Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні покарання у виді арешту.

 

Арешт, відповідно до ст. 51 КК України, є одним з видів криміналь­них покарань і полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Цей вид покарання не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років. Ст. 101 передбачає застосування арешту до неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, строком від 15 до 45 діб.

Як свідчить судова практика, кількість осіб, яким призначається арешт, має тенденцію до зростання. Якщо у 2005 році до цього виду покарання засуджено 2 тис. осіб, то у 2009 – понад 4,5 тис. Станом на 01.01.2010 у 32 арештних домах при СІЗО трималось майже 1 тис.осіб. У зв’язку з пере наповненням СІЗО центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань прийнято рішення про створення арештних домів на територіях виправних колоній, зокрема № 12 м.Харків, № 102 м.Сімферопіль.

Арешт є основним покаранням, відповідно до якого засуджений на строк, встановлений вироком суду, поміщається до спеціальної установи - арештного дому (ст. 50 KBK України).

Статтею 55 КВК України встановлено, що військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті (на даний час у системі Міністерства оборони України функціонує 8 гауптвахт). Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту у десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.

Порядок і умови виконання покарання у виді арешту встановлені ст.ст. 51-55 КВК України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, якими деталізовано виконання покарання у виді арешту для військовослужбовців. Засуджені до покарання у виді арешту військовослужбовці тримаються на гауптвахті в умовах ізоляції. Відповідно до ч. 2 ст. 55 КВК України забезпечується їх роздільне тримання за такими категоріями:

- засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

- засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, - сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;

- засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

За останні 3 роки (2006-2008) військовими місцевими судами гарнізонів засуджено до арешту понад 452 військовослужбовця, з них 404 солдати строкової служби, 29 сержантів строкової служби, 8 військовослужбовців контрактної служби, 3 прапорщики, 3 молодших та 2 старших офіцері.

Поняття арешту можна визначити в широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні арешт характеризується ознаками, притаманними іншим видам покарань, тобто: є заходом державного примусу; призначається від імені держави і виключно вироком суду особі, яка визнана винною у вчиненні злочину; полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засу­дженого; тягне за собою судимість. Арешт у вузькому значенні характеризується такими специфічними ознаками як лімітація волі, що здійснюється шляхом пригнічення рефлексу особистої свободи у засудженого шляхом його фізичної ізоляції; спеціально встановленим місцем відбування покарання (арештний дім); підвищеним, порівняно з позбавленням волі, режимом суворості та обсягом правообмежень, короткочасним строком покарання. Ст.51 КВК встановлено, що на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, але ці особи не мають права на побачення з родичами та іншими особами, крім адвокатів та захисників, а також на одержання посилок, передач, бандеролей (крім одягу за сезоном).

Згідно з п. 19 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань особи, засуджені до арешту, тимчасово, до ство­рення арештних домів, тримаються в слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань за місцем засудження.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КВК України засуджений повинен відбувати весь строк покарання в одному арештному домі. Але з цього правила є винятки. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його осо­бистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкод­жають подальшому знаходженню засудженого в даному арештному домі (ч. З ст. 50 КВК України). Про переведення засудженого до іншого арештного дому начальник арештного дому звертається з поданням до регіонального підрозділу Держдепартаменту для виділення наряду на етапування даного засудженого до іншій установі у межах даного регіону. При необхідності переведення до арештного дому в іншій області такий наряд за запитом регіонального управління видається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Порядок і умови виконання арешту регулюється главою 12 КВК України і розділом 3 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Порядок направлення засуджених до арешту до місця відбування покарання нормативно не врегульований, оскільки Інструкцією Держдепартаменту (наказ від 16.12.2003 № 261) передбачено розподіл і направлення із слідчих ізоляторів для відбування покарання лише осіб, засуджених до позбавлення волі, і особи, засуджені до арешту, тримаються у СІЗО на підставі вироку суду, який набрав законної сили.

Арештні доми обладнуються в окремих постах або секціях режимних корпусів СІЗО. Засуджені розміщуються в окремих камерах по 3-10 осіб в одній камері із забезпеченням роздільного тримання: – чоловіків окремо від жінок; – неповнолітніх – окремо від усіх інших категорій засуджених; засуджених, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальності, - окремо від осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, - засуджених, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (визнаються особи, які раніше були засуджені до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбували в установах кримінально-виконавчої системи), від осіб, які не відбували покарання даного виду; засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, - окремо від інших засуджених; іноземних громадян і осіб без громадянства, як правило від інших засуджених. При розміщенні засуджених у камерах обов’язково враховуються рекомендації соціально-психологічної служби установи.

Така диференціація засуджених при розміщенні у камерах необхідна для забезпечення їх безпеки, профілактики правопорушень, ефективного виховного впливу, а також виключення негативного впливу з боку більш занедбаних у соціально-педагогічному плані осіб на засуджених, які вперше опинились в умовах ізоляції.

Режим арешту – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; зміну умов тримання засуджених.

Засуджені до арешту мають обов'язки і користуються правами, встановленими законодавством України, з обмеженнями, що передбачені для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та KBК України.

Засуджені до арешту мають право:

—на щоденну прогулянку тривалістю 1 година;

—на восьмигодинний сон у нічний час;

—мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких встановлено Правилами;

—одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості;

—витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і пред­метів першої потреби гроші в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати;

—в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;

—користуватися настільними іграми, книгами, журналами, газетами з бібліотеки установи;

—мати побачення з адвокатом в установленому порядку;

—звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних ор­ганів, громадських організацій і до службових осіб.

Відповідно до ст.113 КВК України засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості.

Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії.

Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду.

Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у справі, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає.

За виняткових обставин засудженому до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами.

Засуджені до арешту зобов'язані:

—дотримуватись норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних відносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами;

—дотримуватись санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них;

—дбайливо ставитись до інвентарю, обладнання та іншого державного майна;

—виходячи на прогулянку, дотримуватись встановлених для прогу­лянки правил поведінки;

—при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, працівни­ками кримінально-виконавчої системи і іншими посадовими особами вставати і вітатися.

Засудженим до арешту забороняється:

—установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах;

—придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;

—продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;

—грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;

—наносити собі або іншим засудженим татуювання;

—завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця; за­туляти оглядове вічко;

—створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими або персоналом установи;

—мати побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів;

—одержувати посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

Відповідно до ст. 52 КВК України та п.21 Правил засуджені до аре­шту можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черго­вості і не більш як на дві години на день.

Засуджені виводяться на роботу, де встановлюються додаткові засо­би нагляду та забезпечується надійна ізоляція, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.

Особливості комунально-побутового та медичного обслуговування засуджених до арешту визначаються ст. 53 КВК України і п. 22 Правил, якими встановлено, що матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюється відповідно до норм, вста­новлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються по­стільні речі, заміна постільних речей здійснюється в дні миття в бані — не менше одного разу на тиждень. Спеціальним одягом вони не забезпечуються і відбувають весь строк покарання у цивільному одязі.

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіот­рансляції визначається розпорядком дня установи.

Засуджені до арешту забезпечуються триразовим гарячим харчуван­ням за затвердженими нормами добового забезпечення продук­тами харчування для засуджених, які тримаються в приміщеннях камер­ного типу виправних колоній максимального рівня безпеки.

Особливості соціально-виховної роботи із засудженими до арешту визначені п.20 Правил. Соціально-виховна робота з ними спрямована на формування та збереження соціально корис­них навичок, нейтралізацію негативного впливу умов ізоляції на осо­бистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної по­ведінки щодо персоналу установи, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної злочином шкоди. Самодіяльні організації серед засуджених до арешту не створюються.

Основними формами соціально-виховної роботи із засудженими до арешту є:

індивідуальна робота;

просвітницька та культурно-масова робота;

правове виховання.

Стаття 54 КВК України встановлює заходи заохочення та стягнен­ня, що застосовуються до осіб, засуджених до арешту.

За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть засто­совуватись заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна покарання у виді арешту більш м’яким покаранням законом не передбачено.

За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватись заходи стягнення:

- догана;

- поміщення в карцер строком до десяти діб.

Рішення про застосування заходів стягнення і заохочення приймає начальник арештного дому або його заступник. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арешт­ного дому.

На погляд ряду практичних працівників та науковців суд при обранні такого виду покарання як арешт, повинен виходити з оцінки особи винного та характеру вчиненого злочину і його доцільно застосовувати до наступних категорій осіб: які вперше притягуються до кримінальної відповідальності, але характеризуються негативно; які раніше відбували кримінальне покарання, і арешт є більш суворим покаранням, ніж передбачений у санкції статті Особливої частини КК України; щодо яких суд прийде до висновку про неможливість їх виправлення і ресоціалізації без ізоляції від суспільства або схильних до ухилення від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, якщо таке покарання буде їм призначене.