Розвиток наукового підходу до поняття «культура»

Розвиток наукового підходу до поняття «культура»

Поняття «культура» латинського походження, під яким і добу античності розуміли обробіток землі, догляд за нею т.п. Таке визначення культури давно відійшло в минуле Традиційно вважається, що першим до сучасного розуміння поняття «культура» наблизився римський оратор, політичний діяч, письменник і філософ Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до Р.Х.) у праці «Тускуланські; бесіди» У повсякденне життя, як самостійне, понятті «культура» ввів німецький філософ культурно-історичноі доби Нового часу Самуїл Пуфендорф (1632- 1694). У 1684 р. цим поняттям він позначив все те, що відрізняється від природного, тваринного, тобто все створене і надбане людиною, що має позабіологічне походження. Сьогодні «культуру» ще називають «другою» природою, " створеною людиною в процесі освоєння божественної або «першої» природи, від якої вона безпосередньо походить. Вагомий вклад у теоретичне осмислення культури вніс німецький філософ Еммануїл Кант,який, визнаючи в основі світобудови тріаду ідей — істина, добро і краса, — прийшов до морального осмислення культури. На думку Е. Канта, суть просвіти полягає в тому, щоб поступово навчити суспільство думати над тим, якими принципами, законами і правилами воно керується в своєму громадському, духовному і повсякденному житті. Загалом у добу Нового часу культура розглядалася насамперед як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в науці, мистецтві, релігії, освіті тощо. Матеріально-виробнича діяльність, яка була примусовою для переважної більшості безпосередніх виробників, поняттям культури не охоплювалась, тому що не створювала належних умов для творчої активності людини.

Поза тим, ці погляди на культуру та її особливості стали фундаментальними для розширення, вже з середини XIX ст., предмету дослідження, появи нових дискусійних І проблем, теоретичних роздумів, формування концепцій* та наукових шкіл**. А все для того, щоб пізнати витоки, сутність, особливості, закони культурно-історичного розвитку і т.п.|

 

Визначеність та сутність культури

У наш час слід обережно підійти до пошуків єдиного

визначення культури, оскільки це завжди викликає безліч суперечок, і справа закінчується тим, що кожний напрям у дослідженні культури практично користується лише своїм робочим визначенням.

Дещо пізніше А Кребер і К Клакхон перевидали свою книгу, де

значно розширили перелік визначень культури і поділили їх на

окремі групи.

-культура постає як сукупність всіх видів діяльності людини,

звичаїв, вірувань ітл. -Визначення, пов'язані з традиція мини спадщиною.

-Визначення, в яких сформульовані правила гюведінки людини -Визначення, в яких культура - це сукупність форм поведінки, характерних для деяких груп чи суспільств. -Визначення, в яких культура - це сукупність матеріальних артефактів, які впливають на кожну окрему особу. -Визначення, в яких культура - це-система ідей, символів, цінностей.

Культура — це сукупність штучних порядків і об'єктів, створених людьми в доповнення до природних; світ впорядкованих колективів людей, об'єднаних системою взаємовідносин; світ пізнання - інтелектуальних і образних рефлексій буття, розподілу і використання соціальних благ. Культура — це історія відносин людини з Богом, історія пізнання людини самої себе, Бога і буття. Сутність культури в найбільш узагальненому значенні, тобто — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених внаслідок цілеспрямованої діяльності людства впродовж його історії, а також взаємовідносини, що склалися в процесі споживання, збереження, відтворення цих цінностей, розподілу і обміну.

Загалом, ведучи мову про сутність культури, не слід вдаватись до надмірної ідеалізації людської діяльності. Адже людина створює не тільки те, що її духовно і матеріально збагачує, але й те, що несе реальну загрозу ЇЇ існуванню і культурі загалом.

 

З.Типологія та функції культури.

Класифікація культури, а точніше—створення типології культури може здійснюватись як в просторі однієї культури, так і мати відношення до певної кількості культур. Піц типологією в сучасній науці розуміють процес, шляхом якого система поділяється на відносно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються за певними ознаками. Основою для побудови типології культури є визначені ознаки, які дають можливість об'єднувати деякі феномени в групи і розрізняти їх у залежності від наявності чи ьтдсутссгі цих ознак.

Усучасній культурологи існує багато типологій культури, оскільки характерні риси, притаманні культурі одного типу, можна виділяти по-різному. Культури можуть бути віднесені до різних типів за хронологічним принципом,географічним, мовним, релігійний та ін. До основних теоретиків типології культури відноситься американський філософ, історик і культуролог Джеймс Керн Фейблман. Типологія Д. Фейблмана включає наступні основні ідеальні типи: допервіснообшинний, первіснообщинний, воєнний, релігійний, цивілізацІйний, науковий і постнауковий. Культура, будучи виразником засобів і норм соціальної організації та регулювання жттєдіяльностї суспільства, володіє низкою функцій. До основних функцій відносяться: 1.Суспільно-перетворююча визначається тим, що культура служить цілям перетворення природи, суспільства і людини.2. Пізнавальна полягає в тому, що культура відкриває перед людиною скарбницю знань та практичного досвіду багатьох поколіньЗ. Етноформуюча та епгнозахисна забезпечують творення неповторного та самобутнього обличчя нації.4. Регулятивна або нормативна реалізується через систему норм і цінностей.5. Аксіологічна або ціннісна функція полягає в тому, що культура, як система цінностей формує в людині певні ціннісні орієнтири й потреби.6. Комунікативна зводиться до передавання історичного досвіду поколінь.

 

 

4.Розвиток уявлень про цивілізацію .Багатозначність поняття «цивілізація»

Цивілізація: будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культури, локалізовані в часі і просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культтори. З кінця ХГХ сг. у багатьох концепціях культурно-історичного розвитку суспільства активізувалися спроби протиставити культуру І цивілізацію в історичному ракурсі. Цивілізація почала трактуватись як окремий феномен, що формується на певному; (пізньому) етапі розвитку культури (так би мовиш, «вслід» за культурою),протистоїть культурі за багатьма параметрами та характеристиками і, пригнічуючи духовні основи культури своїми прагматично- матеріальними інтенціями, врепггі-решт веде до її розпаду і загибелі Тобто цивілізація (в такому розуміннї), сама, виростаючи з культури, прагне витіснити культуру, посісти її місце Негативне ставлення до цивілізації і її протиставлення культурі стало своєрідним відображенням протиріч, які накопичились у процесі розвитку західного світу. Ряд дослідників культурної проблематики розвивали Ідею розмежування культури і цивілізації, як стадій з домінуванням духовного і матеріально- технологічного аспектів буття людини. Зусиллями антропологів поняття «цивілізація» набуло первинного значення, Згідно якого, під цивілізацією почали розуміти рівень розвитку людства за відповідними ознаками. Найбільш чітко ці ознаки сформулювали американські антропологи-культурологи Г. Чайдл та К. Клакхон. Перший виділив 10 ознак: 1) наявність міст; 2) монументальні міські споруди; З) податки; 4) інтенсивна економіка, в тому числі і торгівля; 5) ремесла; 6) писемність; 7) розвиток наукових знань; 8) розвинуте мистецтво; 9) привілейовані групи; 10) держава. К. Клакхон виділив три ознаки: 1) міста; 2) монументальна архітектура; 3) писемність. Ці три ознаки є результатом системи причинно-наслідкових процесів -І економічних, соціальних і політичних.

 

Національно - культурний ренесанс (остання третина XV ст, - перша половина

ХУПст.)

Ренесанс зароджується в Італії в кінці ХУД ст., поступово поширюється по всій Європі та набуває ознак окремої культурно - історичної епохи і основного художнього стилю в мистецтві. Визначною рисою культури Ренесансу І провідним інтелектуальним напрямом стає гуманізм - ідейна система, яка на відміну від середньовічного Ідеалу людини - астека. Здатної переносити злидні на земні заради небесного блаженства, утверджує Ідеал вільної і сильної особистості. В Україні Ренесанс, як нова доба та художній стиль, триває з останньої третини XVI ст.. І впродовж першої половини XVII ст..

 

21. Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577—1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Острозька академія залишила по собі значний слід в історії освіти й духовного життя України. Найвагомішою культурною пам'яткою Острозької академії було видання повної художньо ілюстрованої Біблії слов 'янською мовою в 1581 році, Вагомий вклад у розвиток української культури внесли церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська і протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення в українських землях.. Вагома роль у розвитку освіти належить кншодрукуванню.Іван Федоров переїздить до Острога. Князь Костянтин Острозький, захоплений ідеєю боротьби за національну культуру, за відстоювання позицій православ'я, вирішив видати повний текст Біблії. На той час повного тексту Біблії не існувало в жодного православного народу. ■ Православні користувалися рукописними зошитами окремих частин Біблії. В 1581 р. Біблія була видана І. Федоровим в острозькіЙ друкарні. В основу Острозької Біблії покладено текст 70 "толковників" — грецький переклад. Це видатна подія в історії української культури.Діяльність Острозької друкарні була плідною. Крім Біблії Іваном Федоровим були надруковані: "Читанка", "Буквар", "Новий Заповіт з Псалтирем", "Хронологія" Андрія Римші. Характерною особливістю острозьких видань є поєднання вітчизняних традицій з традиціями східнослов'янських народів. У їх оздобленні переважають декоративно-орнаментальні прикраси.

 

22. При Львівській школі була власна багата бібліотека. В ній зберігалися грецькі та латинські видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека малг твори римських поетів Вергілія, Овідія, Ціцерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.Львівська Успенська братська школа користувалась високим авторитетом. Під керівництвом А. Еласонського 1591 р. було видано "Адельфотес" — перший підручник грецької мови зі словеноукраїнським перекладом. Написані викладачами Львівської Успенської братської школи підручники поширювалися в Україні, Білорусії, а також в Росії і Молдові. Педагогічна, літературно-філософська і видавнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури. Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" Історично започаткував розвиток друкарства в Україні. Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов 'янськ-чй кириличний шрифт

 

23. У Центральній Україні на початку XVII ст. активізувався рух зі створення братських шкіл. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. Першим її ректором став Іов Борецький, котрий раніше очолював Львівську школу, а також викладав там латинську та грецьку мови. У Київській братській школі вивчали грецьку, латинську, слов'янську, польську мови, а також поетику, риторику, філософ ію.Діяльнісгь Київського братства підтримувало Військо Запорізьке...Основою створення братських шкіл були добровільні пожертвування членів братства..Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов'язані з ім'ям Петра Могили, який, будучи митрополитом Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. Через рік він об'єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могнлянською академією. Києво-Могилянська академія за змістом навчальних програм і рівнем викладання відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися згадані "сім вільних мистецтв", студенти діставали ґрунтовну підготовку з класичної літератури, історії, географії, математики, медицини і філософії. Значна увага приділялася вивченню мов, зокрема старослов'янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької і староєврейської. Після загальноосвітньої підготовки починалося вивчення богослов'я та юридичних наук..Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру До неї вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Крім українців та білорусів до академії вступали росіяни, румуни, болгари, серби, а потім греки, араби. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу. Академія відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні XVII—XVТЛ ст.

 

24. Ренесанс в українській культурі був своєрідним І як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки ХУІІ ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов'язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні Ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної" шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

 

 

25. Ренесанс — новий етап історії українського мистецтва (друга половина XV] —перша половина XVII ст.); Україна у складі Речі Посполитої. Ознаки ренесансного архітектурного стилю. Творче поєднання в українській ренесансній архітектурі європейського досвіду з національними традиціями соціально-політичного та культурного розвитку. Втілення досягнень європейського фортифікаційного мистецтва у спорудженні фортець, замків, резиденцій магнатів; оборонна функція численних храмів (монастирів, церков, костелів, синагог). Забудова Львова та Кам'янця-Подільського — перший приклад регулярного планування у руслі ренесансних вимог. Ренесансні архітектурні пам'ятки Львова: Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта; створення ансамблю в період посилення шляхетсько-католицької реакції як втілення ідеї єднання широких верств українського народу, свідчення протесту проти національного гноблення. Стильове розмаїття Львівського Бенедиктинського ансамблю та єзуїтського костела. Контрреформація в сакральній архітектурі. Католицькі храми ХУІ-ХУІІ ст. і (перевага готичного типу). Ренесансне прагнення чіткого членування архітектурної і маси в спорудженні Вознесенсь-кої церкви у ^: Золочеві та фарного костелу у Жовкві (присутність елементів готики). Львівський костел монастиря босих кармеліток (1644) і ' костел в Комарно (1656, на Львівщині) — завершення періоду Ренесансу і наближення до нової доби — бароко. Центричні ренесансні споруди Львова: каплиці-усипальниці Боїмів та Кампіанів. Ренесансні впливи і традиційні норми українського дерев'яного храмового зодчества на Придніпров'ї, Волині, Поділлі, у Галичині. Житлове будівництво, використання норм Італійського Відроджешія. Площа Ринок у Львові — унікальний високохудожній

ансамбль ренесансної цивільної архітектури. З архітектурою був пов'язаний розвиток українського кам'яного різьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці - каплиця Кампіанів та І каплиця БоїмІв (обидві - початок XVII ст., [ архітектори і скульптори П. Римлянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.).

 

Киево-Могилянська акад.

26—в ересня 1701 р. К иево-Могилянській колегії надано статус академії. Довгий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу.

У Киево-Могилянській академії зародився і став професійним театр. У народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інте рмедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували кантати й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. Києво-Могилянська академія стала центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів в академії належало професорам Цізелю. И, Конановичу-Горбацькому, С. Яворському, Ф. Прокоповнчу. Між іншим, Ф Про колович започаткував в академії вивчення вищої матем

У другій половині ХУШ ст. були відкриті навіть спеціальні класи чистої математики, де викладалась алгебра і геометрія, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія і математична хронологія, цивільна й військова архітектура.

Що стосується архітектури, то хоча спеціального архітектурного класу не було, студенти отримували добрі знання з цього фаху В академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії. Також формувалась історична наука. Студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільшій художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в академії, були: І. Миту ра. І. Мирський- Л. Тарасевич, Г__Лєвшіьк«й, широковідомі малюнки братів Івана та Василя Гр игоро вичі в-Барських.

Неабиякого розвитку в могилянці досягл» музичне мистецтво. Ще з середини XVII ст тут існувала хорова школа. Хори академії та братського монастиря нараховували часом до 300 І більше чоловік. Вихованцями Києво-Могилянської' академії були майбутні гетьмани: Юрій Хмельницький, Іван ВиговськиЙ, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, І. Мазепа, Пили Орлик, Д. Апостол, Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. Загалом могилянка стала центром, де формувалися кадри провідної української верстви - козацької стар шини, в їх числі - писарі, обозні, судці, осавули", полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо.

Працювали у Росії такі визначні вчені, вихованці могилянки, як Ф. Прокопович, С. Кулябка, Г. Бужинський, Т. Кролик. Зокрема, Ф Прокопович, колишній ректор могиляки, а на 1724 р, один з очільників Російської православної церкви, взяв участь у створенні в Петербурзі академії наук. За 1. Мазепи в Києво-МогилянськІй академії одночасно навчалося до двох тисяч студентів, як з України так і Білорусії, Росії, Молдавії, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції У другій половині XVIII ст. академія заходами імператриці Катерини II поступово перетворюється на замкнений становий освітній заклад для дітей духівництва без матеріальної бази. Централістична політика Катерини II поклала кінець вищій та середній освіті на українських землях. Києво-Могшіянська академія підняла затребуваність освітніх закладів, **

Особливості розвитку

української культури вкінці 1980-поч. 1990рр.

У 1980-х рр. у архітектурі України намітилось певне подолання стереотипів масового житлового будівництва, скерування його до еклектичної архітектури XIX ст. з її скульптурними оздобленнями, красою

зовнішнього вирішення..

Яскраве вирішення та пошуки нових художніх образів виявились у архітектурі за індивідуальними проектами, що переважно торкнулось збудованих театрів майже в усіх обласних центрах. Серед них театри ляльок у Рівному (1979) та Полтаві (1982). По-справжньому новаторськими спорудами стали концертні зали «Україна» в Харкові (1963, арх. В. Васильєв, Ю. Плакснєв, В. Реусов) та Києві (1970, арх, Є. Мариченко, П. Жилинський).

Скульптуру цього періоду

представляють як майстри міжвоєнного періоду, так і ті, хто перші кроки почав робити тільки після завершення війни.

До кращих у художньому відношенні тогочасних монументів належать: у Києві -пам'ятник російському поету О. Пушкіну (1962) й українському коьгпозитору М. Лисенку (1965, скульптор О. Ковальова); у Володимирі-Волинському - меморіальний пам'ятник жертвам нацизму (1965-1966; скульптори Т. Бриж, Є. Дзиндра). У Львові 1964 р. споруджено пам'ятник Франкові. Надзвичайно актуальною стала шевченківська тема. Найкращу картину створив Г. Меліхов -«Молодий Тарас Шевченко в майстерні К.ГІ. Ерюлова» (1947). Г. Томенко та В. Патик торкались творчих сторінок життя поета.. У другій половині 1980-х рр. криза тоталітарної системи призвела до чергового національно-культурного піднесення. Це піднесення проходило через акцентування уваги на традиційно болючих для української нації питаннях української мови та культури загалом і призвело до пробудження почуття свободи в мільйонів людей, утвердження державного суверенітету та незалежності України.

 

 

Розвиток наукового підходу до поняття «культура»

Поняття «культура» латинського походження, під яким і добу античності розуміли обробіток землі, догляд за нею т.п. Таке визначення культури давно відійшло в минуле Традиційно вважається, що першим до сучасного розуміння поняття «культура» наблизився римський оратор, політичний діяч, письменник і філософ Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до Р.Х.) у праці «Тускуланські; бесіди» У повсякденне життя, як самостійне, понятті «культура» ввів німецький філософ культурно-історичноі доби Нового часу Самуїл Пуфендорф (1632- 1694). У 1684 р. цим поняттям він позначив все те, що відрізняється від природного, тваринного, тобто все створене і надбане людиною, що має позабіологічне походження. Сьогодні «культуру» ще називають «другою» природою, " створеною людиною в процесі освоєння божественної або «першої» природи, від якої вона безпосередньо походить. Вагомий вклад у теоретичне осмислення культури вніс німецький філософ Еммануїл Кант,який, визнаючи в основі світобудови тріаду ідей — істина, добро і краса, — прийшов до морального осмислення культури. На думку Е. Канта, суть просвіти полягає в тому, щоб поступово навчити суспільство думати над тим, якими принципами, законами і правилами воно керується в своєму громадському, духовному і повсякденному житті. Загалом у добу Нового часу культура розглядалася насамперед як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в науці, мистецтві, релігії, освіті тощо. Матеріально-виробнича діяльність, яка була примусовою для переважної більшості безпосередніх виробників, поняттям культури не охоплювалась, тому що не створювала належних умов для творчої активності людини.

Поза тим, ці погляди на культуру та її особливості стали фундаментальними для розширення, вже з середини XIX ст., предмету дослідження, появи нових дискусійних І проблем, теоретичних роздумів, формування концепцій* та наукових шкіл**. А все для того, щоб пізнати витоки, сутність, особливості, закони культурно-історичного розвитку і т.п.|