Учень групи Т-3 Юдченко Іван

КПК

У нас заклад непростий,
Молодіжний та крутий.
Часу тут не гаємо,
Освіту здобуваємо.
Уроки, конкурси, свята –
Це наш рідний КПК.
Ми його не підведемо!
Що найкращі - доведемо!

 

Обробщик інформації та програмного забезпечення

Я професію обрав непросту – це правда.

Працювати вмію вже в будь-якій програмі,

Встановлю вам віндоус з закритими очами,

Створю базу даних, намалюю діаграми.

Зображення відредагую, документи надрукую,

Сайт створю і вам скажу, недарма,

Недарма пройшов той час і ті безсонні ночі,

Що за навчанням я провів,

Бо зараз можу легко я знайти роботу,

Зробити те, що не під силу багатьом.

Це дуже непростий процес,

Та в ньому бачу я для себе інтерес.

Всі ці нюанси і завдання - це ніби виклик на двобій.

І це - бажання перемоги, і довгожданий результат.

Заради цього слід учитись? Так!

 

Одиничний код

Наше життя – це штука непроста,

Випробує нас щохвилини.

Та вибір свій ти робиш сам,

Ось тут все просто – так чи ні,

Мов одиничний код,

І хто ти в ньому?

Нуль чи одиниця?

 

Вони боронять рідну землю

Наші батьки, брати, діти –

України безцінні люди, що йдуть у бій.

Вони боронять рідну землю.

Ти бачиш сни ціною їх боїв.

Мужньо стоять вони за правду.

 

А вороги продали свою душу.

Тепер країну нашу душать.

Свого ж бо вже вони не мають,

Лиш на чуже із заздрістю “шагають“.

Несуть з собою лиш розруху,

Грабують б’ють і убивають.

 

Ми не брати і навіть не товариші,

Бо ж проти всіх пішли ви за грош і.

А ми ж – за правду! Ми – за волю!

В нас є своє! Не треба нам чужого!

 

Буде колосся на полях,

І мирне небо з ними межувать,

Повернуться додому вояки,

І перемогу будуть святкувать …

 

 

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИМ ЛЮДЯМ НА ЗДОРОВ’Я

Старший викладач О.М.Голод

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

Лунає з кінця в кінець цілої української хрещеної землі стоголоссям.

Що значить «традиція»? Це, певно, те, що бере початки з діда-прадіда, те, що бережемо в серці, як реліквію, з року в рік намагаємося втілювати в життя.

І дорослим, і малим приємно віншувати морозяного різдвяного вечора й перед Старим новим роком знайомим, друзям та й просто пересічним людям добра та щастя на увесь прийдешній рік.

І так радісно, так весело й легко стає на серці від отих щиросердих віншувань.

А що вже за віншуваннями ще й деякі інші приємності. Адже в ці моменти віншувальники наряджаються в українське вбрання, а на Маланки, перед празника Василя Святого (13січня), ще й водять козу з цілим театралізованим та майже не карнавальним дійством.

Цікаво, весело й тим, хто віншує, і кому віншують. Всі разом щасливі з того, що Земля радіє з ними.

Наш коледж атмосферу святкування Маланки та ранішнього засівання на Василя Святого (14 січня) об’єднує в одне суцільне дійство радості, сміху та добрих побажань.

Зірка Віфлеєму загорається у нашому закладі. Бігає, помирає та оживає коза, Маланка ходить від аудиторії до аудиторії та краде усе, що погано лежить (щоправда згодом повертає хазяям набране), зі штрикавкою козу рятувати від лютої смерті з охотою біжить «дохтор», ворожать цигани на добру долю, а чортяка намагається вкрасти козячу душу, яку рятує чорний, як сама ніч, котяра.

І так з року в рік.

Й учнівський, і педагогічний колектив не минають можливості відзначення таких чудових зимових свят. Адже треба пам’ятати про звичаї та обряди наших предків. І не лише знати, а й увесь час їх дотримуватися, так само, як любити свою Батьківщину, так само, як шанувати хліб, як цінувати людську працю.

Хто, як не ми самі, може виховати в собі патріотів, які міцно люблять Україну? Навіть якщо ця любов у таких деталях як збереження традицій та їх відтворенні.

Зима зі своїми таїнствами минулася. Завірюхи та морози пішли готуватися до приходу наступного нового року. Лишається малий сум у душі за минулими веселощами й таємницями, що бережуть новорічні свята…

А за вікнами впевнено крокує весна з низкою календарних обрядових весняних свят.

Друзі, бережімо в душах пам'ять про традиції! Згадайте звичаї наших предків та влаштуйте власній душі свято весни, поки ця пора року у розпалі й у природі, й у ваших душах)))

І з натхненням ідіть у незвідане майбутнє. Бо тих, хто береже власне коріння, ніщо не страшить, бо тільки тоді ми – народ.

 

БІЛЯ ПОЕТОВОГО СЕРЦЯ

Майор О.О.Куцих

В серці Зої Володимирівни Ружин Шевченківська весна живе протягом усього року. Голова Всеукраїнського громадського об’єднання “Поступ жінок-мироносиць”, член Правління МГО “Земляцтво Придніпров’я” та Національної ради жінок України, Почесний громадянин с.Шевченкового (батьківщина Тараса Шевченка), генерал-майор МГО “Козацтво України”, голова Ради Берегинь Черкаського обласного козацького товариства ВГО “Українське реєстрове козацтво”, поетеса, заслужений працівник культури України приїздить на могилу Кобзаря навесні, влітку, восени, тобто, цілий рік. І завжди з нею молоді, сповнені сил та енергії люди, майбутнє землі, яку оспівав Тарас у своїх пророчих віршах.

18 березня пані Зоя піднялася на Тарасову гору зі студентами Київського професійного коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою і хору “Козацькі джерела” з Макарова Київської області в рамках патріотичної акції “Об’єднаймося ж, брати мої!..”

Хороші, щирі слова лунали на могилі Кобзаря з вуст учасників акції. Далеко линули пісні на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий…”, “Бандуристе, орле сизий…” у виконанні макарівців та солістки хору Людмили Салюти-Ященко. Михайло Орел декламував безсмертні Тарасові поезії.

Цей день видався багатим на Шевченкових шанувальників – учнів молодших класів. Маленькі прихильники творчості Кобзаря з цікавістю спостерігали за молоддю у військовій формі, вслухалися в кожне слово, сказане на могилі.

Потім відвідали музей Тараса Шевченка, спілкувались з генеральним директором Заповідника Піняком М.В. та вченим-секретарем Білокінь О.В. Враження від поїздки до Канева в кожного з відвідувачів залишаться назавжди.

Велика дяка Зої Володимирівні за роботу, яку вона проводить з молодими українцями біля поетового серця.

 

Весняні православні свята

Студентка КППК ім. А.Макаренка Стужук Оксана

7 квітня відзначається свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. "На Благовіщення весна зиму поборола", – вважають в народі, хоча відомі й благовіщенські морози. У цей день відбувається третя зустріч весни. Якщо 7 квітня вітер, іній і туман – до неврожайного року. Якщо сніг на дахах є, так буде він ще через місяць у полі. Якщо Благовіщення холодне - слід чекати сорок ранкових морозів. На Благовіщення гроза – до теплого літа. Небо безхмарне, сонце яскраве – бути літу грозовому; відлига – багато морозів попереду. Якщо на Благовіщення ніч тепла – весна рання буде. Для рибалок це - хороший день – на Благовіщення риба добре клює.

Вербна неділя. Наприкінці Великого посту християни всього світу відзначають велике свято. За традицією та історії ця дата знаменує Вхід Господній у Єрусалим. Початок своє це свято бере в 1 тисячолітті. Ісус Христос прийняв рішення зустріти свято світлого Великодня в місті Єрусалимі. За ним пішли його послідовники і простий народ, а мешканці Єрусалиму, почувши, що Ісус іде до них у місто, зустріли його пальмовими гілками. Так як бачили в Ісусі свого рятівника. Це свято в християнській релігії вважається найтрагічнішим, так як священиками саме в цей час було прийнято рішення вбити Ісуса.

Це свято відзначається в багатьох державах Європи. В Україні, перш за все, з ним пов'язані прикмети про погоду та майбутній урожай. За старими повір'ями, щоб молода пара жила в щасті й достатку, теща в понеділок на Вербному тижні приносила в будинок молодого зятя подарунки. В Болгарії і Росії відзначали Лазареву суботу. У цей день прийнято ламати гілки верби і з піснями обходити будинки. Опівночі молодь просилася в хату і починала злегка бити господарів гілками, примовляючи: "Б'ємо, щоб були здоровими".
Традиційно в Білорусії пекли на це свято хлібці, в один з яких закладали монету. Кому діставався цей хлібець, тому чекати удачі та достатку цілий рік. Якщо ж дівчина візьме цей хлібець, то їй належить вдало вийти заміж.

Відомий ще один звичай. Якщо у Вербну неділю посадити кімнатну рослину, то вважалося, що вона принесе в дім достаток і багатство. При цьому необхідно дотриматись всіх тонкощів цього обряду. Рослину необхідно саджати з товстим листям. Найкраще підійдуть рослини - "грошове" або "доларове" дерево. За слов'янською традицією родинний оберіг робиться саме в це свято. Для нього вам необхідно взяти стільки гілочок верби, скільки членів у родині. На ранковій зорі треба зв'язати ці гілочки в пучок. Піти до церкви на службу і освятити їх.

Після повернення додому треба випити свяченої води та заплести косу з вербних гілочок, при цьому уявити, що всі члени вашої родини взялися за руки і утворили коло.
Після цього найстарший член родини перед іконою Божої Матері повинен прочитати такі слова: "Вербою святий Павло махав, від нас недругів відганяв. Як правда, що Вербну неділю шанують, так і правда, що злі люди не пристануть. Амінь". Читати слова треба тричі. А вінок потрібно зберігати в іконах увесь рік, до наступного свята Вербної неділі.

Крім цього, в народній медицині часто використовують вербу. Освячені в церкві гілочки верби вважаються наділеними великою духовною силою. Тому хвора людина може використовувати її для лікування. При цьому в народі раніше вважалося, що треба гілочкою верби бити по тілу, примовляючи: "Святий Дух, через вербу входь, хворобу відводь. Верба прийде, хворобу віднесе". Готуються відвари з свяченої верби з травами для лікування головного болю. Відваром свяченої верби мочать голову й цим лікують головний біль.

Вважається, що верба допомагає в лікуванні лихоманки, ревматизму, допомагає збити температуру. Листя верби прикладають до ран, а горілчані настої застосовують проти захворювань кишечника. Верба має велике значення в народній медицині. Знахарі варять свячену вербу разом із цілющими травами й дають хворим у повній впевненості, що допоможе.

Великдень – наступне велике свято, до якого шанобливо готується увесь християнський світ. Воно приносить перше тепло, пробудження природи, буйне цвітіння садів.

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, дуже яскраво світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

Згідно з іншою легендою свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів дохристиянства й повязувалося з язичницькими культами. Ось як її переповідають.

Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено зупинився Яр і мовив: «Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я».

Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо.
І гукнув старший брат Тур: «Се моє!»

Хотів схопити плуга – аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові Тур.
«Се моє!» - прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
«Ні, братове, се моє», – всміхаючись, мовив Яр.

Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А потім – другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою – пшеницею дикою. І зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр і борошна намолов, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх орати, сіяти й хліб ростити.

За все те великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр –Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ.