Вплив спорту на інтелектуальний розвиток.

Заняття спортом позитивно впливають на інтелектуальну сферу. Рухова діяльність, що лежить в її основі, сприяє:

1) формуванню у людини уявлень за час і відстань, а саме за темп, ритм і швидкість рухів, за масу тіла та за рухові можливості власного тіла;

2) розвитку спостережливості, оскільки спортивно-виконавча діяльність вимагає концентрації уваги на умовах, що сприяють рухам, а також миттєвого переключення уваги на різного виду подразників;

3) розвиток швидкості орієнтації, так як заняття більшості видів спорту підвищують гостроту сприйняття того, що відбувається; відпрацьовується здібність до адекватної зміни поведінки в залежності від умов, що змінюються;

4) розвиток мислення, оскільки спортивно-виконавча діяльність є творчою; в процесі занять спортом необхідно аналізувати причини успіхів та невдач своїх рухів, правильно оцінювати ситуацію, що виникла, вести пошук шляхів раціонального вирішення рухових завдань;

Можливості використовувати фізичні вправи щодо впливу на інтелектуальну сферу найбільш повно і переконливо довів П.Ф.Лесгафт. Він підпорядкував свої методичні рекомендації вирішенню важливого педагогічного завдання – встановити, які рухові дії треба використовувати і як будувати заняття, щоби досягти кращих результатів у розвитку свідомості дитини, створені у неї уявлень за деякі зовнішні явища та рухові можливості власного тіла. Саме тому П.Ф.Лесгафт назвав свою систему фізичною освітою. Її мета складалася в тому, щоби висвітлити шляхи вирішення освітніх завдань з дітьми шкільного віку за допомогою занять фізичними вправами.

Різні види спорту по різному впливають на інтелектуальну сферу... Рухові дії, в яких переважно проявляється спритність, в найбільшій мірі сприяють розвитку розумових процесів. Наприклад, із секції баскетболу Волгоградської ДЮСШ за 20-річний період існування вийшли академіки, професори, безліч кандидатів наук тощо.

Діти молодшого шкільного віку, що проявляють більшу рухову активність, як правило, відрізняються найбільш високою стійкою академічною успішністю. У Херсонській ЗОШ №1 після регулярних занять на „спортивній годині” ГПД вправами швидкісної та координаційної спрямованості, навесні покращувалися результати виконання контрольних робіт із математики та письма. Деякі дослідження показують, що кваліфіковані спортсмени відрізняються більш високою здібністю до абстрактного мислення у зрівнянні з учнями, які не досягли великих успіхів у спорті.

Таким чином, заняття спортом, як правило, сприяють підвищенню розумової працездатності. Це відбувається тому, що зміна розумової і фізичної роботи позитивно впливає на обидва види діяльності, а стомлення від розумової праці ліквідується швидше при переключенні на виконання знайомих і відносно простих за координацією рухів.

 

 

Педагогічна спрямованість психології фізичного виховання.

Фізичне виховання являє собою освітньо-виховний процес і характеризується принципами, які властиві педагогічному процесу.

У фізичному вихованні чітко визначена роль педагога-фахівця (учителя фізичної культури), місце і функції осіб, що виховуються (учнів), їхня спільна діяльність, яка спрямована на реалізацію завдань освітнього і виховного характеру.

Система занять у фізичному вихованні практично відповідає дидактичним принципам і нормам організації педагогічного процесу, однак має свої специфічні особливості. По-перше, це безупинний багаторічний процес, що поширюється на всі періоди життя кожної людини, починається відразу після народження. По-друге, це процес, зміст і форми якого завжди знаходяться в залежності від особливостей, закономірностей, властивих віковий періодизації розвитку людини.

Фізичне виховання відрізняється тим, що формування рухових умінь і навичок, виховання фізичних якостей і психічних властивостей здійснюється в повній відповідності з закономірностями періодизації онтогенезу.

Онтогенез – сукупність перетворень, що зазнає організм людини від зародження до кінця життя [СЭС, с.929].

Розгортаючись по природних законах, процес фізичного розвитку знаходиться у певній залежності від конкретних умов життя і діяльності людини. У цьому випадку фізичне виховання відіграє особливу роль. Знаючи і вміло використовуючи об’єктивні закономірності вікової періодизації, можна створювати і певні умови, що дозволяють забезпечити оптимізацію розвитку життєво важливих фізичних якостей, рухових здібностей і умінь, кращих для формування особистості окремої людини і суспільства в цілому.

Основним фактором практичної реалізації фізичного виховання є активна рухова діяльність, що забезпечує формування раціональних способів виконання рухових дій і інших педагогічних завдань.

З огляду на те, що психологія – наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності, можна зробити висновок, що основне призначення психології фізичного виховання – це оптимізація освітньо-виховного процесу, здійснюваного в типових формах фізичної культури, використовуючи закономірності й особливості психічного розвитку людини для формування його особистості як соціальної істоти.

Таким чином, психологія ф.в. обумовлена педагогічною спрямованістю, а її зміст складає коло питань, пов’язаних з розглядом психологічних особливостей як учителя фізичної культури, так і учнів, а також організації педагогічного процесу.

 

Психологія спорту як наука.

Психологія спорту досліджує закономірності психічної діяльності окремих людей і колективів в умовах тренувань і змагань.

Спортивна діяльність дуже специфічна: вона істотно відрізняється від інших видів діяльності, по-перше, цілями, по-друге, способами їх досягнення.

Сфера спортивної діяльності містить у собі підготовку до змагань (тренування) і участь у них, що вимагає від спортсменів спеціальних якостей, навичок, знань і умінь, а також граничної напруги фізичних і духовних сил.

Спілкування усередині спортивних команд чи груп теж дуже специфічно, і керування ними вимагає спеціальних знань і умінь, тому психологія спорту враховує положення загальних психологічних знань, але будується в основному на результатах власних досліджень. У ній виділяються свої розділи психології: 1) навчання і виховання в спорті; 2) фізична, технічна і тактична підготовка спортсменів; 3) психологічні особливості особистості спортсмена, тренера, керівника спортивної команди (групи), 4) психологія спортивного колективу; 5) психодіагностика і спортивна психогігієна й ін.

Велике значення для спортивної практики мають розділи, у яких вивчаються особливості окремих видів спорту (психологія футболу, шахів, легкої атлетики тощо)…Психологія спорту покликана розкривати закономірності психічної діяльності спортсменів і тренерів у конкретних специфічних умовах тренувань і змагань, щоб за допомогою спеціальних психологічних методів і засобів зробити процес підготовки й участі спортсменів у змагальній боротьбі оптимальним і продуктивним.

Більшість досліджень в області психології фізичної культури переслідують дві мети:

а) вивчення впливів психологічних факторів на фізичну активність і б) вивчення впливу занять спортом і фізичними вправами на фізичний розвиток і психічне здоров’я осіб, що займаються (див. табл. 1)

Таблиця 1.

Основні напрямки досліджень в області психології фізичної культури

Мета 1: зрозуміти вплив психологічних факторів на фізичну підготовку Мета 2: зрозуміти вплив фізичної активності на психічний розвиток

Як впливає стан тривоги (занепокоєння) на точність виконання вільного кидка в баскетболі? Чи знижують заняття бігом почуття занепокоєння і депресії?

Як впливає заохочення і покарання тренера на згуртованість команди? Чи виховує юнацький спорт надмірну агресивність?

Чи сприяє метод ідеомоторного тренування прискоренню відбудовних процесів у спортсменів і осіб, що не займаються? Чи сприяють щоденні заняття фізичною культурою вихованню почуття власного достоїнства?

 

Фахівці в області спортивної психології займаються головним чином проведенням досліджень, навчанням і консультуванням.

Отже, психологія спорту – це наука про людину в сфері спорту. Вона взаємопов’язана з науками про людину.

Можна визначити місце психології й у системі спортивних наук: філософські основи спорту – загальнотеоретична підстава для психології спорту, соціальні основи дають йому соціальну орієнтацію, а природні – виявляють «природну» організацію суб’єкта спортивної діяльності, створюючи матеріальну основу психології спорту.

У свою чергу, усі ці основи спортивної наукової бази мають зворотний зв’язок із психологією спорту: філософські основи черпають відповідний матеріал (психологічні дані про суб’єкта спортивної діяльності) для філософського узагальнення; соціальні – використовують дані психологічних досліджень при вирішенні соціальних проблем спорту; а природні, з огляду на психологічні закономірності й особливості спортивної діяльності людини, виділяють більш значимі сторони людського організму в сфері спорту.

Психологія спорту – детермінується двома науками: психологічної і спортивною. Спортивні науки покликані створювати сферу теоретичних знань в області спортивної діяльності людини. Вони спрямовані на розробку основ фізичної, технічної і тактичної підготовки і діяльності спортсмена для створення оптимальних умов індивідуальної і колективної готовності до змагань і успішного виступу в них. Якщо говорити про психологічну основу підготовки спортсменів до змагань, то варто пам’ятати, що саме психологія, як наука, вивчає закономірності поводження, стан і діяльність людини в цілому.

Спортивна діяльність знаходиться у великій залежності від психологічних факторів і процесів, стану, поводження людини: його мотиваційної й емоційної сфер, індивідуальних здібностей, темпераменту і рис характеру, вольових якостей і функціональних особливостей мислення, пам’яті, уваги та ін.

Наука являє собою не просте нагромадження фактів, отриманих у результаті ретельних спостережень, а процес чи метод вивчення на підставі систематичної, контрольованої емпіричної і критичної фільтрації інформації, що здобувається з досвідом. У відношенні психології…завдання полягають у тому, щоб описати, пояснити, передректи і забезпечити контроль поводження.

Загальні рекомендації використання науки:

1. Науковий метод диктує необхідність системного підходу до вивчення питання. Він включає стандартизацію умов (... оцінка мотивації підлітків до самостійних занять фізичною культурою).

2. Науковий метод також припускає контроль умов. Ключові перемінні чи елементи дослідження (...навчання прийомам виконання фізичних вправ на силу чи зміну мотивації до сам. занять) є основним об’єктом вивчення; інші перемінні ретельно контролюються (... особа, що навчає), щоб не допустити впливу на взаємозв'язок.

3. Науковий метод є емпіричним, тобто він заснований на досвіді. Об’єктивні дані повинні підтверджувати припущення, і ці дані чи докази можуть піддаватися оцінці зі сторони.

4. Науковий метод є критичним, тобто він включає ретельну оцінку дослідника й інших учених. Критичний аналіз ідей і робіт забезпечує надійність висновків. [А, с.21-22].

Кінцевою метою вченого є теорія – ряд взаємозалежних фактів, що являють собою системний погляд на визначене явище з метою охарактеризувати і пояснити його.

Дослідження припускає спостереження чи оцінку факторів дослідником без якої-небудь зміни зовнішніх умов…Дослідження характеризуються обмеженою можливістю ідентифікувати випадкові зв’язки між факторами.

Експерименти відрізняються від досліджень тим, що вчений маніпулює перемінними в процесі спостереження за ними, а потім вивчає, як зміна однієї перемінної впливає на зміни інших…Визначення випадкових взаємозв’язків – головна перевага експерименту в порівнянні з дослідженням.

Критерії оцінки досліджень:

1. Чітке визначення перемінних...

2. Установлення причинно-наслідкового взаємозв’язку...

3. Процедури вибірки й узагальнення…

4. Відповідні методи вимірів…[А, с.22-23].