Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні покарання у виді обмеження волі

Обмеження волі належить до покарань, альтернативних поз­бавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов'язково ізолюється від суспільства, що є однією із вимог режиму у колоніях. При обмеженні волі засуджений теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як особиста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця проживання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створюють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціальним середовищем, в тому числі і з тим, в якому вони перебували до засудження. Як свідчить судова практика, кількість осіб, засуджених до обмеження волі у 2005-2009 роках, залишається стабільною - 3,5 тис.

Відповідно до ст.11 КВК України виправний центр є кримінально-виконавчою установою відкритого типу. Статтею 61 Кримінального кодексу України та статтею 56 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що особи, засуджені до покарання у виді обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці вiдповiдно до їх постійного місця проживання до засудження. Засуджені особи прямують до місця відбування покарання самостійно за рахунок держави /стаття 57 Кримінального кодексу України/. Особа, засуджена до обмеження волі, прямує до виправного центру за рахунок коштів, наданих центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, а в разі слідування до місця відбування покарання за власний рахунок після прибуття до місця відбування покарання адміністрацією виправного центру протягом трьох робочих днів їй компенсуються витрачені кошти на проїзд у загальних вагонах залізничного транспорту, автобусах /крім автолюксу/, а у разі слідуванні водним транспортом – у каютах третього класу згідно з представленими проїзними квитками.

У разі відсутності у засудженого коштів на проїзд до місця відбування покарання бухгалтерія територіального органу управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань за рапортом працівника інспекції видає необхідні кошти, про що в приписі засудженої особи робиться запис про забезпечення проїзними квитками. До звіту про використання коштів, який подається до бухгалтерії, додається копія проїзного квитка.

Ч.2 ст. 57 КВК України передбачено, що суд, з урахуванням особи та інших обставин справи, може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому до осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру. На підставі п.2.1.7 Інструкції про роботу відділів установ виконання покарань з контролю за виконанням судових рішень (наказ Держдепартаменту від 11.01.2008 № 1) щодо засуджених осіб, які прибули до виправного центру, для зарахування часу попереднього ув’язнення під вартою і часу слідування під вартою до виправного центру відповідно до ст.58 КВК України у 10-денний строк надаються матеріали до суду за місцем розташування виправного центру.

Направлення до місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, покладається на підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засуджених. Підставою для направлення засудженої особи до місця відбування покарання у виді обмеження волі є копія вироку /постанови, ухвали/ суду, що набрав законної сили /завiренi підписом судді та печаткою суду/.

Відповідно до п.16.1.4. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, при зверненні до виконання вироку щодо особи, засудженої до обмеження волі, 2 копії вироку, що набрав законної сили, та розпорядження про його виконання, надсилаються за місцем проживання засудженого. У день надходження до інспекції копії вироку /постанови, ухвали/ суду стосовно особи, засудженої до покарання у виді обмеження волі, данi про таку особу заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі. На них заводяться особови справи за порядковим номером реєстрації в журналі обліку. Протягом десяти днів з дня отримання копії вироку /ухвали, постанови/ інспекція надсилає повідомлення до суду, який постановив вирок.

Після реєстрації копії вироку /постанови, ухвали/ суду в журналі обліку, засуджена особа негайно викликається до інспекції для оформлення матеріалів особової справи. Після прибуття до інспекції установлюється особа засудженого, яка дає підписку про необхідність виїзду до місця відбування покарання, заповнює анкету та одержує на руки повідомлення для власника підприємства, на якому працює засуджена особа. Засуджена особа надає дві фотокартки розміром 4x6 см, одна з яких наклеюється в лівому куті анкети. Інспекція вручає засудженій особі припис про виїзд до місця відбування покарання, роз’яснює їй порядок виконання вироку суду, вiдповiдальнiсть за ухилення від відбування покарання та за несвоєчасний виїзд до виправного центру. Корінець припису з підписом засудженої особи долучається до її особової справи.

Засуджені направляються до виправних центрів не пізніше 15-ти денного терміну з дня проведення працівником інспекції бесіди ними. Інспекція направляє повідомлення адмiнiстрацiї виправного центру про вручення засудженій особі припису та до військкомату щодо військовозобов’язаних про дату відправлення та місце відбування покарання засудженою особою.

При перевірці зазначених питань прокурор повинен знати, що в особовій справі засудженого мають бути такі документи:

копія вироку /ухвали, постанови/ суду;

довідка суду про набрання вироком законної сили (розпорядження про приведення вироку до виконання);

анкета засудженої особи з фотокарткою;

копії повідомлень до суду, виправного центру та військкомату;

підписка про вiдповiдальнiсть за ухилення від одержання припису та несвоєчасний виїзд або неприбуття до місця відбування покарання;

корінець припису.

Засуджена особа не пізніше трьох діб з дня отримання припису зобов’язана виїхати до місця відбування покарання i прибути туди у вказаний в приписі строк і повинна мати при собі документ, який засвідчує особу /паспорт, військовий квиток тощо/.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття i взяття засудженої особи на облік у виправному центрі /частина 1 статті 58 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Після прибуття /неприбуття/ засудженої особи до місця відбування покарання у встановлений строк адміністрація виправного центру протягом трьох днів зобов’язана повідомити відповідну інспекцію. У свою чергу підрозділ інспекції протягом трьох днів з дня отримання повідомлення про прибуття засудженої особи до місця відбування покарання передає особову справу засудженої особи до виправного центру через територіальний орган управління Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Після отримання повідомлення з виправного центру в інспекції робиться відмітка в журналі обліку засуджених до обмеження волі про дату прибуття засудженої особи до виправного центру та про дату отримання повідомлення, яка і є датою зняття засудженої особи з обліку інспекції.

Засуджені особи, яким обмеження волі призначено вiдповiдно до статті 389 Кримінального кодексу України і які не взяті під варту в залі суду, направляються інспекцією до місця відбування покарання у вказаному порядку /частина 3 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Засуджені особи, які ухиляються від одержання припису про виїзд або не виїхали у встановлений строк до місця відбування покарання, за поданням інспекції затримуються органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання /частина 4 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Після затримання таких засуджених осіб працівник інспекції встановлює причини ухилення та порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду осіб, засуджених до обмеження волі, без поважних причин, або ухилення від одержання припису, КВІ надсилає до суду подання про направлення таких засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі /частина 4 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/.

Органи внутрішніх справ за постановою суду вживають заходи, передбачені законом, щодо направлення засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання, або місцезнаходження особи невідоме, тобто вона ухиляється від отримання припису, підрозділ інспекції, на обліку якого вона перебуває, здійснює першочергові розшукові заходи щодо такої особи протягом п'ятнадцяти днів з часу отримання повідомлення адмiнiстрацiї виправного центру про неприбуття засудженого до місця відбування покарання.

Якщо внаслідок вжитих заходів місцезнаходження засудженої особи не встановлено, за поданням інспекції органом внутрішніх справ оголошується її розшук, а до суду надсилається подання про направлення засудженої особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі /частина 5 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України/. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Установи даного виду призначені для виконання покарання на строк від 1 до 5 років у виді обмеження волі для осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України) та засудженим за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, (ст.389 КК України).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів 1 і 2 групи.

Осіб, які можуть перебувати у виправних центрах, можна поділити на 3 категорії:

-засуджені, яким покарання у виді обмеження волі призначено за вироком суду;

- особи, яким невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі замінено більш м’яким покаранням - обмеженням волі в порядку, передбаченому ст.82 КК України;

- засуджені за ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, (ст.389 КК України).

На даний час у системі Державної кримінально-виконавчої служби України діє 21 виправний центр, в яких відбуває покарання понад 5 тис. засуджених.

При надходженні засуджених до виправного центру, на них оформляються обліково-реєстраційні матеріали, передбачені Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затвердженою наказом МВС та Держдепартаменту від 23.08.2002 N 823/188 (z0738-02), зареєстрованою в Мін`юсті 09.09.2002 за N 738/7026, для направлення їх до Департаменту інформаційних технологій при МВС та відповідних управлінь (відділів) оперативної інформації при ГУ-МВС, УМВС і УМВСТ.

Територія виправного центру – це встановлена за проектом забудови земельна ділянка, на якій розміщені житлова та виробнича зони з розташованими на них об’єктами, що є на балансі установи. Територія виправного центру з метою недопущення проходу сторонніх осіб та забезпечення збереження матеріальних цінностей, що на ній знаходяться, обладнується огорожею суцільного наповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропускним пунктом.

Необхідно розрізняти поняття території та меж виправного центру.

Визначення цих термінів приведено у ст.ст. 16, 56 КВК України та п.п. 1, 4 Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16.02.2005 № 27, а також п. 9 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Держдепартаменту від 25.12.2003 № 275.

Межі виправного центру встановлюються (по умовній лінії) наказом начальника територіального управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань, за погодженням з органами місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей установи, та проходять у межах відповідного населеного пункту, але в радіусі не більше 5 км від території виправного центру. Згоду (погодження) органів місцевого самоврядування може бути викладено, як у виді окремого рішення, чи відповідного запису у наказі територіального органу Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Межа виправного центру для засуджених, які проходять стаціонарне лікування або медичний огляд у лікувальних закладах охорони здоров’я, встановлюється по межі відповідного лікувального закладу. У зв’язку з цим, в наказі начальника територіального управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань має бути зазначено, який конкретно лікувальний заклад входить до меж виправного центру.

Усі новоприбулі до виправного центру тримаються в окремих приміщеннях, де протягом 14 діб проходять медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань, а також первинне психолого-педагогічне та інше обстеження.

Відповідно до ч. 7 ст. 59 КВК України засуджені до обмеження волі, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання і мають сім’ї, після відбуття 6 місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку зі своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло на відповідній території у межах виправного центра. Викладене також свідчить про необхідність визначення меж виправної установи на території населеного пункту чи, принаймні, його жилого масиву.

Про встановлені межі виправного центра засудженим оголошується під розписку, яка долучається до їх особових справ. Це обов’язково має бути перевірено прокурором у ході вивчення особових справ засуджених.

Територія виправного центру поділяється на житлову зону та промислову - це єдине розмежування, можливе в умовах установи відкритого типу. Дисциплінарний ізолятор відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення.

Локальна ізоляція окремих ділянок території або використання інженерно-технічних засобів її охорони, контрольно-слідових полос, наглядових (спостережних) веж, сигналізації, оповіщення, аудіовізуального спостереження чи інших технічних засобів нагляду і контролю законом не передбачено. Проте такі порушення, як встановлено прокурорськими перевірками, були характерним для виправних центрів, що створені внаслідок реорганізації виправних колоній. Крім цього наказом Держдепартаменту України з питань виконання покарань від 08.05.2007 № 105 було внесено зміни до Інструкції з організації порядку та умов виконання покарання у виді обмеження волі (затверджена відповідним наказом № 27 від 16.02.2005), якими передбачалось, що територія виправного центра обладнується огорожею (огорожами) суцільного заповнення з інженерними засобами та КПП.

Така новела, запроваджена Держдепартаментом, суперечить вимогам ст. 61 КК України, ст. 59 КВК України та насамперед ч. 3 ст. 63 Конституції України. Тому заступником Генерального прокурора України Шинальським О.І. внесено протест Голові Держдепартаменту України з питань виконання покарань з вимогою привести п. 4.1. зазначеної Інструкції у відповідність до закону. Протест задоволено, вказаний пункт Інструкції змінено, тезу „інженерні засоби” у новій редакції п. 4.1. виключено за наказом Держдепартаменту від 28.07.2008№ 202.

Законом передбачено розміщення у житловій зоні виправного центру: гуртожитків, їдальні, клубу, бібліотеки, лазні з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторії зі стаціонаром, ларька, перукарні, приміщення для зберігання особистих речей засуджених, спецодягу, постільних речей, майстерні з ремонту одягу та взуття, кабінетів начальників відділень соціально-психологічної служби, оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивного майданчика, а також обладнаня місця для телефонних розмов засуджених, проведення яких в обов’язковому порядку контролюється адміністрацією.

Приміщення чергового помічника начальника установи та чергової зміни молодших інспекторів з нагляду та безпеки розташовується окремо між житловою та виробничою зонами або на контрольно-пропускному пункті установи.

Особливості виконання покарання у виді обмеження волі полягають у наданні засудженим більшого обсягу прав та створення полегшених режимних умов порівняно з позбавленням волі.

Відповідно до ст. 59 КВК України та п. 30 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Держдепартаменту від 25.12.2003 № 275, засуджені до обмеження волі мають право:

- носити цивільний одяг без розпізнавальних нагрудних знаків;

- пересуватись без строю;

- мати при собі гроші та цінні речі, користуватись грішми без обмежень;

- при наявності сім’ї, проживати з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи;

- займатися сільським господарством;

- одержувати короткострокові побачення (до 4 год.) без обмежень;

- тривалі побачення – до 3-х діб 1 раз на місяць (проти 1 разу на 3 міс для засуджених до позбавлення волі).

Згідно з ч. 2 ст. 59 КВК України засудженим до обмеження волі, як і засудженим до позбавлення волі, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки або дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоній, може бути дозволено короткочасні (не більше 7 діб + час в дорозі не більше 3 діб) виїзди за межі виправного центру у зв’язку з такими винятковими особистими обставинами:

- смерті або тяжкої хвороби близького родича, що загрожує життю хворого;

- стихійного лиха, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї;

- за необхідності звернутися до лікувального закладу з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;

- для складання іспитів у навчальному закладі;

- за викликом судових і слідчих органів – на період провадження слідства чи дізнання;

- для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення – строком до 7 діб, без урахування часу на дорогу;

- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Крім цього, засудженим зазначеної категорії може бути дозволено виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні у порядку заохочення (ст.67 КВК України).

При перевірці законності надання короткочасних виїздів засудженим за межі виправного центра прокурор повинен знати, що:

- при позитивному вирішенні заяви засудженого про надання дозволу на виїзд, адміністрацією установи складається висновок із зазначенням анкетних даних і характеристики засудженого, що затверджується начальником установи. Цей документ зберігається в особовій справі засудженого. Лише на підставі висновку видається

наказ по установі про надання дозволу на виїзд засудженого за межі виправного центру.

Тривалість виїзду встановлюється начальником установи з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки та його поведінки під час відбування покарання.

Перед виїздом та після повернення до установи проводиться повний обшук засудженого, а його речі підлягають огляду. Для виїзду засудженому надається спеціальне посвідчення, передбачене для осіб, засуджених до позбавлення волі, які перебувають у короткочасному виїзді.

До виїзду засуджений має бути поінформований під розписку про правила поведінки та відповідальність, передбачену законодавством в разі неповернення або несвоєчасного повернення до установи. По-перше, несвоєчасне повернення до установи тягне дисциплінарну відповідальність, передбачену ст. 68 КВК України, по-друге: неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне кримінальну відповідальність, передбачену ч. 2 ст.390 КК України (карається обмеженням волі на строк до 2-х років або позбавленням волі на той самий строк). При наданні засудженому дозволу на короткочасний виїзд за межі виправного центру органи внутрішніх справ здійснюють контроль за місцем її проживання з метою недопущення вчинення нею злочинів та своєчасного повернення до виправного центру.

Ст. 59 КВК України встановлені обов’язки засуджених до обмеження волі:

- виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

- сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру;

- постійно знаходитись у межах виправного центру під наглядом;

- залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру;

- проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;

- проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках та дотримуватись встановленого розпорядку дня;

- у разі проживання із своїми сім’ями не менше 4 разів на тиждень у встановлений розпорядком дня час з’являтися до ЧПНУ або до начальника відділення для реєстрації у спеціальному журналі;

- перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру (виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 КВК України засудженим до обмеження волі забороняється:

- самочинно залишати межі виправного центру, придбавати транспортні засоби та користуватись ними;

- вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

- доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань (Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. Додаток № 9 до п. 29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

У разі виявлення таких предметів у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються.

Засуджені до обмеження волі у виправному центрі, на відміну від засуджених до позбавлення волі, перебувають без охорони або знаходяться під наглядом адміністрації, який включає в себе стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також у неробочий час.

Нагляд – це система заходів, спрямованих на забезпечення відбування покарання у виді обмеження волі, шляхом цілодобового постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу.

Організація нагляду за засудженими та прилеглої місцевості (меж установи) забезпечується, як правило, шляхом патрулювання. Особлива увага приділяється приміщенням адміністративних будинків, об’єктам виробничо-господарського призначення, житловим і складським будівлям, дисциплінарному ізолятору.

Забезпечення нагляду за засудженими передбачає: перевірку їх кількості на території виправного центру, окремих його об’єктах, на виробництві, підсобному господарстві, гуртожитку, дисциплінарному ізоляторі, за місцем проживання з сім’ями, на „контрагентських виробничих об’єктах” за місцем працевлаштування, перевірку наявності у засуджених посвідчень установленого зразка, обмеження доступу засуджених на територію, де розташовані житлові будинки персоналу виправних центрів та інших громадян, проведення обшуків з метою перекриття каналів надходження до засуджених і на територію установи заборонених предметів, попередження та профілактику порушень режиму тримання з боку засуджених та недопущення вчинення ними злочинів та інших правопорушень, забезпечення ізоляції осіб, які допустили порушення встановлено порядку відбування покарання. Також до обов’язків адміністрації входить здійснення нагляду за поведінкою засуджених поза територією установи, але в межах виправного центру, двічі на добу здійснювати перевірку осіб, що перебувають на стаціонарному лікуванні у лікувальних закладах охорони здоров’я.

За самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, караються позбавленням волі на строк до 3-х років. (ч.1 ст.390 КК України).

Окремої уваги прокурора вимагає нагляд за станом організації медичного забезпечення засуджених до обмеження волі. Ст. 63 КВК України встановлено, що лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводить на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я органами і закладами охорони здоров’я. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається порядком обслуговування населення органами охорони здоров’я. Поряд з цим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 08.09.2004 № 173 затверджені типові штати виправних центрів, якими, зокрема, передбачено посади фельдшерів та медичних сестер у кількості, що залежить від планового наповнення установ.