— Бабуню, а де ваші внуки? — поцікався хлопчина.

— Далеко, ой, далеко, — хитає головою старенька. — Онучок, як місяченько, одненький.

Мабуть, і виріс уже...

— А чому він не їде до вас? — не вгаває Андрійко.

— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише... — важко зітхає бабуся.

Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.

— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.

Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає:

— От і гаразд.

— Прийду до вас і яблука трусити, та нехай ще трохи соком наллються, — каже Андрійко.

— Еге ж. Уночі так гупають, так гупають, що аж у хаті дзвенить.

На ґанку хлопчик висипає блискучі вишні у велику емальовану миску.

— Бери, Андрійку. Може, мама вареників наліпить. А мені вистачить.

Хлопчик спокійно дивиться на стареньку, на сиве її волосся, й раптом каже:

— Бабусю, а візьміть-но мене внуком...

За Володимиром Сенцовським, 388 слів

Познач правильні відповіді. Виконай завдання.

Визнач жанр прочитаного твору.

□ А оповідання □ Б легенда

□ В народна казка □ Г літературна казка

 

Розповідь ведеться від імені

А бабусі □ Б автора

В Андрійка □ Г матері Андрійка

 

Чому Андрійко допомагав бабусі обривати вишні?

А бо його попросила бабуся

Б тому що він хотів полазити по деревах

□ В бо він захотів, щоб бабуся напекла пиріжків з вишнями

□ Г тому що його послала мама

 

4. Яке слово є синонімом слова розлога?

А висока □ Б струнка

В гілляста □ Г різнобарвна

 

Що цікавило хлопчика?

А чому до бабусі не приїжджають онуки

Б скільки вишень уродило цього року

В чому бабуся сама не обриває вишень

Г що бабуся робитиме з вишнями

 

Чому Андрійко запропонував бабусі вважати його онуком?

А бо хотів щодня ласувати вишнями, яблуками

Б щоб було до кого ходити в гості

В щоб можна було лазити на її дерева

Г щоб бабусі не було так самотньо

Випиши з тексту два порівняння.

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Запропонуй інший заголовок до цього твору. Обґрунтуй свій вибір.

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Підсумкова контрольна робота з літературного читання Варіант №2

Прочитай уважно текст.

ПАВУЧКОВІ РУШНИЧКИ

Жив собі в лісі працьовитий павучок. Над усе він любив ткати рушники. І виходили вони в нього на диво гарні, м’якенькі, усі різні. Отож, мабуть, добре втиратися такими після вранішнього вмивання. Та, на жаль, ніхто з лісових мешканців до цього часу про це не знав. Не знав і сам павучок.

Колись хутенько він виткав собі звичайнісінького рушника, а ті, гарні, сховав у ковану скриню. Тільки от біда — рушників стало так багато, що вже й скриня не зачиняється. Доведеться шукати майстра — жука-рогача — нову скриню замовляти. Чи ж не клопіт? Але павучкові незручно отак, з порожніми руками, на очі жукові з ’являтися. Доведеться-таки з одним рушником розпрощатись. Довго вагався павучок, якого взяти. А рушники

— один кращий другого... Нарешті вибрав, замкнув свою майстерню на здоровенний замок і вирушив у дорогу.

Літній день був чудовим. Сонце щедро зігрівало землю, а вітер спочивав під кущем кучерявої ліщини. На головній лісовій галявині побачив павучок веселе товариство. Узявшись за лапки, комахи водили веселий танок. Посередині кола було видно золотокрилу бджілку. Вона щасливо всім усміхалась. Тут був і майстер — жук-рогач. Отож павучок підійшов ближче і зрозумів: товариство відзначало день народження бджілки!

— Іди до нас! — гукнула до павучка іменинниця. — Хутчій!

— Я зайнятий, — спробував був відмовитись павучок.

Але до нього підбіг завзятий мураш, ухопив за лапку — і всі знову полинули в танок. За хвилину павучок забув про все на світі. Правда, трішки паморочилась голова, проте йому було дуже й дуже весело.

Коли ж танок закінчився, біля бджілки з’явилася ціла купка подарунків. Чого тут тільки не було! І прозора парасолька, і лозяний кошик, і різьблена скринька, а ще полив’яний горщик, золотавий шнурочок...

-— Чого ти? — легенько підштовхував павучка жук. — Давай і свій подарунок.

— Ось візьми, — страшенно ніяковіючи, павучок подав бджілці маленького пакуночка.

Та швидко розгорнула й радісно вигукнула:

— Ой, спасибі! Такого гарного рушничка зроду ще не мала!

— А й справді! — погладив подарунок мураш. — Немов з туману зітканий!

— Ти справжній майстер! — сказав гордий метелик. — Рушник пречудовий!

Зніяковілий павучок стояв і усміхався, а потім тихо мовив:

— У мене ще кращі є...

— Як є, то похвалися! — озвався жук. — Гайда!

Павучок першим помчав до своєї майстерні, а за ним його нові друзі. Хутчіш відімкнув скриню та й заходився дарувати сусідам рушнички:

— Це тобі, метелику! А це — мурашеві. Це тобі, втирайся на здоров’я, жуче!

Відтоді всі лісові комахи почали вмиватися аж тричі на день, бо втиратися павучковими рушничками було напрочуд приємно!

Марія Пономаренко, 383 слова

Познач правильні відповіді. Виконай завдання.

Визнач жанр прочитаного твору.

А народна казка □ Б оповідання

В вірш □ Г авторська казка

Якою справою займався павучок?

А ткав рушнички □ Б вишивав рушнички

□ В продавав рушнички □ Г прасував рушнички

 

Хто відмовлявся від запрошення на день народження бджілки?

А жук-рогач □ Б метелик

В мураш □ Г павучок

 

Як почувався павучок, коли дарував бджілці рушничок?

А розгубився □ Б зазнався

□ В зніяковів □ Г розвеселився

 

Чому павучок роздарував свої рушнички?

□ А тому що він був дуже щедрим

Б бо рушничків було так багато, що не вистачало для них місця

В бо павучкові сподобалося робити подарунки

Г бо в такий спосіб павучок знаходив нових друзів

 

Яке прислів’я висвітлює головну думку твору?

□ А Дружба — велика сила.

Б По роботі знають майстра.

В Добре роби — добре й буде.

Г Розуму за гроші не купиш.

Установи відповідність між персонажами твору та їх висловами.

 

Жук • • «Ти справжній майстер!»

 

Метелик • • «Такого гарного рушничка зроду ще не мала!»

 

Мураш • • «Давай і свій подарунок».

 

Бджілка • • «Немов з туману зітканий!»

Склади і запиши міркування (4-5 речень) «Щедрий не той, хто дарує, а той, хто не шкодує»

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Підсумкова контрольна робота з літературного читання Варіант№3

Прочитай уважно текст.

НЕСЛУХНЯНИЙ ГАРБУЗИК

Ох і неслухнянець же він! Уранці умиватися ніяк не хоче, і тоді тато притримує впертюха шорсткими ручиськами, а мама кропить синочка росяницею з голубої лієчки. Ополудні, коли вся гарбузова родина солодко дрімає, прикрившись од спекоти зеленими парасольками, він починає качатися з боку на бік, шарудіти. Урешті висовується з-під захистку і не мигаючи дивиться в голубе небо, мружиться на сліпуче сонце.

— І що ти там побачив? Та сонце ж голівку тобі напече, — бубонить мама.

— І не напече, — відказує малюк. — А подивіться-но, яке воно красиве, Сонце! Немов величезний золотий Гарбуз!

— Отаке придумав! На ось хоч капелюшок надінь, — лагіднішає мама Гарбузиха.

А то пов’ється непосидючий Гарбузик у мандри по городу — поміж картопляним бадиллям, густими буряками, високою кукурудзою. Спробуй його знайти.Ось і знову: прокинулись Гарбузи, а від Гарбузика тільки й місце Тепленьке.

— Де це наш неслухнянець? Чи не викинув знову якого коника? — стурбувався тато Гарбуз.

— Може, він з Огірочком грається... — мовила Гарбузиха. Але ні зелений Огірочок, ні жовта Динька дружка свого не бачили. Гарбузиха пошелестіла городом, аж тут Огірочок услід:

— А он він! Ондечки! Угору подивіться!

Глянули — і за свої гарбузячі голови вхопилися. Гарбузик виліз аж на повітку. Ще й гойдається...

— Ой, упаде, ой, лишенько! — сплеснула долоньками Гарбузиха.

— Ось я йому!.. Нехай тільки додому прийде! — насупився Гарбуз.

— І чого ви бідкаєтесь? Погойдається та й на землю спуститься. А що ж йому — під вашими боками цілі дні вилежуватись? — заспокоював їх сусід, чубатий Соняшник. Але ж Гарбузика треба було рятувати. А як? Може б, оця клопітлива Бджола запомогла? Вона колись медвянистий пилок з гарбузових квітів брала.

— Хоч Гарбузик і малий, але сама я не порятую його, — продзижчала Бджола.

І майнула до пасіки. За якусь мить сила-силенна золотавих вертольотиків закружляла над повіткою. Ледве зняли вони пустотливого Гарбузика, натужно ревучи, пронесли над городом і опустили поряд із схвильованими до розпачу Гарбузами. Мама Гарбузиха так зраділа, що й не нападалася на неслухнянця, гладила його по голові.

Тато Гарбуз тільки покахикував:

— А якби впав?

Гарбузик винувато принишк під теплими боками в тата й мами. «Звичайно, шкода, що наполохав усю гарбузячу родину, — думав він. — Але ж із повітки так далеко видно! І весь город як на долоні, і левада... А якби вилізти он на ту височенну тополю, що біля тину, то ще далі можна роздивитися...≫ А що, й вилізе! І знову всі казатимуть, що Гарбузик — неслухняний.

А може, він просто допитливий?

Василь Чухліб, 383 слова

Куди подівся Гарбузик?

А виліз на повітку □ Б пішов до Огірочка гратися

В поскакав на коникові □ Г заховався за вулик

Прочитай уважно текст.

ГІРКЕ МОРОЗИВО

— Петрику, ти це куди біжиш? — поцікавилася Оленка.

— По морозиво, — підкидаючи на долоні монетку, похвалився хлопчик.

— Я теж з ’їла б.... — зітхнула Оленка. — Та... у мене грошей зараз немає...

— Ходімо, дам половинку, — запропонував Петрик. — Тільки потім, коли матимеш гроші, віддаси цілу. Згода?

Оленка здивовано подивилася на Петрика. Ну й жаднюга! Але промовчала. Дуже вже хотілося їй морозива. А онде й лоток, біля якого товпилися люди.

— Постривай, Петрику! — дівчинка смикнула Петька за рукав сорочки і показала на дідуся, який штурхав костуром по землі, наче щось шукав.

— Дідуню, ви щось загубили? — спитала Оленка.

— Ой дітоньки, старість не радість. Поспішав ось в аптеку по ліки, та спіткнувся й розгубив усі гроші. А окуляри дома забув, у піджаку. Тепер дивлюся, придивляюся, а воно в очах все мерехтить і розпливається, ніяк монет не бачу.

— Та ми вам враз допоможемо, — защебетала дівчинка і кинулася разом з Петриком збирати розкидані монети.

— Ну, от і все. Тримайте, — передаючи гроші старому, мовив хлопчик.

— От спасибі, от спасибі, мої голуб’ята! Виручили діда. — Дідусь задоволено посміхнувся у довгі вуса і почимчикував у бік аптеки, а діти — мерщій побігли за морозивом.

— Дві порції дайте, будь ласка, — задихавшись від бігу, попросив Петрик.

— Як дві? — спантеличилася Оленка. — У тебе ж грошей було тільки на одну.

— Т-с-с-с! — Петрик приклав вказівного пальця до вуст та озирнувся, перевіряючи, чи ніхто, часом, не почув. — Я, коли ми збирали монети, на одну наступив. Усе одно дід недобачає.А нам зате обом по морозиву буде.

— Постривай. Я щось не розумію... — здивувалася Оленка.

— Ой! Ну яка ти чудна! Ти ж хотіла морозива? Хотіла. От тепер бери і їж. І віддавати мені гроші за порцію не будеш.

— А якщо дідусеві на ліки не вистачить? Ти подумав? — допитувалася Оленка.

— Хе! Подумаєш! Велике діло — двадцять копійок. А якби не ми, він би ще й досі їх шукав. І не знайшов би.

— Який сором, — обличчя дівчинки зашарілося, як ягоди горобини восени. Вона стояла розгублена, ладна втекти світ за очі або провалитися крізь землю.

— Я не хочу такого морозива, — промовила Оленка рішуче. — Це... це гірке морозиво! — майже закричала. А далі попросила благально: — Тітонько, нам тільки одну порцію морозива дайте. Одну.

— Морочите голову: одну — дві, дайте — віддайте, — пробурчала продавщиця, кидаючи на лоток двадцять копійок.

Оленка тільки цього й чекала. Вона схопила гроші й прожогом кинулася до аптеки.

— От чудна, — розгортаючи пачку, знизав плечима Петрик. — А говорила, що жарко, що морозива хоче...

За Михайлом Конончуком, 385 слів

Як діти допомогли дідусеві?

А знайшли гроші □ Б купили ліки

В принесли окуляри □ Г провели до аптеки

Як учинив Петрик?

А віддав усі знайдені гроші дідусеві

Б забрав усі гроші собі

В віддав дідусеві частину грошей

Г віддав частину грошей Оленці

 

Як учинила Оленка?

А побігла в аптеку віддати гроші дідусеві

Б забрала усі гроші собі

В віддала гроші Петрикові

Г віддала гроші мамі

Прочитай уважно текст.

ЗАДАЧІ ТРАПЛЯЮТЬСЯ РІЗНІ

Математичні задачі бувають різні — і прості, і складні. А ще трапляються хитрющі.Треба добре пометикувати, щоб розв’язати таку. Якось з великими труднощами клас розв’язав таку задачу про ковзани і санки.

— Якби не умова задачі, ви б не знали, скільки коштують санки? -— здивовано запитала вчителька.

— А звідки нам знати? — здвигнув плечима Вітя.

— Як звідки? — насупила брови Галина Іванівна. — У кого є санки, підніміть руки! Дивно... А ціни санок ви не знаєте...

І раптом почувся голос Олега Шугая.

— Я знаю.

— Молодець, Олеже, — зраділа Галина Іванівна. — А скільки коштує пакет молока Чикефіру? — перевела вона розмову на інше. — Скільки коштує шкільна форма?

Ніхто з дітей ані пари з вуст.

— А скільки коштує хлібина? — учителька трохи помовчала. — Ну й ну! Про тістечка й морозиво я вас не питаю, бо певна, що таке ви знаєте. Що, Олежко, і ти не можеш відповісти?

— Можу, — ледь чутно, але твердо сказав Олег Шугай.

— А чого ж йому не знати, він щодня по магазинах ходить, — хихикнув Борис.

— То що ж, по-твоєму, Борисе, допомагати мамі — це смішно?

— Допомагати можна, чого ж.... Але з сумкою — це... це вже не чоловіча справа, — розгубився Борис. — І взагалі — він мамин мазунчик... Цілує її вранці, я сам бачив!

У класі запала гнітюча тиша. Мовчала і Галина Іванівна. Зрештою сказала:

— Ні, Борисе, з тобою не можна погодитись, — сказала вчителька, пильно вдивляючись у кожного. — Я і мій брат змалку теж допомагали мамі. І по хліб, ходили, і в хаті прибирали. Що ж тут смішного? А тепёр мій брат — генерал... І про поцілунки. Я теж бачила, як Олег ніжно прощається з мамою. Видно, що він хороший син, любить маму. Я б хотіла, щоб усі хлопці нашого класу були такі...

Удома Олегові було дуже сумно. Гуляти не хотілося. Коли прийшла з роботи мама, він не підхопився, як завжди, не почав її розпитувати і про свої шкільні справи нічого не сказав.

На кухні мама здивувалась, що син не помив посуд, не купив хліба.

...Уранці разом вийшли з дому. Коли їхали в ліфті, мама хотіла поправити синові комірець плаща, але Олег мовчки відсунувся вбік.

— Мамо, а з мене хлопці у класі сміються...

— Чого це?

— Що я із сумкою в магазин ходжу... Ну і те... коли ми прощаємось.

— А-а-а, — мати насторожилася. — І що ж ти вирішив, мій хороший син?

Олег мовчав. Мати розвернулася і ступила крок.

— Стій, мамочко! — Олег шарпнувся до неї, підвівся на носках і чоломкнув у щоку. —Приходь раніше, не запізнюйся!

За Олександром Єфімовим, 394 слова

Учительку здивувало те, що

А діти довго розв’язували задачу □ Б діти погано обчислювали

В діти неуважні □ Г діти не знали цін на продукти

 

 

Ким вважав Олега Борис?

А маминим мазунчиком □ Б вірним другом

В слабшим товаришем □ Г вихованим хлопцем

 

 

Прочитай уважно текст.

ЯКБИ ВСЕ БУЛО ІНАКШЕ...

Каченятко Умчик має хорошого друга— кошеня Мурчика. Одного разу грілися вони удвох на весняному сонечку. Каченя було дуже сумне. Мурчик ще ніколи його таким не бачив.

— Якби все було інакше, — важко зітхнуло каченя.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Умчика Мурчик.

— От якби я вмів вправно й високо літати, якби мої тато й мама ніколи не від’їжджали надовго, якби вони гралися зі мною, якби ніколи не сварились і ще багато таких «якби»...

Тоді друг відповів:

— Умчику, життя — це темні й світлі смуги. Ти, чомусь, бачиш тільки темні. Тобі обов’язково потрібно навчитися бачити і світлі, відчувати у всьому щось приємне, тоді ти почуватимешся чудово. Запам’ятай, що коли бачити тільки темні смуги, то завжди все буде погано. Навчися вибирати.

— Я хочу, щоб мені було добре, але не знаю, як це зробити, — розгублено сказав Умчик,

— Навчи мене, будь ласка, Мурчику.

Умчик здивувався, коли почув, що неприємні думки можна відігнати, якщо захотіти.

Йому дуже захотілося дізнатись, як це можна зробити. З нетерпінням чекав Умчик, коли ж вірний товариш його цьому навчить.

— Ти, Умчику, кажеш: «Якби я вмів літати, якби тато й мама не від’їжджали надовго, якби вони більше гралися зі мною, якби не сварились». Це все — темні смуги у твоєму житті, тому що ти починаєш свою думку зі слова «якби». Спробуй подумати інакше.

— Це як? — запитав Умчик.

— Дуже просто. Ти збирав коли-небудь солодкі ягоди? — поцікавилося кошеня.

— Так.

— І, мабуть, клав до кошика найкращі, соковиті плоди. А зів’ялі, почорнілі, гнилі або зелені оминав, так? — пояснював Мурчик.

— Як же інакше? Так і треба.

— От і думки мають бути тільки приємними, тоді тобі завжди буде весело. Колись моя мама дала мені добру пораду: замість «якби» говорити треба слова «навіть якщо», або «в будь-якому випадку». От і ти так спробуй. Гадаю, це тобі допоможе. Інколи доводиться повторювати ці слова багато-багато разів, доки твій настрій не покращиться.

Умчик став повторювати — і повеселішав, і все навкруги для нього стало затишним, приємним, милим.

— Я, здається, зрозумів! — весело сказав він, — Навіть якщо я не вмію літати, зате в мене є надійний друг, з яким я можу гратися! Навіть якщо мама і тато довго на роботі працюють, вони все одно пам’ятають про мене і люблять мене.

— Молодець, Умчику! Ти здібний учень! — задоволено сказав Мурчик.

— А ти дуже хороший товариш, — мовив Умчик.

Лариса Козіна, 372 слова

Хто був другом каченятка?

□ А курчатко

□ В цуценятко

□ Б гусенятко

□ Г кошенятко

Чому Умчик сумував?

□ А бо була дощова погода □ Б бо було дуже спекотно

□ В бо хотів, щоб усе було інакше □ Г бо у нього не було вірного друга

Умчика здивувало те, що

□ А неприємні думки можна відігнати

□ Б друг не хотів з ним гратися

□ В Мурчик почав малювати білі й чорні смуги

□ Г Мурчик не знав, що порадити другові

Як Мурчик назвав друга?

□ А чемним синочком □ Б здібним учнем

□ В замріяним каченям □ Г добрим сусідом

Яким має бути вірний друг?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Прочитай уважно текст.

ЛЕЛЕЧЕНЬКИ

Юрко, сидячи на товстій гілляці старої шовковиці, дивиться на широкі зелені луки, на сіру смугу асфальтової дороги, на сизі схили, за якими сховалося містечко. Але ось його погляд зупиняється на їжакуватому гнізді, що на хліві.

Частина хліва вкрита толем, решта ж вистелена старезною, аж

почорнілою, соломою. Дід Клим наполягав увесь хлів укрити толем, баба вже було й згодилася, так онук запротестував: це ж так гніздо зруйнується.Сусіди теж підтримали хлопчика: веселіше в селі, коли є гніздо з довгоногими чорно-білими господарями. Це ж через них невелике село стало ніби знаменитим: хто б не їхав — у машинах, автобусах — усі дивляться, чи є ще гніздо, чи не покинули його горді птахи.

Юрко щовесни чекає зустрічі з Ним і Нею. Він знає звички цих птахів, запам’ятав, що йони роблять уранці, в обід, увечері. Хлопчик любить мовчки дивитися, як вони, широко розпростерши крила, плавно кружляють над луками або як годинами незрушно стоять у своєму гнізді. Та найбільше в них турбот, коли з ’являються лелеченята.

А цієї весни Юрко з особливим нетерпінням виглядав лелек. Хотів їм розповісти, що восени йде до першого класу. Уже тепер, навесні, отак поза городами, понад ставком бігає до сільської двоповерхової школи, спинається на носки, зазирає у великі вікна, бачить там чепурних школярів, які уважно слухають учителів.

А одного разу, коли в школі нікого не було, задивився через шибку в порожній клас. Там сонячні зайчики дрімали на партах, на чистій підлозі, біля вхідних дверей. До хлопчика підійшов нечутно дід Улас, шкільний сторож. Юрко так злякався, що й слова не міг вимовити. Але той не сварився. Лише спитав:

— Учитися хочеш?

— Х-хочу!

Узявши за руку, дід Улас повів хлопчика по довгому шкільному коридору. Потім простягнув йому дзвоника. Юрко спершу боязко, а потім сміливіше задзвонив. Малиновий звук заповнив ущерть коридор, усі класи.

— Восени проведуть електродзвоник... — сказав сторож і погладив пальцями потемнілу мідь.

— А до нас лелеки прилетять незабаром! — похвалився хлопчик.

— Ти скучив за ними?

— Аякже.

— Значить, прилетять. Правда, цього року пізня весна, вони й забарилися.

Невдовзі була перша весняна гроза. Мигавиці так освітлювали бабусину хату, що виднобуло, як удень.

Юрко шаснув під ковдру, притулився до бабусі і стурбовано запитав:

— А якщо лелеки потраплять під грозу?

— Вони сховаються під якимось деревом.

— А коли кругом буде степ? — не вгавав Юрко.

— Тоді сховаються в якійсь долинці, у густій траві. Не хвилюйся все буде гаразд, з цими словами бабуся поправила на онукові ковдру.

Юрко полегшено зітхнув і, вже заспокоєний, міцно заснув. Уранці у вікно, вмите грозовою зливою, зазирає веселе сонце. Юрко поспішає надвір,

босоніж біжить по росяному споришеві, бризками з дощової калюжі лякає курей і цуцика Пуфика, котрий дрімав собі побіля будки.

І раптом почув знайомі звуки. Глянув на гніздо й завмер: у ньому — Він і Вона.

— Лелеченьки! Де ж ви ховалися від грози? — спитав у птахів.

Ті у відповідь заклацали довгими дзьобами, мабуть, вітаючись із Юрком.

Петро Швець, 459 слів

Познач правильні відповіді. Виконай завдання.

Якого віку був Юрко?

А учнем початкових класів □ Б дошкільням

В старшокласником □ Г шестикласником

4. Яке слово є синонімом слова мигавиції

А миготіння □ Б блискавки

В ліхтарики □ Г вогники

Чому Юрко не міг заснути?

А бо він хвилювався, де птахи знайдуть прихисток під час грози

Б бо хлопчикові хотілося якнайшвидше піти до школи

В бо під ковдрою було душно

Г бо він тішився, що прилетіли лелеки

Підсумкова контрольна робота з літературного читання Варіант№1

 

Прочитай уважно текст.

БАБУСИН ОНУЧОК

Чи то золотавий соняшник гойднувся біля похиленого тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи? Старенькій уже дуже важко розпізнати. Сидить вона на дерев’яному ослінчику біля чепурненької хати, на колінах спрацьовані руки тремтять - купаються у щедрому сонячному промінні. А довкола, посеред трави й бур’янцю — зграйка білих ромашок, ніби загадкові сузір’я.

— Добридень, бабуню, — дзиґою крутнувся біля неї Андрійко, — ото послала мати, щоб я обірвав вишні. Каже, що вже доспіли, щоб не обсипалися. А ви, мабуть, самі нездужаєте?

— Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.

— Зате я, бабуню, швидко-швидко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться, от побачите!

Баба Стеха, спираючись на ціпок, дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й чимдуж біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже спритно осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки його сорочка біліє.

— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе.

— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!

— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, а штани можеш залишити на он тому сучку.

Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває соковиті ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок.

Вже давно живе вона самотньо, от і роздає нехитрі гостинці сусідським дітлахам. Андрійко глянув униз. Бабуся сперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.

— Бабуню, а де ваші внуки? — поцікався хлопчина.

— Далеко, ой, далеко, — хитає головою старенька. — Онучок, як місяченько, одненький.

Мабуть, і виріс уже...

— А чому він не їде до вас? — не вгаває Андрійко.

— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише... — важко зітхає бабуся.

Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.

— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.

Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає:

— От і гаразд.

— Прийду до вас і яблука трусити, та нехай ще трохи соком наллються, — каже Андрійко.

— Еге ж. Уночі так гупають, так гупають, що аж у хаті дзвенить.

На ґанку хлопчик висипає блискучі вишні у велику емальовану миску.

— Бери, Андрійку. Може, мама вареників наліпить. А мені вистачить.

Хлопчик спокійно дивиться на стареньку, на сиве її волосся, й раптом каже:

— Бабусю, а візьміть-но мене внуком...

За Володимиром Сенцовським, 388 слів



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-24; просмотров: 742; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.193.29.184 (0.184 с.)