Предмет педагогіки фізичної культури

Предмет педагогіки фізичної культури

Педагогіка фізичної культури складається із двох головних розділів: педагогіки фізичного виховання та педагогіки спорту. Однак без знання психолого-педагогічних особливостей учнів (юних спортсменів) стає неможливим процес навчання, виховання та тренування молоді, яка є об’єктом діяльності та суб’єктом пізнання тренера-викладача з фізичної культури.

Предметом педагогіки спорту як навчально-наукової дисципліни – є дослідження закономірностей навчання спортивній техніки та тактики, спрямованого фізичного розвитку, виховання на спортивних заняттях та їх побудова. Відмінна педагогіки спорту від інших педагогічних наук складається в тому, що вона встановлює свої принципи і правила, визначає засоби, методи і умови вирішення своїх завдань, ґрунтуючись головним чином на закономірностях оволодіння руховими діями, розвитком форм тіла, функцій організму та руховими здібностями, а також формування особистості в процесі рухової діяльності.

Головна мета педагогіки фізичного виховання та спорту: перетворити педагогічні знання конкретно до діяльності тренера, керівника спортивних секцій. Діяльність спортивного педагога, в першу чергу, пов’язана із підвищенням спортивних можливостей його вихованців, яка відбувається в процесі спортивної підготовки.

Головним із всіх видів спортивної підготовки – є вправи у вибраному виді спорту, що синтезують результати застосування всіх останніх видів підготовки (моральної, психологічної, техніко-тактичної, теоретичної, загальної та спеціальної фізичної підготовок).

Реалізація всіх видів підготовки здійснюється через виховання, навчання та тренування. Виховання – процес впливу педагога, колективу, громадських організацій, засобів масової інформації, багатьох зовнішніх умов, що спрямовані на свідомість і психіку учня з метою формування його особистості.

Навчання – спрямований педагогом процес надбання учнем технічних і тактичних навичок і вмінь, розвитку фізичних якостей і оволодіння змагальними здібностями, теоретичними знаннями тощо. Навчання, що побудоване на свідомому сприйнятті педагогічних впливів і активному відношенні до цього процесу, завжди пов’язане із самонавчанням.

Тренування – процес систематичного виконання вправ з метою підвищення їх ефективності та збільшення працездатності відповідних органів і систем спортсменів. Тренуванням керує тренер, але воно з успіхом може проводитися і спортсменом за наявності у нього спеціальних знань та досвіду. Повинна відбуватися взаємодія частин, а саме: навчаючи, ви в певній мірі виховуєте, тренуючи – навчаєте і виховуєте. Тому поділення на навчання, виховання та тренування здійснюється за ознакою переважного впливу, переважної спрямованості.

 

Наукові основи та джерела педагогіки спорту.

Педагогіка спорту сформувалася і розвинулася на стику суспільних та природничих наук. Всі наукові дисципліни, що складають її основу і є її джерелами, які можуть бути поділені на чотири групи: 1) дисципліни, що досліджують загальні закономірності розвитку природи та суспільства, − філософія, соціологія, історія, етика та ін.; 2) дисципліни, що досліджують закономірності навчання, розвитку та виховання, − педагогіка та психологія; 3) дисципліни, що досліджують біологічні закономірності формування та розвитку людини, − біологія, анатомія, генетика, фізіологія, біохімія та ін.; 4) дисципліни, що обрали у якості об’єкту дослідження тільки проблеми спорту, − ТМФВ, історія фізичної культури, психологія спорту тощо.

Як прикладна наука педагогіка спорту покликана, разом із ТМФВ і окремих видів спорту, озброїти людей знаннями щодо вирішення спортивно-педагогічних завдань.

Зв’язок педагогіки спорту із іншими науками двосторонній. З однієї сторони, вона користується їх даними у якості підґрунтя щодо визначення спортивно-педагогічних принципів і правил, що ведуть до удосконалення практики занять спортом; з іншої – спортивно-педагогічна і спортивно-виконавська діяльність, що організована у відповідності з її положеннями, сприяє збагаченню новими даними багато наук, предмет дослідження яких – людина і суспільство.

 

Основні поняття спорту як педагогічного явища.

В педагогіці спорту розглядаються тільки ті поняття, що входять в коло інтересів даної дисципліни. Науковим підґрунтям щодо їх визначення є вчення за фактори формування та розвитку людини.

Прогресивні діячі науки (Ж.Ламарк, І.Сеченов, І.Павлов, П.Лесгафт та ін.) стверджували, що психічне і фізичне в людині виступає в поєднанні і у взаємозв’язку, тому відповідна організація рухової діяльності може стати одним із факторів формування особистості в цілому.

Спорт – це особлива форма рухової діяльності, що характеризується змагальним початком. Він складається із окремих видів і різновидів, що являють собою рухові дії як предмет змагання.

Заняття спортом – це педагогічний процес, в якому людина прагне до фізичного і морального вдосконалення, розвитку своєї особистості підвищенню життєдіяльності, використовуючи для цього спеціальні форми рухової діяльності, а також самовиховання і раціоналізацію способу життя.

Задачами заняття спортом є: 1) засвоєння системи знань; 2) оволодіння спортивною технікою; 3) покращення фізичного розвитку та фізичної підготовленості; 4) формування особистості в цілому.

Заняття спортом моделюють ознаки, що характерні для змагань в даному виді спорту. Бігун намагається оволодіти мистецтвом більш швидкого подолання дистанції, боксер – ведення бою із суперником, тенісист – гри із суперником тощо.

Таким чином, змагальний початок характерний для спорту, але це не означає, що єдина мета занять – це підготовка до участі у змаганнях. Мотивами спортивних занять можуть бути: укріплення здоров’я, забезпечення різнобічного розвитку, навчання техніки рухів тощо.

В залежності від цілеспрямованості занять, контингенту, що займається, особливостей організації та керування розрізняють масовий спорт і спорт вищих досягнень. Різниця між ними у відношенні побудови і проведення занять складається у більших вимогах до спортсмена в галузі спорту вищих досягнень, в більш широкому використанні нетрадиційних засобів і методів тренування, засобів відновлення спортивної працездатності та різнобічністю форм і умов проведення занять.

Спортивні змагання – це протиборство окремих осіб або груп (команд) в ігровій формі, що здійснюється в межах встановлених правил для виявлення переваги в рівні фізичної підготовленості і оволодінні мистецтвом рухів, оволодінні спеціальними приладами (снарядами) та в розвитку деяких сторін психіки.

В історії людства спортивні змагання передували організованим заняттям спортом. В наш час заняття спортом і участь у спортивних змаганнях тісно взаємопов’язані.

Зрушення, що відбуваються в організмі і в психіки спортсмена в умовах змагань, як правило, перевершують рівень, характерний для звичайних занять.

Психологія спорту як наука.

Психологія спорту досліджує закономірності психічної діяльності окремих людей і колективів в умовах тренувань і змагань.

Спортивна діяльність дуже специфічна: вона істотно відрізняється від інших видів діяльності, по-перше, цілями, по-друге, способами їх досягнення.

Сфера спортивної діяльності містить у собі підготовку до змагань (тренування) і участь у них, що вимагає від спортсменів спеціальних якостей, навичок, знань і умінь, а також граничної напруги фізичних і духовних сил.

Спілкування усередині спортивних команд чи груп теж дуже специфічно, і керування ними вимагає спеціальних знань і умінь, тому психологія спорту враховує положення загальних психологічних знань, але будується в основному на результатах власних досліджень. У ній виділяються свої розділи психології: 1) навчання і виховання в спорті; 2) фізична, технічна і тактична підготовка спортсменів; 3) психологічні особливості особистості спортсмена, тренера, керівника спортивної команди (групи), 4) психологія спортивного колективу; 5) психодіагностика і спортивна психогігієна й ін.

Велике значення для спортивної практики мають розділи, у яких вивчаються особливості окремих видів спорту (психологія футболу, шахів, легкої атлетики тощо)…Психологія спорту покликана розкривати закономірності психічної діяльності спортсменів і тренерів у конкретних специфічних умовах тренувань і змагань, щоб за допомогою спеціальних психологічних методів і засобів зробити процес підготовки й участі спортсменів у змагальній боротьбі оптимальним і продуктивним.

Більшість досліджень в області психології фізичної культури переслідують дві мети:

а) вивчення впливів психологічних факторів на фізичну активність і б) вивчення впливу занять спортом і фізичними вправами на фізичний розвиток і психічне здоров’я осіб, що займаються (див. табл. 1)

Таблиця 1.

Основні напрямки досліджень в області психології фізичної культури

Мета 1: зрозуміти вплив психологічних факторів на фізичну підготовку Мета 2: зрозуміти вплив фізичної активності на психічний розвиток

Як впливає стан тривоги (занепокоєння) на точність виконання вільного кидка в баскетболі? Чи знижують заняття бігом почуття занепокоєння і депресії?

Як впливає заохочення і покарання тренера на згуртованість команди? Чи виховує юнацький спорт надмірну агресивність?

Чи сприяє метод ідеомоторного тренування прискоренню відбудовних процесів у спортсменів і осіб, що не займаються? Чи сприяють щоденні заняття фізичною культурою вихованню почуття власного достоїнства?

 

Фахівці в області спортивної психології займаються головним чином проведенням досліджень, навчанням і консультуванням.

Отже, психологія спорту – це наука про людину в сфері спорту. Вона взаємопов’язана з науками про людину.

Можна визначити місце психології й у системі спортивних наук: філософські основи спорту – загальнотеоретична підстава для психології спорту, соціальні основи дають йому соціальну орієнтацію, а природні – виявляють «природну» організацію суб’єкта спортивної діяльності, створюючи матеріальну основу психології спорту.

У свою чергу, усі ці основи спортивної наукової бази мають зворотний зв’язок із психологією спорту: філософські основи черпають відповідний матеріал (психологічні дані про суб’єкта спортивної діяльності) для філософського узагальнення; соціальні – використовують дані психологічних досліджень при вирішенні соціальних проблем спорту; а природні, з огляду на психологічні закономірності й особливості спортивної діяльності людини, виділяють більш значимі сторони людського організму в сфері спорту.

Психологія спорту – детермінується двома науками: психологічної і спортивною. Спортивні науки покликані створювати сферу теоретичних знань в області спортивної діяльності людини. Вони спрямовані на розробку основ фізичної, технічної і тактичної підготовки і діяльності спортсмена для створення оптимальних умов індивідуальної і колективної готовності до змагань і успішного виступу в них. Якщо говорити про психологічну основу підготовки спортсменів до змагань, то варто пам’ятати, що саме психологія, як наука, вивчає закономірності поводження, стан і діяльність людини в цілому.

Спортивна діяльність знаходиться у великій залежності від психологічних факторів і процесів, стану, поводження людини: його мотиваційної й емоційної сфер, індивідуальних здібностей, темпераменту і рис характеру, вольових якостей і функціональних особливостей мислення, пам’яті, уваги та ін.

Наука являє собою не просте нагромадження фактів, отриманих у результаті ретельних спостережень, а процес чи метод вивчення на підставі систематичної, контрольованої емпіричної і критичної фільтрації інформації, що здобувається з досвідом. У відношенні психології…завдання полягають у тому, щоб описати, пояснити, передректи і забезпечити контроль поводження.

Загальні рекомендації використання науки:

1. Науковий метод диктує необхідність системного підходу до вивчення питання. Він включає стандартизацію умов (... оцінка мотивації підлітків до самостійних занять фізичною культурою).

2. Науковий метод також припускає контроль умов. Ключові перемінні чи елементи дослідження (...навчання прийомам виконання фізичних вправ на силу чи зміну мотивації до сам. занять) є основним об’єктом вивчення; інші перемінні ретельно контролюються (... особа, що навчає), щоб не допустити впливу на взаємозв'язок.

3. Науковий метод є емпіричним, тобто він заснований на досвіді. Об’єктивні дані повинні підтверджувати припущення, і ці дані чи докази можуть піддаватися оцінці зі сторони.

4. Науковий метод є критичним, тобто він включає ретельну оцінку дослідника й інших учених. Критичний аналіз ідей і робіт забезпечує надійність висновків. [А, с.21-22].

Кінцевою метою вченого є теорія – ряд взаємозалежних фактів, що являють собою системний погляд на визначене явище з метою охарактеризувати і пояснити його.

Дослідження припускає спостереження чи оцінку факторів дослідником без якої-небудь зміни зовнішніх умов…Дослідження характеризуються обмеженою можливістю ідентифікувати випадкові зв’язки між факторами.

Експерименти відрізняються від досліджень тим, що вчений маніпулює перемінними в процесі спостереження за ними, а потім вивчає, як зміна однієї перемінної впливає на зміни інших…Визначення випадкових взаємозв’язків – головна перевага експерименту в порівнянні з дослідженням.

Критерії оцінки досліджень:

1. Чітке визначення перемінних...

2. Установлення причинно-наслідкового взаємозв’язку...

3. Процедури вибірки й узагальнення…

4. Відповідні методи вимірів…[А, с.22-23].

 

Предмет педагогіки фізичної культури

Педагогіка фізичної культури складається із двох головних розділів: педагогіки фізичного виховання та педагогіки спорту. Однак без знання психолого-педагогічних особливостей учнів (юних спортсменів) стає неможливим процес навчання, виховання та тренування молоді, яка є об’єктом діяльності та суб’єктом пізнання тренера-викладача з фізичної культури.

Предметом педагогіки спорту як навчально-наукової дисципліни – є дослідження закономірностей навчання спортивній техніки та тактики, спрямованого фізичного розвитку, виховання на спортивних заняттях та їх побудова. Відмінна педагогіки спорту від інших педагогічних наук складається в тому, що вона встановлює свої принципи і правила, визначає засоби, методи і умови вирішення своїх завдань, ґрунтуючись головним чином на закономірностях оволодіння руховими діями, розвитком форм тіла, функцій організму та руховими здібностями, а також формування особистості в процесі рухової діяльності.

Головна мета педагогіки фізичного виховання та спорту: перетворити педагогічні знання конкретно до діяльності тренера, керівника спортивних секцій. Діяльність спортивного педагога, в першу чергу, пов’язана із підвищенням спортивних можливостей його вихованців, яка відбувається в процесі спортивної підготовки.

Головним із всіх видів спортивної підготовки – є вправи у вибраному виді спорту, що синтезують результати застосування всіх останніх видів підготовки (моральної, психологічної, техніко-тактичної, теоретичної, загальної та спеціальної фізичної підготовок).

Реалізація всіх видів підготовки здійснюється через виховання, навчання та тренування. Виховання – процес впливу педагога, колективу, громадських організацій, засобів масової інформації, багатьох зовнішніх умов, що спрямовані на свідомість і психіку учня з метою формування його особистості.

Навчання – спрямований педагогом процес надбання учнем технічних і тактичних навичок і вмінь, розвитку фізичних якостей і оволодіння змагальними здібностями, теоретичними знаннями тощо. Навчання, що побудоване на свідомому сприйнятті педагогічних впливів і активному відношенні до цього процесу, завжди пов’язане із самонавчанням.

Тренування – процес систематичного виконання вправ з метою підвищення їх ефективності та збільшення працездатності відповідних органів і систем спортсменів. Тренуванням керує тренер, але воно з успіхом може проводитися і спортсменом за наявності у нього спеціальних знань та досвіду. Повинна відбуватися взаємодія частин, а саме: навчаючи, ви в певній мірі виховуєте, тренуючи – навчаєте і виховуєте. Тому поділення на навчання, виховання та тренування здійснюється за ознакою переважного впливу, переважної спрямованості.