Методи досліджень на емпіричному рівні

Основою розробки кожного наукового дослідження є сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів і певна їх послідовність.
Метод (слово грецького походження - шлях до чого-небудь) - у найбільш загальному випадку означає спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність.

Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності, їх взаємозв'язку і розвитку.

Метод як засіб пізнання є спосіб відтворення в мисленні досліджуваний предмет.

Аналізом та вивченням наукових методів займається методологія науки.

З одного боку, методологія розуміється як певна система методів, які застосовуються в процесі пізнання в межах тієї або іншої науки, тобто методологія розглядається як частина конкретної науки.

З іншого боку, методологія виступає як сукупність основних філософських положень, які відображають первинні гносеологічні концепції формування й аналізу наукового знання. В цьому визначенні підкреслюється філософський характер розуміння методології.

У загальному плані розрізняють філософську і спеціально-наукову методологію.
Методологічна основа – це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних наукових явищ і розкриваються їх закономірності.

Метод з грецької означає шлях пізнання. Сучасна наука во­лодіє потужним арсеналом різноманітних методів, які призначені для розв’язування різних за своїм характером наукових задач. При проведенні конкретного наукового дослідження використо­вуються ті методи, які спроможні дати глибоку й всебічну харак­теристику досліджуваного явища. Вибір їх залежить від мети і задач дослідження, специфіки предмета пізнання та інформацій­ного забезпечення. Вирізняють методи загальнонаукові, які застосовують у дослідницькому процесі різних наук, і спеціальні - при розв’язанні прикладних наукових задач.

Загальнонаукові методи дослідження умовно поділяють на три групи:

- методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід).

- методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абст­рагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання),

- методи емпіричного дослідження (спостереження, експе­римент, вимірювання, оцінювання, порівняння, візуаль­но-графічні методи),

Сутність методів, що використовуються на теоретичному рівні, коротко викладено в табл. 1.3.1.

Методи емпіричного рівня дослідження поділяються на уні­версальні і специфічні. Одні методи «працюють» на усіх етапах пізнавального процесу, адаптуючись до специфіки об’єкта до­слідження та наявної інформації (формули, таблиці, графіки то­що), інші - на окремих його етапах (експертні оцінки, екстрапо­ляція тощо). Розглянемо основні складові методології емпірич­ного дослідження.

Таблиця 1.3.1. Сутність методів теоретичного рівня пізнання

Метод	Сутність методу
Індукція	Умовивід від окремого до загального
Дедукція	Умовивід від загального до окремого
Аналіз	Поділ предмета дослідження на складові з ме­тою всебічного його вивчення
Синтез	Об’єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле
Аргументація	Раціональний спосіб переконання шляхом обґрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези
Абстрагування	Відокремлення істотного від неістотного
Формалізація	Відображення об’єкта чи явища в знаковій фо­рмі
Моделювання	Заміна реального процесу певною конструкці­єю, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись від другорядних, неіс- ’тотних
Системний підхід	Об’єкт дослідження розглядається як система, що об’єднує певну множину взаємодіючих еле­ментів в єдине ціле; взаємозв’язок системи і її складових підпорядковується діалектиці цілого і частинного, загального і окремого
Аналогія	Спосіб пізнання, за яким на основі подібності об’єктів за певними ознаками робиться умови­від щодо подібності їх за іншими ознаками
Інтерпретація	Розкриття змісту явища, тексту чи знакової фо­рми, що сприяє їх розумінню

Спостереження - сплановане, науково організоване зби­рання даних про будь-які соціально-економічні явища та процеси шляхом реєстрації фактів чи опитування респондентів. Масове спостереження дає інформаційну базу для узагальнень і характе­ристики об’єктивних закономірностей.

Залежно від ролі дослідника і мети дослідження вирізняють обстеження і експеримент. Обстеженням називають дослідження, коли дослідник спостерігає за процесом, не втручаючись в його перебіг. Експеримент - це науково поставлений дослід у спеціально створених і контрольованих умовах, які Дослідник може відтворювати неодноразово, визначати їх вплив на перебіг відповідних процесів.

Вимірювання - це процедура приписування властивостям явища чи процесу, певних значень. В теорії вимірювання влас­тивості називаються ознаками. Наприклад, ознаки суб^?єкта гос­подарювання: статутний фонд, ліквідні активи, прибуток, зо­бов’язання Тощо. Одні ознаки виражаються числами, інші - сло­весно. Їх називають відповідно кількісними і атрибутивними (описовими). Останні поділяються на номінальні і порядкові. Номінальні ознаки представляють класи чи категорії досліджу­ваних об’єктів (форми власності; організаційно-правові форми господарювання), порядкові (рангові) ознаки не лише представ­ляють класи, і але й упорядковують їх, встановлюючи по­слідовність типу «більше, ніж», «краще, ніж» г т. ін. Відповідно до приписаних чисел-рангів (Ц2,3, л) дані упорядковуються, ранжуються.

Кількісні ознаки виражаються числами. Це можуть бути пе­рвинні абсолютні величини, наприклад, площа зернових (га), ак­тиви фірми(Млн. грн.), кількість зареєстрованих у регіоні злочи­нів, або вторинні; розрахункові, як-от: урожайність з 1 га, прибу­тковість активів фірми, кількість злочинів на 100 000 населення регіону:

Значення кількісних ознак змінюються від елемента до еле­мента абовідбдного періоду до іншого. Відмінності, коливання значень певної ознаки називається варіацією. За характером варіації ознаки поділяються на дискретні та неперервні. Дискретні ознаки мають лише окремі цілочислові значення: кількість укладених на біржі угод, кількість операторів мобіль­ного зв’язку тощо. Неперервні ознаки мають будь-які значення у певних межах варіації. Наприклад, частка інвестицій в основний капітал у межах від О до 100 %.

Одні ознаки характеризують стан об’єкта дослідження на певний момент часу (кредиторська заборгованість на початок року), інші - результати процесу за певний період (перевезено пасажирів авіалініями за квартал).

Узагальнення - це комплекс послідовних дій по зведенню конкретних одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і, закономірностей, притаманних досліджуваному явищу. Багатогранність видів і форм, у яких проявляються одна­кові за своєю суттю процеси, передбачає поділ їх на складові, на групи особливого класу, через те найважливішими специфічни­ми методами на етапі узагальнення даних ^. класифікації та ви­користання узагальнюючих показників.

Результати узагальнення і класифікацій оформляються у ви­гляді статистичних таблиць і графіків, які наочно і компактно подають інформацію щодо об’єкта дослідження (див.. 3.1; 3.5). Й

Порівняння — один а найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об’єктів дослідження за певними ознаками. Результатом порівняння є відносна величина, яка показує,, у скільки разів порівнювана ве­личина більша (менша) за базисну, іноді - скільки одиниць одні­єї величини припадає на 100, на 1000 і т.д. одиниць іншої, базис­ної величини. Відзначимо три аспекти порівняння.

Порівняння з еталоном — нормативом, стандартом, оптима­льним рівнем. Це стосується виконання договірних зобов’язань, використання виробничих потужностей, відповідність стандар­там тощо. Такі порівняння відіграють важливу роль в аналізі досліджуваних явищ, адже будь-яке відхилення відносної вели­чини від 1 чи 100% свідчить про порушення оптимальності про­цесу. Наприклад, для проведення своїх операцій та підтримки ліквідності, фірма протягом року має тримати р обігу щонаймен­ше 400 тис. гри. Фактично в обігу фірми 368 тис. грн., що стано­вить 92% від потреби (368:400= 0,92).

Для показників, які не мають визначеного еталона (захво­рюваність, злочинність тощо), базою порівняння може бути мак­симальне чи мінімальне значення або середній рівень.

Порівняння в часі. Соціально-економічні явища безперерв­но змінюються. Протягом певного часу - місяць за місяцем, рік за роком - змінюється кількість населення, обсяг і структура ви­робництва, ступінь забруднення довкілля. Для характеристики напряму та інтенсивності такого роду змін співвідносяться рівні явища за два періоди чи моменти часу. При цьому базою по­рівняння може бути або попередній, або більш віддалений у часі рівень. Наприклад, за оцінками спеціалістів рекламний ринок України (без врахування податків) становив, млн. грн. у 2001 р. - 200, у 2002 р. - 260, тобто за рік збільшився в 4‘,‘В рази або на 30% (260: 200 = 1,3). Якщо значення показника зменшується, результат порівняння буде меншим за одиницю. Передумовою обчислення відносних величин динаміки є порівнянність даних за одиницями вимірювання (для вартісних показників - порівнянність цін), за методикою розрахунку показника, за мас­штабом об’єкта.

Териоріально-просторові порівняння. Найчастіше - це регіональні чи міжнародні порівняння показників економічного розвитку або життєвого рівня населення. Вибір бази порівняння довільний. Головне, щоб методика розрахунку показників, що порівнюються, була однаковою. Наприклад, рівень безробіття за Методологією Міжнародної організації праці (МОП) у 2001 р. Становив, у %: в Україні Німеччині 7,9. Отже, в Україні рівень безробіття був майже в 1,4 раза вищий (11,1:7,9 = 1,40).

 

Етапи наукового дослідження

Наукове дослідження – це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Формально їх можна подати єдиним комплексом у вигляді функції:

Z=(Q,P,I,M,R,T,С)

де О - кінцева мета, Р - предметна область, І - інформацій­не забезпечення, М - методичне забезпечення, R – програмне і технічне забезпечення, Т - час реалізації задачі, С - витрати на реалізацію задачі.

Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного, інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм при­таманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури.

Увесь процес дослідження - від творчого задуму до оформ­лення наукового результату - умовно можна розбити на п’ять послідовних етапів, схематично їх показано на рис. 1.2.1.

 

Рис. 1.4. Етапи наукового дослідження

На першому етапі на змістовно-теоретичному рівні:

■ виявляється природа і сутність досліджуваного явища, його властивості та якісна своєрідність;

■ уточнюється понятійний апарат, тобто терміни і поняття стосовно окремих властивостей явища;

■ визначається мета, об’єкт та предмет дослідження;

■ формулюється послідовна система гіпотез.

Мета дослідження - це очікуваний кінцевий результат. Ме­та визначає стратегію і тактику дослідження, загальну його спрямованість і логіку. Для досягнення мети формулюється по­слідовність відносно самостійних наукових задач, кожна з яких стосується конкретного аспекту наукової теми і підпорядкована меті. Зазвичай наукові задачі даються переліком: проаналізува­ти..., розробити..., узагальнити..., виявити..., обґрунтувати...,

довести..., показати..., описати..., встановити..., вияснити...,.визначити... і т.п. Варіанти досягнення мети (розв’язування нау­кових задач) кристалізуються у формі гіпотез.

Гіпотеза - наукове припущення, що висувається для пояс­нення якихось явищ, підлягає перевірці (тестуванню) і за резуль­татами перевірки підтверджується чи спростовується. Логічно сформульовані гіпотези, кожна з яких стосується конкретного аспекту наукової теми, як і наукові задачі, підпорядковані досяг­ненню мети. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.

Залежно від мети вибирається об’єкт і предмет досліджен­ня.

Об’єкт дослідження - це те, що породжує проблемну ситу­ацію і на що спрямовується процес пізнання. Об’єкт відносно автономний і має чіткі межі. Вирізняють об’єкти природні, соці­альні, ідеалізовані. На емпіричному рівні вчений має справу з природними і соціальними об’єктами, теорія оперує виключно ідеалізованими об’єктами. Усе це зумовлює істотну різницю і в методах дослідження.

Предметом дослідження є найбільш значущі властивості об’єкта, окремі його аспекти, сегменти чи взаємозв’язки, які підлягають вивченню. Об’єкт і предмет як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і частинне (по­одиноке).

Другий етап - інформаційне забезпечення наукового дослі­дження.

Інформація - це сукупність відомостей про об’єкт та пред­мет дослідження. Щоб забезпечити наукове дослідження інфор­мацією, необхідно, по-перше, визначити, яка саме інформація по­трібна, по-друге, знати джерела інформації і доступ до них. Від­повідно до мети і задач дослідження на другому етапі визнача­ється потреба в інформації, обґрунтовується набір показників, що характеризують об’єкт, здійснюється збирання, накопичення і узагальнення фактів, вибираються і ретельно аналізуються літера­турні джерела, складаються анотації і реферати цих джерел. >

Третій етап наукового дослідження стосується його мето­дичного та програмного забезпечення. Відповідно до концептуальної схеми дослідження обґрунтовується сукупність мето­дів, способів, прийомів вирішення наукових задач. У методич­ному забезпечені вирізняють метод і методику. Метод - це спосіб дослідження, інструмент досягнення мети; методика - правила використання конкретних методів.

Отже, основні програмно-методологічні⁵ питання наукового дослідження можна сформулювати так:

Мета	Для чого проводиться дослідження?
Об’єкт	Де здійснюється дослідження?
Предмет	Що саме досліджується?
Метод	Як досліджується?

Четвертий етап - аналіз даних. Аналіз - наріжний камінь пізнавального процесу, найпродуктивніший його елемент. У процесі аналізу здійснюється систематизація й узагальнення на­укових фактів, всебічне вивчення конкретного об’єкта, його структури, характеристик, зв’язків; перевіряється правильність, істинність сформульованих гіпотез і тверджень. Доказами іс­тинності гіпотез є результати їх тестування.

Практично усі методи аналізу реалізовані в комп’ютерних програмах. Отже, аби зменшити обсяг рутинної обчислювальної роботи і поглибити аналіз даних, дослідник має володіти комп’ютером і знати програмне забезпечення.

Останній (п’ятий) етап - це формулювання наукових ви­сновків, доведення істинності власних суджень за допомогою аргументів, оформлення результатів наукових досліджень у фо­рмі реферату, І курсової чи дипломної роботи, наукового звіту, аналітичного огляду, доповіді, статті.

Щоб довести істинність власних суджень, необхідно ясно і чітко сформулювати предмет доказу (тезу) і правильно підібрати докази (аргументи). У науковій полеміці аргументація і докази здійснюються за правилами логіки, зокрема;

Необхідно дотримуватися, логічного зв’язку між аргумен­тами і тезою. Якщо теза не випливає з аргументів, вона. вважається необґрунтованою.

Аргументами можуть слугувати лише такі положення, іс­тинність яких не викликає сумнівів.

Аргументи мають бути достатніми і залишатися незмін­ними, тобто доводити один і той самий висновок.

Не можна допускати суперечливих аргументів. Усі понят­тя і судження мають бути однозначними і визначеними. "Важливим елементом наукової-полеміки є спростування тобто доведення хибності, необґрунтованості певних тверджень. Критиці можна піддати саму тезу* аргументи або спосіб;доведення (демонстрацію). Пам’ятаючи, що будь-яка дискусій - це діалог, у якому виклад власних доказів має змінюватися увагою до доказів опонента, слід дотримуватися принципів етики дис­кусії: поважати опонента, сприймати альтернативні погляди то­що.

Дотримання основних правил доказу і спростування є обов’язковою умовою успішного професійного спілкування і взаєморозуміння між прибічниками різних наукових парадигм. Проблема взаєморозуміння стосується, зокрема, середовища економістів, де професійні, ідейні, теоретичні, методологічні розбіжності мають достатньо глибоке коріння, і подолання цих розбіжностей стає важливою передумовою розвитку економічної науки.