Увагою називають спрямованість і зосередженість свідомості на певних об’єктах або певній діяльності при відволіканні від всього іншого.

Білет №1. Питання 2. Види й закономірності відчуттів.

Відчуття – найпростіший психічний процес, який полягає у відображенні конкретних, окремих властивостей предметів і явищ дійсності, які діють на органи відчуттів у даний момент.

ФО відчуттів – складна діяльність органів відчуттів, яку Павлов назвав аналізаторною.

Структура аналізатора:

1) Рецепторний відділ (око, вухо, ніс, шкіра…);

2) Провідниковий відділ (нервові шляхи);

3) Центральний відділ.

Аналізатори бувають:

1) Зовнішні – рецептори на поверхні тіла;

2) Внутрішні - рецептори у тканинах і внутрішніх органах;

3) Змішані – рецептори у м’язах, суглобах, сухожиллях.

Види відчуттів:

Зорові (ахроматичні, хроматичні)

Слухові (мовленнєві, музичні, шумні)

Смакові (кислий, гіркий, солоний, солодкий)

Нюхові (квіткові, гнилі, фруктові, пряні, смолисті, горілі)

Шкіряні (температурні, больові, дотикові)

Вібраційна чутливість (контактний слух)

Відчуття рівноваги (статичні)

Кінестезичн і (рухові)

Органічні (голод, спрага, нудота, біль)

2. Закономірності відчуттів.

Закон Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуття пропорційна силі подразника.

Адаптація – зміна чутливості аналізатора під впливом його пристосування до постійно діючого подразника. Адаптаційна закономірність: при переході від сильних подразників до слабких – чутливість збільшується; від слабких до сильних – зменшується.

Синестезія – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, властивого іншому (кольоровий слух був властивий Скрябіну, Римському-Корсакову). Використання взаємодії звука і кольору – один з психологічних факторів у фортепіанному навчанні.

Синестеты: Скрябін, Римський-Корсаков, Кандинский, Чурльоніс, Мессіан, Бальмонт. Вперше зі світло-кольоровим супроводом була виконана симфонічна поема «Прометей» Скрябіна.

Бачення у кольорах окремих тонів за шкалою «октава-спектр»:

До – червоний; Ре – оранжевий; Мі – жовтий; Фа – зелений; Соль – блакитний; Ля – синій; Сі – фіолетовий.

Аристотель: «Кольори за приємністю їх відповідності можуть співвідноситись між собою подібно до музикальних співзвуч і бути взаємопропорційними». Леонтьєв К.Л створив апарат, який перетворює звукові сигнали у світлові.

Компенсація – вдосконалення і посилення роботи аналізаторів, які замінюють відсутній або уражений аналізатор. Сліпі люди краще чують, у них більш гостра тактильна чутливість, вібраційна чутливість, нюхова.

Сенсибілізація (лат – чутливий) – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ. Найчастіше професійна сенсибілізація спостерігається у виконавців на струнних інструментах та інших, які доводиться кожного разу настроювати перед виконанням. Так само і розлади звуковисотного слуху як професійне захворювання частіше зустрічаються у них.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої. Існує загальна закономірність взаємодії відчуттів: слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чутливість в іншій аналізаторній системі, а сильні – знижують. Наприклад, кислі смакові відчуття підвищують зір, також його покращують слабкі музикальні звуки, обтирання обличчя холодною водою; слабкі світлові подразнення покращують слух.

Найбільш важливими в діяльності музиканта є слухові, зорові та рухові відчуття. У дошкільному віці вдосконалюється вся система аналізаторів. Заняття музикою в цьому віці розвивають слухову чутливість, музичний слух. У молодшому і середньому шкільному віці спостерігається збільшення гостроти слуху (макс – 13-14 років). Тому важливим завданням педагога-музиканта є розвиток усіх важливих для музичної діяльності видів відчуттів в учня та їх вдосконалення

Білет №2. Питання 2. Сприймання як психічний процес

Сприймання – відображення у корі головного мозку предметів і явищ у сукупності їх властивостей, внаслідок дії на аналізатори людини.

Сприймання неможливе без мислення, пам’яті, мовлення.

ФО – спеціальних органів немає. Матеріал для сприймання надають аналізатори. В основі сприймання лежать внутрішньо аналізаторні (виконана на різних інструментах мелодія упізнається слуховим аналізатором) та між аналізаторні зв’язки (бачиш гранітну плиту і сприймаєш її як гладку і холодну). Осмисленість сприймання пов’язана з роботою вторинних коркових полів аналізаторів (об’єднують відчуття у цілісний образ), а у первинних відбувається тільки розпізнавання відчуття.

Види сприймання виділяють за провідним аналізатором.

1 група - прості:

Зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові, кінестезичні;

2 група – складні:

Сприймання часу, простору, руху.

Сприймання руху – сприймання часового і просторового переміщень та їх оцінка; залежить від сприймання часу.

Сприймання часу – відображення тривалості і послідовності явищ і подій. ФО – умовний рефлекс «на час», доведений Павловим; в його основі - біоритми дихання, серцебиття, залежить від змісту діяльності.

Сприймання простору – сприймання розміру, форми, глибини, відстані. Сприймання буває специфічне (впізнавання конкретного предмету) та неспецифічне (визначається тільки рід об’єкта).

Особливості сприймання:

1) предметність (співвіднесення вигляду предмету з його властивостями – цеглина і блок вибухівки);

2) цілісність;

3) структурність (сприймаючи цілісно, ми водночас можемо виділити структуру);

4) Константність (постійна) – компенсація змін умов сприймання;

5) Осмисленість (співвіднесення з назвою, віднесення до роду, виду);

6) Апперцепція – залежність сприймання від змісту психічного життя людини;

7) вибірковість – залежність сприймання від акценту на певних особливостях об’єкту (сприймання степу представниками різних професій.

Сприймання музики є однією з основних 3 форм музичної діяльності, поряд з виконавством та створенням музики. Цей психічний процес забезпечує найпершу взаємодію людини зі світом музичної культури, допомагає познайомитися з найкращими зразками музичного мистецтва та зрозуміти їх. Педагог-музикант повинен розвивати детальне музичне сприймання в учня та його властивості: осмисленість, структурність, вибірковість, цілісність – для кращого розуміння змісту художнього образу музичного твору.

 

Білет №3. Питання 2. Операції та форми мислення в діяльності педагога-музиканта

Мислення - психічний процес пошуків і відкриття нового, процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності, нерозривно пов’язаний з мовленням.

Операції мислення.

1. Аналіз ( гр. розкладання) - розчленування об’єктів у свідомості.

2. Синтез (гр. з’єднання) – об’єднання в ціле виділених у процесі аналізу частин.

3. Порівняння – зіставлення предметів і явищ з метою знайти спільні і відмінні риси.

4. Абстрагування (лат. Відриваю) - відокремлення ознак від об’єктів, яким вони належать.

5. Узагальнення – об’єднання предметів і явищ за спільними ознаками.

6. Конкретизація – перехід від загального до конкретного.

7. Класифікація – поділ на групи, типи.

Форми та види мислення.

Поняття – форма мислення, яка відображає істотні ознаки, властивості предметів, позначається словом.

Судження – форма мислення, яка містить твердження або заперечення будь-якого положення відносно предметів та їх властивостей. Вони бувають:

1) Загальні (всі, всякий, кожний);

2) Часткові (деякі, певні);

3) Одиничні (той, цей).

Істинні або хибні.

Умовивід – форма мислення, при якій з двох або більше суджень виводиться нове, підсумкове.

1) Індукція (лат наведення) – хід роздуму від конкретних суджень до загального.

2) Дедукція (лат. Виведення) – хід роздуму від загального судження до конкретного.

У діяльності педагога-музиканта використовуються усі операції та форми мислення на уроці та поза ним: під час розбору музичного твору – аналіз, конкретизація, абстрагування; під час детальної роботи над ним – порівняння, узагальнення, класифікація, синтез; в процесі роботи над музичним твором вчитель допомагає учню висловлювати загальні, часткові та одиничні судження про зміст, настрій, тональність, засоби виразності музичного твору; збільшує понятійну базу, знайомлячи з терміна та музичними професіоналізмами; вчить робити висновки – умовиводи шляхом індукції та дедукції. Розвиток операцій та форм мислення сприяє розвитку і формуванню музичного мислення учня.

 

Білет №4. Питання 2. Види уяви та її роль в діяльності музиканта

Уява – процес створення нового у формі образу, ідеї.

ФО уяви – створення нових комбінацій у корі головного мозку з тих, що вже склались у ній.

Джерелом уяви є реальна дійсність. В уявленні конкретного результату процесу праці полягає докорінна відмінність людської поведінки від інстинктивної поведінки тварин. Уява є пізнавальним процесом, її специфіка полягає в переробленні минулого досвіду, що зберігається у формі образів, понять.

Виділяють такі види уяви:

За участю волі у процесі створення:

1) Мимовільна – випадкова, яка не вимагає вольових зусиль, викликається сильним або яскравим подразником (під час читання художнього твору..);

2) Довільна – передбачає поставлену мету, вимагає вольових зусиль, має установку на активне створення (під час вивчення матеріалу лекції..);

За новизною створюваного образу:

1 – репродуктивна – працює за наявним планом, описом, схемою, відтворює образ за планом(архітектор уявляє вигляд будинку за кресленням);

2 – творча – самостійне створення оригінального образу (написання письменником твору, композитором…)

Під час виконання музикантом твору за нотами працюють і репродуктивна, і творча уява: наявний нотний запис, але під час виконання працює інтерпретація). Уява постійно присутня в діяльності музиканта, вона проявляється у таких формах:

- Інтерпретація – творче тлумачення виконавцем художнього твору (у роботі актора, музиканта, читця..)

- Фразування – складова частина інтерпретації – творче тлумачення виконавцем частин музичного твору: кадансів, цезур, фраз, речень.

- імпровізація - (фр. improvisation, італ. improvvisazione, від лат. improvisus — непередбачений) — створення художнього твору (наприклад, музичного, поетичного,сценічного

) в момент його виконання без попередньої підготовки.

Музична імпровізація - історично найдавніший тип музикування.

Танцювальна імпровізація народилася з народних обрядів, ігор і свят, а в сучасних танцях включається в професійне мистецтво.

Театральна імпровізація (акторська імпровізація) - гра, дії актора, створення сценічного образу і власного тексту під час театральної постанови, не за сценарієм.

Значне місце уява займає в педагогічній творчості, спрямованій на формування всебічно розвиненої особистості. А.Макаренко стверджував, що виховання неможливе без прогнозування особистості вихованця, а в цьому виявляється «відображення наперед», передбачення - антиципація.

Творча особистість – індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне.

Творчість - продуктивна людська діяльність, здатна народжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.

Розвиток репродуктивної та творчої уяви – необхідна умова виразного виконання, багатого інтонаційно. Тільки музикант з розвиненою уявою може передати слухачам задуманий композитором художній образ музичного твору і досягти єдності змісту і форми під час виконання.

 

Білет №5. Питання 2. Увага. Розвиток уважності в учнів ПСМНЗ

Види уваги.

І. Мимовільна – не вимагає вольових зусиль, не має мети, викликана несподіваним і яскравим подразником.

Довільна - виникає внаслідок свідомо поставленої мети, вимагає певних вольових зусиль.

Умови підтримання довільної уваги:

- Усвідомлення обов’язку виконання поставленої задачі;

- Розуміння задачі;

- Звичні умови праці;

- Наявність непрямого зацікавлення;

- Створення сприятливих умов для діяльності.

Післядовільна - усвідомлена мета, яка не вимагає вольових зусиль (вони замінюються інтересом)

Властивості уваги.

- Об’єм - вимірюється кількістю об’єктів, які сприймаються одночасно (у дорослого 4-6);

- Концентрація – ступінь зосередження свідомості на об’єктах.

- Розподіл – виражається у здатності одночасно виконувати декілька дій або вести спостереження за кількома об’єктами.

- Сталість - тривале утримання уваги на предметі або діяльності (час утримання).

- Відволікання уваги – виражається у коливаннях уваги, які являють собою періодичне послаблення уваги до конкретної діяльності або об’єкту (зміни ступеню інтенсивності)

- Переключення уваги - полягає у перебудові уваги, перенесенні її з одного об’єкта або діяльності на інші

- Відволікання - мимовільне відхилення уваги з основної діяльності на другорядні об’єкти, що негативно впливає на результат роботи.

Уважність - важлива риса особистості, що полягає у сформованій звичці бути завжди уважним. Характеризується загостреною чутливістю, якістю думки, загальним емоційним підйомом, швидкістю психічних реакцій, і є необхідною умовою творчого процесу.

Білет №6. Питання 2. Розвиток вольових властивостей в учнів ПСМНЗ.

Воля – свідома організація людиною своєї поведінки та діяльності, спрямована на подолання труднощів на шляху до мети. Воля поєднує спонукальну та гальмівну функції. Воля притаманна тільки людині. Поведінка людини в ситуації ризику є одним з проявів волі.

Ризик – активна дія, спрямована на привабливу мету, досягнення якої пов’язане з елементами небезпеки.

Вольові дії – усвідомлені дії, спрямовані на досягнення певної мети і пов’язані із зусиллями, необхідними для подолання перешкод. Різновид довільних дій.

Вольові зусилля – особливий стан нервово-психічної напруги, який мобілізує моральні, інтелектуальні, фізичні сили людини. Вольові зусилля є формою емоційного стресу.

Фази вольової дії: мета, прийняття рішень і формування наміру, виконання.

Вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою:

- цілеспрямованість; - самостійність;

- принциповість; - витримка;

- стійкість; - рішучість;

- наполегливість; - сміливість;

- дисциплінованість; - мужність.

Сукупність позитивних вольових властивостей утворюють силу волі особистості.

Білет №7. Питання 2. Мовлення викладача як елемент педагогічної взаємодії.

Мова – це знакова система, що служить матеріалом для спілкування. Мовлення – реалізація мови в дії.

ФО мовлення - діяльність другої сигнальної системи, подразниками для якої є слова.

Мовлення може бути: письмовим/усним, монологічним/діалогічним/полі логічним, зовнішнім/внутрішнім.

Вимоги до мовлення викладача.

1) Голос повинен бути без призвуків (гугнявості, гаркавості, хрипкості);

2) Вчитель повинен володіти правильним типом дихання, щоб запобігти професійним захворюванням голосових зв’язок та забезпечити вільну вимову тривалої фрази. Серед типів дихання можна виділити такі:

- Ключичне дихання – під час вдиху повітря високо здіймаються ключиці, повітря заповнює малу частину верхньої ділянки легенів; вважається патологічним, вимагає лікування;

- Грудне (жіноче) – під час вдиху розширюється грудна клітина, повітря заповнює верхню ділянку легенів; вважається неефективним;

- Комбіноване (діафрагматичне, грудо-черевне) – під час вдиху збільшується живіт, повітря заповнює увесь об’єм легенів до діафрагми, вважається найбільш ефективним для мовлення, зберігає голосові зв’язки промовця.

3) Мовлення вчителя повинне бути правильним, літературним, лексично багатим, виразним, інтонаційно багатим;

4) Мовлення вчителя повинне бути образним, використовувати для різних вікових категорій відповідні засоби створення образності – епітети, метафори, порівняння, асоціації;

5) Вчитель повинен дотримуватись ввічливості, такту;

6) Мовлення повинне бути доступним для рівня розвитку учня, згідно з вимогами програми містити термінологічну професійну лексику;

7) Вчитель повинен всіляко розвивати мовлення учня, оскільки його розвиток безпосередньо пов’язаний з розвитком мислення, уяви, пам’яті та інших психічних процесів.

Мовлення вчителя є одним з важливих елементів педагогічної взаємодії з учнем, від нього залежить ступінь розуміння учнем навчального матеріалу і розвиток мовлення самого учня. Вчитель повинен працювати над вдосконаленням свого мовлення, адже комунікативна компетентність входить до складу педагогічної майстерності і є однією з професійних компетенцій.

 

Білет №8. Питання 2. Особливості роботи з учнями ПСМНЗ різних типів темпераменту.

Білет №9. Питання 2. Пам'ять як психічний процес. Види пам’яті

Пам’ять – це слідові форма збереження інформації.

Образи тих предметів або явищ, які ми сприймали раніше, а тепер відтворюємо подумки називаються уявленнями пам’яті (зорові – зовнішній вигляд об’єкту, слухові – мелодія, голос; нюхові - пахощі; смакові, дотикові).

ФО пам’яті – пластичність нервової тканини; властивість нервової тканини змінюватись під впливом дії подразників, зберігати сліди нервового збудження (електрохімічні та біохімічні зміни у нейронах).

Процеси пам’яті.

1) Запам’ятовування – процес пам’яті, внаслідок якого закріплюється матеріал шляхом пов’язування його з раніше набутим.

2) Збереження – процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам’ятовування протягом тривалого часу.

3) Відтворення – забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається у пам’яті, може супроводжуватись ремінісценцією.

4) Впізнавання – відтворення в умовах повторного сприймання.

5) Пригадування – довільне відтворення, пов’язане з пошуком і добуванням із довготривалої пам’яті потрібних знань.

6) Забування – процес пам’яті, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам’яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.

Види пам’яті та індивідуальні типи пам’яті.

№	Назва класифікатора	Види пам’яті	Приклади, пояснення
	За об’єктом запам’ятовування	1) Образна; 2) Словесно-логічна; 3) Рухова; 4) Емоційна.	Зорова, слухова, нюхова, дотикова, смакова. Поняття, визначення, формули. Рухи та їх системи. Пережиті почуття та емоції.
	За ступенем вольової регуляції	1) Мимовільна   2) Довільна.	Випадкова, не вимагає вольових зусиль, викликана яскравим, несподіваним подразником Передбачає мету, докладання вольових зусиль, установку на запам’ятовування
	За тривалістю збереження інформації	1) Сенсорна 2) Короткотривала 3) Оперативна   4) Довготривала	0,1-0,5 сек, неусвідомлена Кілька сек або хвилин (професійна пам’ять друкарки) Певний період часу, необхідний для виконання завдання (умови задачі під час розв’язаня) Тривале і міцне збереження інформації
	За рівнем усвідомлення	1) Механічне запам’ятовування 2) Осмислене запам’ятовування	Послідовне заучування без опори на зміст і логічний зв’язок Базується на розумінні змісту, усвідомленні зв’язку між частинами матеріалу (установка, активність, самостійність, чергування сприймання і відтворення, групування матеріалу за змістом)
	Індивідуальні властивості пам’яті	1) Наочно-образний тип 2) Словесно-логічний тип 3) Гармонійний тип	Домінування першої сигнальної системи Домінування другої сигнальної системи Рівновага обох сигнальних систем

Музична пам’ять - запам’ятовування, збереження і відтворення музичного матеріалу. Види: образна (слухова, зорова), логічна, емоційна, рухова. Коли один з видів музичної пам’яті розвинений більше, він гальмує розвиток інших.

Прихильники мимовільного запам’ятовування: Ріхтер, Нейгауз. Моцарт, Рахманінов, Балакірєв могли запам’ятати твір, прослухавши його один раз.

Прийми розвитку пам’яті в учня ПСМНЗ.

1. Збудження зацікавлення.

2. Зосередження уваги.

3. Послідовність запам’ятовування.

4. Опора на позитивне.

5. Емоційне забарвлення матеріалу.

6. Використання асоціацій при запам’ятовуванні.

7. Установка на запам’ятовування.

8. Повторення.

9. Осмисленість запам’ятовування.

10. Не вживати алкоголь, нікотин, транквілізатори.

11. Дотримуватись режиму.

12. Самостійність у роботі.

13. Чергування різних прийомів запам’ятовування.

 

Білет №11. Питання 2. Основні категорії педагогіки

Структура педагогіки.

1. Основи педагогіки.

2. Теорія виховання.

3. Теорія навчання освіти (дидактика).

4. Теорія управління навчально-виховним процесом.

Педагогіка має понад 20 галузей:

- Загальні педагогічні науки – соціальна, шкільна, дошкільна педагогіка;

- Спеціальні науки, що досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами – сурдопедагогіка,тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка;

- Порівняльна педагогіка – порівняння системи освіти різних країн з вітчизняною;

- Функціональні педагогічні науки – педагогіка вищої школи, педагогіка професійно-технічної освіти, галузеві педагогіки (авіаційна, військова, медична, підвищення кваліфікації..).

Педагогіка пов’язана з багатьма науками:

Науками про суспільство – філософія, соціологія, етика, естетика, економіка;

Науками про людину – фізіологія, психологія;

Науками про красу – естетика, мистецтвознавство;

Інші – екологія, методика.

Для проведення педагогічних досліджень наука користується різними методами. Метод – це спосіб досягнення мети, впорядкована діяльність.

Методи педагогічних досліджень:

1. Психолого-педагогічні спостереження – цілеспрямоване сприймання педагогічного явища, в процесі якого дослідник отримує фактичний матеріал або дані, що характеризують особливості якогось явища.

2. Педагогічний експеримент – навмисне організована перевірка прийому або методу з метою перевірки його ефективності..

3. Психолого-педагогічний тест.

4. Соціологічні та педагогічні анкети.

5. Вивчення продукції діяльності учнів.

6. Бесіда.

7. Інтерв’ю.

 

Білет №13. Питання 2. Методи та засоби виховання

Метод виховання - спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку, систему відносин учня з метою формування особистості громадянина незалежної держави.

Білет № 15. Питання 2. Сімейне виховання як універсальний тип виховання

Сім’я – соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб самозбереження (продовження роду) та самоствердження (самоповаги) кожного її члена.

Задачі сім’ ї.

- Створити умови для росту і розвитку дитини;

- Стати психологічним, соціально-економічним захистом для дитини;

- Передати досвід створення і збереження сім’ї, виховання дітей;

- Навчити дітей корисним навичкам і вмінням;

- Виховати почуття власної гідності.

Деформація сім’ї.

1) Структурна – коли відсутній один з членів сім’ї(батько, мати);

2) Психологічна – коли порушені міжособистісні стосунки, наявна система негативних цінностей, асоціальних установок.

2. Сімейне виховання – створена силами батьків та родичів система виховання і освіти.

На сімейне виховання впливають:

- Здоров’я батьків та родичів;

- Матеріальне забезпечення;

- Соціальне положення;

- Кількість членів родини;

- Місце проживання;

- Уклад, традиції сим’ї;

- Ставлення до дитини інших членів родини…..

Принципи сімейного виховання.

1. Гуманність і милосердя;

2. Залучення дітей до життєдіяльності родини як рівноправних членів;

3. Відкритість і довіра у стосунках;

4. Оптимізм;

5. Послідовність вимог;

6. Надання посильної допомоги, готовність відповідати на питання;

7. Заборона фізичних покарань;

8. Повага до дитячої особистості;

9. Утримання від вимог миттєвого виконання, потурання примхам…

Приоритетними методами сімейного виховання є: особистий приклад, обговорення, довіра, показ, любов, співпереживання, гумор, доручення, похвала, співчуття тощо.

Зміст сімейного виховання охоплює всі напрямки: моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне……

У сімейному вихованні використовують різні засоби: атмосферу сім’ї, її громадянську зрілість, культуру взаємин, трудовий уклад і традиції, організацію життя дитини, піклування про її навчальну діяльність, організацію дозвілля.

Педагог-музикант повинен тісно взаємодіяти з сім’єю вихованця: ознайомитись з умовами життя, ставленням до нього, інтересами родини, професією батьків, пріоритетами у музиці, стилем виховання дитини (спостереження, анкети, бесіди). Формувати естетичну свідомість не тільки учня, а і його родини: запрошувати батьків на концерти у ПСМНЗ, відкриті уроки, виховні заходи, рекомендувати репертуарні списки творів для сімейного прослуховування, рекомендувати методи виконання домашнього завдання учнем, підтримувати зв'язок особисто, через щоденник. Цим забезпечується єдність впливів усіх суб’єктів виховного процесу.

 

 

Білет № 16. Питання 2. Характеристика функцій навчання

Білет №17. Питання 2. Характеристика етапів педагогічного процесу

Білет № 18. Питання 2. Сутність та структура педагогічної майстерності

Педагогічна техніка – форма організації поведінки, система ЗУН, що сприяють успішній діяльності (внутрішня – налаштування на діяльність, входження в образ, зібраність, уважність, абстрагування..; зовнішня – мовлення, хода, жести, міміка, постава, зовнішній вигляд, манери)

Педагогічні здібності – сукупність властивостей особистості (вроджених і придбаних), які дозволяють здійснювати педагогічну діяльність на високому рівні, реалізовувати в ході діяльності гуманістичну виховну мету, само реалізовуватися і доносити до учнів зміст і ідею навчальної діяльності.

Види здібностей педагога:

- академічні (поповнювати свої знання);

- дидактичні (вміння вчити інших);

- організаційні;

- комунікативні;

- соціально-перцептивні (вміння розуміти внутрішній світ дітей);

- експресивні (виразність мовлення і діяльності);

- науково-педагогічні (проводити дослідницьку діяльність);

- особистісні (такт, толерантність, повага, ввічливість, терплячість);

- мажорні (використання гумору);

- психомоторні (зв'язок психічної активності з рухливою, єдність форми і змісту діяльності);

- конструктивні (проектування досягнень учня);

- рефлексивні (самопізнання)…..

Рівень компетентності, необхідний для роботи з дітьми, можна зберегти завдяки самоосвітній діяльності, яка складається з двох аспектів:

1) Підвищення рівня професійної майстерності шляхом вивчення інформаційних джерел з основ психології, педагогіки, науки, методики, викладання, закріплення цих знань через досвід і результати практичної роботи.

2) Самовиховання педагога і саморозвиток особистісних якостей педагога.

 

Білет №19. Питання 2. Комунікативна компетентність педагога

Білет №20. Питання 2. Артистизм як прийом педагогічної майстерності

Педагогічне мистецтво характеризується тим, що ідеальний образ педагога як проекція у майбутнє включається в сьогоднішню діяльність і надає їй неповторного творчого характеру. Саме в процесі перетворення педагогічного ідеалу вчителя у його теперішню дійсність і відбувається те, що називають «педагогічна творчість».

Основою творчого процесу в педагогічному мистецтві є дія - вольовий акт людської поведінки, спрямований на здійснення певної мети.

Артистизм – це педагогічний прийом, основним засобом виразності якого є дія; він запозичений з театральної педагогіки. Через активну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний задум уроку (цьому підпорядковані педагогічна техніка і творчий метод).

Станіславський К.Д.: «Не треба очікувати почуттів, вони мимовільні, підсвідомі,а треба діяти. Почуття прийде у процесі дії. Саме дія – збудник почуттів.»

Спільні елементи у акторській та педагогічній творчості.

- Реалізація функції виховання;

- Дія як основа педагогічної і акторської творчості;

- Специфіка особистого впливу на аудиторію;

- Єдність фізичного і психічного у діяльності актора і педагога;

- Присутність інтуїції в діяльності;

- Імпровізовані самопочуття;

- Самостійна і вільна творчість як основа майстерності.

Театральна педагогіка має 2 основні завдання:

1. Формування творчої особистості актора (педагога) – ідейне, естетичне, дисциплінарно-етичне виховання, формування світогляду, художнього смаку, морального складу особистості;

2. Розкриття глибинних можливостей особистості шляхом професійного виховання.

Система Станіславського К.С. – це наука про розвиток психофізичної природи особистості творця. Вона має 3 основні принципи:

1. Принцип життєвої правди - ми повинні не грати, а переживати так, як у житті, тільки в половину красивіше;

2. Вчення про над завдання - мета народжує натхнення;

3. Активна органічна дія.

Система Станіславського має 2 розділи:

- Внутрішня і зовнішня робота артиста над собою.

- Внутрішня і зовнішня робота артиста над роллю.

Кредо Станіславського: Любіть мистецтво в собі, а не себе в мистецтві.

Навіювання і переконання виступають як способи музично-педагогічного впливу. Етапи педагогічної творчості у підготовці до уроку: виникнення творчого задуму, розробка, реалізація його на уроці як педагогічного твору. Кожен урок – витвір мистецтва.

 

Білет № 21. Питання 2. Класифікація методів навчання

Білет №22. Питання 2. Класифікація принципів навчання

Білет №23. Питання 2. Предмет та завдання вікової психології. Вікова періодизація

Вікова періодизація.

№	Назва періоду	Відповідний вік
	Немовля	10 днів
	Грудний період	До 1 року
	Раннє дитинство	1-3 роки
	Перше дитинство	4-7 років
	Друге дитинство	8-11 років
	Підлітковий вік	11-15 років
	Юнацький вік	16-20 років
	Зрілий вік	21-55 років
	Похилий вік	56-74 роки
	Стариковський	75-90 років
	Довгожителі	90-… роки

 

 

 

 

Матеріали для підготовки

До Державного іспиту

На ІУ курсі

Ім. І.Карабиця

для студентів усіх ПЦК

Білет №1. Питання 2. Види й закономірності відчуттів.

Відчуття – найпростіший психічний процес, який полягає у відображенні конкретних, окремих властивостей предметів і явищ дійсності, які діють на органи відчуттів у даний момент.

ФО відчуттів – складна діяльність органів відчуттів, яку Павлов назвав аналізаторною.

Структура аналізатора:

1) Рецепторний відділ (око, вухо, ніс, шкіра…);

2) Провідниковий відділ (нервові шляхи);

3) Центральний відділ.

Аналізатори бувають:

1) Зовнішні – рецептори на поверхні тіла;

2) Внутрішні - рецептори у тканинах і внутрішніх органах;

3) Змішані – рецептори у м’язах, суглобах, сухожиллях.

Види відчуттів:

Зорові (ахроматичні, хроматичні)

Слухові (мовленнєві, музичні, шумні)

Смакові (кислий, гіркий, солоний, солодкий)

Нюхові (квіткові, гнилі, фруктові, пряні, смолисті, горілі)

Шкіряні (температурні, больові, дотикові)

Вібраційна чутливість (контактний слух)

Відчуття рівноваги (статичні)

Кінестезичн і (рухові)

Органічні (голод, спрага, нудота, біль)

2. Закономірності відчуттів.

Закон Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуття пропорційна силі подразника.

Адаптація – зміна чутливості аналізатора під впливом його пристосування до постійно діючого подразника. Адаптаційна закономірність: при переході від сильних подразників до слабких – чутливість збільшується; від слабких до сильних – зменшується.

Синестезія – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, властивого іншому (кольоровий слух був властивий Скрябіну, Римському-Корсакову). Використання взаємодії звука і кольору – один з психологічних факторів у фортепіанному навчанні.

Синестеты: Скрябін, Римський-Корсаков, Кандинский, Чурльоніс, Мессіан, Бальмонт. Вперше зі світло-кольоровим супроводом була виконана симфонічна поема «Прометей» Скрябіна.

Бачення у кольорах окремих тонів за шкалою «октава-спектр»:

До – червоний; Ре – оранжевий; Мі – жовтий; Фа – зелений; Соль – блакитний; Ля – синій; Сі – фіолетовий.

Аристотель: «Кольори за приємністю їх відповідності можуть співвідноситись між собою подібно до музикальних співзвуч і бути взаємопропорційними». Леонтьєв К.Л створив апарат, який перетворює звукові сигнали у світлові.

Компенсація – вдосконалення і посилення роботи аналізаторів, які замінюють відсутній або уражений аналізатор. Сліпі люди краще чують, у них більш гостра тактильна чутливість, вібраційна чутливість, нюхова.

Сенсибілізація (лат – чутливий) – підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ. Найчастіше професійна сенсибілізація спостерігається у виконавців на струнних інструментах та інших, які доводиться кожного разу настроювати перед виконанням. Так само і розлади звуковисотного слуху як професійне захворювання частіше зустрічаються у них.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої. Існує загальна закономірність взаємодії відчуттів: слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чутливість в іншій аналізаторній системі, а сильні – знижують. Наприклад, кислі смакові відчуття підвищують зір, також його покращують слабкі музикальні звуки, обтирання обличчя холодною водою; слабкі світлові подразнення покращують слух.

Найбільш важливими в діяльності музиканта є слухові, зорові та рухові відчуття. У дошкільному віці вдосконалюється вся система аналізаторів. Заняття музикою в цьому віці розвивають слухову чутливість, музичний слух. У молодшому і середньому шкільному віці спостерігається збільшення гостроти слуху (макс – 13-14 років). Тому важливим завданням педагога-музиканта є розвиток усіх важливих для музичної діяльності видів відчуттів в учня та їх вдосконалення

Білет №2. Питання 2. Сприймання як психічний процес