Літератора в добу Гетьманщини

Важливою засадою розвитку освіти, науки та літератури було книгодрукування. Головну роль відігравала .друкарня Києво-Печерської^ лаври, а з 1674 р. і друкарня в Новгород-Сіверську В обох друкарнях книги виходили не лише церковнослов'янською, але й польською, латинською та розмовною українською. Пожвавлення книжкового обігу сприяло нагромадженню в руках освічених людей чималих книгозбірок. Унікальну бібліотеку мав гетьм ан 1 Мазепа.. Великі книжкові колекції належали Л Барановичу, І. Галятовському, Ф. Прокоповнчу, С. Величну та іншим. У XVIII ст. фонди Києво-Могилянської академії налічували до 12 тис. Томів та чимало рукописних матеріалів. Значну частину книгозбірні становили видання викладачів, а також праці відомих церковних діячів і вчених.. У 1696 р. у Польщі було видано закон, який виключав українську мову з адміністративного вжитку, зберігши ЇЇ дише в церковній сфері. Поширеними в ці часи стали історико-літературні твори - літописи. Першим літописом, у якому узагальнювались історія козацької революції 1648-1657 рр. і події до 1673 р„ була _третя частин а «Хроніки з л ітописців стародавні х» ректора могилянки, архімандрита Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря Ф. Софоновича «Хроніка о землі Польской». У 1674 р. у друкарні Києво-Печерського монастиря вийшов перший систематизований підручник з вітчизняної історії «Синоп сису, або, «Стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу».. Важливе місце посідають Історико-мемуарні твори -літописи.Сам овидця, Г. Граб ідшси- та С. Велнчка. Особливу увагу літописці приділяють Національно-визвольній війні українського народу під проводом Хмельницького, Цінною історичною працею, яка відображає високий рівень державницької та правової зрілості козацької еліти, є «Пакти і конституція прав і воль н остей Вій ська Запорозького» Автором цього правового документу є П. Орлик. _

Важливе значення для розвитку історичної науки в Україні та піднесення національної самосвідомості мала «Істор ія Русов іли Малой Росії» найвизначніший" історичний твір в Україні кінця XVIII - ноч. XIX ст. Розвиток барокової літератури впродовж другої половини XVII - першої половини ХУШ ст. зумовлений передусім роботою Києво-Чернігівського культурного осередку, навколо якого гуртувались такі відомі мігші і вчені того часу, як Л. Баранович, О Бучинський, І. Величковський, А. Заруцький, П. Орлик, Д Тугітало, І Максимович. Визначним представником ораторсько-

проповідницької прози у другій половині XVII ст. був Л. Баранович. Він автор збірок казань «Меч духовний», «Труби словес проповїдних» та збірки віршів польською мовою «Лютня Аполлона» Популярністю користувались вірші Із

різноманітними вишуканими бароковими формами курйозного вірша: акростихами (з перших літер рядків виходило ім'я), «раками» (рядки читались однаково як зліва направо, так і навпаки), «лунами» (другий рядок був коротким відлунням рими першого), а також різними варіантами фІгурно-візуальної поезії - вірші у формі серця, чаші, геометричного візерунку тощо. Найбільш відомі поети курйозних віршів - С. Полоцький та і. Величковський. Без сумніву, найсамобутнїшим українським мислителем доби бароко був Григорій Сковорода, творчість якого має глибоке значення, яке важко переощнити в історії української духовності, європейської ментальності як такої.

31 Певні зміни в 17- 18 ст. відбулися в музичній культурі українського народу. Зріс професіоналізм музичного мистецтва. ': середини 17 ст.з*явллються барокові світсько-духовні невеликі музичні твори-псалми і канти, складені здебільшого для хору «а сареііа» на три голоси з яскраво фїгурованою басовою партією. Поширюються романси - специфічний жанр камерної вокальної імузики, в основі яких були, як правило, народні мотиви, а їхн сюжети навіяні ліричними або ж гумористичними роздумами про людську долю. Одним із талановитих народних композиторів початку 18 ст. був. С.Климовський, найбільше визнання яком}' принесла пісня «їхав козак за Дунай», яка стала народною». На тему цієї пісня була створена варіація італійським композитором Т.Траєтті. Л Бетховен двічі обробляв мелодію пісні, а К. Вебер аранжував. С.Климовський настільки був популярний у колах любителів музики, що про нього російський письменник О.Шаховський та композитор К.Ковач написали оперу - водевіль «Козак стихотворець».Найвідомішими осередками музичної освіти були Глухівська музична школа та Києво-Могилянська академія. Глухівська музична школа була заснована в 1738 р. й готувала професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної співучої капели. За характером музично - педагогічної діяльності це була школа мистецтв - перша і єдина на той час у Російській імперії. У стінах Глухівської музичної школи здобули освіту найяскравіші представники українського музичного мистецтва цієї доби: М.Березовський, Д.Бортнянський та А.Ведель.

З 2. Очевидним є те, що бароко,як стиль, найкраще розкриваємистецтво.Художню культуру України цього періоду прийнято поділяти на три періоди: ранній - друга половина 17 ст.. зрілий - кінець 1 7 ст. -перша половина 18 ст., пізній - друга половина 18 ст. Серед трибанних храмів з яскраво вираженою вертикальністю і стриманим декором найвидатнішим є харківський двоповерховий Покровський собор. Це справжня перлина української барокової архітектури другої половини 17 ст Собор збудований на території старої харківської фортеці над р. Лопань. До п*ятибанних храмів раннього бароко відноситься Свято - Миколаївський собор у Ніжині. У містах і селах України 18 ст. багато будували з дерева - від великих складних фортець та храмів до простих господарських будинків. Елементи дерев*яної палацової архітектури можна бачити в дерев*яних трапезах Києво -Печерської лаври та Межигїрського монастиря під Києвом, якщо звернута увагу на їхні дахи з трьома - чотирма фронтами та низькими прибудовами. У Придніпров'*] сформувався новий тип культової архітектури центрично -- вертикальної композиті". Видатна дерев*яна споруда 17 ст. цього типу - це Успенська церква в Переяславі. Найбільшою дерев *яною будовою 18 ст. заввишки близько 65 м. шо мала своєрідну просторову композицію з деь*ятьма банями, був Троїцький собор у місті Новомосковську. Спорудили його в 1773 - 1779 рр. народний майстер Я. Погребняк з Нової Водолаги. Винятково стильного виразу епохи бароко досягла мурована архітектура. З кінця 17 ст. і а першій половині 18 ст. збагатілі монастирі та козацьку старшину вже не задовольняли дерев *яні церкв і вони віддають перевагу більш - мурованим. Хоча значення лереЕа в будівництві збереглось Складними спорудами другої половини 17 ст. буяй храми. хрешаті в плані. Вони виглядають центричними, оскільки споруджувались на честь славетних подій. До таких барокових храмів відноситься Благовіщенський собор у Ніжині та Катериненська церква у Чернігові. У період гетьманування І. Мазепи Крим національних мотивів, простежуються і західноєвропейські. У мазепинську добу велось і цивільне будівництво: добудовано другий поверх Києво - Могилянської академії, будинок київської ратуші, мур навколо Києво - Печерської лаври з вежами і брамами.

Великого розвитку набула металопластика. До відомих пам*яток відносяться статуї на фасаді ратуші в Києві та Михайлівськогго Золотоверхого монастиря, де зображено архангела Михаїла. Вишим досягненням окремої групи металопластики є царські врата іконостасу Софіївського собору в Києві, що їх створили Київські цехові майстри П. Волох, Ф.Таран, І. Завадський. Розвиток скульптури в Києві та на Лівобережжі України в 18 ст. пов*язаний із діяльністю майстрів І. Равича та С. Шалматова. Серед творів І. Равича заслуговує на увагу монументальна дарохранительниця для Фроловського монастиря в Києві, яку автор оздобив скульптурними статуетками - алегоріями, шо розповідають про діяльність церкви. Оформлення іконостасів різьбленням набувало великого поширення й на Придніпров*ї. Відомий мандрівник того часу П. Алеппський у своїх записах із захопленням описував своєрідні ознаки українського іконостасу: багатство скульптурного оформлення, витонченість різьблення, особливо ажурне, реалістичне відтворення рослинних мотивів, досконалість позолоти. До цього періоду української культури доби Гетьманщини відноситься і особливе піднесення живопису. У широко значенні живопис представленіш здебільшого анонімними майстрами. Поза тим, залишилась значна кількість пам*яток, які в повній мірі розкривають багатство цього виду мистецтва

 

33 До середини 17 ст.. після занепаду Острозької академії, на підвладних Речі Посполитій українських землях не було жодного вищого навчального закладу Шляхетська Польща чинила опір створенню української вшяої школи, яка б могла стати освітнім, науковим та культурним центром. Українська молодь змушена була здобувати вишу освіту в стінах Києво - Могилянської колегії, Краківського та інших європейських університетів. Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658) між Україною та Річчю Посполитою уряд останньої обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школі - академії з правами якими користувався Краківський університет: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети.Король Ян II Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, дшензіата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання.диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківськоп університету та окремих впливових осіб держави, шо його підтримували. Незважаючи н; перешкоди. у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейський університетів. У 1758 р. польський король Август Ш затвердив диплом від 20 січня 1661 р. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену. Очолював університет ректор. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку та найбільшу у Львові друкарню. Після розпуску в 1773 р. ордену єзуїтів, Львівський університет було закрито Однак незабаром ряд гадрозділів єзуїтської академії стали підвалинами

Йосифівського університету у Львові. Урочисте відкриття Йосифівського університету у Львові відбулося 16 листопада ] 784 р. у складі чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. У найбільших містах Правобережжя та Західної України продовжували діяти Єзуїтські та уніатські колегії.

Після занепаду братських шкіл справу розвитку шкільництва перейняли ченці -васиіяни. Василіяни організували духовні семінарії у Володимир - Волинському, Свержні, ХолмІ, Радомишлі, Житомирі, Вільно, мали понад 20 своїх колегій і шкіл. Поза тим, після шкільної реформи 1776- 1783 рр. на західноукраїнських землях організовано початкові та неповні середні школи, де, як правило, навчали німецькою мовою. Втім абсолютна більшість дітей залишилася поза школою.

34. Яскравими бароковими зразками архітектури є пам*ятки кам*яного будівництво українських земель на захід від Дніпра, що входили до Речі Посполитої. Один з кращих в Україні адміністративних будинків - ратушу в Бучачі було споруджено близько 1750 р. Над її створенням працювали архітектор Б.Меретин та скульптор Й. Пінзель. Фасади ратуші оформленні коринським орденом і великого кількістю скульптур. Ратуша вражає зібраністю, витонченістю пропорцій і закінченістю деталей. Архітектурний стиль бароко та рококо знайшов різний вияв у чотирьох шедеврах Галичини: церква Св. Юра та Домініканському костелі у Львові, Домініканському костелі у Тернополі й Успенському соборі Почаївської лаври. Спорудження собору Св. Юра на місці середньовічної святоюрської церкви розпочалося стараннями єпископа львівського і митрополита київського Анастасія Шептицького. Водночас у Львові будувався костел Домініканського монастиря за проектом військового інженера Яна де Вітте. Спорудження очолював М. Урбаник. фасад закінчував С. Фесінгер. Костел будувався за європейськими зразками в стилі пізнього барокс з елементами рококо Домініканський костел у Тернополі зведений за проектом архітектора А. Мощицького Тернопільський костел тринефний, середній неф овальної форми, йому підпорядковані вузькі бокові нефи, перекриті півциркульними та хрестовими склепіннями. Свято - Успенський собор Почаївської лаври, що в 25 км від Кременця, - це пам*ятка перехідного періоду від бароко до Класицизму. Яскраву сторінку національного зодчества епохи бароко становить дерев*яна архітектура. Дерев*яні церкви бутували народні майстри.Лише деякі з них залишили свої прізвища у врізаних написах над вхідними дверима. У Галичині поширився тип дерев*яної тризрубної церкви з трьома верхами. Найбільш визначними спорудами. де найповніше і найяскравіше сконцентрувались творчі досягнення народних майстрів галицького дерев*яногобудівництва, є церква Св. Юра та Воздвиженська церква в Дрогобичі. Розвиток архітектури сприяв піднесенню скульптури. Головним напрямом розвитку української скульптури в добу бароко залишалася система оздоблення іконостасів. її традиції були закладені ще на рубежі 16-17 ст. і суттєвих змін не зазнали,обмежуючись лише вдосконаленням техніки виконання робіт. Основним матеріалом було дерево та камінь. Одним з найяскравіших періодів розвитку скульптури в Україні, який засвідчує її європейський художній рівень, вважається рококо. Декоративні прийоми рококо яскраво виявились лише в уніатських -греко-католицьких костелах Галичини. Змінилось співвідношення між архітектурою і скульптурою.Скульптура стала невід*ємним елементом архітектурного середовища, його доповненням Рококова скульптура характеризується видовженими пропорціями, динамікою, грандіозністю Окремої уваги заслуговує скульптурне наповнення собору Св. Юра, на подвір*я якого ведуть монументальні аркоподібні ворота. Єдиною галуззю скульптури, що розвивалася безперервно. Було декоративне оздоблення іконостасів. У Галичині активним центром іконостасного різьблення було місто Жовква.

35. Культура українського народу в Складі Російської імперії кінця 18 початку 20 ст. розвивалась в умовах постійних утисків.Після ліквідації Гетьманщини і зруйнування Запорозької Січі, юридичного оформлення кріпосного права на Лівобережжі та Слобожанщині скасування чинності магдебурзького права і Литовського статуту на Правобережжі Україна фактично перетворилась у безправну колонію Російської імперії -Малоросію. Поза тим, накопичена за попередні століття величезна культурна спадщина сприяла поступовому відродженню української культури. Стосовно освіти то, якщо в 18 ст її загальний рівень, особливо на Лівобережжі, був досить високим, то в першій половині 19 ст. він різко знизився. До цього спричинилися кріпосне право та незацікавленість уряду і поміщиків в освіті селян- кріпаків. Пікш було дуже мало. На початку 19 ст. почали впроваджувати такі типи навчальних закладів - церковно - парафіяльні, повітові, губернські та університети. Початкові школи були переважно церковно- парафіяльними й утримувалися зубожілим селянством. На 1856 р. у початкових школах Наддніпрянщини навчалося всього 67 тис. учнів і налічувалося лише 19 гімназій. У першій половині 19 ст. на українських землях у складі Російської імперії існувало всього 10 гімназій, у яких вчилися, головним чином, діти дворян і чиновників. Надзвичайно мало вихідців з народу було у вищих навчальних закладах. У кінці 1850-х - на початку 1860-х рр.. інтелігенція почала засновувати так звані недільні школи в Харкові, Полтаві, Одесі, Чернігові. Для недільних шкіл почали видавати букварі І підручники українською мовою, зокрема Т.Шевченко написав для них «Буквар южнорусскій». Навчання в більшості цих освітніх закладів велося українською мовою. Однак царський уряд у 1892 р. закрив недільні школи. У 1364 р. царизм проводив освітню реформу, суть якої полягала в створенні єдиної системи освіти. Початкову освіту давали початкові народні училища, що працювали за єдиним навчальним планом та програмою. Мета цих освітніх закладів в навчанні учнів Закону Божого, читання, письма та чотирьох дій арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою. Наступною ланкою, створеною реформою системи освіти, були гімназії, які давали середню освіту і в яких могли навчатися діти всіх станів, з відповідною підготовкою. Навчання в гімназії було платним. Гімназії були двох типів: класичні та реальні. Впродовж 19 ст. основними вищими закладами були Харківський. Київський та Новоросійський університети. У 1914 р. на украшських землях, шо входили в склад Російської імперії, функціонувало 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 25 тис.студентів.Одная до 1917 р. не було жодної школи чи вищого навчального закладу з українською мовою викладання