Кібернетичні вимоги до кредитно-модульного навчання

Структура управлінського процесу

Відомо, що управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю корегування, який мобілізує певну групу людей на досягнення поставлених цілей у заданому виді діяльності.

Плануванням, на основі встановлення вихідного стану об’єкта управління, визначаються цілі і завдання його розвитку, складається програма дій. З допомогою планування керівник мисленно осягає зміст майбутньої діяльності, складає план, прогнозує її кінцеві результати.

Організаційний аспект в управлінні передбачає створення певної системної структури із суб’єктів і об’єктів для досягнення поставлених цілей, визначення функціональних взаємодій, завдань для виконання.

Найкращі плани і найбільш досконала організація зазнають невдач без відповідної мотивації, яка передбачає з’ясування і задоволення потреб виконавців у процесі успішної реалізації ними визначених завдань.

Управлінський цикл закінчується контролем, за допомогою якого, зрештою, перевіряється стан виконання поставлених завдань, досягнення проміжних і кінцевих результатів, створюється можливість корекції заданого курсу. Для здійснення контролю потрібно встановити стандарти, нормативи даного виду діяльності, щоб автоматизувати оцінку досягнутого рівня, порівнюючи його їз запланованими нормативами. Контроль використовується не лише для оцінки ефективності функціонування даної системи, а й дозволяє вносити необхідні корективи обраного курсу, переглядати та уточнювати тактичні і стратегічні цілі.

Отже, кібернетика ставить перед управлінським процесом систему вимог: визначення цілей і завдань управління, встановлення вихідних позицій об’єкта управління, складання програми дій, організація її виконання, систематичний зворотний зв’язок про стан реалізації програми, мотивація виконавців, контроль і корекція.

Виховання, навчання, і розвиток суб”єктів учіння є одним із найголовніших видів людської діяльності, який реалізується за законами науки управління. Ця діяльність є однією з найскладніших у суспільстві, оскільки торкається найчутливішої і найскладнішої його сфери – формування особистості, особистісних взаємин, взаємовідносин в системах: суб’єкт-суб’єкт, суб’єкт-природа, суб’єкт-техніка, суб’єкт-нація, суб’єкт-держава. Складність навчально-виховного процесу посилюється ще й тим, що тут переплітається декілька субпроцесів: навчання і учіння, навчанння і розвиток, навчання і виховання, виховання і самовиховання та ін. Управлінська освітня система певним чином ієрархізована і складається з таких рівнів: державний, обласний, районний, навчальний заклад, навчальне заняття, яке є первинною ланкою і опорою цієї системи є першою сходинкою управлінської освітньої системи.

Абстрагуючись від соціально-економічного та психолого- педагогічного аспектів навчально-виховного процесу, проаналізуємо його відповідно до управлінських вимог.

Планування – основа управління

В сучасних умовах розвитку національної освіти України формується особистісно–плюралістична парадигма, яка базується на демократизації, гуманізації та гуманітаризації освіти, її невіддільності від національного грунту. В Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що “мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід”ємну складову європейської та світової спільноти” [4, c.2].

Виходячи із загальних цілей, кожний навчальний заклад визначає свої стратегічні цілі і завдання, які адаптовані до конкретних суб’єктів навчання і спрямовані в єдине русло досягнення глобальної освітньої мети. Чималі труднощі викликає визначення конкретних цілей з кожної навчальної дисципліни, виконання яких забезпечуватиме формування освіченої, творчої особистості, з відповідним національно-духовним і моральним розвитком та високою професійною підготовкою. Важливо, використавши інтегративні тенденції, спрямувати вивчення дисциплін гуманітарного і природничо-наукового та загальноекономічного циклів на поглиблення і розширення знань з дисциплін професійного циклу. Тим більше, що співвідношення між часом вивчення трьох вищеназваних циклів дисциплін для бакалаврів (наприклад, для напряму “Економіка і підприємництво” – 26:53:21) спонукає до глибоких роздумів. Зокрема, яким чином підготувати висококваліфікованого фахівця, якщо на власне професійну підготовку відводиться лише п’ята частина всього часу навчання? Як трансформувати навчальні дисципліни гуманітарного, природничо-наукового та загальноекономічного циклів, щоб їх вивчення максимально задовольняло потреби професійного становлення фахівця?

З метою гуманізації і гуманітаризації професійної підготовки фахівців продовжуються дискусії щодо збільшення аудиторного часу на вивчення дисциплін соціально-гуманітарного спрямування (сьогодні він складає 26-30% загального часу навчання). Не заперечуючи, що дисципліни гуманітарного циклу, за умов відповідного викладання найбільше формують духовне обличчя майбутнього фахівця, все ж гуманістичні якості виховуються й під час вивчення дисциплін інших циклів. Все залежить від того, яка парадигма лежить в основі навчального процесу: особистісно-плюралістична чи сцієнтично – технокрактична (холістська). Крім змісту навчальної дисципліни, не меншу роль у становленні національно свідомого, гуманітарно і демократично спрямованого фахівця відіграватимуть процесуальні складові навчання, яке залежать і від адекватного планування. Основу планування навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти складають державні нормативні документи: освітньо-професійна програма, освітньо-кваліфікаційна характеристика, навчальні програми і тести. Вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівця з того чи іншого напряму встановлюються освітньо-професійними програмами та освітньо-кваліфікаційними характеристиками. Очевидно, що багато проблем, в тому числі й досягнення оптимального співвідношення між часом, що відводиться на вивчення дисциплін трьох циклів, можна вирішити під час укладання освітньо-професійних програм. Скажімо, чи виправдано відводити однакову кількість аудиторного часу (108 год) на вивчення двох навчальних дисциплін: “Політологіі” і “Теорії ймовірностей та математичної статистики”?. Очевидно, що ні. По-перше, ці навчальні дисципліни є різними за рівнем трудності і складності. По-друге, теорія ймовірностей і математична статистика складається з трьох навчальних предметів: “Комбінаторика”, “Теорія ймовірностей”, “Математична статистика”. По-третє, теорія ймовірностей і математична статистика є основою для вивчення наступної дисципліни “Статистика”. По-четверте, важко переоцінити важливість знань з теорії ймовірностей і математичної статистики для організації наукових досліджень майбутніми магістрами, аспірантами та докторантами.

Незаперечуючи важливості політологічних знань для формування громадянських рис майбутнього фахівця, очевидно, що для “Політології” співвідношення між часом аудиторного навчання і самостійної роботи студента може бути меншим за відповідне співвідношення для “Теорії ймовірностей і математичної статистики”.

Введення дидактичного кредиту сприятиме поліпшенню планування – основи якісного навчання. Дидактичний кредит – це не лише нова міра навчального навантаження студента, він характеризується дидактичними ознаками, які суттєво впливають на планування навчально-виховного процесу, в тому числі й укладання освітньо-професійних програм, навчальних планів і програм.

Основними ознаками дидактичного кредиту є:

· відповідність виділених кредитних одиниць на вивчення навчальної дисципліни її змісту (трудності і складності, а також обсягу);

· спонукання студентів до вільного вибору навчальних дисциплін відповідно до структурно-логічних схем (мотиваційний аспект);

· повне довір’я студентам у виборі оптимальної кількості навчальних дисциплін і надання необхідної допомоги у їх засвоєнні;

· зростання відповідальності студентів за вчасне засвоєння обраних дисциплін з позитивними контрольними результатами;

· доцільне поєднання індивідуальних, індивідуалізованих та групових форм навчання;

· випереджувальна підготовка усіх навчально-методичних матеріалів (лекції, практичні і семінарські заняття, контрольні зрізи тощо) і виділення в них теоретичних і практичних завдань для самостійної роботи студентів;

· визначення структури знань з кожної навчальної дисципліни для засвоєння студентами відповідно до вимог державного стандарту і модульне структурування та генералізація їх;

· тісна дидактична взаємодія кредиту з модулем, зокрема помодульна структура знань зорієнтовує на адекватне виділення кредитних одиниць для засвоєння визначеної системи знань;

· за певних обставин уможливлюється використання кредиту як одного з оцінювальних параметрів для порівняння різних навчальних систем.

Модульний принцип дозволяє не лише повніше зреалізувати повний психолого-педагогічний цикл засвоєння знань, а й дає можливість структурувати знання блоками, організувати дискретно-неперервне вивчення навчального матеріалу з повним управлінським циклом. Він створює реальну можливість для системно-періодичного повторення головних знань з попередніх модулів, тобто забезпечує єдність дискретності і неперевності у засвоєнні знань. Модульне навчання вимагає цілісно визначати стратегічні цілі до вивчення кожного модуля, а на їх основі – тактичних до кожного заняття.

Стратегічною метою модуля визначається:

· які опорні знання, навички треба актуалізувати?

· які головні знання, навички будуть планово повторюватися?

· які головні і базові знання залучатимуться для засвоєння?

· які головні і базові навички і вміння відпрацьовуватимуться в даному модулі?

· з якими додатковими знаннями студенти лише знайомитимуться?

· які знання, навички і вміння контролюватимуться?

· які психологічні компоненти розвиватимуться у процесі вивчення матеріалу даного модуля?

· які загальнонавчальні вміння і навички розвиватимуться?

Зрозуміло, що до кожного навчального заняття поставити цілі у такому розгорнутому плані практично неможливо, а тим більше – зреалізувати. Визначені стратегічні, певним чином структуровані, цілі спонукають викладача цілісно готуватись до організації засвоєння знань з даного модуля, визначати його розвивальні можливості, взаємозв’язок з наступними модулями і дисципліною загалом.

Ця робота полегшується, якщо навчальна програма структурована за модульним принципом з виділеними головними, базовими і допоміжними знаннями та практичними діями.

Наступним елементом у плануванні навчально-виховного процесу є складання програми дій для реалізації намічених цілей. Це складне завдання, воно вимагає від педагога глибоких цілісних знань з дисципліни, відповідного досвіду й майстерності. Модульний принцип передбачає складання цілісної програми організації засвоєння знань, відповідно до якої потрібно правильно розподілити час для організації засвоєння теоретичних знань, практичних дій (навичок), творчих вправ, здійснення зворотного зв’язку, проведення відповідних контрольних зрізів.

Програма дій передбачає прийоми і методи актуалізації опорних знань, повторення головних знань із попередніх модулів, засвоєння нових знань, визначення психолого-педагогічних основ формування навичок і творчих вмінь, використання розвивальних можливостей матеріалу всього модуля і окремих його частин, продумування системи зворотної інформації, різних видів контролю, можливостей навчального матеріалу для соціалізації особистості. Складена програма конкретизується на лекційних, практичних (семінарських) заняттях, лабораторних роботах, на яких навчальний матеріал поділяється на дві частини: для аудиторного засвоєння і – під час самостійної роботи студентів. Добре складена програма дій вимагає чіткої організації її виконання, тому розглянемо організаційний аспект управління навчально-виховним процесом.