Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань

Покликання – уривок, витяг з будь-якого тексту, який цитують у вигляді матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Під час написання наукової роботи виконавець повинен оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого запозичено ідеї чи висновки.

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:

1.) абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів, перших слів назв, якщо авторів не зазначено, а роботу одного автора – за назвою роботи;

2.) за типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, стандарти тощо);

3.) хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди;

4.) за ступенем використання: такий спосіб використовують зазвичай у статтях

Для забезпечення максимально точного бібліографічного опису його складають у тому вигляді, в якому він представлений в об’єкті опису, безпосередньо маючи документ перед очима (“de vizu”). Найбільш повним джерелом для складання описів книг, серійних видань та їхніх частин є титульний лист, титульний екран (перша або остання сторінка газети, перший аркуш тексту складової частини, титульний екран електронного ресурсу та ін.), на якому розташовані основні відомості видання.

Бібліографічний опис, як правило, складається мовою тексту видання. Опис може складатися також мовою, якою подано місце видання та назва видавництва, коли текст написаний іншою мовою. У такому разі мову тексту документу вказують в описі.

Відповідно до нового стандарту для розрізнення приписної пунктуації (умовні розділові знаки) та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак ДО і ПІСЛЯ приписного знака. Виняток – крапка та кома – проміжки залишають тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.

Бібліографічний опис складової частини документа (аналітичний опис) складається з двох частин. Перша містить відомості про складову документа, а друга – відомості про документ, у якому вміщено складову. Вони розділяються знаком дві скісні риски (//). (Відомості про складову частину видання // Відомості про видання, в якому розміщена складова частина. – Примітки). Всіелементи і специфічні знаки в аналітичному описі розміщені за загальними правилами.

Збільшення потоку електронних ресурсів привело до необхідності бібліографічного опису документів на електронних носіях. Електронним ресурсом виступають: магнітні диски, оптичні диски, касети та ін. Бібліографічний опис електронних ресурсів підпорядковується загальним правилам стандартного бібліографічного опису.

Приклади бібліографічних описів

Мельников, О. В. Технологія плоского офсетного друку [Текст]: підручник: [для студ. вищ. навч. закл., що навч. за спец. «Друкарське виробництво»] / О. В. Мельников; за ред. Е. Т. Лазуренка; М-во освіти і науки України, Ін т інноваційних технологій і змісту освіти, Поліграфічний технікум УАД. – Вид. 2-ге, випр. – Л.: УАД, 2007. – 388 с. – ISBN 966-322-072-4.

Перестюк, М. О. Теорія рівнянь математичної фізики [Текст]: підручник / М. О. Перестюк, В. В. Маринець. – К.: Либідь, 2006. –

423 с. – ISBN 966-06-0411-4.

Стаття як самостійний науковий твір

Стаття – це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті.

Наукова стаття – один з видів наукової публікації, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження,.. висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого. Необхідні вимоги до статті:

- постановка проблеми;

- аналіз наукових досліджень;

- виділення невирішених раніше питань, котрим присвячується стаття;

- формулювання мети статті;

- виклад основного матеріалу;

- висновки;

- перспективи подальшого розвитку.

 

Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт

Курсова робота - самостійна робота дослідницького характеру спрямована на вивчення конкретної проблеми. Метою курсової роботи є:

- поглиблення знань студентів з актуальних проблем;

- подальший розвиток умінь самостійного критичного опрацювання наукових джерел;

- формування у них дослідницьких умінь та навичок;

- стимулювання їх до самостійного наукового пошуку;

- розвиток умінь аналізувати сучасний досвід;

- формування вмінь самостійної обробки навчально-методичних матеріалів та їх практичної реалізації.

Курсова робота дає можливість виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити, вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання під час розв'язання практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції, рекомендації з предмета дослідження.

Матеріали курсової роботи можуть бути використані для подальшої дослідницької роботи - написання дипломної або магістерської роботи.

Основні вимоги до написання курсової роботи: Курсова (випускна) робота повинна містити: титульний аркуш; зміст; вступ; основну частину; висновки; список використаної літератури; список джерел фактологічного матеріалу (за необхідності); додатки (за необхідності).

Основна частина складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Заголовки структурних частин "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", друкують великими літерами по центру рядка. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку є кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 2 інтервали.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту звіту і дорівнювати п'яти знакам.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ,Є,З,І,Ї,Й,О,Ч,Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок.

Під час захисту курсової роботи студент стисло доповідає про результати дослідження, відповідає на запитання. На підставі захисту та попередньої оцінки керівника, пропонованої в рецензії, виставляють остаточну оцінку.

Рецензія, відгук

Важливим жанром наукової комунікації є рецензія. Автор її -фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензія - критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).

Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто ознайомлення з науковим твором (або кількома творами); оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного знання.

Особливість рецензії полягає у вмінні спілкуватися, вести діалог (часто уявний) між рецензентом та автором твору, рецензентом і читачами. Нерідко автор рецензії виявляє свої особистісні цінності, виступає аналітиком чи полемістом, який зі знанням справи оцінює первинний документ, висуває свої зауваження, подає поради, рекомендації, пропонує імпульси до наукового діалогу.

Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.

Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.

Науковий етикет

 

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить здебільшого від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до колег-учених, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули, але ці зміни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування.

В етикетному мовленні науковців незмінними залишаються:

§ етикетні вирази, які використовують під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради! Шановні колеги!

· вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради – членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, професору, доктору економічних наук..; кандидатові економічних наук, доценту

Науковий етикет передбачає правильне цитування думки інших науковців, колег:

• текст цитати починають і закінчують лапками та наводять у тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовують вираз “так званий”;

• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

• якщо необхідно виявити ставлення автора праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• коли автор праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.), (розбивка моя. – М.Х.).

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування – міміка та жести, погляд, поза промовця.