Розвиток уважності в учнів ПСМНЗ.

1. Розвиток мовлення вчителя.

2. Викликати цікавість та емоційне ставлення.

3. Усвідомлення обов’язку, мети.

4. Привчання до роботи у будь-яких умовах.

5. Чітка організація уроку (ритм, динаміка, емоційність, логічність).

6. Зміни видів роботи на уроці.

7. Самостійність, творчість у роботі дитині.

8. Привчати робити не тільки цікаве, а й корисне.

9. Вчити і тренувати спостережливість.

10. Враховувати індивідуальні особливості учня.

Розвиток уважності, слухової уваги, спостережливості в учня – одне з завдань вчителя на уроці музики. Особливо це актуально для учнів холеричного та меланхолійного типів темпераменту. Також бажано розвивати і тренувати ці риси в собі, оскільки уважність є необхідною умовою якісного результату будь-якої діяльності, і музичної теж.

Білет №6. Питання 2. Розвиток вольових властивостей в учнів ПСМНЗ.

Воля – свідома організація людиною своєї поведінки та діяльності, спрямована на подолання труднощів на шляху до мети. Воля поєднує спонукальну та гальмівну функції. Воля притаманна тільки людині. Поведінка людини в ситуації ризику є одним з проявів волі.

Ризик – активна дія, спрямована на привабливу мету, досягнення якої пов’язане з елементами небезпеки.

Вольові дії – усвідомлені дії, спрямовані на досягнення певної мети і пов’язані із зусиллями, необхідними для подолання перешкод. Різновид довільних дій.

Вольові зусилля – особливий стан нервово-психічної напруги, який мобілізує моральні, інтелектуальні, фізичні сили людини. Вольові зусилля є формою емоційного стресу.

Фази вольової дії: мета, прийняття рішень і формування наміру, виконання.

Вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою:

- цілеспрямованість; - самостійність;

- принциповість; - витримка;

- стійкість; - рішучість;

- наполегливість; - сміливість;

- дисциплінованість; - мужність.

Сукупність позитивних вольових властивостей утворюють силу волі особистості.

Розвиток волі в учнів ПСМНЗ.

1. Активізація самостійної роботи учня.

2. Формування радості від досягнень.

3. Не робити за учня завдання, а лише створювати умови для успішного їх виконання.

4. Не вирішувати за дитину, а підводити її до прийняття рішення.

5. Акцентувати самоспостереження, самоконтроль.

6. Бути прикладом з самодисципліни.

7. Схвалювати намагання освоїти більш складну програму.

Тренування волі міститься у систематичному виконанні нецікавих, але осмислених і усвідомлених, корисних дій.

 

Білет №7. Питання 2. Мовлення викладача як елемент педагогічної взаємодії.

Мова – це знакова система, що служить матеріалом для спілкування. Мовлення – реалізація мови в дії.

ФО мовлення - діяльність другої сигнальної системи, подразниками для якої є слова.

Мовлення може бути: письмовим/усним, монологічним/діалогічним/полі логічним, зовнішнім/внутрішнім.

Вимоги до мовлення викладача.

1) Голос повинен бути без призвуків (гугнявості, гаркавості, хрипкості);

2) Вчитель повинен володіти правильним типом дихання, щоб запобігти професійним захворюванням голосових зв’язок та забезпечити вільну вимову тривалої фрази. Серед типів дихання можна виділити такі:

- Ключичне дихання – під час вдиху повітря високо здіймаються ключиці, повітря заповнює малу частину верхньої ділянки легенів; вважається патологічним, вимагає лікування;

- Грудне (жіноче) – під час вдиху розширюється грудна клітина, повітря заповнює верхню ділянку легенів; вважається неефективним;

- Комбіноване (діафрагматичне, грудо-черевне) – під час вдиху збільшується живіт, повітря заповнює увесь об’єм легенів до діафрагми, вважається найбільш ефективним для мовлення, зберігає голосові зв’язки промовця.

3) Мовлення вчителя повинне бути правильним, літературним, лексично багатим, виразним, інтонаційно багатим;

4) Мовлення вчителя повинне бути образним, використовувати для різних вікових категорій відповідні засоби створення образності – епітети, метафори, порівняння, асоціації;

5) Вчитель повинен дотримуватись ввічливості, такту;

6) Мовлення повинне бути доступним для рівня розвитку учня, згідно з вимогами програми містити термінологічну професійну лексику;

7) Вчитель повинен всіляко розвивати мовлення учня, оскільки його розвиток безпосередньо пов’язаний з розвитком мислення, уяви, пам’яті та інших психічних процесів.

Мовлення вчителя є одним з важливих елементів педагогічної взаємодії з учнем, від нього залежить ступінь розуміння учнем навчального матеріалу і розвиток мовлення самого учня. Вчитель повинен працювати над вдосконаленням свого мовлення, адже комунікативна компетентність входить до складу педагогічної майстерності і є однією з професійних компетенцій.

 

Білет №8. Питання 2. Особливості роботи з учнями ПСМНЗ різних типів темпераменту.

Темперамент (лат. узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних особливостей людини, які проявляються у поведінці та діяльності.

Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ – він вважав, що особливості людей визначаються домінуванням 4 соків організму: крові, слизу, чорної і жовтої жовчі. Врівноваженість цих соків гарантують здоров’я людини.

Вивченням темпераменту займались – Гален, Кант, Вундт, Павлов. Останній науково обґрунтував вчення.

ФО – загальний тип нервової системи, або генотип – за Павловим.

Генотип – сукупність спадкових систем організму.

Своєрідність комбінацій сили, рухливості, врівноваженості нервових процесів утворюють 4 типи нервової системи:

1) сангвінік (живий);

2) флегматик (інертний);

3) холерик (імпульсивний);

4) меланхолік (слабкий).

На думку Небиліцина, люди повинні характеризуватись 12 типами НС (за 4 ознаками нервових процесів), а сучасні дослідники виділяють понад 100 типів темпераменту.

Пристосування темпераменту до вимог діяльності.

1. Професійний відбір, одна з задач якого – не допустити до даної діяльності осіб, які не мають певних рис темпераменту.

2. Індивідуалізація вимог, умов, способів роботи.

3. Подолання негативного впливу темпераменту через формування позитивного ставлення до діяльності та відповідних мотивів.

4. Формування індивідуального стилю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності – індивідуальна система прийомів і способів дій, яка характерна для даної людини і доцільна для досягнення успішного результату.

Працюючи з учнем-сангвініком, важливо слідкувати за темпом заняття, динамічністю чергування методів роботи, акцентувати зацікавленість дитини, давати завдання творчого характеру. Якщо сангвінік зацікавлений, то з ним легко працювати.

При роботі з холериком увага приділяється подоланню імпульсивності, недисциплінованості, нестриманості, відволіканням уваги, але враховуються сильні боки – емоційність, швидке включення в роботу, живий відгук на музику, ініціативність, екстравертність, артистизм.

При роботі з флегматиком бажано встановлювати повільний темп роботи, детально пояснювати, повторювати нові відомості декілька разів, не квапити, нечасто змінювати методи роботи на уроці, працювати над вмінням виражати емоції, розкриватись під час виконання. Сильні боки – відповідальність, наполегливість, терплячість, міцне запам’ятовування матеріалу.

При роботі з меланхоліком важливо підтримувати стабільний емоційний фон на уроці, бути особливо врівноваженим, не допускати підвищення тону у ставлення до учня, мати позитивний настрій, щоб подолати природну тривожність, невпевненість, замкненість, образливість учня. Позитивні боки – чутливість до музичного матеріалу, розуміння глибини емоційного змісту музики, інтуїція.

Врахування особливостей кожного з типів темпераменту вчителем дозволить оптимально спланувати урок і досягти якісних результатів у навчанні і виховання майбутнього музиканта.

 

Білет №9. Питання 2. Пам'ять як психічний процес. Види пам’яті

Пам’ять – це слідові форма збереження інформації.

Образи тих предметів або явищ, які ми сприймали раніше, а тепер відтворюємо подумки називаються уявленнями пам’яті (зорові – зовнішній вигляд об’єкту, слухові – мелодія, голос; нюхові - пахощі; смакові, дотикові).

ФО пам’яті – пластичність нервової тканини; властивість нервової тканини змінюватись під впливом дії подразників, зберігати сліди нервового збудження (електрохімічні та біохімічні зміни у нейронах).

Процеси пам’яті.

1) Запам’ятовування – процес пам’яті, внаслідок якого закріплюється матеріал шляхом пов’язування його з раніше набутим.

2) Збереження – процес пам’яті, що забезпечує утримання результатів запам’ятовування протягом тривалого часу.

3) Відтворення – забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається у пам’яті, може супроводжуватись ремінісценцією.

4) Впізнавання – відтворення в умовах повторного сприймання.

5) Пригадування – довільне відтворення, пов’язане з пошуком і добуванням із довготривалої пам’яті потрібних знань.

6) Забування – процес пам’яті, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам’яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.

Види пам’яті та індивідуальні типи пам’яті.

№	Назва класифікатора	Види пам’яті	Приклади, пояснення
	За об’єктом запам’ятовування	1) Образна; 2) Словесно-логічна; 3) Рухова; 4) Емоційна.	Зорова, слухова, нюхова, дотикова, смакова. Поняття, визначення, формули. Рухи та їх системи. Пережиті почуття та емоції.
	За ступенем вольової регуляції	1) Мимовільна   2) Довільна.	Випадкова, не вимагає вольових зусиль, викликана яскравим, несподіваним подразником Передбачає мету, докладання вольових зусиль, установку на запам’ятовування
	За тривалістю збереження інформації	1) Сенсорна 2) Короткотривала 3) Оперативна   4) Довготривала	0,1-0,5 сек, неусвідомлена Кілька сек або хвилин (професійна пам’ять друкарки) Певний період часу, необхідний для виконання завдання (умови задачі під час розв’язаня) Тривале і міцне збереження інформації
	За рівнем усвідомлення	1) Механічне запам’ятовування 2) Осмислене запам’ятовування	Послідовне заучування без опори на зміст і логічний зв’язок Базується на розумінні змісту, усвідомленні зв’язку між частинами матеріалу (установка, активність, самостійність, чергування сприймання і відтворення, групування матеріалу за змістом)
	Індивідуальні властивості пам’яті	1) Наочно-образний тип 2) Словесно-логічний тип 3) Гармонійний тип	Домінування першої сигнальної системи Домінування другої сигнальної системи Рівновага обох сигнальних систем

Музична пам’ять - запам’ятовування, збереження і відтворення музичного матеріалу. Види: образна (слухова, зорова), логічна, емоційна, рухова. Коли один з видів музичної пам’яті розвинений більше, він гальмує розвиток інших.

Прихильники мимовільного запам’ятовування: Ріхтер, Нейгауз. Моцарт, Рахманінов, Балакірєв могли запам’ятати твір, прослухавши його один раз.

Прийми розвитку пам’яті в учня ПСМНЗ.

1. Збудження зацікавлення.

2. Зосередження уваги.

3. Послідовність запам’ятовування.

4. Опора на позитивне.

5. Емоційне забарвлення матеріалу.

6. Використання асоціацій при запам’ятовуванні.

7. Установка на запам’ятовування.

8. Повторення.

9. Осмисленість запам’ятовування.

10. Не вживати алкоголь, нікотин, транквілізатори.

11. Дотримуватись режиму.

12. Самостійність у роботі.

13. Чергування різних прийомів запам’ятовування.

 

Білет №11. Питання 2. Основні категорії педагогіки