Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування.

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне (лат. verbum - слово) спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях - папері тощо - інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух).

Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Невербальні компоненти спілкування

Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.

У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби (“мова тіла”) є найуживанішими. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника й теми розмови, рівність або домінування, відкритість чи закритість та ін.

Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях.

На сучасному етапі розвитку комунікативної науки за Йосипом Стерніним виокремлюють такі комунікативні закони:

1. Закон дзеркального розвитку спілкування є одним із найважливіших принципів безконфліктного спілкування (навести приклади, коли поведінка одного співрозмовника починає впливати на поведінку іншого).

2. Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль:

чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу. Інколи щоби досягнути комунікативного успіху, необхідно застосувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватись законів, правил спілкуванняю.

3. Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів полягає в тому, що чим довше промова, тим неуважніше слухачі сприймаюит мовця. За даними дослідників, ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

4. Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності. У цьому законі знаходить своє втілення «ефект натовпу», який полягає в тому, що в натовпі людина гірше мислить логічно, посилюються емоційні реакції, послаблюється інтелектуальна діяльність, людина легше піддається впливу оточення. З огляду на це лекторові, промовцеві слід брати до уваги кількість присутніх. Найважче переконати одного слухача.

5. Закон комунікативного самозбереження: у спілкуванні людина намагається зберегти досягнуту нею комунікативну рівновагу. (Наприклад, співрозмовник не сприймає висунуту вами пропозицію, піддає її сумніву, особливо якщо запропоноване якимось чином стосується його функціональних обов’язків або соціального статусу тощо. Пізніше він може погодися з вами, але перша реакція – несприйняття, сумніви, критика та подібне).

6. Закон ритму спілкування виявляється в кількісній характеристиці таких процесів, як говоріння та мовчання, потреби в говорінні у представників різного віку, різної статі, національності.

Так, наприклад, доведено, що жінки відчувають більшу потребу в говорінні, ніж чоловіки. Якщо характеризувати ритм спілкування по відношенню до вікового показника, то у дітей та молоді величезна потреба у спілкування, у людей середнього віку вона зменшується, а в похилому віці знову зростає.

Якщо говорити про національну специфіку щодо ритму спілкування, по представники таких націй, як італійці, іспанці, французи, характеризуються я активні співрозмовники; значне менше розмовляють естонці, фіни, шведи, народи Півночі.

7. Закон мовленнєвого самовпливу. На цьому законі, зокрема, ґрунтується аутогенне тренування, коли людина само собі подає команди, що регулюють її психічний або фізичний стани («Я спокійний, спокій розливається по моєму тілу, у мене рівно б’ється серце» тощо). Людина, словесно втілюючи ідеї або емоції, формує їх у себе, починає вірити в словесно оформлене, впевнюватися в тому, що знайшло словесне втілення.

8. Закон довіри до зрозумілих висловлювань: форма висловлення не повинна бути ускладненою Чим простіше мовець оформлює свої думки, тим легше, краще його розуміють і більше вірять. Особливо важко цього досягати в наукових працях, де реалізується власне науковий підстиль, і цього треба досягати ораторам на мітингах, зборах тощо.

9. Закон притягування критики. Сутність цього закону полягає в тому, що чим більш публічна людина, чим більше вона виділяється в оточенні, тим більше вона стає об’єктом лихослів’я, її критикують, концентрують увагу на її недоліках з метою «опустити» – і найчастіше до свого рівня. Пояснити це можна з психологічного погляду: те, що виділяється, привертає до себе увагу.

10.Закон самовиникнення інформації. Найчастіше цей закон «спрацьовує» там, де бракує нової інформації. Дефіцит інформації стає поштовхом до виникнення такої інформації, яка найчастіше має вигляд чуток. Народившись один раз, така чутка-інформація може стати причиною появи інших чуток.

11. Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування. Цей закон конкурує із законом дзеркального розвитку спілкування, за яким співрозмовники в процесі спілкування імітують стиль один одного. За законом модифікації нестандартної комунікативної поведінки якщо один із співрозмовників порушує комунікативні норми, інший намагається змусити його змінити комунікативну поведінку. Який з двох законів переможе залежить від ситуації, статусу, психології, особистостей учасників спілкування.

12. Закон прискореного поширення негативної інформації. Психологи підтверджують, що людина, отримуючи позитивну інформацію, дуже швидко звикає до неї, сприймаючи як норму. Як наслідок цього – перестає таку інформацію обговорювати. Що ж до інформації негативної, то вона має тенденцію до швидкого поширення.

13. Закон спотворення інформації («зіпсутого телефону»). Сутність цього закону полягає в тому, що будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Причиною спотворення є суб’єктивна інтерпретація інформації, що пояснюється особистісним ставленням до отриманої інформації, бажанням прокоментувати її зміст. Спотворення інформації виникає інколи через невміння слухати співрозмовника.

14. Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним. У психології таке явище коментується, як «подібне притягує подібне».

15. Закон мовленнєвого посилення емоцій активно використовується у пропаганді, рекламі, релігійних практиках, деяких медитативних практиках через здатність емоційних вигуків людини посилювати емоції, які людина в певний момент переживає. Словесне вираження емоції посилює її в півтора-два рази.

16. Закон мовленнєвого поглинання емоцій ви неодноразово використовували на практиці, не знаючи його теоретично. Сутність його полягає в тому, що у разі послідовної вдумливої розповіді про емоцію, які переживають, вона наче поглинається мовленням, «щезає». Слова ніби всмоктують її (дія «поскаржитись комусь на життя»).

17. Закон емоційного пригнічення логіки: людина, перебуваючи в емоційному, збудженому стані, втрачає здатність логічно мислити, аргументувати, що й виявляється в її мовленні. (Домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, породження зв’язного мовлення, ніби пригнічена). Знання цього закону дозволяє правильно побудувати розмову із збудженою людиною (не переконувати її в такому стані, а начебто погоджуватися нею, потрохи знижувати її збудженість, щоб згодом задіяти логіку).

«Знання комунікативних законів та вміння використовувати їх або, навпаки, протистояти їм є важливою складовою частиною комунікативної компетенції кожної освіченої людини» (Ф.Бацевич).